Нардеп Віктор М’ялик – про політику, сімейні цінності, ЛГБТ і Стамбульську конвенцію

У новому парламенті є буквально кілька людей, для яких захист природних і християнських цінностей – справа принципова. Один з них – Віктор М’ялик.  Він уникає публічності, а тому інтерв’ю журналістам дає вкрай рідко. Проте нам все-таки вдалося поспілкуватися з ним. Перше, на що звертаємо увагу ще у приватній розмові, – це його добродушність. А коли йдеться про державотворчі теми, скромність витісняється вогнем, що палає всередині. Його справи говорять гучніше за слова, а тому він отримав впевнену перемогу на виборах у своєму окрузі. Він – батько шістьох дітей і це надихає його на благодійну та меценатську діяльність заради розбудови щасливої країни.

Отож, пропонуємо ексклюзивне інтерв’ю руху «Всі разом!» із народним депутатом ІХ скликання Віктором Ничипоровичем М’яликом.

– Це Ваша перша каденція у Верховній Раді. Як Ви із бізнесмена прийшли до політики?

– За те, що я потрапив у Парламент, я можу дякувати Богу і виборцям, які за мене проголосували. Я в минулому бізнесмен, і тому політична сторона завжди йшла зі мною поруч, я завжди бачив, які моменти не повинні бути в бізнесі і що потрібно міняти. Я це усвідомлював і мав потенціал для цих змін.

Балотувався вперше до парламенту  у 2014 році і програв. Вважаю, що сильний не той, хто перемагає, а той, хто вміє визнавати поразку.

І от почалося найцікавіше: коли тебе не підтримали як кандидата, а тобі треба продовжувати платити добром. І я цей іспит склав. Моя допомога, яка почалася з 13 років,  продовжувалася. І повірте, я це робив не заради того, щоб мені потрапити до Верховної Ради, не ради слави, я це робив і роблю до нині. І робитиму скільки Бог дасть життя та сили. Я прийшов до влади, аби дійсно щось змінити і боротися не із багатством, тому що бажання мого серця, щоб всі люди мали достаток, а боротися насправді треба із бідністю, щоб менше було людей в нашій країні, які перебувають за межею бідності.

– Ви прийшли у ВР як самовисуванець, а потім долучилися до партії «За майбутнє». Чим був обумовлений Ваш вибір?

– Я дуже не хотів приєднуватися до будь-якої партії. Але долучився тому, що коли збирав підписи за курс «Основи сім’ї», то партія «За майбутнє» дала мені найбільшу кількість голосів. І я побачив, що керівники та учасники цієї партії підтримують природні сімейні цінності, в їх лиці знайшов однодумців. Керівники фракції – прекрасні депутати, виховані у християнських родинах, стоять на сторожі сім’ї.

– Розкажіть про Ваш досвід збору підписів за курс Адріана Буковинського «Основи сім’ї». Яка реакція у депутатів на таку ініціативу і яке їх ставлення до природної родини?

– У Верховній Раді майже 450 депутатів. Це люди різних поколінь. Думки також у них різні. Ті, хто має більший політичний досвід у Раді, підтримують природну сім’ю. А молоді депутати до цього питання більш байдужі. Але коли починаєш їм доводити та пояснювати в чому сенс людини, яка її роль на планеті земля, що мав на увазі Всевишній створюючи людину, то всі погоджуються. Було нелегко. Прийшлося мені попобігати, роз’яснювати та переконувати.

Звичайно, що всіх не вибігаєш – кожен працює над своїми поправками, законами. Треба шукати в парламенті осередки тих людей, хто в разі тривоги може тебе підтримати.  Бо якби була у тебе своя фракція на 40 людей чи був би «свій» міністр у Міністерстві, то ще б з тобою рахувалися. А так якщо ти один, то тебе ніхто не слухає. Саме тому ми з Святославом Юрашем створили МФО «Гідність. Цінності. Родина». Але і Європа не дрімає. Деякі депутати вважають, що мають бути рівні права і не повинно бути так званої дискримінації сексменшин. Але якщо так подивитися, то 1-1,5% ЛГБТ керують 98,5% людьми. Ми їх не ображаємо, але і вони не повинні нами управляти як більшістю.

– А чи відіграє роль громадська думка при прийнятті депутатами законів? Наприклад, листи від громадських організацій, мирні акції протесту тощо.

– Тут треба розділити мітинги на два типи. З одного боку мітинг – хороший інструмент впливу, але є й ситуації коли він не дієвий, замовний. Якщо ж громада іде з проханням від себе, із криком душі, тоді і влада прислухається.

Часто коли організації чи й навіть Рада церков роблять звернення, запити, прохання – їх ніхто не дивиться. Там не до цього, це не цікаво нікому, депутати думають – бігає там купка християн, щось собі хочуть. І як мені один депутат сказав: «Ти від життя відстав».

 – А як було із законопроектом 0931 (Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу – прим.автора)? Що там стало рушійною силою?

– Коли стояло питання із законопроектом 0931, я бігав по парламенту, доказував – не приймайте, бо це проблема на сьогоднішній день. І мене не почули тоді – на Комітеті законопроект пройшов. Депутати навіть не розбиралися – вони прийняли його. І коли підходить друге читання Комітету, починаєш говорити з депутатами, і розумієш – їм треба було пояснити. Тоді ж в парламенті дізналися, що люди підняли розголос і вийшли вуличний протест. Президент терміново запросив Раду церков на переговори і тоді зняли цей законопроект з порядку денного. Оце крик душі, тоді його чують.

 – Як можете прокоментувати ситуацію із законопроектом 3316 (Проект Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо протидії злочинам на грунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності – прим.автора)?

– 3316 не пройде. Бо на комітетах самі голови говорять, що цим законопроектом тільки можна розгнівати людей. Якщо у церкву прийде одностатева пара і священик не захоче вінчати їх, то його у в’язницю? А як депутата щодня ображають, то це не дискримінація? А якщо сьогодні людину з інвалідністю чи з котузією обзивають? А гомосексуалісти будуть ходити в білизні, а то й без неї по площі, і їм слова не можна буде сказати? Стосовно цього законопроекту я налаштований войовничо.

– Стамбульська конвенція. Що можете сказати про цей документ і цінності, що він несе?

– Кілька років тому її вже розглядали, але тоді до ратифікації не дійшло. Тоді деякі норми Стамбульської конвенції щодо гендеру почали впроваджувати в інші українські законодавчі акти. Цю конвенцію нема сенсу ратифікувати, бо ми вже захищаємо жінок на законодавчому ріні. Якщо ти наніс тілесні ушкодження, то закон вже тебе карає. Що ще потрібно приймати? Як можна ще захистити жінку – я не знаю. Але тим, хто просуває цю конвенцію, не до жінок. Вони хочуть захистити гендер. От тому й заносять цю Стамбульську конвенцію як проказу, як коронавірус в Україну, і ми всі страждаємо від цього.

Я підтримав би цю конвенцію і проголосував би за одностатеві партнерства у двох випадках. Перше:  якщо гомосексуалістів визнають людьми з інвалідністю. Бо у законі прописано – якщо сім осіб на ФОП оформляються, то 8 чи 9 треба брати людину з інвалідністю ІІІ групи. Тоді не було би проблем із працевлаштуванням, із законопроектами 3316 і ряд інших проблем відразу відпадає. Але біда в тому, що гомосексуалісти вважають себе повноцінними людьми. Але ж як можна себе називати повноцінним, якщо психологічно в такої людини чогось не вистачає? Це факт. Це нездорові люди ні з медичної точки зору, ні з християнської і навіть мусульманство, юдаїзм теж це засуджує.

І другий випадок, коли я проголосував би за одностатеві партнерства: якщо два чоловіки народять дитину. Якщо Бог створив чоловіка і жінку як сім’ю, і є Конституція, є Біблія, то в мене в голові не вкладається це все. Я не проти тих людей, але розумію, що вони психологічно нездорові і їм потрібна допомога. Це не означає, що я повинен до них застосовувати будь-яке насильство. Але як батько шістьох дітей, не хочу, щоб мої діти бачили цю гидоту на вулицях.

 – Чим Ви керуєтеся в житті?

– Я вважаю так: Бог дарував тобі життя, щоб ти щось зробив. Тому іди і трудися. Оце моє правило.

Спілкувалася Ольга Дацька, рух “Всі разом!” 

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram