Данило Денисевич

Фільмування власного життя: Мистецтво – Віра – Бахмут – Небеса

Данило Денисевич - Фільмування власного життя: Мистецтво – Віра – Бахмут – Небеса

Сім’я Денисевичів є прикладом не лише культурно-інтелігентної, а й творчої. Художники Оксана і Борис Денисевичі живуть у Хотові, Києво-Святошинського району. Там вони й створюють у майстерні “Вусатий янгол” глиняні мінібудиночки. Через свої витвори сім’я хоче показати громадськості – мир, щастя і добробут українців. У пари є два сини – Іван та Данило. Проте тепер один з них вже не на цій землі, а в кращому місці – Небесах.

Данило, молодший син, якому у березні виповнився 21 рік, служив у 5-й окремій штурмовій бригаді, мав позивний «Дозор». З початком повномасштабного вторгнення Росії на територію України Данило разом із батьком Борисом пішли до Голосіївської ТрО, після чого поїхали на Схід України. Це рішення було абсолютно виваженим, рішучим та підтриманим сім’єю.

Данило разом з татом Борисом

Офіс руху “Всі разом!” поспілкувався з мамою військового. Вона була досить відкритою й щирою згадуючи та розповідаючи про сина.
У мирному житті Данило був творчою особистістю, навчався на кінофакультеті в Київському національному університеті культури і мистецтв, мріяв знімати кіно. З дитинства зберігся його філософський короткометражний фільм “Народження”, який переглядаючи зараз – відчуваєш сенс та цінність народження нового життя на землі. Разом зі своїм другом вони відзняли та опублікували його на ютубі. Нині це відео – набирає все більше й більше поширень на сторінках друзів, знайомих та просто чужих людей, які не змогли пройти осторонь історії сім’ї Денисевичів.

Також займався виробленням брелоків у формі українських хатинок. Хлопець хотів придбати вініловий програвач, проте не просив грошей у батьків, а вирішив таким чином назбирати на нього самотужки.

Мати Данила розповідає, про його дитинство та юнацькі роки. Ще в молодших класах він отримав завдання, написати твір на тему: «На кого я хотів би бути схожим?».  Пані Оксана цитує його: «Авжеж я хотів би бути схожим на своїх тата і маму. Але, щось мені підказує, що краще бути хорошим самим собою». Досить розумний висновок для дитини, чи не правда? Вже тоді маленький Данило почав розуміти свою унікальну ідентичність та роль свого світла для всіх українців.

Фото посередині: Данило Денисевич з мамою Оксаною

з Facebook сторінки Оксани Денисевич

Велика кількість друзів, побратимів та знайомих пишуть на своїх сторінках у Фейсбуці чутливі тексти про втрату майбутнього режисера, яким хотів стати Данило. Ось декілька з них.

Старший брат Іван пише: «3 травня у російсько-українській війні загинув мій молодший брат, невід’ємна частина тіла мого і духа мого, Данило Денисевич. Загинув в ім’я воскресіння Батьківщини нашої. Але знаю, що вознісся прямо до Царства Небесного, бо повірив у Отця, який з тим, малим сім’ям віри його, прийняв до Себе».

Мати тримає фото Данила під час церемонії прощання у Києві

Батько Данила згадує про свого сина: «Я бачив тебе в справі, в перші дні цього страшного сну. Ти був безстрашним в момент, коли ми були лише вдвох і цю рішучість бачив лише я. Ти прикривав мене увесь час з самого малку. У нас було багато планів, тепер вони змінилися – дороги розійшлися – твоя земна місія завершилась. Ти так швидко і легко пройшов земну школу життя, учні якої вчяться бути людьми, все засвоїв, навчився головному і став золотою людиною. Тепер я знаю, що зараз ти живий, як ніколи, адже життя не кінчається тут, воно й не скінчиться  ніколи, бо життя вічне, і колись, одного прекрасного дня, ми знов побачимось з тобою і в якомусь прекрасному Саду під великими деревами. Будемо гомоніти довго-довго про все прожите нами за час  нашої розлуки, і навіть Бог затамує дихання від цієї славної та прекрасної розмови».

Тетяна Наумець, подруга воїна, залишила відгук: «Десь в середніх класах, коли дорослі примушували тебе їсти м’ясо, бо ж дитині потрібен білок, ти їв його машинально лише з поваги до старших, після того закопуючи в землю кістки від тієї курки».

Нікіта Тітов, відомий художник, ілюстратор написав світле та натхненне послання для всіх своїх читачів: «Сьогодні Данило Денисевич воз’єднався зі Світлом. В час прощання його труну освітило сонцем, а на небі, дуже високо кружляв великий птах, друзі сказали, що це лелека. Птах летів по колу світла сонця, але на жаль камера це не вхопила, тільки пам’ять. Сьогодні батьки Данила дали всім нам присутнім приклад Віри, приклад справжньої Любові, і огорнули всіх хто був поруч цим теплом. Сьогодні остаточно зрозумів, що темряві нас не здолати, поки тут є хоча б одна людина яка надихне вірою всіх інших».

Всі хто був знайомий особисто з Данилом говорять, що він був особливою, тонкою й творчою натурою. І водночас сильним, сміливим та готовим для довготривалого захисту України. Його побратимам завжди було цікаво говорити з ним на теми культури, кіномистецтва і не тільки.

Після Голосіївського ТрО разом з батьком їх перенаправили на Бахмутський напрямок, а саме в Костянтинівку. Там він служив, боронив та просто робив важливі справи, водночас мріючи про власну кінострічку.

Коли стала відома новина, що Данила вже немає на цій землі – відбувся справжній шквал постингу в соцмережах, не виключенням стали й відомі журналісти, діячі. Всі були наповнені сумом, адже з такою людиною як Данило кожен хотів зустрітись хоча б ще раз, поспілкуватись та відчути його світло. Проте, як зазначають батьки Данила, це не кінець життя. Адже життя не закінчується на землі, воно продовжується у кращому місці. Також по різним країнам світу організовувались церемонії прощання та молитва. Італія, Туреччина, Ізраїль – всі разом проголошували молитву.

Оксана та Борис Деничевичі

Фото: Костянтин Сова

Церемонія прощання із захисником у Києві відбулася в Михайлівському соборі 9 травня 2023 року. Попрощатися прийшли друзі, рідні, побратими і небайдужі.

Фото: Костянтин Сова

Батько Борис Денисевич продовжує службу на Бахмутському напрямку. Данило досі живе у серцях своєї родини, друзів. Його історія та світло всієї його сім’ї наповнює й дає надію на майбутнє. У міжнародний день сім’ї – історія Денисевичів є свідченням, що сім’я є однією з основ підтримки, незламності та майбутнього країни.

 

Історію розповіла Ксенія Кочева.

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram

Читайте також

  • Григорій Угніч
    Григорій Угніч: Найкращі зміни – для Кременчука
    Кременчуцька преса називає його людиною, яка бореться за сімейні цінності. Він двічі ініціював заборону проведення гей-параду у своєму місті і нарешті досяг свого. Він був ініціатором викладання курсу «Школа подружнього життя» для старших класів навчальних закладів міста. Він – капітан запасу, соціальний педагог-психолог, депутат міської…