Три джерела і три складові частини лібералізму

Політичне є продуктом людського духу, тому як і будь-яка система цінностей воно має філософську основу й відображає певну інтерпретацію сенсу та шляхів людської історії та власного місця в ній.

“Філософську вісь” лібералізму складає номіналізм, емпіризм та механіцизм. Саме ці три складові і сформували нове розуміння природи реальності в якому ми зараз і перебуваємо.

Нагадаю. В середні віки відбувався запеклий спір щодо такого поняття категорій мислення та буття, як «універсалії». Це було перше зіткнення ідеалістичних та матеріалістичних тенденцій. І наслідки цієї суперечки відбилися на всій європейській філософії та її будові в подальшому. Саме тоді вималювалися три позиції щодо світу ідей, – які належали Іоанну Скоту Ерівґені, Фомі Аквінському та Вільяму Оккамі.

Ідеї останнього походять з переконання, що жодних сакральних реалій самих по собі не існує, – є лише світ матеріальних речей, і людський розум конструює на підставі спостережень за ним свої знання. Недарма Карл Маркс назвав «бритву Оккама» першим проявом матеріалізму. Визнання первинності існування речей ставило в центр уваги спостереження та експеримент за речами.

З цього народжується філософська концепція, що отримала назву “емпіризм” (досвід).
Емпіризм говорить, що єдиним джерелом та критерієм всіх знань є досвід і, відповідно, всі знання ґрунтуються тільки на досвіді. З погляду емпіризму, нічого неможливо довідатися про світ, окрім як з спостережень за реально існуючими речами в умовах досвіду. Основний принцип емпіризму полягає в тому, що життєва практика, мораль та наука повинні базуватися винятково на відповідному досвіді. Сакральність Буття відкидається прихильниками емпіричної філософії, як забобон, який фальсифікує картину спостережуваної зовнішньої реальності. Культи та обряди, традиції та міфи, давні заповіти та перекази, духовний та релігійний досвід не мають жодного сенсу в реальному житті.

Іншою складовою стало уявлення про світ, природу та суспільство, як про механізм. Цей напрям в філософії зводить всю багатогранність світу до механістичного руху однорідних часток матерії, а складні закономірності розвитку – до найпростіших законів механіки, на кшталт годинника.

Це повністю суперечить розумінню про Всесвіт, як про організм, яке властиве традиційному баченню. З цих нових, небувалих моделей світу – як досліджуваного та механічного нагромадження матеріальних речей, походить зовсім нове розуміння реальності. Ключовими фігурами в цьому напрямку стали Френсіс Бекон та Джон Локк.

Френсіс Бекон вважав, що тільки розум є головною та вищою якістю індивідуума. Те, що лежить поза розумом має бути відкинуте. Все, що походить не від розумових висновків і спостережень за зовнішнім, світом є неспроможним. Програма Френсіса Бекона полягала у звільненні розуму від вищих реалій, давала йому (розуму) статус найвищої та останньої інстанції в розумінні та поясненні Буття.

Ідеальним суспільством, за Беконом, є таке, що будується на розумовій діяльності. В ньому мають бути відкинуті ті речі, які не мають раціонального пояснення. Закінчену філософсько-політичну програму розробив послідовник Френсіса Бекона – Джон Локк. Він вперше застосував основні принципи емпіризму до уявлення про людину та світ.

В центрі філософії Локка перебуває “людина без властивостей” – такий собі наділений розумом та сформований зовнішним середовищем механізм. Завдання людини, за Локком, полягає в тому, аби, розвинувши свої раціональні якості, вона звільнилася від станових, догматичних, кастових та інших традицій і побудувала нове суспільство, засноване на договорі між такими ж індивідами.

Саме філософія Локка і лягла в основу лібералізму. Відтоді світ зі сфери ідей став сферою речей, а з форми цілісного існування перетворився на складену приватними індивідами тимчасову умовність.

В процесі своєї мутації сьогоднішній неолібералізм – це вже не та симпатична матеріалістична теорія ХІХ-ХХ століть, яка виступала за свободу людини, а екстремістська лівацька, людиноненависницька ідеологія та практика скасування сім’ї, статі, національності, шлюбу, приватного життя, батьківських прав, вбивства ненароджених дітей, людей похилого віку та важкохворих.

Сергій Чаплигін, Кабінет експертів