Матка напрокат. Про сурогатних дітей сурогатних батьків

Кожна п’ятдесята людина є безплідною з різних причин, зазначають у Всесвітній організації охорони здоров’я. Тож, коли в середині 80-х років минулого століття у Сполучених Штатах Америки вперше застосували технологію сурогатного материнства, для багатьох вона здалася справжньою панацеєю. Та з’явилися у цього методу і свої противники. Адже його використання пов’язане з рядом етичних проблем, що стали причиною суттєвих обмежень та заборон, з якими і в наш час продовжує стикатися сурогатне материнство. Тож спробуємо з’ясувати, що ж представляє собою ця технологія, та які претензії вона викликає у своїх опонентів?

Технологія, що викликає побоювання
Сурогатне материнство – це допоміжна репродуктивна технологія, яка дозволяє подружжю стати батьками біологічно рідної дитини методом штучного запліднення з допомогою послуг сторонньої жінки – сурогатної матері. Сам процес проведення процедури передбачає спочатку активне застосування препаратів, що стимулюють ріст яйцеклітин у донора чи генетичної матері. Потім здійснюється пункція їх фолікул з наступним заплідненням генетичним матеріалом батька. Після чого отримані ембріони культивують протягом декількох днів, готуючи до перенесення в тіло гестаційного кур’єра, яким і є сурогатна мати. Саме вона відіграватиме роль технологічного “інкубатора”, виношуючи дитину, юридичними батьками якої стануть замовники програми.

Медична практика розрізняє повне та часткове сурогатне материнство. При повному (гестаційному) – жінці, що погодилася виносити і народити дитину, переносять генетично чужий для неї ембріон. Тобто генетичного споріднення між немовлям і сурогатною матір’ю немає. При частковому (традиційному) сурогатному материнстві – жінка виношує дитину, одночасно виступаючи і біологічним донором яйцеклітини. До останнього методу вдаються у випадку безпліддя майбутньої прийомної матері або ж повної її відсутності. Адже дедалі більшого масштабу набуває замовлення «сурогатних» дітей для «самотніх» чоловіків, які житимуть після народження з прочерком у графі «мати».

Питання використання сурогатного материнства підлягає обов’язковому регулюванню з боку держави. Але ця репродуктивна технологія дозволена законом далеко не в кожній країні. Особливо на Європейському континенті. В багатьох країнах світу діяльність в цій галузі суворо карається, а реклама посередницьких і юридичних послуг заборонена. Так, сурогатне материнство не можна використовувати в Австрії, Іспанії, Італії, Німеччині, Норвегії, Франції, Швеції, Швейцарії та Португалії. А у деяких державах – наприклад, Данії, Канаді та Нідерландах – дозволений тільки його альтруїстичний вид. Тобто випадок, коли сурогатна мати не отримуватиме фінансової винагороди за свою вагітність або відмову від дитини.

В таких країнах існують і інші правові обмеження у цій сфері. Так, у Великобританії діють складні юридичні правила оформлення батьківських прав на дитину народжену сурогатною матір’ю. За законодавством цієї країни цю процедуру можливо здійснити тільки за рішенням суду. А в Ізраїлі для того щоб оформити програму сурогатного материнства, потрібно отримати дозвіл спеціального комітету, що складається з соціальних працівників, лікарів та релігійних діячів. Головна причина заборон та такого прискіпливого підходу є небезпідставні побоювання країн скотитися до практики використання дітей у якості товару. А також створення ситуації, при якій заможні люди зможуть експлуатувати тіло жінок для виношування своїх нащадків.

Комерційне забарвлення української репродуктології
Україна є однією з небагатьох європейських країн, де користуватися послугами сурогатних матерів дозволено. Перший випадок такого материнства стався тут ще у середині 90-х і був абсолютно альтруїстичним: жінка виносила немовля заради своєї доньки. Та відтоді ця процедура набула суто комерційного забарвлення, не маючи для цього жодних законодавчих обмежень. Крім умови наявності вроджених чи набутих хвороб, що викликають безпліддя або важкий соматичний розлад, при якому жінка не може самостійно виносити малюка.

Тож, на хвилі росту бажаючих скористатися послугами репродуктології, Україна поступово перетворюється в світовий «супермаркет» сурогатного материнства. Тільки в одному Києві цим питанням займаються близько 50 клінік та агентств, 99% клієнтів яких – іноземці. І черги закордонних замовників тільки збільшуються. Особливо після заборони для іноземних громадян репродуктивних програм в Індії та Таїланді. Шо сталося через низку гучних скандалів з кримінальним забарвлення. Виник нещодавно такий і у нашій країні.

За нещодавнім повідомленням представників МВС, в українській столиці працював центр з торгівлі новонародженими дітьми, що використовував “фіктивні шлюби з іноземцями та участь в програмах сурогатного материнства”. За даними слідства, замовниками були “самотні чоловіки певної орієнтації”, що є громадянами Китаю. На причетність до продажу дітей вже перевіряються понад 140 осіб. До організації схеми причетні керівники однієї зі столичних приватних медичних клінік. Ця кримінальна справа знову сколихнула громадськість та загострила дискусію навколо етичних проблем репродуктивного кур’єрства. Тож, чому так багато українців не надто схвально сприймають сурогатне материнство?

Специфічний бізнес чи медична допомога?
Активні противники сурогатного материнства, перш за все, стверджують, що це не форма медичної допомоги, а своєрідний спосіб торгівлі людьми. Об’єктом договору купівлі-продажу є не тільки біологічна здатність до дітородіння сурогатної матері, але і сама її дитина. Якщо, наприклад, дитина має дефекти розвитку, згідно договору, замовники можуть від неї відмовитись: навіщо платити гроші за «продукт», що не задовольняє всім вимогам? А суми це чималі. Послуги за народження дитини в Україні обходяться потенційним батькам від 50 000 доларів США. Тож для потенційної сурмами – це, по суті, доволі непогано оплачувана робота.

Звісно, у більшості випадків, займатися цією справою жінкам доводиться не від заможного життя. Та навіть попри гарну фінансову винагороду та повний комфортний пансіон на час вагітності, для багатьох це важко сприймається з моральної та психологічної точки зору. Саме тому багато з тих, хто все ж погоджується стати сурогатною матір’ю, – справжні професіоналки. Вони беруть участь в програмі по кілька разів, працюючи водночас і сурогатними матерями і донорами статевих клітин.
Хоча сурогатне материнство травмує в першу чергу і саму жінку. Його захисники постійно наголошують на співчутті до матері, яка позбавлена можливості самостійно виносити свою дитину. Та неповторному щасті тих, хто знайшов своє материнство за допомогою цієї технології. Але майже не згадують про сурогатну матір – жінку, материнські почуття якої зневажаються. Адже складно повірити, що цих почуттів у неї зовсім не виникає під час виношування дитини.

Останні дослідження показали, що більшість сурмам під час вагітності відчувають тривогу за дитину, яку виношують. Вони хочуть не тільки вдало виносити і народити здорове немовля, але й переймаються питанням його подальшої долі. Коли ж приходить термін віддавати його генетичним батькам, для багатьох сурогатних мам це виявляється дуже складною психологічною проблемою. І тут позначаються не лише почуття невпевненості в надійності цих батьків, але і материнський інстинкт турботи, який погасити повністю для пересічної жінки майже неможливо. Тож кожен з учасників програми буде переживати свою «психологічну драму».

Дивіться програму КАБІНЕТ ЕКСПЕРТІВ по темі: “Сурогатне НЕ материнство”:

 

Тож не дивно, що у потенційних сурогатних мам існує острах, а для пошуку “нових кадрів” ведеться активна рекламна кампанія. Об’яви з запрошенням стати сурогатною мамою вражають нулями гонорарів, а деякі агентства навіть намагаються розкрутити міф, що про участь у сурогатному материнстві хоча б раз замислювалися мало не усі дівчата. Водночас власники клінік репродуктивної медицини очікують ще більший наплив іноземної клієнтури. Та цілком серйозно розглядають перспективи виходу торгівлі своїми послугами на рівень головного засобу збагачення. На кшталт вуглеводів чи продуктів сільського господарства. А це вже взагалі про мораль суспільства. І тут найгучніше свій голос піднімає Церква.

Які аргументи має Церква?
Говорячи про комерціалізацію материнства, Церква вбачає в ній аморальну тенденцію, що знівельовує винятковість шлюбних відносин, допускаючи в них вторгнення третьої сторони. Крім того, практика донорства статевих клітин заохочує безвідповідальне материнство, свідомо звільнене від будь-яких зобов’язань по відношенню до своєї «плоті від плоті». І означає руйнування базових понять суспільства, що позначають кровоспорідненість взаємозв’язку його основної ланки.
Загалом, аргументи релігійних діячів теж порушують питання шкоди психічному здоров’ю сурогатної матері. Адже, на їх думку, така методика передбачає руйнування глибокої емоційної і духовної близькості, що встановлюється між нею і немовлям вже під час вагітності. Це спричиняє психологічне травмування особистості жінки та втрату її цілісності. До цієї проблеми священники додають і загрозу кризи самосвідомості, яку згодом також може відчувати і народжена дитина.

Морально неприпустимими, з християнської точки зору, є також і всі різновиди екстракорпорального запліднення, які передбачають підготовку, консервацію і навмисне руйнування «надлишкових» ембріонів – тобто вбивство вже запліднених яйцеклітин. Тож технологія сурогатного материнства за визначенням – абортивна. Багато спроб пересадки виявляються невдалими, тому в порожнину матки сурогатної матері переноситься відразу декілька ембріонів. У разі позитивного результату, зайві абортуються. Тож використання сурогатного материнства протирічить і людській гідності.

То чи існує реальна альтернатива цьому явищу? Багато вбачає її тільки у можливості усиновлення дитини, яка залишилась без батьків. Інша частина допускає наявність некомерційного сурогатного материнства, коли абсолютність альтруїстичних мотивів вчинку безсумнівна. Адже, на їх переконання, перший зареєстрований «випадок» сурогатного материнства в історії людства можна знайти навіть в Біблії. У відомій історії, коли Сара, не маючи змоги завагітніти, запропонувала своєму чоловікові Аврааму, щоб дитину їм народила її служниця.

Не берусь давати остаточні рекомендації. Проте зазначу, що навіть прихильники сурогатного материнства вже розуміють, що питання використання програми потрібно врегулювати більш досконало. Щоб випадки купівлі-продажу дітей “самотніми чоловіками певної орієнтації” стали неможливими. А поняття “матка напрокат” не перетворилось на загальний тренд антиутопічного майбутнього.

Віталій Виноградов, аналітик Кабінету експертів.

Читайте інші матеріали з цієї теми: “Правові наслідки сурогатного материнства”.

 

 

, Кабінет експертів