Сім прихованих фактів про Стамбульську конвенцію

Точиться багато розмов навколо Стамбульскої конвенції. Дискусія про її ратифікацію в України триває вже кілька років. Ініціюються і підписуються різні петиції – як від прибічників, так і від противників цього документу. Протистояння емоцій та аргументів максимально загострене. Водночас більшість, насправді, не читала документ, який уміщується на 60 сторінках. Ми уважно прочитали і пропонуємо вашій увазі 7 важливих фактів про цей скандальний документ.

1. Кожна держава, яка підписала міжнародний договір, має суверенне право не надавати згоду на його обов’язковість, тобто не ратифіковувати, але при цьому не діяти в порушення його об’єкту та мети. Не ратифікували Стамбульську конвенцыю чимало країн Європейського Союзу: Чехія, Болгарія, Угорщина, Словаччина, Литва, Латвія. США, які вважаються найбільшою демократією в світі, часто підписують, але не ратифіковують ключові міжнародні угоди (Кіотський протокол до Рамкової конвенції зі зміни клімату, Конвенцію ООН з морського права тощо), що не заважає запроваджувати ефективний механізм регулювання тих чи інших відносин на рівні національного права.

2. Головною перепоною до ратифікації Стамбульської конвенції є введене нею визначення поняття “гендер” та похідних від нього. На відміну від загального уявлення про гендерну рівність (чи заборону гендерної дискримінації) як рівність виключно між чоловіком та жінкою (чи заборону дискримінації на підставі статі) в різних сферах суспільного життя, відображеного, зокрема, в Законі України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, Стамбульська конвенція впроваджує інше розуміння гендеру (стаття 3) та проводить чітку різницю між поняттям статі та гендеру (пункт 3 статті 4). З аналізу правових джерел стає очевидним, що наразі не існує єдиного уніфікованого визначення поняття “гендер”, натомість, в соціо-психологічних науках таке розуміння є: до цього поняття неодмінно включають також сексуальну орієнтацію (за якою виділяють гомосексуалістів, лесбійок, бісексуалів, пансексуалів) та гендерну ідентичність (за якою виділяють трансгендерів, агендерів, транссексуалів – загалом, нараховують близько 50 типів гендеру).

Неприпустимою є ситуація, коли право розробляється без врахування даних науки, коли право не враховує реальний стан суспільних відносин, які воно покликане врегулювати, коли право не відповідає об’єкту регулювання. Разом з тим, деякі експерти вважають, що гендер – це взагалі штучна категорія, правова фікція, яка не має жодного підгрунтя для існування в площині права, зокрема міжнародного і національного. Власне, поняття “гендеру” як поведінкової ролі у Стамбульській конвенції становить загрозу для самих жінок, тому що розмиває поняття жіночої статі, а отже – зазіхає на їхню статеву ідентичність.

3. Відповідь на аргумент про те, що Конвенція захищає всіх від насильства, зокрема геїв, лесбійок чи трансгендерів, є таким: не можуть створюватись привілеї для категорії осіб, спосіб життя яких є неприйнятним і небезпечним для суспільства. На сьогодні доступні численні наукові дослідження, опубліковані в реферованих зарубіжних виданнях, що свідчать про небезпеки від способу життя ЛГБТ осіб для них самих і оточуючих їх людей, особливо дітей, з психологічної та фізіологічної точок зору (захворюваність на СНІД, рак, високий рівень психічних розладів та самогубств), а також про динаміку поширення цього явища після його легалізації. Міжнародні та національні організації проводять діяльність із додавання сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності (СОГІ) до числа підстав заборони дискримінації та розглядають питання ЛГБТ в контексті прав людини без попереднього належного наукового біоетичного аналізу цих явищ. Поведінкове явище, яким є СОГІ, не може бути беззастережно внесене до числа підстав для заборони дискримінаці не в останню чергу тому, що зумовлюється не стільки природними (генетичними) чинниками, скільки соціальними. Отже, пункт 3 статті 4 Стамбульської конвенції невиправдано створює привілеї для категорії ЛГБТ-осіб, що є порушенням Конституції України.

4. Експерти наголошують, що Стамбульська конвенція є застарілою та недосконалою з огляду на виклики сьогодення. Натомість, вони оцінюють чинний Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» як більш прогресивний в порівнянні з цим міжнародним договором. Наприклад, значною прогалиною тексту Стамбульської конвенції є несумісність, невідповідність її назви основному тексту в частині ключового терміну: в назві Конвенції вживаються терміни “насильство стосовно жінок” та “домашнє насильство”, а в тексті, що містить зобов’язання сторін, – також термін “насильство стосовно жінок за гендерною ознакою”, що ускладнює імплементацію положень договору в національних правопорядках держав-членів Ради Європи. Водночас українське відповідне законодавство передбачає чітку, логічно узгоджену та послідовну модель попередження та боротьби з домашнім насильством. Більше того, сама Стамбульська конвенція є єдиним міжнародним договором Ради Європи, який був укладений під егідою цієї міжнародної організації без дотримання відповідних правил процедури, визначених в статті 20 (d) Статуту Ради Європи.

5. Якщо навіть відкинути невід’ємну складову теорії гендеру, пов’язану з гендерною ідентичністю та сексуальною орієнтацією, слід відзначити, що розуміння гендерних стереотипів в плані рівності чоловіка та жінки в кожної особи, різних груп населення та у різних суспільствах є різним; воно може бути різним як серед жінок, так і серед чоловіків. Те, що здається стереотипом для однієї жінки, цілком нормально сприймається іншою, наприклад, покликання забезпечувати домашній добробут, народжувати та виховувати дітей. Навпаки, примушування всіх жінок ставати абсолютно рівними в правах з чоловіками може дискримінувати тих жінок, які не мають можливостей чи бажання реалізувати такі права через свій статус (наприклад, багатодітна матір, жінка із сільської місцевості) і часто потребують підтримки з боку держави, як це визначено в статті 24 Конституції України та статті 3 Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”. Жінка і чоловік не можуть бути повністю урівняні у функціях, оскільки вони є різними за своєю природою: мають різні фізіологічні та генетичні відмінності, що абсолютно нормально сприймається багатьма жінками і не може вважатись чимось неприпустимим. Тому положення статті 12 Стамбульської конвенції про зобов’язання держав викорінювати упередження, звичаї, традиції та практики, які грунтуються на стереотипних ролях жінок та чоловіків, не можуть бути беззастережно імплементовані в національне право України, оскільки загрожують зловживаннями та невірними тлумаченнями. Більше того, стереотипи – це суб’єктивна категорія, а кваліфікація будь-якого діяння як насильства вимагає чітких об’єктивних критеріїв, таких як стать. Тому введення до законодавства суб’єктивних критеріїв для визначення складу правопорушення завжди загрожує правовою невизначеністю, можливістю для невірних тлумачень, проблемами в судовій практиці.

6. Стаття 14 Конвенції заохочує держави до включення навчального матеріалу з таких питань, як нестереотипні гендерні ролі, у формальні навчальні плани на всіх рівнях навчання. Це суперечить положенням національного законодавства, яке передбачає право батьків безпосередньо впливати на виховний процес у школах, право на моральне виховання дітей у відповідності до їх власних світоглядних та релігійних переконань. Йдеться про статтю 151 Сімейного кодексу України (батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини), а також ст. 6, 35, 50, 56, 59, 60 Закону України “Про освіту”; ст. 5, 19, 29 Закону України “Про загальну середню освіту”; ст. 9, 12, 20 Закону України “Про охорону дитинства”. Авторитет вчителя для учнів, особливо учнів початкової школи, може переважати авторитет батьків, тому у випадку беззастережного введення запропонованих заходів може виникнути ситуація, коли виховання дітей піде в розріз з переконаннями батьків, що є прямим порушенням їх прав, передбачених вищезгаданими міжнародними документами та національним законодавством. Як показує практика, подібні курси передбачають ранню сексуальну освіту дітей, яка може породжувати психологічні проблеми.

7. Автоматичне переймання досвіду інших держав, рекомендацій міжнародних організацій чи положень міжнародних угод, в яких визнається така підстава заборони дискримінації, як сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність, або надаються окремі права ЛГБТ-особам, не є виправданим. Зазначені організації проводять діяльність із додавання сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності до числа підстав заборони дискримінації та розглядають питання ЛГБТ в контексті прав людини без попереднього належного наукового біоетичного та медичного аналізу цих явищ. Поведінкове явище, яким є сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність, не можуть бути визнані підставами заборони дискримінації. Включення сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності до числа підстав заборони дискримінації надає додаткові переваги на невиправданих підставах для ЛГБТ, що матиме наслідками непропорційне обмеження та порушення прав інших осіб, що суперечить статтям 21, 23 та 24 Конституції України. Навіть якщо припустити, що Стамбульська конвенція не загрожує інститутам шлюбу та сім’ї в Україні, все одно вона неправомірно створює привілеї для ЛГБТ-осіб (що є дискримінацією всіх інших осіб).

Таким чином, неможливість ратифікації Стамбульської конвенції Україною обумовлюється існуванням у нашої держави суверенного права не робити цього, недосконалістю та суперечливістю її положень, введенням Стамбульською конвенцією поняття гендеру, яке є відмінним від традиційного розуміння його похідних як рівності виключно між двома біологічними статями, наданням нею на невиправданих підставах додаткових переваг для ЛГБТ, що матиме наслідком непропорційне обмеження та порушення прав інших осіб, забороною робити застереження до тих положень цього договору, які прямо суперечать основам публічного порядку в Україні, а також включенням до тексту Конвенції сумнівного зобов’язання держав щодо викорінювання уявлень про стереотипні ролі чоловіків та жінок.

Повну юридичну експертизу Стамбульської конвенції читайте у статті доктора юридичних наук Марини Медведєвої.

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram