Україна не має міжнародних зобов’язань щодо СОГІ (правова експертиза)

В Україні систематично з’являються нормативно-правові документи та відповідні проєкти, які містять позиції щодо унормування різноманітних сексуальних девіацій та практик. Для цього прийнято застосовувати та широко впроваджувати відповідну термінологію – «сексуальна орієнтація і ґендерна ідентичність». Відповідно сформулювалася вже впізнавана багатьма абревіатура СОГІ. Саме ці чотири букви, – а не більш відомі широкому загалу ЛГБТ, – все частіше застосовують у міжнародних документах. Відповідно цією термінологією прагнуть наситити й українські закони та підзаконні акти. Кінцева мета незмінна – надання угрупуванню гомосексуалістів та транссексуалів привілеїв у порушення прав та інтересів решти громадян.

Ці тези знаходять підтвердження, зокрема, у документах інституцій ООН, Євросоюзу, Ради Європи. Вони у своїх деклараціях, рекомендаціях у різний спосіб намагаються стимулювати країни вживати законодавчі заходи, спрямовані на захист від так званої «дискримінації за ознакою СОГІ», забезпечувати особливий статус ЛГБТ у суспільствах та проводити відповідні інформаційні кампанії.

Яскравий приклад: законопроєкт 5488

У травні 2021 року у Верховній Раді було зареєстровано проєкт Закону про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України щодо боротьби з проявами дискримінації». Ініціатором законопроєкту виступив безпосередньо Кабінет міністрів України.

У Пояснювальній записці до документу зазначається, що  законопроєкт спрямовано на «забезпечення покарання за злочини, скоєні з мотивів нетерпимості за такими ознаками, як… сексуальна орієнтація, транссексуальність» тощо. При цьому, під нетерпимістю пропонують розуміти «відкрите, упереджене, негативне ставлення стосовно осіб за такими ознаками, як… сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність… або іншими ознаками». У записці вказується, що формування цього проекту регулюється зобов’язаннями України у сфері європейської інтеграції.

Тобто пропозиція Кабміну полягає у тому, щоб в угоду окремим міжнародним інституціям, які відкрито виступають за надання певних правових преференцій представникам угрупування ЛГБТ, звузити обсяг конституційних прав більшості населення: на вільне вираження думки та слова, на державну охорону здоров’я населення, на рівність усіх громадян перед законом.

У жовтні 2021 року Рух «Всі разом!» звернувся до прем’єр-міністра Україні Дениса Шмигаля з проханням відкликати з парламенту проєкт №5488 як такий, що загрожує конституційним правам та свободам громадян, а саме: свободі вираження думки та слова, свободі світогляду та політичної діяльності, праву громадян на  державну охорону здоров’я населення, на рівність усіх перед законом. Відповідь надійшла від Національної поліції України за підписом заступника начальника головного слідчого управління Артура Добросердова. Адже саме НПУ, як виявилося, стала фактичним розробником цієї законодавчої ініціативи.

Загальний зміст листа очікуваний – відомство захищає свою ініціативу і відкликати не збирається. Але цікавими є перелік міжнародних документів, на які НПУ посилається:

«…Україною підписано Декларацію Організації Об’єднаних Націй з питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, а також Рекомендацію Комітету Міністрів Ради Європи «Про заходи боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності», чим взято на себе зобов’язання  щодо удосконалення правового поля для забезпечення дотримання прав ЛГБТІ у різних сферах суспільних відносин».

Також НПУ проінформувала, що законопроєкт був розроблений на виконання п.п. 3 пункту 105 Плану заходів з реалізації Національної стратегії з прав людини на період до 2020 року. Тут не зайве звернути увагу, що проєкт закону був зареєстрований у Верховній Раді у травні 2021, а НПУ посилається на підставку, зазначену у документі, який втратив чинність у попередньому році.

Отже… Нацполіція у своїй відповіді повідомляє про ЗОБОВ’ЯЗАННЯ України щодо удосконалення прав ЛГБТ у різних сферах суспільних відносин, посилаючись на РЕКОМЕНДАЦІЇ міжнародних інституцій. Так, у листі НПУ згадує наступні:

• п’ята періодична доповідь Європейської комісії проти расизму і нетерпимості про Україну;
• Декларація Організації Об’єднаних Націй з питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності;
• Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи «Про заходи боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності».

Що це за міжнародні документи і чому Національна поліція посилається на них у офіційній переписці?

Розбираємося…

1.      Доповідь Європейської комісії проти расизму і нетерпимості про Україну (ЄКРН).Комісія є незалежним контрольним органом із прав людини, який спеціалізується на питаннях расизму та нетерпимості. У межах своєї статутної діяльності ЄКРН проводить покраїнну моніторингову роботу, яка включає аналіз ситуації в кожній із держав-членів Ради Європи щодо расизму та нетерпимості й робить пропозиції та рекомендації про способи розв’язання виявлених проблем.

Так, у документі від 2020 року Рада Європи рекомендує Україні виконати дві рекомендації від 2017 року у сфері протидії дискримінації. А саме – внести ознаки «сексуальна орієнтація і гендерна нетерпимість» до Кримінального кодексу України (ст. 67, 161) як обтяжуючі обставини за показання з питань усіх видів нетерпимості.

Зазначається також, що ЄКРН має провести проміжний контроль виконання цих двох рекомендацій не пізніше, ніж за два роки після опублікування цієї доповіді – тобто до червня 2022 року (ці дві рекомендації станом на січень 2022 року виконані не були).  2.      Декларація Організації Об’єднаних Націй з питань сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (United Nations Declaration on Sexual Orientation and Gender Identity) — постанова, ініційована Францією за підтримки Європейського союзу та представлена Генеральній Асамблеї ООН 18 грудня 2008 року.

96 з 192 країн-членів ООН підписали декларацію, включаючи Україну. 57 країн-членів Організації Ісламського співробітництва та деякі інші підписали альтернативну заяву, в якій виступили проти дискримінації, але водночас зауважили, що під універсальними правами людини не мається на увазі «спроба зосередити увагу на правах окремих осіб».

Зазначеною Декларацією, яка видана у формі листа-звернення, кілька держав-підписанти закликають інші держави вжити всіх необхідних заходів, зокрема, законодавчих або адміністративних, щоб сексуальна орієнтація або гендерна ідентичність не була основою для покарання, зокрема, для затримання. А також закликають всі держави та відповідні міжнародні механізми з прав людини взяти на себе зобов’язання заохочувати та захищати права людини всіх людей, незалежно від сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Таким чином, Декларація не містить жодної директиви щодо надання привілеїв ЛГБТ-угрупуванню. Та закликає боротися із проявами нетерпимості у різних контекстах, які стосуються не тільки інтересів окремої категорії осіб. Нагадаємо, що в Україні ще у 1991 році скасована будь-яка відповідальність за гомосексуальну поведінку.

3. Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи «Про заходи боротьби проти дискримінації за ознаками сексуальної орієнтації або гендерної ідентичності»

Ухвалена Комітетом міністрів 31 березня 2010 року на рівні (увага!) заступників міністрів. Цей документ містить згадки про ЛГБТ та закликає держави-члени «забезпечити прийняття та ефективне втілення у життя законодавчих та інших засобів, спрямованих на боротьбу із дискримінацією за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, гарантувати повагу прав людини ЛГБТ…».

Таким чином, Рада Європи закликає гарантувати повагу прав людини ЛГБТ, надаючи перевагу певній категорії осіб, та в цьому контексті закріплювати термінологію СОГІ в тому числі, на законодавчому рівні.

Але й у такий спосіб Рада Європи не може зобов’язати держави вчиняти ті чи інші дії, лише рекомендувати. Відповідно і весь документ називається «Рекомендації…».

Тут слід нагадати статтю 24 Конституції України: не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Тобто Конституція декларує, що жодних привілеїв бути не може, а Уряд всупереч цьому положенню реєструє законопроект 5488, який надає привілейований захист окремій категорії осіб за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Рекомендації міжнародних інституцій: право чи зобов’язання?

Назви і зміст перелічених документів дозволяють констатувати: Україна не має обов’язку діяти відповідно до всіх їхніх норм. Наприклад, ООН в своїй історії ухвалювала багато декларацій. Зокрема можна звернути увагу на Декларацію з прав дитини. Нас вона цікавить не стільки своїм змістом, скільки тлумаченням українського Мінюсту її змісту і необов’язковості її норм.

Так, Міністерство юстиції України свого часу надало роз’яснення у контексті Декларації ООН з прав дитини. Цікавим моментом є те, що у Роз’ясненні щодо ратифікації Україною Декларації прав дитини, є інформація про те, що з юридичної точки зору декларації не зобов’язують державу діяти у певний спосіб.

«Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Водночас у розумінні Закону України «Про міжнародні договори України» Декларація прав дитини не є міжнародним договором та не потребує надання згоди на її обов’язковість Верховною Радою України у формі ратифікації. У контексті міжнародного права такі, серед іншого, документи як декларації міжнародних організацій відносяться до так званого «soft law» і з формально-юридичної точки зору не є тим жорстким правом, яке зобов’язує державу діяти в певний спосіб», – зазначається у Роз’ясненні Мін’юсту.

Так, Мін’юст в контексті іншої декларації ООН роз’яснив, що Україна не має прямого обов’язку діяти так, як їй рекомендують міжнародні організації. Це право: дослухатися до таких рекомендацій або ігнорувати їх. Тим паче, коли вони вступають в конфлікт із положеннями Основного закону України та українського звичаєвого права.

Проте, як показує досвід і практика, у абсолютній більшості випадків розробники нормативних актів із словосполученнями «сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність» посилаються на подібні міжнародні документи і використовують маніпулятивну риторику про «обов’язки» держави Україна перед міжнародними організаціями та наддержавними структурами.

Слід зазначити, що інтеграція концепцій ЛГБТ та СОГІ у правове поле України завжди відбувалася за допомогою маніпуляцій, брехні, а іноді і відвертого шантажу і порушення закону і регламентів. Тут можна згадати, як у 2015 році голова парламенту Володимир Гройсман протягом одного сесійного дня вісім (!) разів ставив на голосування питання про включення словосполучення «сексуальна орієнтації та гендерна ідентичність» у Трудовий кодекс. І врешті решт у ганебний спосіб доламав депутатів і вони проголосували.

Неадекватний ентузіазм окремих органів влади та окремих посадовців у просуванні концепцій СОГІ викликає подив. Адже Україна не брала на себе жодних зобов’язань діяти у відповідний спосіб. А вказані Національної поліцією три міжнародній документи не мають статусу обов’язкових і ні до чого Україну не зобов’язують. Твердження про обов’язковість не відповідають дійсності і лише свідчать про ідеологічну ангажованість відповідних суб’єктів повноважень.

Рух «Всі разом!»

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram