Соціальні служби в Італії забрали дитину. Українка не може повернути сина

З початку повномасштабного вторгнення РФ на територію України за даними ООН за кордоном опинились 7,6 мільйонів українських громадян. З них в країнах Європи перебуває близько 4,5 млн громадян, інша частина у Росії. Найчастіші випадки, це матері з дітьми які виїжджають в інші країни. Та опинившись там, зіштовхуються з тим, як у них забирають дітей. На жаль, це не поодинокі випадки, що стаються з одинокими матерями та навіть повними сім’ями.

Можливо це стається через нерозуміння розбіжності культурних та законодавчих норм виховання дітей в іноземних країнах, адже вони відрізняються від норм в Україні. Наприклад коли дитина плаче чи кричить при людях в Україні її можуть різко взяти за якусь частину тіла, сказати: «Тихо, не кричи, ти мене соромиш…», або навіть дати легенького прочухана. У Європі ж такого не можна, це вважатиметься насильством і до вас може підійти поліція й почати розбиратись, чому ви чіпаєте дитину.

Нещодавня історія із відібраною дитиною-інвалідом сталася в Неаполі, Італія.

Наталія Мельник разом зі своїм сином Юрієм 18 жовтня 2022 року приїхали до Італії. Перші 3 дні знімали тимчасове житло. Але мали на меті знайти щось на довготривалий термін. Під час пошуку їй порадили звернутись до храму Андрія Первозваного у Неаполі. По телефонному дзвінку Наталії пообіцяли комфортні умови, харчування та сказали, що навіть зможуть забрати на машині й довести до храму, і це все безкоштовно. Вона погодилась на це запрошення.

Важливо зазначити, що син Юрій має діагноз – аутизм, що містить проблеми з навичками соціальної поведінки і спілкування, рухом і моторикою, мовою та інтелектуальними здібностями.

21 жовтня мати з сином заселились у храмі. Проте згодом вони зрозуміли, що насправді це був притулок у якому окрім біженців, жили й безхатченки. Їх годували, а також приймали душ у спільних санітарних умовах. Через хворобу й оточення нових людей серед якого вони опинились, у сина часто траплялись емоційні виплески, які виражались у криках або стресовій поведінці. Це підмітили жінки, що відповідали за притулок. Одна з них на ім’я Клара відповідала за порядок у притулку і готувала їсти для всіх мешканців. Клара почала знімати на відео такі панічні атаки сина Наталії, нібито збираючи докази.

Оскільки душ був спільним для всіх мешканців, відповідно Наталія не хотіла приймати його там де перед нею був безпритульний. Вона намагалась це пояснити Кларі та іншим керівницям, але вони почали затягувати її силою у душову кабіну, виправдовуючи такі дії тим, що вона нібито не слідкує за собою та сином.

 Пані Наталія розповідає офісу «Всі разом!», що після тижня життя у храмі почала шукати інші варіанти житла аби переїхати разом з сином та   позбутися стресу. Але вона не встигла. Клара, яка постійно перебувала у приміщенні почула розмови про пошук іншого житла, почала зачиняти   двері, тобто умисно перешкоджати.

9 листопада Наталія після своїх справ повернулась у притулок, але сина вже не було. Там її очікували служби у справах дітей та задоволені керівниці притулку, які потурбувались, щоб її сина забрали. Одна з головних на ім’я Поліна, сказала, що вона потурбується аби Наталія більше ніколи не побачила свого сина. Також пропонували у грубій формі піти на обстеження у психіатричну лікарню.

Після зникнення сина, ніхто не сказав його місце знаходження. Всі навколо були налаштовані позбавити жінку прав материнства, забрати її дитину. Після всього жаху що стався, вона почала звертатись до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Там їй допомогли отримати відповідь від італійського департаменту Міністерства закордонних справ України. У якому зазначено, що наразі розглядається судова справа щодо позбавлення батьківських прав, призначено адвоката який знає українську мову. Також Генеральний консул України під час зустрічі з головою суду висловив прохання провести засідання найближчим часом з врахуванням позиції обох батьків.

Батько хлопчика Віталій просить у держави дозвіл на виїзд в Італію для пошуку сина та можливості бути на судовому засіданні. Він говорить: «Я б вже давно виїхав шукати сина, але мене не випускають, вже купував квитки, були спроби. Поки що думаю, як це вирішити». 

Наразі Наталія повернулась в Україну, відвідала рідні Суми та приїхала до Києва. У столиці вона зустрінеться з адвокатською компанією, яка обіцяє допомогти у справі, знайти та повернути сина матері. «Можливо, доведеться наймати детектива для розбору ситуації», – зазначає Наталя Мельник.

Вона розповідає, що багато років лікувалась від безпліддя і тут народився Юра. Вона безмежно любить його та сумує. Наталія так довго чекала його появи на світ, тому не збирається здаватись. Він є її щастя, втіха та сенс життя. Вже незабаром, Наталія повернеться до Італії та буде продовжувати шукати сина, разом зі своїм татом.

На жаль, такі випадки з відібранням дітей у батьків за кордоном не вперше з’являються на сайті руху «Всі разом!». Раніше вже публікувалась новина про українську багатодітну сімʼю у Німеччині в якої забрали одразу всіх 13 дітей. Проте їхня історія закінчилась «хепі ендом», дітей повернули батькам майже відразу після судового засідання.

Дивіться програму про історію Наталії та її сина: 

Організація «Всі разом!» закликає Міністерство закордонних справ України розшукувати хлопчика та інших дітей. Неодмінно сприяти їхньому поверненню додому.

Також рух розпочинає відслідковувати та збирати відомості подібних українських сімей, які втратили дітей за кордоном.
Заохочуємо вас, якщо вам знайомі аналогічні історії вилучених українських дітей, повідомляти в офіс організації за контактами:
– телефон: +38 (098) 858-4848
– ел. пошта: office@vsirazom.ua
– телеграм: @vsirazom_chat

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram