11.10.2017

Коли об’єднаються голос Церкви та медицини, тоді буде результат

За офіційною статистикою в Україні щорічно проводиться більше 200 тисяч абортів.

А безпліддя у 80% випадків – результат аборту… Україна «виробляє» дітей на експорт через сурогатне материнство для багатьох країн світу… Нашим дітям у школах нав’язують західні програми, які по суті скасовують сімейні цінності…
В решті решт – красномовний факт: на початку своєї незалежності Україна мала 52 мільйони мешканців, а сьогодні – 46.
Геня Самборська, експерт з питань природного планування сім’ї та розповсюдження родинних цінностей в українському суспільстві, глибоко переконана, що людське життя починається з моменту зачаття та має закінчуватися лише природною смертю. З 1993-го року вона очолює благодійний фонд «За гідність людини».

Людина, яка спрямовує свою діяльність на захист людського життя та гідності вже 18 років, ділиться своїм досвідом та відповідає на проблемні запитання. Чи зменшить законодавча заборона абортів їхню кількість? Чим є насправді медикаментозний аборт, чого не знають або не хочуть знати медики в Україні? Що таке «вікно життя»? Як жити повноцінним подружнім життям, не вдаючись до абортів та контрацепції?

– Пані Геня, на Вашу думку, якщо в Україні аборти будуть заборонені Законом, як, на Вашу думку, зміниться ситуація? Чи є законодавча заборона гарантом успіху у даному питанні?

– Практикування абортів є невиправданим вбивством невинних і безборонних дітей. Це є порушення Божої Заповіді «Не убий!»  Вже  Гіпократ виступав проти цього ганебного  явища.

Законодавство стосовно штучного переривання вагітності потрібно змінювати. Наші пропозиції: внести зміни до статті 27 Конституції України, виклавши її у такій редакції: «Кожна людина має невід’ємне право на життя від моменту зачаття і до природної смерті».  Необхідно захищати права людини від моменту зачаття.

На парламентських слуханнях у  Верховній Раді, коли розглядалось питання про захист прав дитини, ми піднімали питання про захист саме ненародженої дитини. Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова сказала, що нескладно вийти на трибуну ВР і зачитати закон, який забороняє  аборти. Але чи буде він діяти? В Україні багато законів, які просто не виконуються, наприклад, про заборону тютюнопаління в громадських місцях. Тому не можна розраховувати, якщо буде прийнятий такий  закон, то одразу всі перестануть робити аборти.
Але справа в тому, що треба змінювати і ментальність людей, їхній світогляд, надавати правдиву інформацію, щоб вони чітко усвідомлювали, чим є аборт насправді та які він має наслідки. В Україні є громадські  організації, благодійні фонди, які спрямовують свою діяльність на захист ненароджених дітей, виступають за людське життя від моменту зачаття до природної смерті. Думаю, коли об’єднаються голос Церкви та голос медицини, тоді ми досягнемо результату.

– Які аспекти треба включити до нормативно-правових актів, щоб захистити медиків в разі відмови ними робити аборт?

– Представники офіційної медицини говорять, що ніхто медиків не примушує робити аборти. Лікар має вільний вибір. Хоча на практиці ми знаємо, що лікар, який відмовився робити аборт, може мати неприємності на роботі, нерозуміння з боку своїх колег, тиск… Звичайно їм дуже важко. Парламентська Асамблея Ради Європи прийняла в жовтні 2010-го року резолюцію: «Право на заперечення з міркувань совісті при наданні легальної медичної допомоги». Цей документ  гарантує кожній особі, лікарю та медичному закладу право на відмову здійснювати аборт, викидень або евтаназію на підставі власних заперечень совісті. Невелика частка українських лікарів знають про існування такого документу, а Міністерство охорони здоров’я України не дуже зацікавлене в розповсюдженні цієї інформації.

– Медикаментозне переривання вагітності замість хірургічного втручання пропонують в клініках України. Мовляв, це безпечно. Чи дійсно це так?

– Якщо переривається вагітність, сам процес розвитку дитини, то завжди є наслідки, незалежно, яким чином здійснюється аборт. У вересні 2010-го у Києві від медикаментозного аборту померла жінка. Випадки смерті під час аборту непоодинокі, просто про них не дуже хочуть говорити, щоб «не виносити сміття з хати». Чи насправді медикаментозний аборт безпечний для здоров’я жінки? Насправді, загальна кількість ускладнень від 5 до 15%.

Медикаментозний аборт так само має загрозу для здоров’я матері. А щодо ненародженої дитини – медикаментозний нічим не відрізняється від хірургічного. Хіба має значення, як її вбити?

– Що таке кримінальний аборт? Та яка ситуація по ним в Україні?

– Це аборт, проведений поза спеціальною медичною установою; аборт при тривалості вагітності більше 12 тижнів, якщо відсутні протипоказання для вагітності і пологів; аборт, вчинений особою, яка не має спеціальної вищої освіти.
– Існують організації, які пропагують контрацепцію як захист від небажаної вагітності та профілактику смерті жінок від абортів. Який Ваш погляд на контрацепцію?
– Давайте почнемо з початку: що таке «контрацепція»? «Контра» – проти, «цепція» – зачаття. Тобто, «проти зачаття». Оскільки ми всі прийшли на цей світ через зачаття, тому що життя починається від моменту зачаття, і всі ми живемо завдяки зачаттю. І якщо контрацепція – проти зачаття, то однозначно можна сказати, що контрацепція  проти життя.
І не може бути зло менше або більше, зло завжди є зло.

Контрацепція може мати той самий абортивний характер, про що не дуже хочуть говорити. Не наголошують на тому, що вагітність все-таки настала і просто той чи інший засіб зриває вагітність на ранньому терміні. І це є те саме вбивство дитини в лоні матері незалежно, на якому терміні вагітності і яким чином.

Контрацепція не є альтернативою абортам, оскільки альтернатива – це вибір між двома можливостями, що виключають одна одну. Мета контрацепції така сама, як і аборту – недопущення появи на світ нової людини за будь-яких обставин.

Якщо жінка насправді хоче відкласти народження дитини на певний час у зв’язку з серйозними обставинами, то це можна зробити, не вбиваючи свою плідність та не порушуючи  функції організму. Завдяки методам розпізнавання плідності.

– Діяльність Вашого фонду пропонує подружнім парам не вдаватися до абортів та контрацепції, а використовувати природні методи планування сім’ї. Які це методи та який діапазон поширення інформації про них в Україні?

– У народі можна часто почути «методи натурального планування сім’ї». Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує замінити вираз «природнє планування сім’ї» на «методи розпізнавання плідності» (МРП). Наш фонд вчить жінок, подружні пари розпізнавати плідний чи неплідний періоди. В залежності від цього подружня пара може жити повноцінним подружнім життям, не вдаючись до контрацепції та аборту, і планувати кількість дітей, час народження з врахуванням обставин, коли народження дитини необхідно відкласти.

На превеликий жаль, від авторитетних людей можна почути, що ці методи неефективні, що ними не можуть користуватися жінки з нерегулярними циклами, після пологів та в період пременопаузи. Але це не так. Часто, коли про це говорять, то мають на увазі «подружній календарик» або метод ритму, який був розроблений ще в тридцятих роках минулого століття японським гінекологом Огіном та австрійським гінекологом Кнаусом. Цей метод базується на середньоарифметичному підрахунку. Але ці методи вже знаходиться в архіві і повинен припадати пилом.

Натомість є сучасні наукові методи розпізнавання плідності: температурний, овуляційний, симптотермальні різної модифікації (англійської, американської, австрійської, польської). Ефективність таких методів є більше, ніж 99%. До речі, 100% немає жоден засіб контрацепції, жоден метод. Стовідсотковим методом може бути тільки кастрація.
Природні методи мають дуже високу ефективність, як при відкладенні зачаття, так  і при плануванні зачаття дитини. Вони не є натуральною контрацепцією, тому що ці методи не пригнічують плідність ні у чоловіка, ні у жінки, ні тимчасово, ні постійно. Це є  стиль життя подружжя, який дозволяє їм планувати народження дітей у своїй сім’ї. Звичайно, такі методи вимагають дисципліни, але в будь-якій організації, на будь-якій роботі, якщо є дисципліна, то є порядок, тоді буде ефективність, і будуть позитивні результати.

Цими методами  можуть користуватися жінки з нерегулярними циклами,  після пологів, під час годування грудьми, в період пременопаузи. Вони доступні кожній жінці незалежно від рівня її освіти. Не потрібно мати спеціальної медичної підготовки. Такими методами не можуть користуватися тільки жінки з порушеною психікою та жінки, які мають онкозахворювання статевих органів.

Чоловік і жінка так створені Богом, що чоловік плідний завжди, починаючи від початку свого статевого дозрівання і до кінця життя. Під час еяколяції  у чоловіка виходить біля 200 млн. сперматозоїдів. Натомість жінка в своєму житті плідна дуже короткий період часу. До періоду статевого дозрівання, дівчинка ще є неплідна, у віці 50 років жінка вже не може зачати, виносити і народити дитину. Тобто репродуктивний період жінки триває приблизно 38 років. Протягом   менструального циклу у жінки виходить дише одна яйцеклітина, яка живе всього 24 години, і здатна до запліднення тільки у перші 8-12 годин після виходу з яєчника. І в ці години відбувається зачаття дитини. Якщо зачаття дитини не відбулося, то здатність до запліднення яйцеклітини понижується і через 24 години яйцеклітина гине. Наступна яйцеклітина вийде тільки в наступному циклі.

Часто під час спілкування  з подружніми парами ми пересвідчуємося, що вони не знають елементарних речей про себе, свій організм, процеси, які в ньому відбуваються. Для багатьох жінок їхній організм – «чорна скринька». Це теж негативно впливає на подружні стосунки. Ми проводимо курси, семінари, консультації, запрошуючи жінок та подружні пари, щоб вони вивчали цю методику.

– Чи допомагає держава коштами на таке навчання в Україні?

– Фінансової допомоги від держави не отримуємо. Але ми зацікавлені  залучити МОЗ України до того, щоб все-таки наші лікарі вивчали цю методику. Низький рівень знань лікарів – це теж труднощі, пов’язані з розповсюдженням МРП. Європейський інститут сімейної освіти займається просуванням навчання МРП. Зараз  ведеться робота по впровадженню вивчення цієї методики в державних навчальних закладах Європи.

Чи зацікавлені фармацевтичні компанії, які виробляють контрацепцію, в тому, щоб майбутніх медиків в університетах вчили МРП? А хто ж тоді буде рекламувати, розповсюджувати, купувати їхню продукцію?

– Вони втратять ринки збуту. Хоча в рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров’я чітко сказано, що ці методи розпізнавання плідності повинні розповсюджуватися на рівні з іншими методами  планування сім’ї. Проте рівень знань з МРП наших українських лікарів є дуже низький.

– Щорічно в Україні методом ЕКО або штучного запліднення народжуються 2,5 тис. немовлят, що покращує демографічну ситуацію. Як Ви ставитесь до цього явища.

– Безпліддя – то є, насправді, трагедія, біда, і потрібно до цього підходити з дуже великим розумінням. Але звідки береться безпліддя? Державна доповідь про становище сімей на Україні нам говорить, що 80% безпліддя – наслідок аборту. Тобто спочатку жінку роблять безплідною в результаті аборту за її ж кошти (аборт теж не безкоштовний), а потім за великі гроші пропонують їй дитину «в пробірці».

Це є порушення плану Бога, тому що дитина повинна бути зачата у любові між чоловіком та жінкою, а не в результаті штучних технологій.

У нас на Україні біля 30 клінік допоміжних репродуктивних технологій, і народилося більше ніж 12 тисяч дітей. Дехто пишається цими цифрами, але давайте поставимо собі питання: скільки людських життів було знищено, в результаті того, що 12 тисяч народилися? Адже ми знаємо, скільки ембріонів є і заморожених, і кріоконсервоваих, знищених. Але це є людське життя, бо воно починається з моменту зачаття. Тому подружня пара повинна чітко усвідомлювати, що їй пропонується. Дитину не можна бажати чи зачинати, як продукт втручання медичних чи біологічних технологій. Адже тоді прихід дитини може прирівнюватися до продукту наукової технології.

– В Україну їдуть безплідні пари з різних країн світу, де процедура сурогатного материнства заборонена або коштує значно дорожче. Які наслідки такої популярності, на Вашу думку, матиме Україна?

– Це теж наше болюче питання, тому що Україна йде по цьому шляху і дозволяє застосовувати сурогатне материнство, вважаючи це необхідним кроком вирішення питання безпліддя чи покращення демографічної ситуації. Але це є шляхи, скажу однією фразою, «які здаються людині правими, але їх кінець зникає у безодні пекла». І це саме стосується сурогатного материнства. Не думаю, що буде позитивний результат від такої популярності. Сурогатне материнство є морально неприйнятним. Воно, як і штучне запліднення, суперечить єдності подружжя і гідності людської особи. Воно порушує право дитини бути зачатою, виношеною, народженою і вихованою своїми батьками. Треба протистояти тому, що рекламується та нав’язується нашій молоді і дітям: вседозволеність, розпуста, сурогатне материнство, одностатеві стосунки, штучне запліднення.

– Що таке «вікно життя»? Де і скільки їх працює в Україні?

– Це спеціальний пункт, де матері можуть анонімно залишити свою небажану новонароджену дитину. Мета – запобігти  страшним випадкам,  коли матері позбавляють життя своїх новонароджених дітей. Найперше таке «вікно» було відкрито у Львові в 2009 році. Потім через короткий період часу теж у Львові було відкрите друге «вікно життя». Потім в Тернополі,  Борисполі, Києві, Вінниці і Рівному.

Не йдеться про те, що ми агітуємо жінок віддавати своїх дітей державі. Йдеться про тих жінок, які не стають на облік, приховують свою вагітність, народжують не в пологових будинках і здатні піти на вбивство власної дитини. «Вікно життя» – шанс врятувати життя цій дитині. Дуже шкода, що мало інформації про такі пункти. В той самий час дітей знаходять на вокзалах, в парках, скверах, на смітниках.

Потрібно поширювати цю інформацію на вокзалах,  зупинках, в приміських електричках, організаціях, які співпрацюють з людьми без постійного місця проживання, щоб люди знали: вихід є, і не потрібно вбивати чи викидати на смітник дитину. Якщо вже є підозріла ситуація, то треба жінці підказати вихід. Ніхто її не буде розшукувати і вона не буде нести кримінальної відповідальності за те, що поклала свою дитину у «вікно життя».

Матеріал взятий з сайту: НХМ за авторства Анни Остапець.