Постанова “Про захист і відродження України”

Експертиза
20.05.2024
Постанова “Про захист і відродження України”

Церкви та християнські організації України,  –

– зважаючи на духовну, моральну, політичну, економічну, національну та військову кризу в Україні;
– визнаючи первинну відповідальність Церкви за стан українського народу та країни;
– визнаючи недостатнє виконання Церквою її місії просвітництва й освячення, функції стовпа та підвалин Істини;
– визнаючи пряму відповідальність Церкви за євангельську чистоту та прояв сили світла й солі для суспільства;
– визнаючи негативний вплив гріховного світу на Церкву та на народ України;
– усвідомлюючи глобальні та національні виклики й проблеми, породженні скасуванням відвічних цінностей та суспільної моралі;
– визнаючи національною загрозою деструктивні ідеї неомарксизму, етичного релятивізму, гедоністичної культури, комуністичної ідеології, утилітарних цінностей гендерної ідеології;
– визнаючи основною причиною української кризи (корупції зокрема) руйнацію морально-духовних цінностей;
– визнаючи право на вільне існування та світогляд інших релігій і переконань, але зі збереженням домінанти національних цінностей та ідентичності як гарантів самобутності та суверенності країни;
– враховуючи ототожнення українського народу та його державності з християнським світоглядом, спираючись на його тисячолітню історію та культуру, згідно з преамбулою Конституції України;
– враховуючи право України бути повноправним і авторитетним партнером світового співтовариства на взаємовигідних умовах та право України зберегти свою ідентичність, самобутність і незалежність;
– визнаючи право України та її народу своєю національною красою та ідентичністю здійснити свій особистий внесок у розвиток суспільств на європейському континенті;
– усвідомлюючи відповідальність перед минулим, теперішнім і майбутнім поколінням, а також відповідальність перед Богом;
– з метою єднання країни довкола її спадщини та цінностей, шляхом покаяння народу та примирення його з Богом, шляхом відновлення принципів Божого Царства в Україні, що призведе до закінчення війни;
– маючи духовну владу від Бога,

Погоджуються ухвалити та ствердити наступні статті Постанови:

Стаття 1. Гаранти державності та суверенності України
1. Державність, суверенність, національна ідентичність та самобутність України безпосередньо сформовані її тисячолітньою християнською історією, культурою, світоглядними орієнтаціями та цінностями, втрата чи посягання на які є загрозою існування нації.
2. Відродження та розвиток України як суверенної, незалежної, вільної та успішної держави можливі винятково на засадах відвічних цінностей, відповідальності перед Богом – відповідальності власною совістю, перед минулим, теперішнім і майбутнім поколіннями.
3. Найвищі духовні та національні цінності: Бог, життя, віра, гідність, свобода, честь, правда, любов, радість, мир, сім’я та родина, повага до ближнього та країни, особиста відповідальність, висока мораль, справедливість, освіченість, мудрість, працьовитість, стійкість, вірність, скромність, мужність, милосердя, доброта.

Стаття 2. Відділення церкви від держави, але не від народу
1. Церква відділена від держави, але не від українського народу. Невід’ємною частиною українського народу є віра, правда, морально-духовні цінності та світоглядні орієнтації, які є предметом національної гідності і самобутності, гарантом соборності України.
2. Саме український народ і його національна ідентичність, а не політична чи економічна система є державотворчим фактором.
3. Церква є одним із провідних інститутів громадського суспільства, що відповідає за формування національної ідентичності, її морально-духовної складової, цінностей, суспільної моралі та національної свідомості.

Стаття 3. Національні та державні причини всеукраїнської кризи
Загрози існуванню українського народу та української держави, які серед іншого створили сприятливі умови для повномасштабного вторгнення Російської Федерації (РФ):
– останки комуністичної спадщини та спотвореного національного мислення, згідно з яким відповідальність за стан країни й народу передусім покладається на державу та систему політичного та держаного управління, а не на особисту відповідальність кожного українця перед Богом та ближнім;
– корупція, ненаситність, користолюбство, прагнення збагачення як ключова мета, яка стає вищою за гідність, честь і мораль;
– нехтування морально-духовними цінностями, безвідповідальність, руйнація інституту сім’ї та сімейних цінностей, подружня невірність, статева розпуста, чайлд-фрі ідеологія;
– поширення всіх форм окультизму та ідолопоклонства;
– деструктивний вплив утилітарних маніпуляцій під виглядом реалізації прав людини, особливо у формі пропаганди гендерної ідеології, скасування статевої ідентичності та загальної природи речей, спонукання до сексуальних девіацій;
– популяризація гедоністичної культури та надмірного матеріалізму, нехтування особистою та національною гідністю та честю, національними ціннісними орієнтирами, сформованими тисячолітньою духовною спадщиною, культурою та історією;
– космополітизм та номадизм, нехтування українськими національними інтересами у міжнародних відносинах.

Стаття 4. Шлях для виходу з кризи (Даниїла 9 р., Неємії 1 р., 1 Книга Хронік 7 р.)
1. Церква визнає свою особисту відповідальність та відповідальність кожного українця за нинішній стан речей і закликає до всенародного покаяння, відвернення від зла й беззаконня та навернення до Бога через сповідання Сина Божого Ісуса Христа як Господа та Спасителя.
2. Наша молитва: «Боже Великий Милосердний, прости й помилуй нас, будь нашим Господом та Спасителем, віднови в Україні принципи Твого Царства та волю Твою, як це було започатковано за часів Володимира Великого та інших благовірних правителів Руси-України» (Псалом 32:12).

Стаття 5. Ствердження національної ідентичності та самобутності, національних цінностей та гідності
1. Національна ідентичність України й українського народу ґрунтується на його християнській історичній спадщині та культурі.
2. Основними світоглядними національними цінностями й орієнтирами для існування країни та народу є дві головні заповіді Христа: любити Господа Бога понад усе та любити ближнього свого, як самого себе. Ці дві заповіді є повнотою реалізації Десяти заповідей Божих, даних Мойсею.
3. Церква Христова, проголошуючи Царство Боже та Його Правду в Україні, засуджує та відмовляється від будь-якої спадщини та союзів України, які не відповідають національній ідентичності та зазначеним цінностям.
4. Церква визнає право на повагу до кожної особи, її честі та гідності як творіння Божого, не залежно від її переконань і віросповідання, але наголошує на своєму праві й обов’язку проголошувати істину про явища чи способи життя, які не відповідають морально-духовним цінностям.
5. Церква визнає право кожного на власні світоглядні орієнтири, погляди та поведінку, що стосуються приватного життя. Проте реалізація зазначених прав у публічному просторі не може суперечити правам та інтересам інших осіб, національним моральним цінностям, а також популяризуватися, якщо це суперечить таким національним цінностям та інтересам.

Стаття 6. Національна ідея (Притчі Соломона 29:18)
1. Побудувати сильну, суверенну, правову, вільну країну зі збереженням її національної ідентичності та християнських цінностей як гарантів благополуччя кожного та суверенітету держави, де благочестя, віра, правда, повага, свобода, гідність і честь є базовими цінностями.
2. Церква визначає національну ідею у таких твердженнях:
1) Бог і Його Слово (Біблія) є найвищим авторитетом, а людина – найвищою цінністю.
2) Україна є Божим християнським народом і державою, яка мирно співіснує з іншими народами та їхніми віруваннями, культурами, поглядами, думками; Україна покликана відкрити іншим країнам і народам багатство своєї ідентичності, бути прикладом успішного існування і розвитку на основі відвічних цінностей та світоглядних орієнтирів.
3) Кожен українець відповідальний за стан своєї країни перед Богом, покликаний жити благочестиво і чесно, наполегливо та якісно працювати, поважати ближнього та дбати про його добробут, бути відмінним сім’янином, робити значний внесок у розвиток країни, в її майбутнє, віддаючи належну шану попереднім поколінням, загиблим героям, які відстоювали незалежність держави.
4) Є родина – є і буде Україна! Сім’я, що створена на основі шлюбу чоловіка та жінки, де народжуються й виховуються діти, беручи гідний приклад зі своїх батьків, їхніх цінностей і вірності, є основою української нації та держави. Популяризація та підтримка багатодітності як запоруки існування країни та нації в майбутньому.

Стаття 7. Ставлення до вороже налаштованих країн та ідеологій
1. Церква й Україна прагнуть мирного та взаємовигідного співіснування з усіма народами та країнами.
2. Україна має право на захист своєї державності, незалежності та територіальної цілісності.
3. Церква й українські християни моляться за інші народи, за їхнє навернення до правди, за падіння будь-якого авторитарного режиму та ідеологій, які спрямовані на позбавлення народу права на самовизначення та мирне співіснування за задумом Божим. Церква молиться і благословляє народ Ізраїлю як обраний народ Господній.
4. Церква засуджує будь-які ідеології та союзи, які не відповідають українським національним цінностям та праву на мирне співіснування народів і країн за задумом Божим, комуністичну ідеологію, ідеологію «русского мира», домінування глобальних інституцій над народами і націями зокрема.
5. Церква та християни моляться за зцілення кожного українця та країни – від ран фізичних, емоційних, духовних.
6. Церква молиться за звільнення та прозріння народів, які населяють землі Російської Федерації, від панівної омани та поневолення демонічним режимом, щоб кожен такий народ зміг звільнитись від цих кайданів, зробити свій свідомий і вільний вибір, пізнати Істину та покаятись.

Стаття 8. Засудження грабіжництва та кровопролиття, яке звершується народом РФ
1. Церква України і Святе Писання засуджують агресію РФ проти України, будь-яке грабіжництво, вбивства, насилля та кроволиття, що вчиняється народом РФ на території України, за що неодмінно прийде суд Божий (Второзаконня 27:17, Іс. 61:8, Аввакума 2:15-16).
2. Церква молиться за надприродну силу та благодать, яка дасть змогу народу України не бути поневоленим ненавистю та злобою до людей за вчинені звірства проти України, щоб наш народ отримав змогу віддати суд в руки Всевишнього Єдиного Праведного Судді, який ненавидить грабіжництво та насилля, бо «в Нього помста, Він віддасть» (До Римлян 12:19).

Стаття 9. Звернення Церкви України до народу РФ
Церква України звертається до народу РФ, закликаючи його до покаяння та навернення до Істини – з метою втілення наміру Всевишнього щодо встановлення Його Царства і мирного співіснування всіх народів.

Стаття 10. Виконання Постанови в Духовній сфері
1. У цей особливий час загрози існуванню країни та нації зазначена Постанова покликана об’єднати віруючих різної конфесійної приналежності задля того, щоб у відповідальності перед Богом шляхом використання цієї Постанови в молитвах, індивідуальних та церковних духовних практиках ствердити волю та Боже Царство в Україні.
2. Виконання зазначеної Постанови пропонується церквам розпочати невідкладно, всенародно запровадивши Загальний національний день молитви, єднання та примирення з Богом. Цього дня закликати всіх вірян до посту та молитви в церквах, в домівках і народних зібраннях на центральних площах міст, селищ і сіл; молитви здійснювати відповідно до зазначеної Постанови, наслідуючи приклад, що поданий у другому розділі книги пророка Йоіла.

Стаття 11. Виконання Постанови в сфері державного управління і суспільного життя
1. Задля збереження української нації та продовження існування великої української держави; задля єднання українського суспільства, піднесення морально-патріотичного духу, віри в країну; задля ствердження національної ідентичності та цінностей зазначену Постанову направити до органів державної влади та місцевого самоврядування з метою врахування її статей під час здійснення внутрішньої та зовнішньої політики, законодавчої та виконавчої діяльності.
2. Церква та християни України, звертаючись до Президента України, Прем’єр-міністра України, Голови Верховної Ради України, Народних депутатів та інших центральних і територіальних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закликають:
1) Беручи за основу ст. 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та враховуючи приписи Преамбули та 11, 51 Конституції України, Закону України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», Закону України «Про національну безпеку України», Угоду про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС, зокрема статті 141, 400, 472), задекларувати перед міжнародною спільнотою, що Україна має право стати повноправним і авторитетним членом ЄС та/або інших міждержавних об’єднань зі збереженням власного соціально-культурного устрою, національних цінностей та інтересів, національної ідентичності та самобутності, які визначені предметом національної безпеки і гарантами незалежної та суверенної української християнської держави.
2) Задекларувати, що впровадження та популяризація в українському суспільстві ролей і ознак для жінок і чоловіків, які не узгоджуються з їхньою природною статтю, не відповідає частині 1 статті 1 та статті 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, національному законодавству (зокрема статтям 11, 51 Конституції України), конституційному ладу та національним цінностям і інтересам.
3) Задекларувати на міжнародному рівні, що опитувальник ЄС для підготовки Висновку щодо заявки на членство в ЄС не є підставою для зміни конституційного ладу в Україні, зокрема в частині зміни суспільної моралі, моделі природного інституту сім’ї, національних цінностей.
4) Задекларувати, що абзац четвертий пункту (c) підрозділу 1.4 «Фундаментальні права» повідомлення Європейської комісії щодо заявки України на членство в ЄС, де Україні закидається, що сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність не є захищеними ознаками в законодавстві про захист від дискримінації, не відповідає вимогами міжнародного права, зокрема частині 1 статті 1 та статті 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, а також статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних прав.
5) Задекларувати, що рекомендації Україні у сфері європейської інтеграції щодо адаптації законодавства України до актів права ЄС в частині заборони дискримінації за ознакою «сексуальної орієнтації», не є імперативною правовою нормою, носять винятково рекомендаційний характер та не передбачають безумовної необхідності прийняття додаткових законодавчих актів щодо реалізації прав одностатевих чи інших альтернативних неприродних союзів.
6) Денонсувати Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству у ставленні до жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульську Конвенцію) як таку, що створює загрозу унормування та популяризації девіантної статевої поведінки, спричиняє подальше руйнування сімейних цінностей та суспільної моралі в Україні.
7) Відмовитися від співпраці з міжнародними організаціями, фондами, інституціями, які вимагають впровадження гендерної ідеології, посягають на національні цінності, ідентичність та суспільну мораль.
8) Визнати загрозою національній безпеці України популяризацію гедоністичної культури та надмірного матеріалізму, нехтування особистою та національною гідністю і честю, національними й особистими ціннісними орієнтаціями, сформованими тисячолітньою духовною спадщиною, культурою та історією України.
9) Не допустити прийняття Верховною Радою України як таких, що порушують національні інтереси та цінності, наступних законопроєктів:
– щодо легалізації одностатевих партнерств та інших неприродних союзів;
– щодо легалізації порноіндустрії;
– щодо легалізації чи вільного обігу наркотичних засобів;
– щодо поширення азартного грального бізнесу;
– щодо комерційного сурогатного материнства, яке є однією з форм торгівлі людьми;
– щодо обмеження прав та інструментів батьків для вихованні своїх дітей згідно власних релігійних та моральних переконань;
– щодо продажу земель сільськогосподарського призначення іноземцям чи іноземним юридичним особам, щоб основний національний ресурс залишався у власності українського народу, що є гарантом національної безпеки та волею Всевишнього (Левит 25:8-17).
10) Ухвалити Закон України «Про суспільну мораль».
11) Розробити та запровадити законодавство щодо захисту людського життя – від зачаття до природної смерті.
12) Скасувати норми Закону України «Про медіа», які передбачають покарання для суб’єктів у сфері медіа за критику явищ, які загрожують національній безпеці, суспільній моралі, демографічній ситуації, національним цінностям – неприродної статевої поведінки, неприродних статевих відносин, гендерної ідеології та іншого.
13) Під час розробки та впровадженні нового Цивільного Кодексу України не допустити ліквідації Сімейного Кодексу України.
14) Відповідно до Закону України «Про національну безпеку», Стратегії національної безпеки, Стратегії інформаційної безпеки, статей 11 та 15 Конституції України визначити стратегічним предметом національної безпеки природну сім’ю та сімейні цінності, традиційну національну суспільну мораль, національну ідентичність та самобутність, яка сформована тисячолітньою християнською культурною і духовною спадщиною.
15) Утворити Міністерство сім’ї або інший відповідний центральних орган державної влади, який відповідатиме за впровадження ефективної сімейної політики, популяризацію природних сімейних цінностей, подружнього життя, батьківства, материнства, дитинства як єдиного та ефективного інструмента для подолання демографічної кризи, моральної деградації, світових глобальних викликів.
16) Відповідно до Закону України «Про національну безпеку», Стратегії національної безпеки, Стратегії інформаційної безпеки, статей 11 та 15 Конституції України визнати загрозою національній безпеці гендерну ідеологію та популяризацію будь-якої неприродної статевої поведінки, проведення так званих «гей-парадів», які спонукають до сексуального розбещення, психологічного насилля, занепаду моральних орієнтирів, а відповідно призводять до депопуляції.
17) Визначити особливою місією України відновлення, популяризацію та захист відвічних християнських цінностей та основоположних прав людини на європейському континенті та серед світового співавторства.
18) Визнати право на повагу до кожної особистості, не залежно від її поведінки та приватного вибору, але розробити і впровадити методики, спрямовані на повернення особи до здорового способу життя з устремлінням до створення сім’ї, де народжуються і виховуються діти в любові та повазі, згідно з національними і християнськими цінностями.
19) Запровадити як обов’язкову складову освітніх програм для всіх навчальних закладів предмети морально-духовного спрямування, зокрема такі, у яких вивчаються основи шлюбу та підготовка до здорового подружнього життя й відповідального батьківства.
20) Розробити та впровадити як невідкладні заходи стратегії національної безпеки ефективну систему державної політики у сфері утвердження здорового способу життя, сімейних цінностей, статевої стриманості до шлюбу, подружньої вірності, морального виховання, честі та гідності на основі національних відвічних цінностей, до реалізації якої долучити церкву як провідний інститут громадського суспільства.
21) Заборонити проведення соціальних та економічних експериментів на українському народові, які проводяться з метою заволодіння фінансовими та іншими ресурсами.
22) Визнати загрозою національній безпеці корупцію та правове свавілля (цинізм), посилити кримінальну відповідальність за правопорушення у цій сфері, прирівняти це до державної зради та геноциду українського народу.
23) З метою подолання корупції, моральної деградації та правового свавілля запровадити інститути християнського капеланства в органах державної влади, місцевого самоврядування, закладах освіти, судовій та правоохоронній сфері.
24) Мінімізувати фіскально-регуляторний тиск в економіці та підвищити прозорість податкового законодавства.
25) Запровадити справедливе розподілення ресурсів та управління активами держави, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, полеглими героями, минулим, теперішнім і майбутнім поколіннями, спонукаючи національну економіку до запровадження високоякісної переробки власної продукції, перенесення виробництва в сільську місцевість, відродження малих населених пунктів та створення відповідних соціально-побутових умов для проживання в сільській місцевості та у приватному секторі.
26) Визнати національною ідеєю побудову незалежної, суверенної, демократичної, вільної правової країни на основі національних цінностей і світоглядних орієнтацій, визначених статтями 5 і 6 даної Постанови.

Стаття 12. Підписання і приєднання
1. Ця постанова прийнята в Ім’я Ісуса Христа для ствердження Його Царства і Правди в народі України.
2. Рекомендаційні та нормативні приписи зазначеної Постанови відповідають і узгоджуються, зокрема, з Преамбулою та статтями 3, 11, 51 Конституції України, Законом України «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», Законом України «Про національну безпеку України», Законом України «Про основні засади внутрішньої і зовнішньої політики», ст.1, 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, висновком науково-правової експертизи №01-9/1-232 від 25.12.2023 року Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України.
3. Ця Постанова прийнята 9 травня 2024 року на засіданні Української Міжцерковної Ради та є відкритою для підписання і виконання духовними управліннями і центрами, церквами і релігійними громадами, місіями, братствами, установами, організаціями і спілками України тощо.
4. Постанова рекомендується до прийняття і затвердження (у цій редакції або з правками) духовними управліннями і центрами, церквами і релігійними громадами, місіями, братствами, установами, організаціями і спілками України.

Фото: Олександр Плотніков та Ігор Носенко

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram