Коментар до рішення ЄСПЛ у справі «Маймулахін та Марків проти України»

Суд вважає, що якщо відмінність у поводженні ґрунтується на сексуальній орієнтації (СО), межі свободи розсуду держави є вузькими і що такі відмінності вимагають для виправдання «особливо переконливих і вагомих причин». Хоча 30 з 46 членів Ради Європи надають правове визнання одностатевим союзам, в оцінюванні існування європейського консенсусу не береться до уваги той факт, що більшість населення таких великих країн, як Україна, Туреччина, Польща, Румунія, виступає проти легалізації цих союзів. Спосіб життя ЛГБТ – це явище, більшою мірою зумовлене не біологічними чинниками, а соціальними, тому СО не можна автоматично відносити до числа заборонених ознак. Держави-члени Ради Європи мали нагоду включити СО в 2000 році до Протоколу №12, однак не зробили цього, адже це могло призвести до невиправданого суперечливого тлумачення відносно тих видів дискримінації, які базуються на не включених підставах. «Особливо переконливою причиною» є те, що на тлі загрозливої депопуляції і демографічної кризи, спричиненої війною, збільшення населення України (чому одностатеві партнерства перешкоджатимуть) – вкрай важливе питання національної безпеки, яке має переважати будь-які індивідуальні інтереси, що йдуть всупереч йому.

Суд вважає, що захист традиційної сімʼї не може виправдовувати заборону легалізації одностатевих союзів, однак насправді лише така сімʼя є запорукою економічного розвитку та національної безпеки держави. Суд посилався в Рішенні переважно на рекомендаційні документи і не процитував юридично обовʼязкових для держав положень міжнародних договорів, де зафіксовані права на свободу віросповідання і вираження поглядів, право батьків на виховання власних дітей згідно з їхніми власними світоглядними переконаннями, тощо. Стаття 8 Конвенції дозволяє обмежувати права людини для захисту моралі або прав і свобод інших осіб, однак цю частину статті Суд не проаналізував в контексті даної справи.

В Рішенні цитується звіт Незалежного експерту ООН, який рекомендує скасувати привілейований статус, наданий деяким українським церквам, що консультують державні установи. Насправді церкви є представниками громадської думки, які покликані виражати позицію своїх членів. Якщо релігійність є характерною рисою українського суспільства, то абсолютно нормально, коли суспільство висловлює свою позицію з дискусійних питань від імені своїх організацій. Чим більш релігійне суспільство, тим більше можливостей впливати на прийняття рішень з боку релігійних організацій. Крім того, соціологічні опитування, на які посилається Рішення, не є репрезентативними, адже проводились в період початку широкомасштабної війни, коли українському суспільству свідомо навʼязувались дві взаємовиключні альтернативи – або легалізація одностатевих союзів, що є вимогою членства в ЄС (що насправді не відповідає дійсності), або прихід «руского міра» з його свавіллям і жорстокістю.

Суд став заручником ситуації, оскільки ухвалював Рішення в умовах придушення відкритих обговорень проблематики ЛГБТ в суспільстві.

Марина Медведєва, д.ю.н., професор

Медведєва Марина, Кабінет експертів