«Денацифікація» – спільна мета Путіна і… українських лівих рухів

Після проголошення незалежності України та обрання демократичного вектору, у нашої країни з’явився шанс вибудувати власний шлях розвитку. Шлях, вільний від впливу російської федерації, яка просякнута нав’язливими прорадянськими ідеями.  У 2014 році після початку чергового етапу російської агресії проти України, було ухвалено низку рішень, які спрямовані на декомунізацію держави. Комуністична ідеологія стала в Україні забороненою на законодавчому рівні, а проросійські партії та деякі ліві політичні рухи лишились можливості впливати на українську політику.

Проте комунізм та марксистські ідеї як явище нікуди не зникли. Вони просто змінили відтінки, наприклад,  з червоного на шестиколорний. І останні часто є ще небезпечнішими, адже мало хто помічає зв’язок між боротьбою «за сексуальні орієнтації та гендерні ідентичності» та махровим марксизмом. Отже спробуємо розібратися у сучасних відтінках комунізму.

Ліві партії та ЛГБТ – сучасні носії марксистських ідей

Деструктивні ініціативи, спрямовані проти людства (легалізація одностатевих «шлюбів», проституції, абортів, наркотичних речовин) у парламентах різних країн здебільшого висуваються саме лівими партіями. Це – комуністи, соціалісти, соціал-демократи, ліві ліберали, зелені. Порядок денний нових лівих зосереджується на піднесенні ідеї мультикультуралізму, що покликана стерти нації як такі, а також розповсюдження фемінізму, гендерної концепції, підтримки ЛГБТ як нової категорії «пригноблених».

Нові ліві, частково змирившись зі зникненням пролетаріату, вхопилися за потенціал, залишений безпосередньо творцями марксистської доктрини. Так, Маркс і Енгельс не розглядали сім’ю як природню інституцію, не підтримували традиційних статевих ролей. Сім’я, моногамність та розподіл статевих ролей були для них продуктом соціальних відносин і способу виробництва. Тому вони з легкістю включили фемінізм у свою доктрину, надали жінкам новий статус – «пригноблених», яких необхідно звільняти від впливу «патріархату». Як зазначає Ігор Загребельний,  революція 1917 року у більшовистській росії стала спробою реалізації закладених Марксом та Енгельсом ідей «визволення жінки». У практиці більшовизму вектор «визволення жінки» поєднався з задачею соціалістичного виховання дітей та максимального відсторонення їх від батьків. Сьогоднішні міністри освіти ліво-ліберального спрямування упевнено декларують ті ж самі цілі, що й більшовики.

Тобто той потенціал марксистської ідеології, який не зуміли реалізувати більшовики, сьогодні реалізується представниками ліво-ліберальних рухів та партій під різними кольорами, соусами та прапорами.

Необільшовизм та його наслідки

Ті, хто впроваджують ідеї культурного марксизму в Україні, намагаються показово дистанціюватися від спадщини більшовиків. Проте це звичайна пропагандистська тактика, яка безпосередньо пов’язана з проросійськими політичними силами та рухами. І саме вони нині в Україні є представниками необільшовизму, ідеї якого прослідковується у їхній діяльності. Характерною їх особливістю є схильність до неконституційних дій, розбовтування державного механізму та використовування технології керованого хаосу. Слід зазначити, що ліві політичні рухи та необільшовизм зокрема, використовуються росією в політичних цілях і в Україні.

Мета необільшовизму очевидна: позбавити Україну внутрішньої стійкості, дискредитувати державні інститути, розділити суспільство. Для досягнення таких результатів росія кілька десятків років у різних формах веде гібридну війну проти України. Вона ведеться москвою не лише у вигляді війни фізичної або спеціальних операцій, а також шляхом матеріальної й фінансової підтримки діяльності лівих рухів. Адже антикомуністичний вектор української влади є серйозною небезпекою для кремля і його прорадянських ідей. Тому москві вкрай необхідно спровокувати керований хаос у країні.  А прибічники російського необільшовизму намагаються у мирний час підтримувати різні суспільно-політичні рухи, акції, мітинги.

Підтвердженням цього є використовування гасел під час таких акцій, які містять мову ворожнечі за ознакою національності та навіть спрямовані проти поліцейських, які охороняють громадський порядок. Зокрема, під час проведення ЛГБТ-парадів у мирному Києві використовуватись провокативні гасла на транспарантах, які закликали до ворожнечі та бажали смерті нації: «love satan, hate cops» (пер. з англ.– «люби сатану, ненавидь копів»), «смерть нації – квір ворогам» тощо.  Проте коли прийшла війна з боку росії і патріоти стали на захист української нації, особи чоловічого роду з числа представників ЛГБТ-спільноти неодноразово здійснювали спроби втекти з України, називаючи себе «трансгендерними жінками» і вимагаючи не дискримінувати їх «за гендерними стереотипами».

Отже, сутність сучасного необільшовизму, як і колись класичного більшовизму-комунізму, це брехня, маніпуляції, розпалювання ворожнечі та антинаціональна агресія у різних формах. І особливо російська отрута спрямована проти існування української нації. Адже вона у 2014, відмовившись від радянщини, змогла відсторонити проросійського ставленика Віктора Януковича з посади Президента України та обрала свій власний шлях вільного розвитку, незалежний від російського впливу. Тому все частіше стали з’являтися спроби звільнити Україну від її власної ідентичності – тобто «денацифікувати».

«Денацифікація» України силами українських лівих

Термін «денацифікація» країни може означати: позбавлення від нації, національних ідей, традицій, норм та правил, притаманних українцям. В тому числі, ліквідація тих, хто захищає національні інтереси.

Представникам проросійських сил притаманна особлива ненависть до української нації як такої. В риториці проросійських агентів та лівих суспільно-політичних рухів можемо спостерігати її прояви. Вони проявляють свою сутність у вигляді систематичних закликів до порушень прав людини, перекручування розуміння рівності та справедливості в суспільстві, а також у різний спосіб підтримують розв’язування військової агресії проти України. Зокрема, використовують мову ворожнечі до захисників Батьківщини та публічно висловлюють радість із приводу загибелі їх близьких або побратимів.

Тут варто згадати засновницю «Ukraine.pride» Софію Лапіну, яка висловила у соціальних мережах бажання «денацифікувати» Україну та прихильне ставлення до СРСР. А також слід зазначити і спроби колишнього народного депутата Володимира Чемериса організувати так звану «антифашистську акцію» у січні 2021 року. На транспарантах акції містились заклики розформувати полк «Азов» та називав це «денацифікацією».

Нагадаємо, що саме полк  «Азов» у 2014 році не допустив вторгнення росії у Маріуполь, а у 2022 героїчно тримає оборону міста у той час, коли у цьому напрямку було направлена нерівнозначна кількість російських військ та місто знаходиться у повному оточенні.

Тобто термін «денацифікація України» використовувався проросійськими лівими активістами в Україні ще до початку повномасштабної війни. І вже потім у 2022 році  президент росії використав цю риторику як привід для військового вторгнення на територію незалежної України. Мета зрозуміла – знищення української нації.

«Денацифікація у цьому випадку – це чистий нацизм, знищення української нації. Таке саме було в 1940-х роках у Німеччині. Вони «денацифікували» євреїв. Росіяни роблять це зараз. Я шокований. Я не знав, що в сучасному світі можна робити подібні речі», – пояснив відразу президент Володимир Зеленський.

Тобто українські ліві та ЛГБТ-рухи мають спільну з Путіним надмету – денацифікація України.

Нажаль, ідеологію й гасла необільшовизму ще використовують деякі політичні сили та суспільно-політичні рухи і Україні. Хоча Рішенням РНБО призупинена діяльність одинадцяти партій під час воєнного стану, цього вкрай замало. Як зазначає кандидат філософських наук Едуард Юрченко, більшість з цих заборонених партій виявились лівими.

«Це не просте співпадіння. Лівий –  завжди зрадник, принаймні потенційний. Сама логіка їх ідеології відкидає Вітчизну та Націю, як цінності. Навіть зараз,  ліваки які зайняли формально “українську” позицію , не приховуючи кажуть про Україну суто як про потенційного носія певної позаукраїнської ідеології, а не про самостійну цінність. 

Це повний абсурд з точки зору реальної ситуації та велика небезпека вже зараз. Коли перша загроза відступить, та ж саме публіка почне розкладати суспільство пацифістськими гаслами, вимогами  “прислуховуватись до партнерів”, боротьбою за “права людини” для ворогів і колоборантів і тому подібним. Водночас для християнина лояльність до земної Батьківщини це цінність незалежна від тих чи інших світських ідеологій. Так само як і для любої нормальної людини, адже патріотизм це частина природного закону “накресленого в серцях язичників”. 

Тому ми повинні зберігати пильність і  усвідомлювати, що небезпека необільшовизму погрожує не тільки з протилежної лінії фронту», – коментує Едуард Юрченко.

Отже, очищення від проросійських сил в усіх органах влади має відбутися невідкладно, адже вони становлять пряму загрозу національним інтересам України та у сучасному вимірі – втратою суверенітету. Позаяк у свій час діячі українського національно-визвольного руху не розпізнали небезпеку московського більшовизму та його руйнівного впливу на українську політику. І поплатилися за це втратою країни і своїми життями. Історія знову повторюється і ми маємо розуміти, що війна – явище тимчасове. А діяльність проросійської агентури, лівих суспільно-політичних рухів, ЛГБТ-угрупувань і у мирний час спрямована виключно проти інтересів України, на її руйнування зсередини.

Після героїчної оборони та гибелі тисяч громадян України ми не маємо жодного права продовжувати давати можливість ліво-ліберальним та марксистським силам атакувати національні інтереси та традиційні християнські моральні цінності українського народу. Адже лише вони здатні об’єднати, зберегти та зміцнити нашу країну і нашу націю.

Рух “Всі разом!”

Читайте також по темі: ЛГБТ-угрупування бажає смерті українським воїнам

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram