Конопляна історія в Україні. Як марші растаманів трансформувалися у законодавчі ініціативи

Останні кілька років в Україні спостерігається загострення питання щодо декриміналізації марихуани або рослин канабісу (конопель). Бажання певних груп легалізувати її використання має свою історію, яка сягає 2005 року, коли відбулися перші публічні заклики до цього. Тоді представники ідеї про зняття відповідальності за вживання та зберігання «трави» почали щороку проводити так звані «конопляні марші», «марші свободи» тощо.

Найбільш проблемною формою конопель є марихуана, тобто сушене листя і квіти рослин конопель (Cannabis sativa) з вмістом тетрагідроканабінолу (ТГК) понад 0,08% — головний психоактивний компонент канабісу. Марихуана, коноплі, шишки, трава, ґанджа, план, анаша – це все назви однієї з найпоширеніших наркотичних рослин 20 сторіччя – канабісу. Канабіс має ознаки декількох груп наркотичних речовин і її відносять до так званих «інших наркотичних речовин». За деякими дослідженнями, 8 з 10 наркозалежних починали вживати наркотичні речовини саме з марихуани. Вона викликає стійку фізіологічну та психологічну залежність у людини.

Конопляні марші. Початок

Законодавство України внесло марихуану до списку «особливо небезпечних наркотиків, обіг яких заборонено» – на одному рівні зі зброєю та героїном. І не випадково. Наркотичні вироби з канабісу з початку 90-х забезпечували незаконне збагачення багатьом структурам, у тому числі – організованому криміналітету.

Вперше вголос про зміну статусу небезпеченої наркотичної речовини – марихуани, як у законодавчій, так і у суспільній площині, заговорили вже у 2005-му. Так, співорганізатор першого конопляного маршу у Києві Тарас Ратушний зазначив, що головною метою є зміна принципів наркополітики та моральних норм і правил. У офіційній публікації-анонсі заходу було зазначено, що необхідно «активізувати діалог влади та громадськості щодо зміни принципів державної наркополітики». А також те, що суспільству ніби нав’язується репресивне радянське мислення, яке «прирівнює вживання більшості психоактивних речовин до злочину, порушення моральних норм та загально прийнятних правил поведінки». З наведеної цитати виходить, що суспільні моральні норми стали незручними, їх потрібно змінити і дозволити вживати певні наркотичні речовини усім охочим.

Фото: Andriy Dubchak

Після трьох років постійних вимог про розгляд питання щодо декриміналізації вживання без мети збуту МВС відреагувало. У травні 2010 року міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов підписав розпорядження, яким доручав кільком департаментам міністерства «розглянути та вивчити питання декриміналізації ч.1 ст. 309 Кримінального кодексу України», яка передбачає кримінальну відповідальність за незаконне зберігання невеликих кількостей заборонених речовин без мети збуту.

Так в силових структурах  було покладено початок вивчення питання про декриміналізацію канабісу. Але прибічники вільного використання заборонених наркотичних речовин продовжували вимагати надати свободи курцям та дозволити вживати канабіс усім охочім. У 2011 році головним посилом «конопляного маршу» у Запоріжжі стала відверта вимога про декриміналізацію «курців конопель». Мовляв, необхідно зняти кримінальну відповідальність для тих, хто просто вживає марихуану. Щоб у поліції (тодішній міліції) з’явилося більше вільного часу боротися із крупним наркобізнесом.

У 2012 році починає все активніше вживатися словосполучення «права людей» в контексті споживання продуктів конопель з високим вмістом ТГК, просто кажучи – наркотиків. Організатори чергового маршу у Києві прямим текстом заявили: «Заборона конопель себе не виправдовує, а кримінальне переслідування осіб, що споживають заборонені психоактиви — безумство і порушення прав людини». Того ж року марихуанові активісти запропонували свою «Національну стратегію щодо наркотиків», в якому робився наголос саме на забезпеченні таких «прав».

Від права покурити до медичних гасел

 Враховуючи, що гасла про легалайз і «права людини» не давали очікуваного результату щодо легалізації канабісу, починає відбуватися поступова зміна  риторики у бік медичних гасел. І вже у 2017 році публікують на широкий загал декларацію намірів таких заходів. Серед них: декриміналізація споживачів конопель, повна рeорганізація органів по контролю та боротьбі з наркотиками, а також вперше згадується про так званий медичний канабіс та надання широкого доступу до нього.

Після маршу у 2017 році організатори конопляного маршу починають цілеспрямовано працювати з Міністерством охорони здоров’я. Вони вимагають внести зміни до Наказу № 188 МОЗ України, щоб збільшити дозволену ним кількість грамів канабісу без наслідків кримінального переслідування.

Таким чином конопляні марші трансформуються у політичні акції, які під виглядом відстоювання інтересів пацієнтів, намагаються вплинути на державну наркополітику і змінити її задля задоволення власних наркотичних потреб.

Фото: LB.ua

Вже у 2018 році під час чергового так званого «Маршу свободи» лунають вимоги ЛИШЕ про «доступ українських пацієнтів до лікування канабісом» та про необхідність розпочати наукові дослідження канабіноїдів як лікарських засобів. Гаслом акції було «Коноплі лікують!».

Ті, хто спочатку вимагали надати їм свободу банально вільно курити марихуану, у своєму анонсі чергового заходу у 2018 році пишуть: «Є необхідним визнання та узаконення урядом наукових досліджень канабісу для потреб фармакологічної галузі з метою спрощення доступу українських пацієнтів до медикаментів іноземного виробництва та виробництва вітчизняних медичних препаратів на основі канабісу». Про право покурити траву вже не згадують, бо досвід попередніх років цьому навчив. Тому цього разу рушили в об’їзд.

Слід зазначити, що вимоги організаторів конопляних маршів щодо декриміналізації канабісу і активізацію медичних балачок підтримала тодішня виконуюча обов’язки міністра Уляна Супрун, яка виступила користь застосування канабіноїдів. Вона тоді зазначила: «Доступ пацієнтів до препаратів на основі канабісу — це реалізація їхнього права на медичну допомогу. Важливо підтримати легалізацію застосування медичного канабісу в наукових цілях та медицині». А також зробила окремий пост на офіційній сторінці у мережі Facebook про канабіс.

Можемо спостерігати, що борці за можливість безвідповідально використовувати заборонені наркотичні речовини і марихуану перейшли у науково-медичний дискурс. Простежується, як вимоги організаторів конопляних маршів про декриміналізацію «курців конопель» трансформувались у «боротьбу за права», а згодом і у забезпечення інтересів фарміндустрії. Проте їх справжні мотиви залишаються незмінними, і вони були задекларовані ще 2005 року – повний легалайз, безперешкодне вживання наркотичних речовин на основі рослин конопель.

Про справжні мотиви законодавчих ініціатив

У лютому 2019 року розпорядженням Кабінету міністрів України було затверджено план заходів з реалізації Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Це надало сміливості прибічникам легального використання заборонених наркотичних речовин. Вже у червні 2019 на черговому конопляному марші гаслом заходу стає «Закон – медичному канабісу!». Після – на сайті Верховної Ради з’являється петиція із вимогою  «законодавчо врегулювати канабіс для науки та медицини».

Фото: Andriy Dubchak

І під гаслами щодо боротьби за «право на життя», група депутатів реєструє відповідний законопроект – фактично перша оформлена законодавча конопляна ініціатива в Україні. Проєкт закону №10313 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення фундаментального права особи на життя». Цей документ пропонував закласти підвалини для цілої галузі – культивації медичного канабісу, виготовлення препаратів тощо. Проєктом пропонувалося дозволити вирощувати технічні сорти канабісу усім охочім. Хворим, лише на підставі медичного висновку, пропонувалось дозволити самостійно вирощувати до 4 рослин «технічного» або «медичного» канабісу. А у пояснювальній записці до законопроєкту було чітко зазначено, що Україна зі своїми ґрунтами – є ідеальним місцем для вирощування конопель. Але до розгляду у сесійній залі справа не дійшла.

Після цього ще кілька разів були здійснені спроби винести на розгляд Верховної Ради законопроекти із аналогічними назвами та змістом:

– №4553 від 29 грудня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання обігу конопель в медичних цілях, науково-технічній діяльності та промисловості»;

– №5596 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання обігу конопель в медичних цілях, науковій та науково-технічній діяльності» від 02 червня 2021 року.

Останній навіть був поставлений на голосування у Верховній Раді, але не набрав 226 голосів – мінімум, необхідний для ухвалення закону. І це очікувано, чимало депутатів наголосили, що ризиків від цієї ініціативи значно більше, ніж можливої користі, яка є дуже сумнівною.

Організація «Всі разом!» та аналітичний центр Кабінет експертів відразу звернули увагу парламенту на те, що немає вітчизняних профільних досліджень, що препарати на основі канабісу допомагають при посттравматичних розладах, депресії, розладах сну, при догляді за раковими пацієнтами в термінальній стадії. Також легалізація конопель може стати хибним сигналом підліткам і дітям про безпечність наркотиків. Тому зросте вживання «звичайного» канабісу в наркотичних цілях.

Слід зазначити, що з нашої точки зору, законодавча ініціатива № 5596 від 2021 року у своїй суті була призначена не для реалізації інтересів громадян своєї країни, а для того, щоб іноземні фармакологічні компанії, вирощували в Україні сировину, а потім привозили в Україну готовий продукт та продавали його за високою ціною.

Нерідкі є спроби нав’язати думку, що саме рослини з високим вмістом ТГК мають терапевтичний ефект. Це не відповідає дійсності, адже на потенційний медичний ефект впливають інші складові речовини рослин. Але водночас слід зазначити, що в Україні і у світі лише зараз починаються грунтовні наукові дослідження щодо лікувальних властивостей конопель. І запитань тут більше, ніж відповідей. Тому твердження, що чутки про унікальність і незамінність медичних властивостей конопель занадто перебільшені – дуже справедливе. Зокрема інформація, наведена у Звіті Європейського центру моніторингу наркотиків та наркоманії у грудні 2018 року, свідчить про недостатність доказової бази щодо ефективності та безпеки застосування препаратів на основі конопель і канабіноїдів. На це звертає увагу директор Асоціації «Українські технічні коноплі» Олександр Ігнатенко.

У якості висновку можна зазначити, що конопляні марші трансформувались у політичний інструмент для впливу на керівні державні установи з абсолютно зрозумілими фінансовими мотивами. Є очевидним, що в Україні почало формуватися сильне фінансово-політичне лобі, яке реалізує інтереси іноземних фармацевтичних корпорацій, які мають на меті виключно отримання прибутку без урахування соціальних наслідків.

Створення індустрії виробництва надзвичайно дорогих медичних препаратів з неперевіреною ефективністю, а в подальшій перспективі вільне вживання марихуани як нова легальна індустрія – саме ці два мотиви стоять за всіма рухами навколо всіх останніх законодавчих ініціатив по темі конопель.   

І от тепер чергова законодавча ініціатива. Але тепер вже не депутатська – бо всі їхні провалилися. Тепер за справу береться безпосередньо Міністерство охорони здоров’я України. Фактично у справу легелайзу починає залучатися держава. 17 листопада МОЗ опублікував для громадського обговорення законопроєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання обігу рослин роду коноплі (Cannabis) в медичних, промислових цілях, науковій та науково-технічній діяльності».

Аналітичний центр Кабінет експертів, реагуючи на цю ініціативу МОЗ, провів засідання для обговорення із залученням провідних експертів галузі, у тому числі представників Інституту луб’яних культур НААН України, який вже багато десятиліть абсолютно законно вирощує технічні коноплі. Відповідна Резолюція учасників засідання оприлюднена і направлена у МОЗ. Так, грунтуючись на принципах доказової медицини, пріоритетності збереження здоров’я громадян, недопущення нових стимулів для розвитку наркоіндустрії експерти зазначають, що питання доцільності/недоцільності медичного застосування канабісу має вирішуватися не з мотивів збагачення зацікавлених суб’єктів, а винятково у площині суспільної користі.

Елеонора Дібрівна.