«ЛГБТ — війна з Богом». Неочікувана історія окривавленого плакату

Актуально
19.06.2020
«ЛГБТ — війна з Богом». Неочікувана історія окривавленого плакату

Його малювали дитячі ручки, а потім топтали берци поліцейських і нацгвардійців. Його брали для молитовної варти, а він опинився серед кийків та газових балончиків. Його творили для миру, а залили кров’ю. Потім він став символом боротьби і обкладинкою багатьох брошур. Це – плакат з написом «ЛГБТ – війна з Богом».

На 17 червня 2018 року у Києві був запланований так званий «гей-парад». Дізнавшись про це, пастор церкви, батько двох дітей Євгеній Слюсар разом із своїм побратимом Олексієм Стрельченко вирішив їхати з Дніпра до Києва.  Всією родиною збирали батька сімейства захищати природні цінності і намалювали банер з назвою «ЛГБТ – війна з Богом».

Створювала малюнок 14-річна донечка Віра: «Ще тоді я розуміла якою повинна бути сім’я і куди мій тато їде. І тому намалювала йому з собою плакат, а менший братик допоміг розфарбувати». Уже потім дівчинка зрозуміє, що її внесок став доленосним в боротьбі за родину.

Віра Слюсар, 2018 рік. 

Слюсари пояснюють надпис так, що сім’я – це установлений Богом порядок. А гей-паради – це атака не просто на людську систему чи правила, але на установлені Богом закони.

Сім’я Слюсарів, 2018 рік. 

Того дня, 17 червня 2018 року, атака відбулася не лише на вічні цінності українців, але й на життя захисників сім’ї. Близько 6-ї години ранку понад 5 тисяч бійців силових підрозділів поліції без жодних попереджень і перемовин почали брати учасників узгодженої акції у кільце, щоб витиснути їх з території запланованого параду. Через лічені хвилини сімейних захисників почали бити кийками, обприскувати сльозогінним газом, затоптувати ногами. Із кількох сотень активістів десятки отримали тяжкі забої, опіки рогівки очей, переломи кінцівок. Дісталося і для батька з Дніпра – він отримав удари під час штовханини, після яких серце чоловіка боліло ще місяці три. «Напевно, якийсь удар прийшовся на внутрішні м’язи», — згадує події Євгеній Слюсар.

Він розповідає, що коли їхав на Київ, то планував після молитовної варти тримати плакат у коридорі «гей-параду». Але коли почалася тиснява, єдиною думкою Євгена було лише аби не впасти і залишитися живим: «Тоді загубився і плакат, і друзі, з якими я стояв, — ми не розуміли де хто, зовсім не контролювали ситуацію».

Олексій Стрельченко та Євгеній Слюсар під час мирної акції перед «гей-парадом», 2018 рік. 

На цьому побої сімейних активістів не зупинилися. Ще кілька разів систематично до початку гей-параду силові структури під керівництвом Юрія Зозулі нападали на мирних громадян під час їхньої акції. Тих, кому вдавалося вирватися з кільця, затримували і відвозили у поліцейській відділки.

Того ранку з’єдналося все в одне криваве місиво. Люди залишали свої речі і рятувалися від поліції,  яка мала би захищати конституційні права кожного українця. Принижені за власну позицію, босі і окривавлені, позбавлені свободи слова і мирних зібрань захисники природних сімейних цінностей побачили справжнє обличчя так званого «маршу рівності». Марш, у якому гомосексуалісти виявилися рівнішими за рівних. Марш, який в прямому сенсі пройшов по калюжах крові захисників сім’ї.

Такої кривавої долі для свого плакату дівчинка Віра із своїм братиком не очікували. Це стало потрясінням і для батька Євгена. Такого свавілля не уявляв ніхто із громадян, які вийшли мирно заявити свою позицію проти публічної пропаганди гомосексуалізму. Але побиття мирних протестувальників не стало несподіванкою для самих гомосексуалістів. Бо вони вже звикли, що ЛГБТ-ідеологія прагне авторитарними методами знищити інакомислення. Про цей ганебний день в історії України рух «Всі разом!» створив спеціальний сайт.

«Коли я побачила у соцмережах свій малюнок кривавим, то зрозуміла, що насправді вже йде війна гомодиктатури з природними цінностями», — згадує Віра, якій нещодавно вже виповнилося 16.  Дитячий плакат став символом протидії агресивній ЛГБТ-ідеології. Цей банер став обкладинкою буклету «ЛГБТ.Розшифрування», тираж якого склав 10 тисяч і розійшовся по всій Україні. Цей малюнок – прохання дівчинки-підлітка про захист родини і нагадування про відповідальність перед Богом.

Ольга Дацька