Античний світ: три основні сутності громадянина
07.08.2024
Перша властивість громадянина давньогрецького полісу – право на володіння землею та економічна самодостатність, тобто наявність власності. Для античної цивілізації є така специфічна форма розуміння економічної діяльності людини як «автаркія» – тобто самодостатність. Звідси – економічно незалежною людиною може бути тільки людина, яка виробляє все необхідне у власному господарстві, в першу чергу на земельній ділянці.
Території грецьких полісів були незначними, тому розширюватися вони могли лише за рахунок своїх сусідів. А оскільки сусідні поліси були приблизно однакової мілітарної сили, то досить швидко виявилося, що шлях зовнішньої експансії є неможливим. І це означало, що земельна власність усередині полісу не могла зростати. Тому право на землю було тільки у громадян.
Грецькі поліси, як правило, складалися з двох основних частин: це міський центр і навколишня сільськогосподарська територія. Типовий грецький поліс займав територію приблизно 100–200 квадратних кілометрів, а було ще багато полісів набагато меншого розміру. Але, наприклад, Афіни займали 2,5 тисячі квадратних кілометрів, а Спарта (коли вона володіла сусідньою Месенією) – 8,4 тисячі квадратних кілометрів. Після Великої грецької колонізації (коли греки поширилися по всьому Середземномор’ю та Причорномор’ю) Ойкумена нараховувала 1035 грецьких полісів (якщо порівняти з тим, що зараз в ООН десь 200 держав).
Кількість громадян у грецьких полісах була досить обмеженою. Афіни у другій половині V століття до Р. Х., при населенні в двісті тисяч осіб, налічували приблизно до сорока тисяч громадян. Усередині такого полісу були приватновласницькі відносини: людина могла здати свою землю в оренду, могла її продати, вона могла взагалі не займатися землеробством на своїй ділянці. Але тільки громадяни могли мати доступ до цієї землі.
Будь-який іноземець, навіть маючи гроші, ніколи ні за яку суму не міг придбати земельну ділянку на чужій території. Причому це стосується не тільки земельних наділів, а й взагалі нерухомості.
Тому античну форму власності можна визначити як приватну власність, обмежену рамками полісу. Саме економічна незалежність громадянина в античному суспільстві й вважалася необхідною передумовою політичної свободи. Звідси походить, що поліс може складатися лише з незалежних та самодостатніх власників.
Друга властивість – захист свого полісу. Це дуже важлива характерна ознака: всі громадяни-чоловіки протягом свого життя є гарантами існування свого полісу.
Тобто кожен громадянин є воїном. Тому громадянин, який не захистив свій поліс, звичайно, міг виїхати в інший грецький поліс, але в іншому полісі він би ніколи не зміг отримати статус громадянина. Оскільки стати громадянином можна було тільки за народженням. Він міг би займатися будь-якими справами – ремеслом, торгівлею, але з точки зору грека він був неповноцінною людиною.
Тому втрата громадянського статусу для грека практично дорівнювала втрати сенсу життя, тому на війні він захищав свій громадянський статус, свою землю, свою сім’ю, могили своїх предків. Тому друга властивість – усі громадяни це воїни, які захищають свій поліс.
І третя властивість, яка характеризує статус громадянина – участь в політичному житті. Кожен громадянин мав право брати участь у роботі законодавчого органу – народних зборів. В принципі, участь у політичному житті була правом, але не обов’язком.
Аристотель зазначає, що людей пов’язують різні форми спілкування. Але найвища форма спілкування – це форма політична, тобто участь людей у політичному житті. Тому людей, які добровільно відмовлялися від участі в політичному житті, на відміну від polites – громадян, називали idiotes — «приватні люди». Це не каралося, але це й не схвалювалося суспільством. Людина, якій все одно, як живе її поліс, якій все одно, які закони приймаються в цьому полісі, є більш небезпечною, ніж ворог.
Таким чином найважливішою одиницею політичного життя був поліс – тобто колектив людей, кожен з яких володів землею, захищав свою державу та брав участь у прийнятті важливих рішень.