Децентралізація як спосіб виростити нових лідерів

Сьогодні досить часто говорять про необхідність зміни політичних еліт. Багато хто гадає, у якому секторі вони повинні з’явитися – локальні активісти, громадські організації, невеликий або середній бізнес?

Насправді вони можуть з’явитися де завгодно. Питання в тому, що їх об’єднає. На мій погляд, об’єднання нових еліт може відбутися тільки на підставі відповідальності за майбутнє.

Нові лідери – це ті, хто, розуміючи всю складність і неоднорідність українського суспільства, готові протистояти “старим схемам”, пропонуючи свої ідеї для модернізації міст, регіонів, сіл, у яких вони живуть.

Нові лідери з’являться на “кордоні” конфлікту між минулим і майбутнім. Але вони вважатимуть за краще не боротися з минулим, а будувати свій простір майбутнього. Як ми їх впізнаємо?
Нові лідери готові сміливо артикулювати свої інтереси і відкрито шукають людей зі схожими цінностями, ідеями та проектами. Їх шлях до лідерства пролягатиме через відповідальність перед своїми мікро-спільнотами.

Децентралізація – це тест на виживання громад. Для одних реформа відкриває божевільні перспективи, для інших – виявиться холодним душем. Тієї шоковою терапією, яка змусить вчитися грамотно планувати своє життя і бюджети. Оскільки 100% відповідальності за розвиток територій і підвищення якості життя тепер лежать на органах місцевого самоврядування.

Делегуючи повноваження і ресурси, центр фактично сказав: “Тепер усі зміни залежать від вас”. І ось тут на авансцену повинні вийти нові лідери, люди з проектним мисленням, які побачать у проблемах, з якими зіткнутися громади, можливості для зростання – як свого, так і своєї території.

Мені дуже подобається приклад села Бобриця та підприємця Романа Іваненко, який, переїхавши в Бобрицю й побачивши, що село не відповідає його уявленням про якість життя, почав об’єднувати місцеву громаду.

Спочатку зібрав таких же, як і він, “новоприбулих” односельчан, які могли збиратися на стратегічні сесії, щоб разом подумати про розвиток села. Потім до них стали приєднуватися найбільш активні старожили.

Накидавши план, яким вони хотіли бачити село, почали реалізовувати конкретні проекти – обладнали в центрі місце для ярмарки в середмісті, провели фестиваль сучасного мистецтва, впорядкували велодоріжки й дитячі майданчики, зробили проект зі збору батарейок.

Як розповідав мені Роман Іваненко, спочатку односельці ставилися до активності ініціативної групи стримано, багато хто сумнівався в щирості намірів. Хтось шукав меркантильні мотиви і навіть розповсюджував чутки.

Але перші видимі результати щодо поліпшення якості життя в селі породили довіру. І вся громада поступово стала перейматися ідеєю того, що в найближчому майбутньому село Бобриця – це “комфортне село з високою якістю життя”.

Через два роки роботи стратегічного ядра громади мрія про таке село стала втілюватися в реальність, а довіра між людьми міцніти.

Місцеві підприємці допомогли сільському голові та депутатам провести аудит територій і знайти правильний шлях адміністрування податків. До того ж, перереєстрували свої підприємства в селі. Таким чином, збільшивши здатність села збирати ресурси на розвиток.

І тепер бюджет села дозволяє запланувати будівництво нової сучасної школи з дитячим садком. Бюджет проекту – майже 50 мільйонів гривень.

Ще одне важливе питання, яке громада взяла на себе, – це проектування інфраструктури села. За рахунок того, що в одного з жителів села є своя девелоперська компанія, і є свій штат інженерів, вони підключають їх для розробки інфраструктурних проектів.

Як мінімум, вони мають експертизу в проектуванні і створенні проектів, які потім подають до Державного фонду регіонального розвитку.

Імовірно, в інших сіл та обласних центрів не буде вистачати таких професіоналів, але в цілому модель Бобриці можна реалізувати і в інших громадах.

Для цього, з одного боку, потрібні люди, які всерйоз планують своє майбутнє на тій чи іншій території.

З іншого – досить відкрита влада в особі голови громади й депутатів, яким доводиться визнати, що дедалі складніше відповідати за запити громади, і треба вчитися її залучати до планування спільного майбутнього.

Люди з проектним мисленням, здатні артикулювати запит громади і знаходити правильні точки докладання зусиль, стануть тим чинником, який вдихне в регіони нове життя.

Але якщо таких людей не знайдеться?

Такими людьми треба стати – пройти курс проектного менеджменту, навчитися рахувати фінанси, вміти бачити не джерело проблем, а джерело можливостей, врешті-решт цікавитися досвідом інших громад.

Уже зараз, спостерігаючи за регіонами, я бачу, як поширюється досвід ефективних громад. Як одні лідери навчають інших тим алгоритмам, які спрацювали в них.

Один з лекторів Школи мерів, румунський політик Еміль Бок, який два терміни очолював місто Клуж-Напока, потім став прем’єр-міністром, а після знову повернувся в рідне місто на посаду мера, каже: сучасні міста повинні бути відкритими системами, а мер має стати оператором ідей, що поліпшують якість життя міста.

Вміти правильно ідентифікувати потреби та об’єднувати городян для їх вирішення – ось що повинен вміти мер.

До речі, самому Емілю Боку вдалося за дві своїх каденції реалізувати такі зміни у своєму місті, що Клуж-Напока посів сьоме місце в рейтингу з 79 великих міст Європи за якістю життя. Еміль Бок каже, що стиль його управління “total co-creation” – тотальне співтворіння міста.

Цим шляхом ідуть і жителі села Бобриця. Чи стане хтось із них майбутнім прем’єр-міністром? Навряд чи. А ось те, що їх досвід потрібен іншим громадам, у яких, можливо, виростуть нові політики – це факт.