Руслан Кухарчук– про початок і 10 крайніх років

Актуально
21.05.2020
Руслан Кухарчук– про початок і 10 крайніх років

Були часи, коли українці й гадки не мали, що сім’ю доведеться захищати. А перспектива отримати 8 років ув’язнення за критику нахабної експансії ЛГБТ-спільноти здавалася неймовірною фантазією. Та ось вже майже два десятиліття на шлюбний союз чоловіка та жінки в Україні ведеться шалений наступ. І головним форпостом його захисту останні 10 років продовжує залишатися правозахисний сімейний рух «Всі разом!». До вашої уваги відверте інтерв’ю його голови та засновника Руслана Кухарчука, приурочене до 10-річного ювілею організації.

— Руслане, якщо говорити про сімейний рух, з чого він починався в Україні?
— Все почалося з далекого 2003 року, коли мені до рук випадково потрапив один з провідних журналів країни, на обкладинці якого зухвало майорів веселковий прапор. Видання анонсувало проведення у Києві першого так званого гей-параду, а головною темою номеру було «одностатеве кохання». Така демонстративна нахабність у просуванні ЛГБТ-ідеології природньо зачепила мене. І як людина, що зростала на християнських традиціях, я відразу вирішив зробити все можливе, щоб запланований захід не відбувся. Відчув потужний внутрішній поштовх до цього.

Та уявіть собі, що крім пасіонарного бажання діяти в моєму арсеналі на той момент була хіба що тільки віра. І більше нічого. Ані досвіду громадської діяльності, ані команди однодумців, ані фінансів, ані розуміння, що робити. До гей-параду залишалося тільки 10 діб. Та це не зупинило. І вже на другий день я доправив до київської мерії листа з вимогою не допустити це ганебне дійство, та повідомлення про одночасне проведення нашої контр-акції інформаційно-просвітницького характеру. І з головою занурився у її підготовку.

У підсумку мені вдалося зібрати зо два десятки учасників нашої акції – це ще в епоху доінтернетівської комунікації. Ми вийшли на Майдан до головпоштамту і… стали причиною скасування першої спроби гей-параду в Україні. Адже напередодні міська адміністрація направила його організаторам листа з проханням відмінити запланований захід, посилаючись на небезпеку конфлікту у зв’язку з нашою акцією. Тоді на Хрещатику ми відчували себе переможцями. Але тримаючи в руках тяжелезні транспаранти з ДСП, навіть не уявляли, що наша діяльність буде стримувати проведення гей-парадів і впродовж наступних десяти років. Та стане і надалі однією з головних перепон для реалізації в Україні задумів ЛГБТ-ідеологів.

— Така діяльність, певно, не всім довподоби. Чи були спроби тиску та залякувань?
— Погрози, звісно, лунали. Перший час я регулярно отримував смс-повідомлення такого змісту. А керівництву телеканалу, на якому я працював головним редактором, надходили скарги від ЛГБТ-активістів з вимогою негайно звільнити «цього гомофоба». А деякі особливо агресивно налаштовані представники цієї спільноти навіть вривалися на наші акції, псуючи звукову підсилюючу апаратуру. Що дуже яскраво демонструє справжнє тоталітарне обличчя їхньої ідеології.

А от з боку влади раніше проблем не було. Ми завжди відповідально підходили до організації своїх акцій, які відбувалися виключно у мирний спосіб. Тому справжнім потрясінням для нас став 2018 рік, коли відбулося криваве побиття наших активістів, які вийшли протестувати проти київського гей-параду. Тоді від дій поліції постраждали сотні учасників абсолютно легальної мирної акції. Понад п’ятдесят з яких були вимушені звернутися за медичною допомогою. Поламані ноги, розбиті голови, побиті дівчата та жінки – і все це заради того, щоб ніхто не заважав представникам деяких західних посольств пройтись у колоні поряд з відвертими фріками. Координував тоді всю цю жорстокість керівник київської патрульної поліції Юрій Зозуля. На спеціальному сайті ми зібрали всі факти про ті криваві події.

— Доречі, інформаційно-просвітницька робота є одним з пріоритетних напрямків діяльності руху. Адже він займається не лише протестною тематикою. Як відбувся перехід до більш широкого кола питань?
— Починаючи з вересня 2003-го, свої акції почала щоосені проводити створена нами організація «Любов проти гомосексуалізму». Вдаючись час від часу, за необхідності, до протестних акцій прямої дії. Та поступово почало приходити розуміння, що сімейна тематика – це не лише протидія ЛГБТ-ідеології. Актуалізувалась потреба комплексного підходу, який передбачав би збільшення акценту на просвітницьку діяльність та перехід до практики позитивістських заходів. Так з’явилася концепція вуличних фестивальних заходів «Всі разом – за сім’ю!». Це стало дієвим інструментом формування у суспільстві культури сім’ї як загально-національного тренду.

Як відповідь на потребу існування громадської платформи, що об’єднала б зусилля багатьох профільних сімейних організацій, виник і сам рух «Всі разом!». Зареєстрована громадська організація підтримує концепцію природної сім’ї як базову основу суспільства і держави. Тобто, для нас сім’я – це не лише про цінності, а й про доцільність і раціональність. Так почала вибудовуватися співпраця з органами влади, розвиваємо юридичний напрям нашої роботи, а також профільне експертне середовище в рамках проекту «Кабінет експертів». Паралельно відбувався і процес постійного масштабування вуличних фестивалів, що згодом охопив територію усіх регіонів країни. А свою місію ми тепер вбачаємо у суспільних та державних перетвореннях на основі конституційної ідеї відповідальності перед власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями.

— Який вуличний тематичний захід тобі видається особливо яскравим?
— Мабуть, сімейна хода 2012 року. По-перше тому, що це буле перша масштабна сімейна хода у Києві. Понад дві тисячі учасників пройшли святковою колоною вулицею Сагайдачного. Це була дуже яскрава акція, яка започаткувала традицію сімейної ходи в Україні. Згодом організацією щорічної сімейної ходи у Києві зайнялася Всеукраїнська Рада церков і релігійних організацій, і ми завжди радо до цього процесу долучаємося.

— Саме тому співпраця з церквами так поглибилась останнім часом?
— Мені здається, вона була такою завжди. Адже загрози, які несе суспільству ЛГБТ-ідеологія, найбільш чутливо сприймає саме церковне середовище. І це цілком природньо. Бо висловлюючись біблійною мовою, саме Церква є «стовпом та утвердженням істини». Звісно, вона може мати різне розуміння щодо форм та методів проголошення істини або її захисту. Але те, що істину потрібно проголошувати та захищати, є для церкви безсумнівним. Реакція на зло та гріх є частиною християнської ідентичності. Це очевидно та однозначно.

Тому як церковна людина я завжди тісно спілкуюсь зі священнослужителями та релігійними громадами усіх християнських конфесій. Та докладаю багато зусиль для побудови партнерських дружних стосунків з ними. І дуже вдячний тим священнослужителям, які мають розуміння часу і надають нам різноманітну підтримку.

— Але ж деякі церковні громади вважають, що тематику гомосексуалізму слід взагалі оминати. Бо це нібито створює зайву рекламу ЛГБТ-спільнотам.
-Так це ж не ми актуалізували це питання. Акція «Любов проти гомосексуалізму» у 2003 році пройшла винятково через те, що вони першими спробували провести перший гей-парад. Ми лише зреагували. І це абсолютно природня реакція здорового організму на вірусну інфекцію – підвищення температури. Тому коли мене питають, чому ти цим займаєшся, в мене наче «зависає система»… А як інакше? Як можна просто стояти осторонь, коли на твоїх очах коїться злочин? Коли в прямому та символічному сенсі руйнують сім’ю. Адже ЛГБТ проблематика актуалізувала замах на шлюб як союз чоловіка та жінки. Тож наша реакція – це реакція психічно здорової чесної людини та відповідального громадянина.

— А як щодо закидів стосовно наявності проросійського впливу? Мовляв, поняття традиціоналізму є головною складовою російського православного фундаменталізму та частиною державної політики Російської Федерації?
— Наші акції завжди були публічними. І долучитися до них могли усі бажаючі, які з тихчи інших міркувань підтримують нашу позицію. І серед тих, хто ставав поряд з нами, завжди були досить різні люди. В тому числі і носії діаметрально протилежних політичних позицій. Та ми ніколи не дозволяли перевести наш спротив у площину політичних акцентів. Суворо забороняємо використання партійних та політичних символік на своїх заходах. Тож говорити про російський вплив не має жодних підстав і приводів. Це, по-перше.

А те, що Росія сповідує політику захисту традиційних сімейних цінностей, ну то й що? А ще така позиція є у більшості штатів США. А ще ці цінності захищає Польща, Італія, Латвія, Угорщина. Потужні просімейні сили діють у Великій Британії та Румунії. Та й у багатьох інших країнах Європи та Америки. Думка про те, що традиціоналізм – це виключно російська специфіка, яка протистоїть усьому цивілізованому світу, – це абсолютний міф, що активно просувається ЛГБТ-спільнотою, щоб дискредитувати український просімейний рух.

До речі, перша акція з вимогою спеціальним законом заборонити пропаганду гомосексуалізму пройшла у Києві ще у 2007 році, коли у Росії цієї ідеї навіть не було. І тоді ми зібрали понад 100 тисяч підписів на підтримку цієї вимоги. І надалі, Україна стала першою країною Європи, де була зроблена спроба ввести цю ініціативу на рівень закону.Тож можна стверджувати, що це українська ідея.

— Йдеться про законопроект №8711? Парламент відмовився тоді розглядати його у другому читані. Хіба це не поразка?
— Я вважаю цей законопроект про заборону пропаганди гомосексуалізму нашим великим успіхом! Сам факт його реєстрації у парламенті – це на рівні дива, це стало справжньою сенсацією. Тоді в Україну прилетів Елтон Джон, який прямо зі сцени свого концерту благав українських парламентарів не голосувати за законопроект 8711 у другому читані. Але у першому читання нам вдалося його провести у 2012 році за активної участі кількох народних депутатів, у тому числі – Павла Унгуряна.

-Які результати діяльності руху «Всі разом!» найзначніші?
— Наприклад те, що нашими спільними зусиллями вдалось запобігти легалізації одностатевих партнерств, що було заплановано здійснити урядом ще у 2017 році. Міністерство юстиції чітко зазначило у своїх документах, що виконання цього плану є неможливим через позицію громадських організацій та місцевих рад. Ми дякуємо депутатам всіх місцевих рад різного рівня за відкритість до наших ініціатив.

Мав свій позитивний вплив і марафон фестивалів «Всі разом – за сім’ю!», які охопили всі регіони країни, залучивши до просімейних вуличних заходів щонайменше чверть мільйона реальних учасників вже у 65 містах. Дякуємо всім громадським організаціям, які у регіонах докладають багато зусиль, щоб цей рух масштабувався.

— І наостанок: чи віриш ти у перемогу?
— Я часто над цим замислююсь… І тому можу твердо сказати: так, я вірю! Можливо не в усіх країнах світу. Та в Україні – безумовно! І більше того, звершуючи тут служіння Богу та людям, я маю бажання, щоб Україна у світі асоціювалася з сімейними цінностями. Щоб ми були потужним і надійним оплотом здорового глузду і краси на європейському континенті.

 

Спілкувався Віталій Виноградов.