Знову жорсткий карантин? Де межа?

Експертиза
11.09.2020
Знову жорсткий карантин? Де межа?

В Україні триває «адаптивний карантин». Верховною Радою прийнято «антивірусний закон» № 540. За його порушення можна отримати штраф чи ув’язнення строком до трьох років. В нашій країні, як і в більшості європейських та азіатських країн, профілактичні заходи дійсно частково обмежують права людини і це визнають експерти. Обмеження торкаються свободу пересування,  права на мирні збори, права сповідувати релігію, права на отримання медичної допомоги, права на здійснення підприємницької діяльності. По завершенні карантину низка прийнятих урядом рішень може бути масово оскарженою в судовому порядку. Тенденція влади вдаватися до подальших крайніх профілактичних мір та засобів триває. Порушники сплачують штраф, а іншим страх — в науку.

Статистика поширення коронавірусної інфекції в Україні свідчить про те, що за останні дні кількість захворівших переважила вже 3000 на добу.
Знімаємо маски, щоб поговорити з експертами про те, чи можливо забезпечити повний обсяг громадянських прав в Україні і при цьому уберегти один одного від масового поширення COVID-19?

Дивіться програму КАБІНЕТ ЕКСПЕРТІВ «Червоні лінії карантину». Проаналізуємо динаміку епідемії COVID-19 в Україні.

Гості в студії:
Руслан Кухарчук, голова руху «Всі разом!»;
Сергій Гула, адвокат;
Віталій Виноградов, аналітик Кабінету експертів;
Михайло Канафоцький, голова Соборного Патріаршого товариство святого Рівноапостольного Великого київського князя Володимира;
Віталій Царюк, директор Одеської студії «РадіоМ»;
Артур Погоріленко, юрист.

Отже, всі обмежувальні заходи карантину були застосовані державою поза межами її правового поля. Про що неодноразово було зазначено вже багатьма експертами. Сергій Гула, резидент Кабінету експертів, адвокат зазначив наступне: «Рішення, щодо обмеження прав і свобод громадян в умовах протидії поширенню коронавірусної інфекції суперечить нормам міжнародного права та вітчизняного законодавства. Урядом вводяться загальнообов’язкові норми і поняття, які властиві насамперед Конституції України. Примусова госпіталізація, притягнення осіб до адміністративної чи кримінальної відповідальності на підставі додаткових постанов уряду — неправомочні. Неможливо додатково навантажити законодавство шляхом постанов, тим самим додаючи поправки до Конституції України чи КПК, КАП. Україна, разом зі всім світом, виявилася неготова до того, щоб захистити цінності верховенства права в умовах глобального виклику. Обмеження вводити потрібно, але здійснювати це виключно в законний спосіб. Ми забули про найвищий Закон  — Конституцію і дозволили декільком чиновникам з Кабінету міністрів видавати постанови призначені до загальнообов’язкового виконання. Це ручне керування державою в некоституційний спосіб. А президент, як гарант Конституції — самоусунувся від захисту авторитету коституційних прав і свобод українських громадян»

Артур Погоріленко, юрист проаналізував урядові рішення, щодо карантинних обмежень: «Держави у світі не готові реагувати правовим чином у випадках масштабної загрози. Україна підпадає під юрисдикцію Європейського суду з прав людини і це джерело права на території нашої держави. У 2012 році зафіксовано рішення ЄСПЛ по справі Соломатіна проти України. Воно свідчить про те, що фізична недоторканість людини може бути обмежена у випадках охорони здоров’я населення. Така практика визнається. Але, хочу звернути вашу увагу на те, що засобами ЗМІ та цілеспрямованої інформаціної прогпаганди можна вплинути на суспільну думку і переконати у тому, що обмеження гарантованих прав і свобод доречно. А от визначити коли цей механізм дійсно необхідний важко. Це може стати інструментом політичного замовлення.»

Світом неодноразово керував страх. А точніше, ті, хто вдало його використовував. І охочі зробити це знову будуть існувати завжди. Адже з’явився інструмент навіть більш дієвий, ніж «страх перед тероризмом». Тож, в ситуації, що склалась, наступ на права людини є тестуванням суспільства на межу терпимості. За великим рахунком, ми й гадки не маємо наскільки радикально може змінитися світ у недалекому майбутньому. Немає жодних гарантій, що завдяки підвищенню порогу толерантності до таких обмежень, ми згодом не отримаємо можливість ув’язнення за «сіяння паніки» чи покарання за незгоду на примусову вакцинацію. Тож наскільки широкі повноваження у подальшому звуженні наших прав ми готові надати своїм урядовцям завтра? Адже вже і сьогодні у суспільстві лунають досить небезпечні пропозиції.