громадянський рух

Церква в авангарді суспільного діалогу

У сучасному інформаційному суспільстві принципово змінюється уявлення про співвідношення духовного і матеріального, релігійного і світського. Християнська церква і держава протягом свого співіснування перебували та перебувають у стані діалектичної взаємодії. Вона обумовлює актуальність методологічного переосмислення концепції «Симфонії влад» – історично обумовленої форми організації церковно-державних стосунків.

Теорія і практика суспільного діалогу секулярної і духовної влад в Україні мають бути переглянуті. В конфліктних умовах глобалізуючогося світу, реактивних проявів ксенофобії в полікультурних середовищах, безпекових і іншого роду викликів – церква повинна усвідомити власну трансформаційну роль у суспільстві.

Природа походження інститутів держави і церкви, їхній устрій та суспільна місія відмінні. Але між ними є історико-культурний обумовлений зв’язок. Кожен із цих соціальних інститутів відіграє ключову роль. В Україні вони існують за принципом спільного “невтручання» у внутрішні справи, що регламентується вітчизняним законодавством. Враховуючи останні соціологічні дослідження, саме церква є однією із тих інституцій, яка має найбільший кредит довіри від населення. Це свідчить про високий рівень чутливості українців до голосу церкви і існуючий авторитет церковної влади.

В цій статті осмислюватиметься концепція симфонізму влад в суспільстві на сучасному етапі. На основі цього та інших фундаментальних досліджень, повинна сформуватися актуальна модель партнерських відносин української протестантської церкви з інститутами громадянського суспільства.

Про «Симфонію влад» першим заговорив Юстиніан I у передмові до своєї VI новели: «Найбільші блага, даровані людям вищою благістю Божою, суть священство і царство, з яких перше (священство, церковна влада) піклується про божественні справи, а друге (царство, державна влада) керує і піклується про людські справи, а обидва, виходячи з одного і того ж джерела, становлять прикрасу людського життя. Тому ніщо не лежить так на серці царів, як честь священнослужителів, які зі свого боку служать їм, молячись безперестанно за них Богу. І якщо священство буде у всьому впорядковане, а державна влада буде по правді управляти, то буде повна згода між ними в усьому, що слугуватиме на користь і благо людського роду. Тому ми докладаємо найбільших старань щодо охорони справжніх догматів Божих і честі священства, сподіваючись отримати через це великі блага від Бога і міцно тримати ті, які маємо»

У повсякденній свідомості візантійців божественне і людське, душа і тіло чітко розмежовувалися. Держава розглядалася як єдиний організм, в якому є і тіло, і душа. «Так як держава на зразок людини складається з частин і членів, то найважливішими і найнеобхіднішими членами є цар і патріарх; тому мир і благоденство підданих залежать від єдності і згоди царської і патріаршої влади», – говорилося в «Ісагозі», зведенні законів IX століття.

Суть «Симфонії влади» складає обопільне співробітництво, взаємна підтримка і взаємна відповідальність, без вторгнення однієї сторони в сферу виключної компетенції іншої. Симфонія держави і церкви передбачала взаємодію у всіх сферах влади – виконавчій, судовій, законодавчій. Імператор Юстиніан в жовтні 530 року заявив, що «божественні канони» мають силу не меншу, ніж закони. Це положення він розгорнув у своїй знаменитій 131 новелі, яка: «наказує, щоб священні церковні канони, видані або підтверджені чотирма святими соборами, а саме – Нікейським, Константинопольським, Ефеський і Халкидонским …, мали ранг законів; бо догмати чотирьох вищеназваних соборів ми визнаємо зразком святих писань, а їх канони зберігаємо, як закони» (Nov. Just. 131.1). А в передмові до 137 новели, Юстиніан вказав чіткі відмінності між законом і каноном: метою цивільних законів є громадська безпека, церковні канони встановлені заради порятунку душі. Влада над законами довірена Богом імператору, а спостереження за дотриманням канонів і саме їх встановлення – довірено єпископам. Деякі дослідники вважають, що, зрівнюючи канони і закони, імператори включали норми канонічного права в загальну законодавчу систему держави, в якій імператор виступав в якості універсального законодавця. Дійсно, віровизначення церкви виконувалося вірянами не тільки як правило віри, встановлене церквою, а й як державний закон, виконання якого охоронялося державною владою.


Зрозуміло, що при такому союзі протилежностей не могло не бути взаємних і навіть хворобливих компромісів, де кожне надбання однієї сторони відбувалося за рахунок іншої. Сьогодні, сприймається як благо «християнськість» цілих націй – греків, італійців, іспанців тощо. Але необхідно визнати, що багато їх предків були приведені до церкви не одними чистими заходами апостольської проповіді, але і примусовими, іноді аж до кривавих гонінь, заходами імператорів Феодосія, Аркадія, Гонорія, Юстиніана і т.д. Імператори збирали всесвітні собори і цим сприяли встановленню церковного миру в епоху теологічних суперечок. Але вони ж збирали і великі єретичні собори, гнобили церкву деспотичними декретами з догматичних питань. Поспішаючи декретувати християнську віру зі своїх державних канцелярій, імператори особливо шкідливо впливали на природний хід церковних богословських суперечок. Таким чином, східна церква прожила свій класичний творчий період при системі, яка не гарантувала їй належної частки внутрішньої свободи, і передала цей лад у спадок іншим національним дочірнім церквам: вірменській, грузинській, болгарській сербській, румунській, російській.

В умовах пристосування до нових культурних ґрунтів, недоліки візантійської концепції «Симфонії влад» не були настільки явними. Століття догматичних суперечок скінчилося. Їм залишалося берегти патріарший спадок віри. Владне державне хрещення своїх народів, створення національних церков і управління ними не переживалися як насильство, навпаки – як патріархальна батьківська воля. Візантійське імператорство втратило тут присмаки язичницького pontifex maximus і зробилося більш чистою формою християнського управління державою. Східні церкви набули незалежного автокефального устрою і національного характеру. Це дало народам можливість швидко і глибоко полюбити свої національні церкви і напоїти християнським духом свої культури. Симфонія націй з християнством вдалася більше, ніж симфонія церкви і держави.

Таким чином, концепція «Симфонії влад», постаючи ідеалістичною по своїй природі, не відбулася як така. Ця ідея стала анахроністичною. Не дієвою по формі, але життєдайною по духу. У цьому розумінні концепція «Симфонії влад» співвідноситься з концепцією «правової держави», що теж є утопічною ідеєю, але під її знаком у державі встановлені високі конституційні стандарти і відбуваються прогресивні зміни. Впродовж історії, для виконання своєї місії на землі, церква об’єднувала свою силу з державною владою країн. Але часи змінюються. Сучасні держави набули більш формальних, секулярних ознак. Перебуваючи під впливом ліберальних ідей, і прагнучи втілити в життя канони так званого «вільного, європейського суспільства» – державницький апарат постає замовником, головним адвокатом і виконавцем докорінних антихристиянських культурних трансформацій. Тож, для втілення принципів Царства Божого на землі і перетворення національної культури на основі християнських цінностей, церкві необхідно шукати нових союзників.
Історично так склалося, що трансформація поглядів церкви на суспільство, державу та історію, науку і культуру, численні вияви кризи цивілізації, зокрема й з огляду на глобалізаційні проблеми сучасності тощо знаходило своє відображення у формуванні офіційних соціальних доктрин. Католицька і православна церкви мають такі фундаментальні праці. Маючі чіткі соціальні догматичні визначення, вони здобули важелі політичного впливу на міжнародну політику, яка поширюється на всі держави, здійснюючи влив не тільки на громадянське суспільство, а й на уряди ключових країн.

Протестантська спільнота на пострадянському просторі, здолавши нелегкий шлях гонінь з боку тоталітарної радянської держави, отримала в спадок невироблену уніфіковану соціальну доктрину. За 26 років незалежності України, християнами-протестантами був зроблений вагомий внесок в розбудову і консолідацію держави. Особливо, в часи російської агресії на Донбасі, зайнявши чітку патріотичну позицію – протестантські конфесії показали приклад посвяченого служіння суспільству. Авторитет церков протестантського спрямування в Україні зростає. На сьогодні, вони представляють інтереси великої громади християн. Саме чітка просоціальна, місіонерська позиція церкви стала певним еталоном і прототипом для фундаментального визначення ролі протестантської церкви у суспільстві. Стоїть завдання виробити уніфіковані стандарти соціальної доктрини для всієї спільноти українських протестантів. Альбер Камю – французький письменник, публіцист та філософ, колись зазначив, що кожен митець «повинен сьогодні пливти на галері сучасності». Цими словами, він підкреслював, що творчість має завжди бути актуальною. Такою, що не втрачає коду своєї унікальності, у будь-які часи. Завжди аполітичною, для досягнення мети. Усвідомлення протестантською церквою в Україні власної суб’єктності та актуальності багато в чому зміцнить її позиції в суспільно-політичному житті.

В умовах розвитку громадянського суспільства в Україні, більш чіткими видаются розмежування компетенції держави і суспільства, незалежність інститутів громадянського суспільства від держави в рамках своєї компетенції. В основі функціональної взаємодії громадянського суспільства і держави лежить принцип єдності і боротьби протилежностей. З одного боку, вони як би протистоять один одному, а з іншого – вони неможливі один без одного. У країні, в якій зароджується громадянська платформа, церква має виступати в якості активного початку (діяча, творця) соціальної реальності. Така активність повинна проявлятися у відтворенні та оновленні суспільних відносин, в соціальному конструюванні і проектуванні реальності, в різних формах соціальної діяльності. Тому інститути громадянського суспільства, які знаходяться в системі координат із церквою постають сучасними її союзниками і партнерами. Навколоцерковні громадські об’єднання та рухи, які утворені християнами і реалізують зовнішню місію Церкви – є її найближчими партнерами і однодумцями в цьому процесі. Для активної інтеграції церкви в громадянське суспільство і посилення її ролі в ньому, необхідно спиратися на потенціал партнерів. Мова йде про співпрацю церкви з інститутами громадянського суспільства, які в основі своєї діяльності спираються на традиційні цінності і євангельські постулати. Обидва мають спільну мету – утвердження цінностей Царства Божого на землі.

Церква має тісно співпрацювати з тими, хто формує порядок денний в суспільстві, впливає на культуру або чинить опір намаганням змінити культурні підвалини суспільства заснованого на християнських цінностях. Підтримувати в церковному середовищі освіту активних вірян, громадянську активність і кваліфікацію таких людей задля представлення високоосвічених християн-експертів в різних інституціях влади. Секулярна політика держави не може обмежувати велику місію церкви. Тому відокремлена від держави, але не від суспільства церква, спільно зі своїми громадськими партнерами, має створити нові суспільні форми вільного суспільного діалогу поза стінами власних храмів і молитовних будинків.

Резюмуючи все вищевикладене, на порядку денному стоять декілька актуальних завдань:
1. Створити уніфіковану соціальну доктрину для українських протестантів.
2. Ввести в базові програми навчання духовних семінарій предмет з соціально-політичної етики та публічної теології.
3. Заохочувати помісними церквами навчання молоді на суспільно-політичних, соціально-педагогічних, медичних і журналістських факультетах.
4. Стимулювати і підтримувати політичну активність вірян: усвідомлено брати участь у всенародних плебісцитах, користуватися правом бути обраними народними представниками до рад всіх рівнів. Прагнути здобувати інструменти влади для утвердження християнських цінностей в ключових сферах суспільства і творення змін в Україні.

Роман Аблязов, керівник проектів громадянського руху “Всі разом!”

 

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ ВУЛИЧНИХ СІМЕЙНИХ ЗАХОДІВ ПО УКРАЇНІ 2019 РОКУ (ОНОВЛЮЄТЬСЯ)
04.04.2019

Травень-серпень для України – це сезон проведення вуличних сімейних заходів по всій Україні. Кожна область долучається до марафону сімейних заходів та організовує місцевими оргкомітетами марші на захист сім’ї, фестивальні містечка для дітей і подружніх пар, концертні програми для молоді. Так, торік близько 60 населених пунктів України вийшли на вулиці із гаслом: «Тато, мама, я –…

ПЕРЕМОЖЦІ КОНКУРСУ ПРОЕКТІВ ВУЛИЧНИХ ЗАХОДІВ НА СІМЕЙНУ ТЕМАТИКУ
04.04.2019

Конкурс проектів вуличних заходів на сімейну тематику був оголошений 1 лютого під час Форуму «Всі разом!» у Києві. Заявки приймались до 25 березня включно. За цей час було подано 26 заявок з усіх регіонів України. Всі пропозиції ретельно вивчались та аналізувались конкурсною комісією.

Голова Руху “Всі разом!” виступив на засіданні Дубненської міськради
29.03.2019

29 березня голова громадської організації “Всі разом!” – Руслан Кухарчук на запрошення депутатів взяв участь у засіданні Дубенської міської ради у Рівненській області. Під час виступу він подякував за ухвалене у минулому році рішення щодо захисту інституції сім’ї. Голова Руху наголосив, що позиція органів місцевої влади має бути надзвичайно критичною і закликав розглядати сімейну тему…

КОНКУРС ПРОЕКТІВ НА СІМЕЙНУ ТЕМАТИКУ – АНАЛІЗ ПРОПОЗИЦІЙ
29.03.2019

Про проведення конкурсу проектів щодо організації вуличних сімейних заходів було оголошено 01 лютого на Форумі лідерів Руху «Всі разом!» у Києві. За підсумками будуть обрані 5 міст, які отримають 60 тисяч гривень на реалізацію проекту. Всі бажаючи мали можливість подати свої пропозиції до 25 березня включно.

КАБІНЕТ ЕКСПЕРТІВ ПРОВІВ КРУГЛИЙ СТІЛ «ЦІНА ЗЕМЛІ»
22.03.2019

21 березня 2019 в Києві відбувся круглий стіл «Ціна землі», який зібрав науковців, громадських діячів, священнослужителів та політиків. Серед ключових питань в дискусії піднімалися теми про цінність землі, чи можна продавати землю, хто має право господарювати на українській землі, збереження та примноження родючості грунту, обговорювали концепцію підготовки управлінців і господарників для роботи на землі нового…

В УКРАЇНІ ЗАВЕРШИВСЯ СЕЗОН ГЛС 2018-2019
11.03.2019

Вже за традицією і багато років в Україні щорічно проходить Глобальний Лідерський Саміт. Офіс “Всі разом!” з 2018 року офіційно уповноважений проводити ГЛС в Києві, Одесі та Харкові. Тема Саміту  цього року – лідерський вплив, який перетворює суспільство.

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ ДО ДВОХ КАНДИДАТІВ НА ПОСТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
09.04.2019

Кандидатам на пост Президента України Порошенку Петру Олексійовичу Зеленському Володимиру Олександровичу   Цим листом Громадська організація «Громадянський рух «Всі разом!» інформує про наявність потужного сімейного руху в Україні. Адже абсолютною цінністю українського народу є сім’я. Українці прагнуть боронити сімейні цінності. В останні кілька років відбувається надзвичайне масштабування сімейного руху в нашій країні. Лише у 2018…

Реабілітація героїв або життя після війни
18.03.2019

Відбулася розмова з Михайликом Віталієм Васильовичем, директором Реабілітаційного центру Святого Павла з Одеси, резидентом формації Кабінету експертів.  Приводом став унікальний досвід одеських волонтерів, які продемонстрували приклад натхненного служіння своїй громаді та країні у найтяжчий для неї час. Сьогодні – це ціла структура, яка допомагає реабілітовувати ветеранів АТО/ООС та їхні сім’ї, підтримує внутрішньо переміщених громадян та…

КАНДИДАТИ НА ПОСТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ – ПРО СІМ’Ю, ГЕНДЕР ТА ЦІННОСТІ
14.03.2019

Експерти громадської організації «Громадянський рух «Всі разом!» проаналізували передвиборні програми 39 кандидатів на пост Президента України, які опубліковані на офіційному сайті Центральної виборчої комісії. Пошук проводився за ключовими словами: сім’я, шлюб, родина, діти, ЛГБТ, ґендер, гендер, стать, одностатеві, секс, орієнтація, партнерства, батьківство, чоловік, дружина.

ЗВЕРНЕННЯ ДО КАНДИДАТІВ НА ПОСТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
12.03.2019

Шановний кандидате на пост Президента України! Громадська організація «Громадянський рух «Всі разом!» висловлює занепокоєння відсутністю відповідальної державної сімейної політики в Україні. Адже абсолютною цінністю українського народу є сім’я. Українці прагнуть боронити сімейні цінності. В останні кілька років відбувається надзвичайно потужне масштабування сімейного руху в нашій країні. Лише у 2018 році масштабні вуличній заходи на сімейну…

Пам’ятка для батьків
07.03.2019

Останнім часом збільшилась кількість випадків проведення в навчальних закладах лекцій для дітей та здійснення навчань для шкільних психологів із так званої «сексуальної освіти». Повідомляємо, що «сексуальна освіта» часто передбачає інформування про одностатеві відносини, різноманітні відхилення та сексуальні практики у позитивному контексті. Така «освіта»  за своєю сутністю є деструктивною та негативно впливає на нормальний фізичний, психічний…

Резолюція IV Всеукраїнського форуму сім’ї
04.03.2019

РЕЗОЛЮЦІЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ФОРУМУ СІМ’Ї (м. Київ, 01 березня 2019 р.) Ми, учасники Всеукраїнського форуму сім’ї, дійшли згоди, що державна стратегія розвитку та підтримки інституту сім’ї повинна відповідати конституційному принципу відповідальності перед Богом, нинішнім та прийдешніми поколіннями, а також будуватися на засадах суспільної моралі та традиційних для України християнських цінностях.

Бердянськ, 19 червня, сімейний фестиваль