Декларація Помісного Собору УПЦ (ПЦУ) 27 липня 2023 р. «Про негативне ставлення до гріха содомії (гомосексуалізму)»

ДЕКЛАРАЦІЯ
Помісного Собору
Української Православної Церкви
(Православної Церкви України)

(прийнята на засіданні 27 липня 2023 року)

«Про негативне ставлення до гріха содомії (гомосексуалізму), його пропаганди у суспільстві, до гендерної ідеології і так званих одностатевих шлюбів (одностатевих співжиттів)»

Божественне Одкровення, засвідчене у Біблії – Священному Писанні Старого і Нового Завіту, загалом Священне Передання, а також канонічне право Православної Церкви прямо, ясно і недвозначно осуджують одностатеві сексуальні відносини (содомію, гомосексуалізм) як богопротивні та гріховні.

Слід констатувати, що однією з провідних тенденцій останніх десятиліть у світі є прагнення докорінно переглянути суспільне ставлення до цього виду гріха шляхом поширення специфічних новітніх гендерних теорій та заснованої на них ідеології, які у своїй суті прямо заперечують природну визначеність статей (жіночої та чоловічої), підміняючи стать поняттям постійно збільшуваної кількості «гендерів» – комплексів самоідентифікації особи, відірваних від природної статі.

Все це призводить до істотного спотворення не лише християнського морального закону, але і загальнолюдських природних уявлень про мораль шляхом виправдання гріха і зла, через намагання «узаконити» аморальність і гріх шляхом внесення змін у державне законодавство для запровадження так званих одностатевих шлюбів (реєстрацію так званих одностатевих партнерств, тобто союзів співжиття, фактично прирівняних до шлюбу).

Маючи на меті в сучасних умовах ще раз публічно пояснити позицію Православної Церкви України щодо цих гріховних явищ, а також щодо прагнення частини політичних та громадських діячів їх поширювати і пропагувати; відзначаючи, що нижчевикладену позицію в цілому поділяють усі основні християнські Церкви та інші релігійні організації України, представлені у Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій, про що свідчить відповідна Декларація ВРЦіРО (від 15 травня 2007 р.) –

Помісний Собор від імені Православної Церкви України декларує і свідчить наступне.

1. Людина створена Богом і наділена Творцем як правами, так і обов’язками, які тісно взаємопов’язані та покликані спрямовувати людину до добра і застерігати від зла. Кожна людина має свободу в своїх діях, але ця свобода сполучена з відповідальністю за наслідки дій. Ніхто не повинен використовувати свободу з метою творити і поширювати зло.

2. Життя – дар від Бога, який має визначену мету. Тому людина не повинна вважати власне тіло, своє життя у різних його проявах, в тому числі у статевих відносинах, а також взаємовідносини з іншими людьми предметами приватної власності, якими можна розпоряджатися як завгодно. Власне тіло, життя у різних його проявах, взаємовідносини з іншими людьми, суспільство і його інституції не повинні розглядатися тільки як інструменти для отримання задоволення, тим більше – використовуватися для поширення гріха і зла, їхнього виправдання, пропагування, заохочення до них.

3. Бог створив людину як чоловіка й жінку, благословивши їх єднатися у сім’ю. Сім’я (родина) є основою суспільства, має на меті збереження дару любові, народження та повноцінне виховання дітей, сприяє збереженню суспільної моралі, як втілення в життя Богом даного морального закону.

4. Одним з елементів сімейного життя є сексуальні відносини, як вияв любові між чоловіком і жінкою та спосіб продовження людського роду. Сексуальні відносини не можуть бути безвідповідальними та не повинні розцінюватися тільки як спосіб задовольнити свої потяги. Священне Писання Старого і Нового Завіту однозначно свідчить, що сексуальні відносини між представниками однієї статі протиприродні та є злом (дивіться, наприклад, Лев. 18:22, Рим. 1:21-32).

5. Прихильники виправдання гріха прагнуть переконати суспільство, що сексуальні відносини між особами однієї статі є нібито «вродженим варіантом норми». Насправді ж такі гріховні потяги та їхнє практичне задоволення не є ні вродженою особливістю певної людини, ні варіантом нормальної статевої поведінки.

З релігійної точки зору одностатеві сексуальні відносини є одним з проявів дії загалом вкоріненого в людській природі гріха, що є наслідком гріхопадіння прабатьків Адама і Єви. Як і у випадку вчинення всякого гріха, вчинення цього гріха є наслідком особистого вільного, але помилкового вибору людини – свідомого чи несвідомого.

Водночас Писання і вчення Церкви ясно засвідчує, що як і всякий гріх, цей гріх, з Божою допомогою, людиною може бути подоланий. І першим кроком до цього має бути визнання неприродності й гріховності одностатевих сексуальних відносин.

Маючи від Господа Ісуса Христа заповідь любити ближнього і водночас Його настанову боротися із гріхом та злом у самих собі та у оточуючому світі, християни не мають ненависті або упередженого ставлення до осіб із гомосексуальними схильностями. Але водночас християни не можуть і не повинні миритися із гріхом як таким, зокрема із гомосексуалізмом (содомією), іншими аморальними діями та їхнім пропагуванням, як явищами духовного й суспільного життя.

Церква не виступає за дискримінацію осіб, які вважають себе гомосексуалістами, але вона категорично проти того, щоби гомосексуальний спосіб життя й поведінка трактувалися як природні, нормальні й корисні для суспільства та особистості. Ми проти того, щоби содомія пропагувалася як варіант норми статевого життя і щоби держава заохочувала своїх громадян до одностатевих сексуальних стосунків.

6. Ідейною основою для спроб зміни суспільного ставлення до низки плотських гріхів є специфічні гендерні теорії, які виправдовують різні форми протиприродних і збочених статевих відносин, у тому числі гомосексуалізм і транссексуальність (визначення статі за власним переконанням), а відтак спонукають до їхнього законодавчого захисту.

Ці теорії відкидають розуміння чоловічої і жіночої статі як даності, незмінно визначеної для людської природи, а також відкидають незмінність установлених Богом природних законів статевих відносин. Натомість вони нав’язують уявлення про чоловічу і жіночу стать винятково як про частину самоідентифікації особистості, яку особа може довільно формулювати і змінювати.

Такі уявлення виправдовують і узаконюють можливість довільно визначати межі між мораллю і аморальністю, а по суті відкидають сам принцип морального закону в статевих відносинах. Практичне застосування таких гендерних теорій веде до руйнування і навіть заперечення традиційного інституту сім’ї, як союзу чоловіка і жінки, важливе завдання якого – народження і виховання дітей.

Враховуючи, що вищезгадані гендерні теорії прямо і однозначно спотворюють Богоодкровенне біблійне вчення про людину, її природу та призначення у світі, виправдовують гріх та аморальність, Церква відкидає ці гендерні теорії як лжевчення.

7. За зло Бог карає не тільки тих, хто особисто його звершує, але й тих, хто вголос чи мовчки його схвалює. Як вся людина страждає від хвороби одного органу, так і все суспільство страждає від зла, яке чинять окремі його представники.

Тому Церква не може відсторонено спостерігати за тим, як в українському суспільстві, беручи за приклад інші країни, під виглядом боротьби за права людини й демократію, пропагується схвальне ставлення до самого явища одностатевих сексуальних відносин. Одним із проявів такого пропагування є спроби, всупереч Конституції, яка визначає шлюб, як союз чоловіка і жінки, легалізувати так звані одностатеві шлюби або запровадити зареєстровані одностатеві партнерства (тобто одностатеві союзи співжиття, фактично прирівняні до шлюбу).

8. Церква вважає неприйнятними намагання послідовно розширювати поле законодавчих заборон, пов’язаних із так званою «дискримінацією за сексуальною орієнтацією», та закликає політиків утримуватися від схвалення подібних законодавчих ініціатив. Основних причин для цієї тривоги щонайменше дві:

Найперше, таке законодавство стає лише початковим кроком до встановлення в Україні, всупереч Конституції, «одностатевих шлюбів», як це вже сталося в інших країнах.

По-друге, таке законодавство веде до переслідування, в тому числі кримінального, тих, хто публічно критикує гомосексуалізм, як гріховне явище, а також критикує політичну активність, спрямовану на пропагування і поширення цього явища. Доказом цього є історія прийняття та застосування подібних законів у інших країнах, коли під виглядом «захисту прав» порушуються фундаментальні права людини: право на свободу совісті і на свободу слова. По суті таке законодавство дає в руки меншості інструменти для дискримінації більшості, для гонінь на Церкву через її вірність біблійному вченню.

Слід зазначити, що в міжнародних загальнообов’язкових документах немає норм, які би зобов’язували Україну ухвалювати подібне законодавство. Вимоги щодо цього є політично і партійно мотивованими. Конституція України (ст. 15) встановлює, що «жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова». Це означає, що і гендерна ідеологія та конструйовані нею постулати не повинні та не можуть бути визнані в Україні, як обов’язкові.

9. Передбачені законами права й пільги, якими користуються подружжя, серед іншого є й способом заохочення громадян до утворення сім’ї, як фундаментального суспільно корисного інституту. Запровадження у законодавстві так званих одностатевих шлюбів або так званих зареєстрованих одностатевих партнерств (які фактично є шлюбом без використання цієї назви) є способом заохочення державою своїх громадян до одностатевого сексуального життя. Прирівнюючи такі «союзи» до звичайних сімей, надаючи їм навіть право усиновлення дітей, проти чого ми категорично виступаємо, держава спотворює саме поняття про суспільну мораль та стає на дуже небезпечний шлях моральної деградації та самознищення, зокрема і через поглиблення наявної в Україні демографічної кризи.

10. Шлях віддалення закону від суспільної моралі веде у прірву. Про це свідчить як історія багатьох країн у минулому, так і сьогодення. Досвід багатьох країн, у тому числі економічно розвинених, у яких спостерігається ослаблення або нівелювання природного інституту сім’ї, свідчить, що ці країни стикаються з такими проблемами, як катастрофічне падіння народжуваності, демографічна криза, критичне зниження суспільної моралі. У найближчому часі корінному населенню цих країн загрожує повне зникнення. Все це має не тільки духовні, але й відчутні економічні наслідки.

Україна, яка вже зараз стоїть перед катастрофічними викликами війни та принесених нею численних смертей, щорічного перевищення природної смертності над народжуваністю, виїздом закордон значної частини населення, не повинна поглиблювати кризу ще і через свідоме руйнування сім’ї та моралі.

11. Маючи обов’язок свідчити слово Боже Церква нагадує всім, а особливо законодавцям, про засудження Богом Содому і Гоморри на зруйнування, а також про ту анафему (відлучення від Церкви), якій апостол Павло піддав за публічний аморальний вчинок коринфського кровозмісника – чоловіка, що взяв собі за дружину свою мачуху (див. 1 Кор., розд. 5).

Тому на підставі Священного Писання і Священного Передання, канонів Церкви засвідчуємо: кожен православний християнин, який публічно підтримує та схвалює «узаконення» содомського гріха, сам себе підводить під прокляття, якого зазнав Содом, і під анафему, яку виголосив апостол Павло, і цим відлучає себе від Церкви Христової, доки не покається.

12. Маючи за основу позицію, роз’яснену в цій Декларації, Церква виступає категорично проти законодавчого встановлення у нашій державі одностатевих шлюбів чи інституту реєстрованих одностатевих партнерств (які фактично є тими самими шлюбами), проти схвалення пропагування одностатевої сексуальності, в тому числі через проведення так званих «парадів гордості» та проти інших подібних аморальних нововведень.

Нехай Господь допоможе українському народу захистити від наступу гріха Богом даний природний моральний закон, захистити християнські за загальнолюдські духовні традиції, природні моральні та культурні цінності, право на свободу совісті та свободу слова, закріплені Конституцією норми про шлюб, як союз чоловіка і жінки, та про неприпустимість визнання гендерної ідеології, як обов’язкової.

Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!

Від імені Помісного Собору
Української Православної Церкви
(Православної Церкви України) –

Президія Собору:

Митрополит Київський і всієї України ЕПІФАНІЙ

Митрополит Львівський МАКАРІЙ

Митрополит Вінницький і Барський СИМЕОН

Архієпископ Чернівецький і Хотинський ГЕРМАН

Єпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський ПАВЛО

Протоієрей Теодор ОРОБЕЦЬ

Мар’ян Васильович МАРТИНЮК

Джерело: сайт Помісного собору Української Православної Церкви (Православної церкви України)

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram