Україна після війни. Країна майбутнього?
23.12.2022
У війні, розв’язаній Російською Федерацією, Україна обов’язково переможе. Світ одностайно об’єднався у думці, що тотальна помилка у вигляді повномасштабного вторгнення на територію суверенної держави, вже призвела до наслідків, прямо протилежних цілям і завданням, що були поставлені на початку так званої “спеціальної військової операції”. Героїчний спротив українських військових, консолідація українського суспільства, в тому числі всебічна підтримка з боку цивілізованих держав, вже окреслили риси майбутньої перемоги. Проте Україна претерпіла тектонічних змін і соціополітичні правила, що діяли на момент до 24 лютого, вже не працюватимуть. А чіткого плану щодо розробки нових правил існування та подальшого розвитку країни, чогось на кшталт реформ Ататюрка, у нас немає.
Тому вбачаємо, що за відсутності розроблених та чітко сформульованих правил можуть одночасно виникнути “фронти” вже всередині країни. Наприклад, продовжуватимуться політічно-олігархічні ігри, розподіл сфер впливу у владі, пошук “зради” та інші подібні забави, що були притаманні довоєнній країні. В тому числі, вже відчувається певний тиск щодо зміни ідеологічних конструктів та відбувається активізація низки псевдопатріотів із прихованими проросійськими наративами або відвертими неомарксистськими ідеями. Враховуючи вищенаведені фактори, а також відсутність єдиного розуміння національної самосвідомості можуть повернути українців до внутрішньої боротьби, в якій при загостренні невирішених соціальних проблем, суспільство просто захлинеться.
В Україні вже відбувається часткова суспільна трансформація із викрісталізуванням розуміння національних цінностей, яка неодмінно тягне за собою зміни в загальносоціальному устрою. Тому на порядку денному політичного істеблішменту має бути актуалізовано питання окреслення чітких правил подальшого розвитку післявоєнної держави та суспільства, сформовані основні акценти. Враховуючи, що це питання об’ємне та складне і потребує вузькопрофільних експертних досліджень та висновків, у цій статті не беремося прогнозувати майбутнє. Разом із тим, ставимо за завдання звернути увагу на певні фактори, що мають бути враховані у процесі наймасштабнішої трансформації незалежної України.
Фактор 1: ЗСУ та влада
Існує дві основні точки зору щодо ролі Збройних сил України у післявоєнний період.
З оптимістичної точки зору, саме з української армії може розпочатися реконструкція держави після перемоги через закономірне зростання авторитету ЗСУ. Адже нині саме Збройні сили є основною запорукою виживання українського народу. Безсумнівно, специфіка ведення бойових дій вимагає хороших навичок з управління та уміння ухвалювати складні рішення у екстремальних ситуаціях. А зрозуміла ієрархія та дисципліна необхідні для об’єднання зусиль мільйонів людей. Такі навички є вкрай корисними для політиків та управлінців. Разом із тим, зауважимо, що інститут збройних сил призначений перш за все захищати державу, а не забезпечувати її політичний розвиток або економічні прориви. Можемо із впевненістю сказати, що у післявоєнний період Україні буде необхідна сильна, злагоджена та боєздатна армія, яка гарантуватиме безпеку держави у подальшому.
Натомість песимісти висловлюють побоювання, що військові-герої можуть стати інструментом в руках різних суб’єктів впливу. Адже українська політика вже має приклад 2014 року, коли у Верховну Раду прийшли люди, здобувши авторитет під час Революції Гідності. Не маючи антидоту до агресивних маніпуляцій з боку “сірих кардиналів”, їх впізнаваністю та суспільною довірою одразу ж скористалися як західні інфлюенсери, так і активісти із проросійськими наративами. І не хотілося б повторення подібного негативного досвіду.
Фактор 2: Сімейна політика та патріотичне виховання
Функціонування сім’ї в післявоєнних умовах та відповідна державна стратегія вимагають глибокого осмислення і наукового аналізу, одним із аспектів якого є визначення сімейної політики як основної складової державної політики. Саме зрозуміла та сформульована сімейна стратегія необхідна з наступних фундаментальних причин: для добра особи і для добра суспільства, яке не може функціонувати без здорових і сильних сімей. Адже основним завданням сім’ї – є цілісне виховання людини, яка стане в майбутньому добрим, відповідальним громадянином.
Державна сімейна політика має складатися з чітко визначених заходів держави та інших суб’єктів політики, що спрямовані на утвердження сімейних відносин, сім’ї як соціального феномену і які обумовлені політичною ідеологією сімейних цінностей. А післявоєнна держава першочергово повинна приділити увагу щодо створення необхідних умов для успішного функціонування сім’ї, добробуту, укріплення і розвитку сім’ї як головної умови існування суспільства та основи стабільної державної екосистеми.
Разом із тим, одним з інструментів утворення сильної держави є відповідне патріотичне виховання дітей, як в сім’ї, так і в закладах освіти. Нагадаємо, що у грудні 2022 року Верховна Рада підтримала проект Закону 6341 щодо державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності, який має стати фундаментальним актом для популяризації громадянської ідентичності та національних цінностей, притаманних Українському народу. Адже, як зазначається у Пояснювальній записці до закону: “існування та процвітання Української держави неможливе без загального усвідомлення громадянами своєї громадянської ідентичності… Сукупність усіх індивідів, які пройшли таке самовизначення, є необхідним фундаментом для формування потужного громадянського суспільства, сильної нації та міцної держави”. У п. 2 статті 5 зазначеного проєкту вказується, що саме сприяння утвердженню сімейних цінностей та активне залучення сім’ї до національно-патріотичного виховання є одним з основних напрямів духовно-морального виховання людини. А стаття 13 декларує, що сім’я є суб’єктом відносин у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності та бере участь у формуванні та реалізації державної політики в зазначеній сфері.
Разом із тим, поки проводиться титанічна робота у контексті стримування агресора, розробки проекту колективної безпеки, утворення спеціального трибуналу щодо засудження військових злочинів Російської Федерації та налагодження дипломатичних відносин задля встановлення миру на континенті, за допомогою громадських активістів та політиків лівого спрямування закладаються нові “бомби повільної дії” для підриву сталого розвитку України. У якості прикладу можна навести ганебну Ратифікацію Стамбульської конвенції, яка визначає поняття “гендеру” виключно як соціальні ролі без врахування біологічної статі і не є рівністю прав чоловіків та жінок, як ми звикли розуміти.
Отже ми, як українська нація, не можемо вести мову про побудову міцної держави без україноцентричних орієнтирів та створення чіткої державної сімейної стратегії, спрямованої на популяризацію та утвердження інституту сім’ї як основи існування суспільства, його сталого економічного, соціокультурного та безпекового розвитку. Бо саме україноцентричність передбачає підтримку національної гідності, захист національної спадщини та цінностей, притаманних Українському народу.
Фактор 3: Європейська безпека та національні інтереси УкраїниА
Нині Україна де-факто є стримувачем агресії держави-терориста та головною запорукою безпеки на європейському континенті в умовах найкривавішої війни останнього сторіччя. Як зауважив Перший заступник Голови Верховної Ради України Олександр Корнієнко: “Європейська безпека вирішується в Україні”. Про це він сказав під час зустрічі із делегацією Європейської безпекової організації GLOBSEC.
Дійсно, весь світ спостерігає як українська армія героїчно виборює право на існування, власну незалежність та загальнолюдські цінності. Тому саме Україна має першочергове право вирішувати умови миру та континенті та подальшого розвитку системи колективної безпеки. Адже нинішня виявилась абсолютно неефективною перед обличчям реальної загрози. Можемо погодитись зі словами голови Комітету Верховної Ради з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександра Мережка: “Україна має повне моральне право і повинна представити свій проект створення нової системи колективної безпеки, який б гарантував справжню безпеку і надійний захист від агресії усім державам світу без винятку”.
В обмін на свою безпеку Європа підтримує Україну не тільки озброєнням, а й забезпечує фінансову подушку. Дійсно, попри повномасштабну військову агресію, Україна відстала у своєму економічному розвитку лише на один рік, але вже 2023-го почне відвойовувати позиції. Такий прогноз озвучив засновник та головний економіст Незалежної групи макроекономічного аналізу та прогнозування Ukraine Economic Outlook Михайло Кухар. Експерт зазначив, що в наступному році в Україні неминуче буде економічний розвиток, який можна посилити шляхом змін у податковому законодавстві на привабливі умови для малого та середнього бізнесу. Адже вже спостерігається економічне зростання, яке базується на подвигу тисяч малих та середніх підприємств. У тому числі, лідуючі західні економіки світу вже гарантують надання допомоги у відновленні післявоєнної України у розмірі навіть більшому, ніж необхідно.
Проте є очевидним, що разом із західною фінансовою допомогою відбуваються намагання сформувати нові суспільні норми, які забезпечуватимуть обмеження свободи слова у контексті неможливості критикувати неправильні форми поведінки. Адже відчувається посилений тиск щодо встановлення певної моделі соціокультурного розвитку, толерантної до поведінкових девіацій та сексуальних відхилень. Що є несумісним із суспільними та національними інтересами України у довгостроковому розрізі.
У якості висновку можемо зазначити, що не дивлячись на війну та пов’язані із нею наслідки, переважна більшість українців висловлює переконання, що наступні 10 років Україна буде процвітаючою країною у складі Європейського Союзу. Про це свідчать результати опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС). А отже попри багаточисельні втрати у купі з величезною травмою душі суспільства, влада, яка буде очолювати нашу країну після перемоги, вже отримала бенефіт від народу. Новітні герої, популярні обличчя, які під час війни викликають величезний рівень довіри у населення, у післявоєнний період можуть очолити й політичний рейтинг. Разом із тим суспільство, яке зазнало екзистенційних загроз і завдяки чому відбулося надзвичайне зростання національної самосвідомості, неодмінно вимагатиме й зміну управлінської моделі в державі. І якщо ця довіра не виправдається, народний гнів нині спрямований на єдиного зовнішнього ворога, може бути направлений на нове керівництво. Саме тому трансформація України є неминучою зі зміною правил та методів управління.
При цьому досвід відсутності державної сімейної стратегії показує, що без такової неможливо побудувати міцну державу. Популяризація та утвердження інституту сім’ї як союзу чоловіка та жінки і є основою існування суспільства, його сталого економічного, соціокультурного та безпекового розвитку. Також як внутрішньо- так і зовнішньополітична діяльність у післявоєнний період має вибудовуватись, перш за все, на основі україноцентризму та національних інтересів з урахуванням моралі, норм та традицій, притаманних Українському народові. Врахування зазначених факторів у сукупності з кращим європейським економічним досвідом та здобутим безпековим авторитетом України у світі забезпечить нашій державі єдність та посилить спроможність реалізувати її сталий розвиток.