Від кавунів і соняшників – до нагороди «Золотий хрест». Історія Олексія Бондаренка, який поклав життя, захищаючи віру і Південь

Олексій Бондаренко – фермер з херсонщини, який вирощував кавуни та соняшник. Він народився на спекотних землях півдня, поблизу скадовського Чорного моря. Олексій безмежно любив свою рідну землю та піклувався про свою родину. Саме тому, коли почалася війна в Україні, він почав захищати її від ворога.

Олексій загинув 12 липня 2024 року у Бериславському районі, поблизу острова Козацький. Виконуючи бойове завдання, він був вбитий російськими окупантами. В описі свого профілю у Facebook Олексій написав: «Працюю над якістю та покращенням життя в родині та Україні». Він зробив найбільше, щоб виконати цю місію: віддав своє життя.

Молодість та діяльність
Народився Олексій 11 жовтня 1980 року у селі Михайлівка, Скадовського району, Херсонської області. Там він ріс та навчався в школі. З дитинства він був порядним, сміливим, впевненим в собі та, як розповідали його вчителі, добре навчався в школі. Завжди його захоплювала військова служба, йому подобався військовий порядок.

«Він був дуже лагідним, але з дитинства мріяв бути військовим. Я його дуже любила та продовжую любити. Олексій був дуже справедливим і ніколи не ховався за чужі спини. Він ніколи нікого не ображав. З дитинства мій син ходив у православну церкву, був навіть паламарем. З нього сміялися однокласники через те, що він вірить у Бога, але він на це не звертав уваги. У нього була ціль – служити Богу. Як християнин він завжди молився та відстоював свою християнську позицію. Він любив Бога і завжди читав Біблію», – розповідає про Олексія мама Валентина.

Здобувши професію охоронника, він працював за спеціальністю. Пізніше він почав займатись фермерською діяльністю. Олексій вирощував кавуни та соняшник на власній землі. «Часто було таке, що Олексій молився за збереження врожаю і Бог робив чудеса», – пригадує дружина Наталя.

Олексій вів активний спосіб життя. До загибелі на війні займався спортом, постійно бігав та ходив у спортзал. Він навіть пробігся центральною вулицею Херсону, вигукуючи проукраїнські гасла, тоді, коли його звільнили від окупації. Також Олексій любив багато читати, дізнаватись щось нове, плавати та активно проводити свій вільний час.

Сім’я
З майбутньою дружиною Олексій познайомився, коли вона приїхала в Михайлівку працювати. Пізніше вони одружилися. В Олексія з Наталією народились дві доньки та син. Дітей вони навчали чесності, вірі та любові.

«Він завжди казав, що наша сім’я це кокон, в якому кожен, хто потребує допомоги може її попросити та отримати. Ми завжди могли прийти до нього та попросити допомоги. Він людина, про яку всі говорили справді тільки хороше. Він ніколи не міг когось принизити. А коли з кимось прощався, завжди бажав успіху та казав «з Богом». Він був магнітом позитивної енергії та завжди був веселим», – розповідає про батька журналісту організації «Всі разом!» донька Олександра.

«Таких людей як він просто не існує. Таких чесних, таких добрих, таких героїчних. Він для мене найкращий. Мені дуже пощастило з ним», -, написала про батька старша донька Дар’я на своїй сторінці у Facebook через декілька днів після його смерті.

Син Антон у Олексія з Наталією народився близько 10 років тому. Він потребував і потребує постійної реабілітації. Наталія працювала акушеркою, але змушена була піти з роботи і постійно бути з сином. Тому фінансовим забезпеченням сім’ї займався Олексій.

Молодша донька Олексія закінчила Київський військовий ліцей імені Івана Богуна. Наразі навчається на цивільного пілота, в майбутньому прагне пересісти на військовий літак-винищувач. Старша донька Дар’я працює медпрацівником.

Християнський шлях
В житті Олексій завжди шукав Бога. З дитинства він ходив у православну церкву. У 2003 році покаявся та почав ходити у євангельську протестантську церкву «Алілуя» у Скадовську. У 2005 році прийняв водне хрещення. Відучився в місіонерській школі та почав служити місіонером.

Дружина пригадує, що він завжди молився про те, щоб Бог йому показав «далеке та недосліджене». Завжди був чесним та говорив правду «в обличчя». Він сповідував та завжди стояв на християнських цінностях. Був щирим та добрим. Ніколи не відмовляв тим, хто потребував допомоги.

В Олексія був надзвичайний дух та сила характеру. Він мав на життєвому шляху великі проблеми, але проходив їх з гідністю.

Володимир і Алла Кухарчуки, пастори-засновники церкви «Алілуя» у Скадовську, згадують про Олексія: «Коли він покаявся, місіонерська команда служила людям у селах Херсонського степу. Пам’ятаю одного літа шкідники вразили всі поля баштанних культур, а в Олексія було засіяно багато кавунів. Він приїхав, просив, щоб усі в церкві молилися – і тоді сталося чудо. Цей білий метелик-шкідник пішов з його полів, хоча сусідські ділянки так і залишалися враженими. Олексій щира людина та добрий християнин. Господи любий, підтримай його сім’ю!».

Людмила Кислинська, керівник місіонерського служіння в церкві «Алілуя», розповідає про Олексія: «Льоша щиро повірив у Ісуса. Він шукав Бога з дитинства, а тим, хто шукає, Бог дасть Себе знайти. Він постійний та дуже активний учасник домашніх груп. Багато читав духовну літературу, відстоював свою думку. Дуже чесний, казав, що думав, не дивлячись на обличчя.

Олексій закінчив місіонерську школу «Школа життя». Був активним місіонером та свідчив усім про Ісуса Христа. Був люблячим чоловіком та батьком трьох дітей.
Займався сільським господарством.

Коли він служив, він часто приїздив додому. На домашніх групах розповідав, як він свідчить про Ісуса. На роботі він був найстаршим за віком і його слухали з повагою. Бог багато років дивним чином зберігав нашого брата. Вірю, що він зараз з Ісусом. Він любив Бога. Я вірю, що це був для нього найкращий час, перейти до Бога. Слава Богу за Олексія, нашого брата, Божого сина».

Військовий шлях
Строкову службу в армії у молодому віці не проходив. Але в житті Олексія завжди було дві паралелі – Бог та військова служба. Свою фермерську діяльність Олексій у 2017 році змінив на військову. Він ухвалив важливе рішення йти на війну. Його військовий шлях розпочався з Антитерористичної операції поблизу Донецька. Але коли розпочалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році, Олексій повернувся звільняти рідну Херсонщину. Тоді його рідне село Михайлівка, що на лівобережжі Херсонщини, опинилось в окупації.

Він завжди любив Україну та вважав себе гідним сином своєї Батьківщини. Він завжди пишався тим, що він українець. Тому однією з причин його служби було те, що він не хотів, щоб навіть маленька частина української землі належала ворогу. Він завжди вчив своїх дітей любити Україну. Олексій завжди вважав себе патріотом України та казав: «Хто, як не я», коли говорив про військову службу.

Він мріяв звільнити окуповані землі та своє рідне село. «В нього була місія: звільнити окуповану територію», – каже дружина Наталія. Хотів першим зайти у звільнене рідне село. Олексій разом із старшою дочкою Дар’єю неодноразово організовував фінансові збори для потреб військових. Завжди підтримував поранених військових і словом і ділом.

Він любив та досліджував історію України. «Людина, яка не знає історії своєї країни, не має права в ній жити», – завжди говорив своїм донькам Олексій. Він читав історичні книжки та казав, що це потрібно для того, щоб не робити помилки минулого. Він зберігав шеврони та гільзи з передової, щоб пам’ятати ціну боротьби за свободу українського народу. Вчив дітей також завжди пам’ятати про це.

За військову службу та досягнення Олексій неодноразово був нагороджений. Він отримав нагороду від Президента України Володимира Зеленського, «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного та нагороду за звільнення Херсону. Неодноразово отримував грамоти та подяки від командування за гарно виконану роботу.

Загибель та прощання
Останнім часом Олексій служив у 73-му морському центрі ССО ім. А. Головатого. Був командиром відділення. Загинув 12 липня 2024 року у Бериславському районі, поблизу острова Козацький. Був убитий російськими окупантами виконуючи бойове завдання.

Останньою волею Олексія була кремація його тіла та розвіювання праху над водою. Прощання з Героєм відбулось 23 липня біля одеського крематорію. Побратими, рідні та знайомі віддали шану Олексію Бондаренку та попрощались з ним.

Мама Олексія про його любов до своєї родини та землі
Олексій дуже любив свою родину. Він просив мене віднести квіти зі свого подвір’я на могили бабусь і дідусів. Він любив свій дім, тому просив мене відзняти відео і надіслати йому. «Я хочу лягти на своє ліжко. Хочу на своє поле. Хочу скуштувати кавуна з рідної землі», – казав мені в телефонних розмовах. Він дуже любив свою дружину та дітей. Він пишався тим, що у нього є сім’я.

Донька Дар’я створила петицію Президенту України про присвоєння звання Героя України (посмертно) Олексію Бондаренку.

Історію розповіли дружина та доньки Олексія

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram