Український ультиматум Заходу

Трапилася подія, яка змусила всіх ніби прозріти, по-інакшому подивитися на безпекову реальність – глобальну і українську. Йдеться про масовий обстріл Ізраїлю дронами і ракетами, випущеними з Ірану у ніч на 14 квітня. І головне в цій історії – майже всі вони до Ізраїлю так і не долетіли. Повітряний засобів було випущено дійсно багато – понад 170 дронів і під 150 ракет. Але збиті вони були ще на підльоті. Такий собі – гепі енд. Але в даному випадку важливий не лише результат, але й процес. Як таке стало можливим – така надефективна протидія обстрілу.

По-перше, існує поширена думка, що Іран через Туреччину ледь не про маршрути обстрілів попередив. Бо, з одного боку, хотів влаштувати публічне покарання Ізраїлю за знищення своїх генералів у Дамаську. Але з іншого боку, не налаштований нині на реальну ескалацію і на реальну війну з Ізраїлем.

А по-друге – і це головне – іранські дрони і ракети збивалися не однією країно, а справжньою і дієвою військовою коаліцією. Діяли разом і одночасно, працювали протиповітряні системи і авіація щонайменше чотирьох країн – Ізраїлю, США, Великої Британії, Йорданії. І більшість цих дронів і ракет були збиті у повітряному просторі Іраку, Сирії та Йорданії – тобто до своїх цілей в Ізраїлі навіть не наблизилися. Саме це і є справжнє оборонне партнерство.

Після цього раптом всі у світі і ми тут в Україні побачили дієву реалізацію нашого гасла – «Закрийте небо над Україно». Ми цей заклик гучно волали весь 2022 рік, а потім втомилися і перестали. І от тепер у 2024-му на прикладі оборонної коаліції навколо ізраїльського неба побачили, як це працює. І переконалися, що це дійсно працює.

І це при тому, що Ізраїль:
– НЕ віддавав свою ядерну зброю на вимогу Заходу (як це зробила Україна);
– НЕ різав свої військові літаки і ракети на вимогу Заходу (як це зробила Україна);
– НЕ є членом НАТО (до чого прагне Україна)
– розгромив Сектор Гази попри вимоги Заходу (привіт Блінкену, який сварить Україну за обстріл російських НПЗ).

Важливо те, що не тільки ми в Україні побачили, що таке реальний і дієвий механізм колективної безпеки. Це побачили всі у всьому світі. І саме тому журналісти по всьому Заходу зараз ставлять прямі і правильні запитання своїм тамтешнім політичним лідерам. Ви послухайте всі прес-конференції у Європі та США. Всюди у західних столицях лунає дуже просте запитання: «Чому ми змогли збити всі 300 ракет і дронів, які полетіли на Ізраїль, але при цьому не можемо збити, коли все це ж летить на Україну».

Q & A

Всі зараз ніби водночас прозріли і ставлять запитання… Ч О М У така колективна дієва допомога в обороні не надається Україні? Для цього ж навіть не потрібно заходити в повітряний простір України, і не потрібно сюди війська направляти. Все це можна робити з власного повітряного простору.

Та хай навіть не збити… Та хоча б дали Україні в достатній кількості засоби для збиття російських дронів і ракет. Українці самі впораються. Ч О М У всього цього немає?

Бо Захід Росію боїться, а Іран не боїться. Політичні еліти Заходу вважають нас в Україні неадекватними. Типу, контуженими. Нездатними сприймати реальність. Трошки хворими на голову. Ні, вони, звісно, співчувають нам. Навіть щиро. Так, вони вважають Путіна і Росію агресорами. Але ж це ж Путін і Росія, – кажуть вони, – на що ви розраховуєте. Вам кінець. Заспокойтесь. Зупиняйтесь чинити свій довбаний спротив. Та й НПЗ російські не чіпайте. Бо як діти малі, – кажуть вони нам. З таким натяком, що перемогти Росію неможливо.

Бо цінність життів громадян України в очах західних еліт низька. Повідомлення про чергові знищені російськими обстрілами життя цивільних українців десь на Харьківщині та Херсонщині вони вже сприймають, як новини про Сомалі чи Афганістан. Мовляв, ну що ж поробиш, це ж Україна…

Бо Україна для них є не партнером, а інструментом і ресурсом для Заходу. А розмови про наше стратегічно партнерство – це спектакль для наївних. Насправді Захід знущається над Україною в тому сенсі, що НЕ виконує своїх партнерських зобов’язань в частині гарантування нашої безпеки в обмін на нашу відмову від ядерної зброї. Захід натомість використовує Україну у своїх інтересах і для досягнення своїх геополітичних цілей в регіоні.

ЯК РИЗИКУЄ ЗАХІД

Ми тут в Україні в принципі вже здогадуємося, що нам, може, й кінець. Але, рідний наш Заходе, просимо вас взяти до відома ось що… Ви створили всі умови для цієї війни і знищення нашої нації. А тому тонути ми будемо разом з вами, якщо що. Ми тут вам не Афганістан, в якому ви звикли свої мутки мутити за багато тисяч кілометрів від себе без ризиків для себе. Ми тут вам не Сирія і не Ірак, де можна десятиліттями свої нафтові тємки рєшать на далекому континенті без відчутних наслідків для своїх кордонів.

Ні. Тут буде все по-інакшому. Ми – серед вас. Ми в центрі вас. В центрі цього Заходу – і географічно, і історично. Ви потонете разом з нами, якщо що. І Україна це прогарантує. І забезпечить. А потім Україна відродить цей Захід – на нових правилах і на вічних цінностях. Ви десятиліттями намагалися будувати з України свій проєкт. Але вийде все навпаки. Думайте. Часу вже мало. Включайтеся. Інакше – станеться сказане. Захід має заплатити за свою несправедливість у ставленні до української трагедії. І він заплатить, якщо не змінить свого ставлення до України і наших українських інтересів.

Мені часто відповідають, мовляв, нічого страшного для Заходу не буде, якщо Україна посиплеться і програє. А я кажу: буде! Ось що буде…
По-перше, весь незахідний світ остаточно зрозуміє, що Західний владний істеблішмент – це ниці створіння, чиє слово не вартує нічого; які забирають все, а в обмін дають дерев’яне непотрібне намисто. В принципі, багато країн і націй світу в цьому вже давно переконалися. Настала і наша черга.

По-друге, ще під 20 000 000 українських біженців перетнуть західні кордони з усіма відповідними наслідками. Навіть, якщо Українська держава у нинішньому форматі припинить своє існування, то Українська нація НІКОЛИ вже не припинить свого існування. І вона не заспокоїться, поки не збудує свою державу – і ще подивимось, на яких територіях…

А по-третє, і це головне, – війна прийде в центральну і західну Європу. Причому війна різної природи. Не лише з причини російського вторгнення. Українське військо вже ж нікуди не подінеться. Воно є. І воно нині найсильніше і найдосвідченіше у Європі. І воно – люте. Захід має почати боятися не лише російську армію, але й українську. Вона з усім наявним її озброєнням, якщо буде загнана у глухий кут і після тривалого відступу, може розвернутися і піти в інший бік, щоб поставити запитання і забрати своє. Все своє, що у неї відбирали з 1994 до 2014-го, обіцяючи в обмін захист і дієве військове партнерство.

Історія – це дуже специфічна штука, в якій постійно відбуваються неочікувані повороти і сюжети. І Захід дуже дарма вважає, що він контролює ситуацію. Особливо коли контролює цю ситуацію ціною життів беззахисних українців, які починають все краще розуміти…

ВІДНОВЛЕННЯ ГІДНОСТІ

І наостанок – трошки про українську гідність та про її відсутність. Особливо це питання актуалізується в контексті нинішньої поведінки Заходу…

Якщо Українська держава (не нація) у нинішньому вигляді припинить своє існування, на її надгробку обов’язково треба буде викарбувати цю дурнувату і принизливу цитату з нашої відредагованої Конституції: «Ця держава реалізовувала стратегічний курс на набуття повноправного членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору».
Нас б’ють.
Нас зневажають.
Нас дурять.
Нас віддають на розтерзання.
А ми любимо так сильно, що аж в Конституції цю любов фіксуємо.

Це ж де нас в історії так сильно побили, що ми стали такими? Утім, що там говорити – всю історію нас били, от тому такими і стали. З критичним браком гідності. Зі щирим переконанням, що ми кінчені, самі винуваті, а тому наша доля – сконати. Сконати за «європейські цінності».

Україна – гідна і велика частина західної цивілізації. І ця західна цивілізація або допоможе Україні вижити (бо брала на себе такі зобов’язання, коли забирала у нас всю зброю), або загине/втратить разом з Україною. Нам вже втрачати нічого, а їм – є.

Так, на Заході є сили і голоси, які налаштовані категорично: Росія – оселя зла і Кремль буде спалений. Але ці голоси мляві і маргінальні, а мають стати гучними і провідними. А для цього Україна має повернути собі внутрішню гідність, перестати вклонятися перед Заходом, а поставити його перед фактом: або рятуємося разом, або занепадемо теж разом!