ГЕНДЕРНА КОНЦЕПЦІЯ СУПЕРЕЧИТЬ САМІЙ ПРИРОДІ ПРАВА

Експерти руху «Всі разом!» аналізують проблематику гендеру і похідних від цього терміну понять. У цьому процесі підготовлено серію інтерв’ю з профільними спеціалістами з галузей медицини, психології, педагогіки, філософії, сексології та юриспруденції.

Представляємо Олену Львову. Вона – кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, доцент кафедри публічного права факультету соціології права КПІ ім. Ігоря Сікорського. Має понад 15 років викладацької роботи у вищих навчальних закладах столиці. Олена є автором близько 200 наукових публікацій з проблем правових систем сучасності, природного права та верховенства права, а також з гендерної проблематики.

– Пані Олено, чи визначено поняття «гендер» у правовому полі?

– Власне, поняття «гендер» в Україні законодавчо не закріплено. Якщо говорити про деякі міжнародні акти, які закріплюють це поняття, то можна згадати Стамбульську конвенцію. Я зауважу, що експерти визначають три складові гендеру: перше – це є стать. Гендер засновується на статі. Саме цього тримається українське законодавство, визначаючи гендерну рівність. Друге – це гендерна ідентичність, коли статева належність особи не відповідає її внутрішньому відчуттю. Третя складова – гендерні ролі. Власне на цій третій складовій і побудована Стамбульська конвенція, таке тлумачення вирване із контексту усього розуміння гендеру.  Мається на увазі, що це соціальні ролі і їх можна обирати незалежно від того, ким я народився та біологічних ознак.

– Це політичне явище?

– Гендер вийшов із індивідуального простору. І нині він став небезпекою, адже пропонує суспільству зовсім іншу норму – одностатеві відносини. Це суперечить природі речей, самій ідеї права. Право є передусім природним, бо спочатку виникло право, а потім держава. Право почало існувати тоді, коли зародилося суспільство: право на життя, на свободу, на власність, на сім’ю, право говорити тощо. Це є природні явища. Законодавець їх винайшов, записав і закріпив, визначивши певні санкції за їх порушення. Нині законодавець бере на себе функції природи, що має політичний характер.

– Чи має гендер наукове обґрунтування?

– Щодо наукового підґрунтя гендеру, його намагаються створити ті організації, які в цьому зацікавлені. Науково пояснити, що це природно – неможливо, бо це неприродно. А наука передусім підтверджує те, що вже є, вона винаходить те, що існує.  Ті хто обирають третю складову гендеру – соціальні ролі, обов’язково до положень правових актів додають терміни «сексуальна орієнтація» та «гендерна ідентичність». Таким чиномдо суспільної свідомості закладається ідея, що гендерна рівність, яка передбачена чинним законодавством, стосується не лише жінок і чоловіків. Тобто, відбувається підміна понять, вноситься інший відтінок гендеру і підтягує за собою «сексуальну орієнтацію» та «гендерну ідентичність». А це є ненауково і необґрунтовано.

На Пекінській конференції 1995 року гендерні феміністки навіть заявляли, що «те, що є природним, не обов’язково є людською цінністю. Ми почали перевершувати природу. І ми більше не можемо виправдовувати дискримінаційну систему класів-статей на тій підставі, що вона має природне походження». Коли такі речі закладаються з дитячого віку, психіка ламається, адже дитяче мислення не критичне.

– Які є головні виклики в правовому полі України, що пов’язані із цим явищем?

– Зараз законодавство намагаються активно наповнити науково необґрунтованими термінами гендерно-ідеологічного змісту. Це робиться з метою переконати, що це є нормою і щоб про цю «норму» дізналися усі, і тоді, можливо, людей із сексуальних меншин перестануть бити. Хоча, насправді, метою є те, щоб наступне покоління зростало із уявою, що одностатеві стосунки – це вид нормальних стосунків, ще один вид сексуального партнерства, ще один вид сім’ї. Власне, девіантну поведінку штучно перетворюють на нормальну. Це дуже схоже на вікно Овертона, коли суспільство просто звикає до якихось речей і потім починає це використовувати у життєвій практиці як цілком нормальне явище. Таким чином відбувається насиченість правового поля подвійним змістом поняття «гендер».

Якщо говорити про Україну і про загрози, які є у правовому полі з приводу активного насичення новим гендерним змістом, то вони наступні. Починається активне залучення цього слова «гендер», наприклад: гендерна експертиза, гендерна ідентичність, гендерна рівність. В результаті, поняття гендерної рівності перестає асоціюватися із чоловіком та жінкою, а вже асоціюється із сексуальною орієнтацією та гендерною ідентичністю.

– Як Ви вважаєте, чи має це явище ідеологічне забарвлення?

– Гендер не просто стає нормою. Він стає ідеологією, яка, поки що приховано, претендує на те, щоб стати основою, засадничим принципом правотворчості. Якщо ми звикли говорити про те, що Україна – це християнська країна, то зараз це ставиться під сумнів. У преамбулі Конституції, проголошується, зокрема, що «Верховна Рада України… усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…», що свідчить про моральну і духовну відповідальність за майбутнє держави і нації.

– З Вашої точки зору, які із якими небезпеками стикнеться українське суспільство?

– Конституція закладає основи сім’ї та шлюбу як стосунків між чоловіком і жінкою. Однак сьогодні намагаються слова «чоловік» і «жінка» вилучити із Конституції, що є в проекті Розділу ІІ Конституції України, підготовленого Конституційною комісією (Робочою групою з прав людини) станом на 15 липня 2015 року. Це є небезпекою, бо закладається конституційне підґрунтя для легалізації одностатевих шлюбів.  Є у нас Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Загальна декларація ООН з прав людини 1948 р., де чітко зазначено, що сім’я є природним осередком суспільства і шлюбом вважається союз лише чоловіка та жінки. Це є прямою небезпекою для основоположних природних прав та моральних принципів і т. і., адже сім’я є предметом національної безпеки.

Сьогодні в українському суспільстві намагаються зруйнувати уявлення про природну сім’ю і стосунки у родині, називаючи це стереотипами. Але не можна так нищівно руйнувати те, що людям приносить мир, комфорт і щастя та називати це стереотипом.

У нас в Україні є чудовий конституційний принцип верховенства права. Цього принципу не було за радянських часів. Тоді була диктатура . Якщо необхідно було придушити якусь думку в особі, яка не згодна із думкою панівної політичної верхівки, то приймався закон, який визнавав таку позицію злочинною: священникам заборонялося проповідувати в церкві, критикувати владу і була мета взагалі знищити згадування про Бога. Сьогодні є інша крайність – сьогодні дозволено все.  Сьогодні з’являється ідеологія, яка носить характер тоталітарності і диктатури – гендер, який заполоняє всі ланки суспільства.

Принцип верховенства права, який розтлумачив Конституційний Суд України від 02.11.2004 , зазначає, що «право не обмежується лише законодавством, як однією з форм, а включає й інші соціальні регулятори: норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства». Тобто, не можна викреслити із нашого життя культуру, звичаї, мораль та інші цінності, на яких наша нація зростала і формувалася.

– Яким чином сьогодні формуються нові уявлення про стосунки?

– Починають проводитися так звані антидискримінаційні експертизи, яких немає в інших країнах світу. І так звані експерти, часто без профільної освіти і досвіду, намагаються закласти ідею, що є такі одностатеві сім’ї та одностатеві стосунки, а діти можуть самі обирати. А чи запитали у батьків, чи бажають вони, щоб їх дітей цьому навчали? Адже це порушує право батьків на виховання власних дітей згідно з їх світоглядними переконаннями та обов’язок батьків впливати на освітній процес, що закріплено в низці міжнародних договорів, ратифікованих Україною, зокрема п. 4 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., п. 3 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р. та ін.

Отже, батьки мають право втручатися в освітній процес і керувати ним. А сьогодні батьки навіть не знають, які уроки сексуального виховання намагаються привнести  ліберальні спільноти, які «сповідують» ЛГБТ-ідеї. І це йде всупереч законодавству, зокрема, стаття 6 ЗаконуУкраїни «Про освіту» зазначає, що «засадами середньої освіти є нерозривний зв’язок із світовою національною історією, національними традиціями, виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей українського народу».

Сьогодні неконструктивно, штучно, нахабно і викривлено гендер впроваджується не просто в закони, а в суспільне життя і свідомість. Він спотворює і нівелює те, що є дві біологічні статі, а запроваджує безліч статей. Це руйнує те, що гармонійно закладено природою для життя людини. Гендер починає виховувати уяву про те, що я можу обрати собі стать, незалежно від біологічних властивостей. Це руйнує цінність людини як такої, яка є жінкою або чоловіком. Головний акцент робиться на сексуальній складовій, що є досить руйнівним для психіки людини. Зокрема, у школах вводяться уроки сексуального просвітництва, засновані на передчасній сексуалізації дітей та підлітків. Брудно виглядає, коли не за віком починають пояснювати щось школярам. Це не є уроки гігієни чи особливостей статевого виховання. Це масова сексуалізація дитячої або підліткової свідомості, яка не відповідає рівню їхнього розвитку.

– Що означає «принцип позитивної дискримінації»?

– В юридичній науці є такий принцип, в контексті рівності, принцип позитивної дискримінації та принцип природної нерівності. Це стосується, наприклад, ситуацій, коли жінка народжує, а чоловік не народжує. І ми не можемо сперечатися із природою. Різниця між чоловіком і жінкою визначена також біологічними чинниками. І законодавець це враховує. Тому що метою закону є соціальна корисність і суспільний добробут.

Звичайно, ми маємо дбати про людину, про громадянина, захищати її не залежно від того, яку б гендерну ідентичність чи сексуальну орієнтацію вона для себе не обрала. Але не шляхом нав’язування іншим людям свого способу життя. І щоб захистити цих людей не потрібно робити певну меншину із особливими привілеями.

Тому що ми – більшість – виявляємося дискримінованими. І практика європейських країни свідчить саме про такі випадки. Зокрема, входить в обіг такий термін, як «мова ворожнечі».  І якщо хтось скаже, наприклад, що він не погоджується із одностатевим способом життя, то ця людина може зазнавати санкцій.

Сьогодні відбувається дискримінація не людей ЛГБТ-спільноти , а тих людей, які намагаються  зберегти свою ідентичність , культуру, природність того, що є об’єктивно, а не того, що штучно намагається впровадити людина. Це вже є гендерні конструкції, які, як шаблони, намагаються внести до законодавства не залежно від сфери. Сьогодні це відбувається необґрунтовано і немає авторитетних медичних, юридичних чи психологічних досліджень, які б підтвердили  необхідність  чи  потребу закладення цих ознак до законодавчого поля України.

– Які головні загрози містяться в гендерній ідеології? 

– Національна ідентичність України базується не просто на моралі, не просто на традиції і релігії, не просто на тому, що виробило суспільство у процесі життєдіяльності та історичного розвитку. Воно базується на тому, що закладено природою, сприйнято суспільством як корисна міра і норма життя, коли ще не було ні держави, ні писаного права.

Гендерна ідентичність, сексуальна орієнтація, які вважається складовими гендерних ролей, є неприродними і не притаманними українському суспільству, зокрема, в аспекті сприйняття сім’ї та стосунків. Вони руйнують уявлення про людину, про статі як чоловік і жінка. Крапка. Гендерна ідеологія формується відповідно з тим, наскільки правове поле насичується підміною понять щодо гендерної рівності. Це вже не рівність чоловіків і жінок, а зрівнювання статей, знецінення унікальності чоловіка і жінки. Тобто, неважливо ти чоловік чи жінка, ти можеш обрати. Це повна підміна понять. Сьогодні це законодавчо не визначено, однак суспільна свідомість це починає сприймати саме так. Це є загрозою і це є ідеологією. Зазвичай, це призводить до диктатури. І самою великою загрозою є, що ця ідеологія сягає вже освітнього процесу, вона сягає всіх ешелонів влади. Владні структури та їх посадові особи наділені правом законодавчої ініціативи, мають право приймати певні норми і щось дозволяти, санкціонувати. Таким чином впроваджується в освітній процес ідею гендеру, починаючи з садочків, школи і так далі.  І відповідно виростає покоління, чия свідомість вже сформована неприродними моделями сім’ї і стосунків. У цьому є велика небезпека!