Реабілітація героїв або життя після війни
Відбулася розмова з Михайликом Віталієм Васильовичем, директором Реабілітаційного центру Святого Павла з Одеси, резидентом формації Кабінету експертів. Приводом став унікальний досвід одеських волонтерів, які продемонстрували приклад натхненного служіння своїй громаді та країні у найтяжчий для неї час. Сьогодні – це ціла структура, яка допомагає реабілітовувати ветеранів АТО/ООС та їхні сім’ї, підтримує внутрішньо переміщених громадян та надає допомогу соціально-незахищеним верствам. Про це та інше – в деталях розмови.
Пане Віталію, коли Реабілітаційний центр Святого Павла почав надавати допомогу потерпілим в озброєному конфлікті на Донбасі?
Це сталося само собою. У нас в штаті був один психолог, який працював з літніми людьми в Інституті третього віку, а також ВИЧ-позитивными людьми. Ситуація на Майдані в 2014 році торкнулася також і Одеси. Перші потерпілі від цих подій поверталися додому і почали звертатися до нас. Серед євромайданівців наш реабілітаційний центр мав репутацію довіри. Вони – поранені, психологічно надломлені зверталися до нас по допомогу. Тоді усіх ми приймали у приміщенні Німецько-лютеранської кірхи. Ми надавали їм медичну допомогу. Проте зрозуміли, що кожен з тих, що повернулися з Майдану потребує також і психологічної реабілітації.
Паралельно в Одесі сформувалася міська група психологів-волонтерів. Вони самоорганізувалися після того, як в Будинку профспілок згоріли заживо люди. Ці ж фахівці свого часу чергували з київськими психологами на Майдані надаючи психологічну допомогу постраждалим. Після трагедії в Будинку профспілок виникла ініціатива надання такої допомоги потерпілим від трагедії і їх сім’ям. Щоб допомогти всім цим людям, ми зібрали їх разом з сім’ями для психологічної реабілітації. Серед 20 осіб було багато вдів з дітьми, які постраждали від ситуації на Майдані, а також від пожежі в Будинку профспілок. Перший досвід реабілітації був з ними. На базі санаторію, з харчуванням і біля моря.
Стихійна самоорганізація привела волонтерів-психологів до усвідомлення того, що виконану роботу потрібно продовжувати, юридично оформивши свій статус. Тому вони звернулися в наш реабілітаційний центр за підтримкою і співпрацею. Ми надали їм приміщення, правову і матеріальну підтримку для продовження їх роботи в статусі нашої організації.
Після цього почалися бойові дії на сході України. Ми почали надавати благодійну та психологічну допомогу внутрішнім переселенцям. Перші люди звернулися до нас в серпні 2014 року, після Іловайсьої трагедії. Практично весь рік прибували все нові і нові переселенці. Їх почали розселяти не тільки в Одесі, але і в області. Стала гострої потреба в психологічній допомозі цим людям. Група наших психологів роз’їхалися в Сергіївка, Куяльник та інші місця компактного поселення.
Робота з травмою є специфічною терапією, тому ми почали встановлювати контакти з зарубіжними фахівцями для обміну досвідом та підвищенням кваліфікації наших психологів. Відгукнулися експерти-волонтери з Німеччини, які викладали ефективні техніки і ділилися навичками взаємодії з постраждалими. Так почали проходити семінари для волонтерів, з’явилася супервізія для профілактики їх емоційного вигорання.
Яким був перший досвід реабілітації ветеранів АТО / ООС?
У 2015 році були перші демобілізувався воїни АТО. Вони поверталися з пораненнями. У разі, як було і з потерпілими від зіткнень на Майдані – німецькі лютеранські церкви відгукнулися допомогти і воїнам АТО. Тоді вдалося реабілітувати 50 ветеранів за чотири заїзди.
Ми запрошували демобілізованих воїнів, які пережили поранення з усієї України в Одесу. Вони приїжджали в санаторій зі своїми сім’ями, ми повністю оплачували їм дорогу і засоби для кишенькових витрат.
Для них була спеціально складена програма психологічної групової роботи, індивідуальне консультування. Ми намагалися підбирати найкращих вчених і фахівців, тому що перша реакція на психологів у ветеранів була неоднозначною. Також нами була підготовлена і частина дозвілля: відпочинок на морі, дельфінарій, екскурсії по Одесі. Їх графік був повністю завантажений. 80% дружин приїхали з думкою про розлучення. Це було пов’язано з тим, що після участі в бойових діях – додому повернулася зовсім інша людина. Це складно психологічно. До того ж такі сім’ї переживають і побутові складнощі. Уявіть собі, людина повернулася з війни, переживає складнощі в ресоціалізації, а сім’я не була готова до цього.
На базі Німецько-Лютеранської церкви проходили Богослужіння, в яких також брали участь ветерани зі своїми сім’ями. Відбувалися спеціальні спілкування з пастором лютеранської церкви на духовні теми. Після реабілітаційної програми ми зробили дослідження, яке показало, що в сім’ях, які брали участь в реабілітації істотно знизився відсоток конфліктності і напруги. Їм допомогла участь в програмі.
Як зараз розвивається проект соціально-психологічної підтримки ветеранів та їх сімей?
Зараз ми проводимо індивідуальні консультації з ветеранами. Є складні випадки. Працюємо з їхніми дружинами і дітьми. Використовуємо в практиці арт-терапевтичні методи. Поряд з цим продовжуємо допомагати переселенцям. В цьому плані вже легше, тому що вони, по-великому рахунку, досить успішно інтегрувалися в одеську громаду. Тут динаміка покращується. А ось з ветеранами АТО/ООС навпаки погіршується. Їх стає все більше і більше. І для них немає державних програм соціально-психологічної реабілітації.
Ветерани самі звертаються по допомогу до Вашого центру?
Ні. Ми самі шукаємо ветеранів для надання їм допомоги. Наш центр співпрацював з ПРООН, фондом «Відродження» та ін. Робили курси англійської мови для ветеранів, комп’ютерної грамотності, залучали на іпотерапію, арт-терапію. При цьому дуже допомагали дружини ветеранів. Самі вони йдуть на реабілітацію дуже неохоче. Практично всі вони не бачать в цьому потреби. На сьогоднішній день ми працюємо над наданням постійної реабілітації у моря для ветеранів та їх сімей за програмою 18 денного взаємодії. Є програми в 7-10 днів. Але ми помітили, що цього часу недостатньо. А ось 18 днів цілком. За цей час можна пропрацювати індивідуально конкретні проблеми ветеранів, а також в групі підтримати один одного. Коли взаємодієш з ветеранами АТО і намагаєшся їм допомогти, розумієш, що якщо він повернувся, наприклад, без руки або ноги, то крім психологічної допомоги йому потрібна також і матеріальна підтримка.
Як держава включається в цей процес? Чи існує політика, яка націлена на підтримку ветеранів або все в руках у громадських активістів?
Раніше ми чули, що держава фінансує місцеві бюджети для здійснення програм реабілітації. Однак, не будучи освоєними поверталися назад. Начебто, як нікого цей напрямок нецікавить. Наш центр розбирався в умовах отримання державної підтримки на реалізацію наших програм по реабілітації. У підсумку, ми прийшли до висновку, що отримати таке фінансування кілька років тому було просто неможливо. Настільки законодавство було прописано складно і практично неможливо.
Але час вносить свої корективи. Ветеранів стає більше і питання їх ресоціалізації стає гостро. На сьогодні ми знаємо, що в одеському регіоні виділено кошти для освоєння під ветеранські програми і ми вирішили взяти участь в їх організації.
Який алгоритм співпраці громади з державою з метою освоєння бюджетних коштів на реабілітацію воїнів АТО / ООС?
Принцип простий. У законодавстві прописано, що реабілітація ветеранів АТО може здійснюватися на базі акредитованих за профілем (медичного або психологічного) санаторіїв. Ветеран звертається до Управління праці та соціального забезпечення за місцем свого проживання і обравши санаторій за своїм бажанням, пише заяву на проходження там реабілітації. Держава перераховує на рахунок санаторію кошти в розмірі 450 грн. на день перебування ветерана в санаторії. Так прописано, що 400 грн. – це проживання та харчування, а 50 грн. відводиться на психолога.
Ми як центр, зараз співпрацюємо з санаторієм «Аркадія». Саме на його базі вже відбулася перша програма реабілітації. За підтримки держави стало набагато легше надавати послуги ветеранам. Міністерство соціальної політики оплачувало харчування та проживання. А наш центр оплатив послуги психологів. Такий алгоритм працює успішно. Погоджуючи його, ми запланували в цьому році тримісячний сезон реабілітації. Єдина проблема в тому, що Міністерство соціальної політики виділяє кошти лише на самих ветеранів. Вони не беруть до уваги їх сім’ї. А ми бачимо сенс роботи тільки в сімейній терапії. Для нас стоїть завдання знайти додаткові кошти для дружин і дітей, а також оплатити якісну роботу психологів.
Ми наразі говоримо про Одеський регіон. Але ж фінансування приходить в кожну область. І ветерани можуть скористатися виділеними коштами на проходження реабілітації в будь-якому регіоні України, де будуть акредитовані для цього такі центри.
Що повинно змінитися в законодавстві і громадському сприйнятті демобілізованих воїнів для їх успішної реінтеграції?
По-перше, матеріальна допомога. При пораненні, воїн втрачає частину свого тіла – стає непрацездатним. Психологічна травма від побаченого і пережитого посилюється пораненням. Коли такий воїн повертається додому, його зустрічають побутові негаразди: наймана квартира, нічого їсти, необхідно забезпечувати дітей – і це все стає для нього вкрай важким у психологічному сенсі, в першу чергу.
Ми всі знаємо, що в містах будується багато нового житла. І в кожному будинку відводиться частина, яка закріплена за міською радою. Необхідно з муніципального ресурсу виділяти квартири для демобілізованих ветеранів. Гарантовано давати квартиру. Навіть якщо у них є своє житло. Вони можуть здавати нову квартиру і мати з цього фінансову підтримку для сім’ї. Громада повинна дати, щось взамін ветерану, який втратив працездатність захищаючи мир і злагоду тієї ж самої громади. Це утверджуватиме соціальні гарантії та підніматиме авторитет ветерана у своїй родині і хоча б частково вирішуватиме побутові негаразди. Громада має вчиться цінувати і підтримувати своїх героїв. Це не компенсує їм втраченої працездатності, але хоча б частково згладжує її.
Я тісно працюю з німецькими благодійними організаціями. Їм складно зрозуміти ставлення української держави до своїх ветеранів. Німці досі відчувають відповідальність за підтримку жертв фашизму в Україні і після смерті ветеранів Другої Світової війни – активно допомагають вже «дітям війни». Вони всіляко оточують їх увагою, щомісяця надаючи благодійну допомогу.
Цікавою особливістю є те, що наше законодавство є неоднозначним щодо соціальних гарантій для ветеранів. Ось, наприклад, якби ми, як організація придбали для когось з переселенців квартиру вартістю в один мільйон гривень – то не заплатили б ні гривні податку. А от у випадку з ветераном АТО / ООС, якщо в рік йому буде надано благодійником допомоги понад 3000 грн, то необхідно буде додатково заплатити державі 15% податку. А це не багато, ані мало – 150 тисяч грн. з мільйона. Німці цього не розуміють. Є громадські організації, які готові придбати і подарувати автомобілі для ветеранів, але не готові оплачувати такий великий відсоток податку додатково.
Чому не забезпечити ветеранів АТО / ООС спеціальними пільгами, які б сприяли вирішенню їхніх побутових питань? Наприклад, 100% пільга при розмитненні двох автомобілів в рік.
Суспільству важливо помічати ветеранів і бути до них поблажливими. Важливо розуміти те, що кожен воїн, ставши ветераном – продемонстрував звитягу, на яку здатний не кожен. Є різне ставлення у людей до ветеранів, але в більшості, наше суспільство досить толерантно до них. Але важливо проявляти більше участі в їхньому житті. 14 жовтня на День Захисника України в школах, університетах варто проводити уроки звитяги по вшанування ветеранів АТО / ООС. Не повинно складатися враження того, що після демобілізації суспільство забуло про своїх героїв.
Матеріал підготував Роман Аблязов, керівник проектів ГО “Всі разом!”
Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram
