ҐЕНДЕРНА ІДЕОЛОГІЯ: ТЕОРІЯ ҐЕНДЕРУ У ПОСТ-ФЕМІНІЗМІ

Ґендерні програми тотально входять у життя українського суспільства. Освіта, політика, економіка, ЗМІ, інтернет, культура й духовність, органи державної влади та місцевого самоврядування, і навіть Збройні сили України – практично всі сфери українського буття охоплені закликом дотримуватися «ґендерної рівності». Разом з тим, питання повноцінної характеристики «ґендеру» залишається відкритим, не до кінця дослідженим. Підручники, навчальні посібники, публіцистичні статті зарубіжних і вітчизняних авторів (Кіммел Майкл С., О.Кісь, М. Маєрчик, О. Плахотнік, Г. Ярманова, О. Семиколєнова, Т.Марценюк, інші) в Україні дають часткове бачення ґендерної проблематики, виходячи з існування бінарного (чоловік-жінка) ґендеру.

Натомість, розвиток ґендерної теорії у Європі та США ще в 80-90-х роках ХХ століття спричинив вихід за межі бінарних визначень, до «різноманіття ґендерних ідентичностей». Про що свідчать праці Джудіт Батлер, Монік Віттіг, Жаклін Роуз, Люс Іриґарей, інших представниць руху фемінізму та ЛГБТ-організацій, які впроваджують ґендерну політику у філософії, психології, біології та інших науках.

Поняття «ґендеру», визначене у філології як «рід» (чоловічий, жіночий, середній), закорінене у психології як «соціо-культурні ролі» чоловіка/жінки, набуло широкого застосування у феміністській літературі як заміна поняттю «стать». У новітній постмодерній філософії «ґендер» вже не має біологічних характеристик, не пов’язаний із сутностями «чоловіка» чи «жінки». Така категоріальна трансформація є наслідком зміни політичних поглядів у феміністському русі, і аж ніяк не наукових відкриттів. Про це варто знати сучасним дослідникам ґендеру в Україні, які претендують на наукову загальну значимість та безапеляційне сприйняття.

Джудіт Батлер (квір-феміністка, лесбійка), автор нової ґендерної теорії, сама підтверджує, що її теорія є витвором «на перетині суспільних течій», до яких вона належить, «у контексті гей- та лесбі-громади на східному узбережжі Сполучених Штатів», де вона жила та відвідувала «багато зустрічей, барів і

демонстрацій і бачила чимало різновидів гендеру». Відомо, що «Квір-нація» (Queer Nation, створена в Нью-Йорку 1999 року анархічна організація прямої дії, котра діяла шляхом вуличних маніфестацій, блокування транспорту, нападів на реакційних політиків та прилюдного визнання власної раніше прихованої гомосексуальності) активно перейняла теорію Д. Батлер. А деякі з її міркувань щодо театральності квір-самопредставлення перегукувались із тактиками «Ект-Ап» (ACT-UP, AIDS Coalition to Unleash Power, створена в Нью-Йорку у 1988 році ліворадикальна організація, яка вимагала прискорення перевірки та впровадження нових ліків, анонімного тестування на ВІЛ та участі самих ВІЛ-інфікованих у створенні відповідної соціальної політики).

Дана теорія використовується в сучасних політичних дебатах з приводу юридичного визнання одностатевих відносин. Дана політика впроваджується на найвищому міжнародному рівні – ЄС, ООН, ЄСПЛ – мають департаменти контролю за реалізацією ґендерних програм. 

Політичний тиск феміністок та ЛГБТ-лобі призвів до того, що у 1970-х роках члени Американської Психоаналітичної Асоціації й Американської Психологічної Асоціації шляхом простого голосування, з перевагою в декілька голосів, виключили гомосексуальність з переліку психологічних хвороб. 

Через таку авторитарну діяльність феміністичний та ЛГБТ-рух маніфестують свої політичні завдання: через тотальне впровадження ґендеру в усі сфери суспільного життя докорінно змінити його порядок. «Називайте це підривом чи якось інакше. Хоча розуміння цього саме по собі не складає політичної  революції, жодна політична революція неможлива без радикального зсуву в уявленні про можливе та справжнє» (Джудіт Батлер). 

За вищевказаним задумом, усі тексти про ґендер мають сприяти політичному сходженню фемінізму, геїв, лесбійок, трансгендерів.  

Цьому сприяє сучасна політика неомарксизму («культурний марксизм»), що прагне «соціологізувати» науку, розглядати її як продукт певних соціально-історичних умов. Недаремно Карл Маркс є високошанованим та часто згадуваним авторитетом у феміністських наративах: ґендерна теорія виходить із марксового діалектичного й історичного матеріалізму та концепції «звільнення жінки від сімейного рабства». 

 Разом з тим, відома праця «Гендерний клопіт. Фемінізм. Підрив тожсамості» Джудіт Батлер є, за визначенням самої авторки, «провокуючим “втручанням” у феміністську теорію», містить «вороже й опозиційне ставлення до деяких форм фемінізму», хоча текст є «частиною того ж фемінізму». Деякі положення з «Гендерного клопоту» були переглянуті через власні політичні переконання феміністки. Працюючи з групою політичних активістів (спочатку як член правління, а в 1994-97-ому роках – як голова правління «Міжнародної комісії з прав геїв та лесбійок» – International Gay and Lesbian Human Rights Commission, організації, яка представляє інтереси сексуальних меншин у широкому колі питань прав людини), Батлер переглядає суб’єкт феміністичного руху, надаючи «ґендеру» статус універсальної категорії у своїй «політиці звільнення» («суб’єкт фемінізму дискурсивно створений самою політичною системою, яка має сприяти його визволенню»). 

У пошуках фундаменту сучасного фемінізму Джудіт Батлер приходить до критики патріархату як механізму ґендерного пригноблення у певних культурних контекстах, які слугували для віднайдення «прикладів» та «ілюстрацій» універсального принципу, що припускався від початку феміністичного руху. Проте «цей різновид феміністських роздумів зазнав критики за свої намагання колонізувати і пристосувати не-західні культури, аби обґрунтувати гранично західні поняття пригноблення… Нагальна потреба фемінізму встановити всезагальність патріархату задля підкріплення власних претензій на спроможність до представництва інколи спричиняла спрощений розгляд категоріальної або удаваної універсальності структури панування, придатної до створення спільного для всіх жінок досвіду пригноблення» (Джудіт Батлер). У зв’язку з цим спостерігається розкол всередині фемінізму й опір фемінізмові з боку жінок, на представлення яких претендує феміністський рух.  

За словами Джудіт Батлер, «це має іронічний наслідок – феміністським цілям загрожує провал за випадку відмови враховувати установчі сили власних представницьких заяв… Задовольняючи вимогу представницької політики визначити сталий суб’єкт, фемінізм ризикує вдатися до цілком хибної репрезентації жінок» («Гендрений клопіт»). 

Звідси, політичним завданням феміністського руху стає не відмова від представницької політики, а перегляд правових структур мови і політики. «По суті, вирішальною точкою відліку, за виразом Маркса, є історичне теперішнє. А завдання ж полягає у тому, щоб всередині цієї заданої структури сформулювати критичний аналіз категорій тожсамості, що їх сучасні правові структури породжують, оприроднюють і непорушно закріплюють» (Джудіт Батлер). Такою категорією нової тожсамості стає «ґендер», що, згідно зі стратегією фемінізму, має бути оприродненим політично й непорушно закріпленим у правовому полі. 

Сучасний фемінізм країн ЄС та США ставить і вирішує політичну проблему визначення терміну «жінка» (феміністичний рух в Україні поки що не виводить це питання на порядок денний, але рухається в цьому напрямку). «“Жінки”, навіть у множині, це не стале позначувальне, схвалене тими, кого намагається описувати і представляти, а радше поняття неоднозначне, місце суперечок, причина занепокоєння» (Джудіт Батлер). 

Перегляд категорії «жіноцтво» у феміністському аналізі зосереджує увагу на ґендері та відносному аналізові, який він передбачає. Для того, щоб вирішувати політичні завдання, феміністська теорія підриває (поняття «ґендер» є субверсивним, «підривним») сталість первинної тожсамості, аналізуючи політичні можливості як наслідок такої радикальної критики.  

Для такого радикального перегляду феміністська теорія потребує розвитку такої мови, яка по-новому представляє «жінок». «Сама тема жінок більше не розглядається у стійких або незмінних поняттях» (Джудіт Батлер). Сфери політичного і мовного «представлення» встановлюють критерій, відповідно до якого формується суб’єкт. Даний критерій визначається як «дискримінація за ґендерною ознакою», що не пов’язано з означеннями статевої ідентичності «чоловік»/«жінка». Останніх більше не існує в новому дискурсивному полі. 

 Визначаючи що є «ґендером», виходимо з розколу суб’єкту фемінізму, з розрізнення між статтю і ґендером: «ґендер не є  причиновим наслідком статі або ж закріпленим на вигляд, як стать» (Джудіт Батлер). «Доведене до логічної межі, розрізнення стать/гендер передбачає цілковитий розрив між статево означеними тілами та культурно побудованими ґендерами. Навіть на мить припустивши постійність статевої бінарності, не можна стверджувати, що конструкт “чоловіки” буде стосуватися винятково чоловічих тіл, або конструкт “жінки” – витлумачувати тіла винятково жіночі. Більше того, навіть якщо за своєю морфологією і будовою статі виявляться бінарними (у подальшому з’ясується, що і це небезсумнівно), нема причини припускати, що такими ж бінарними мають лишатися і ґендери… Коли теорія розглядає побудованість ґендеру як цілковито незалежного від статі, сам ґендер стає безпричинною вигадкою, з тим наслідком, що як чоловік і чоловіче/маскулінне, так і жінка і жіноче/фемінне можуть позначати жіноче тіло так само легко, як і чоловіче» (Д.Батлер). 

Із появою ґендеру розпочинається період, який Джудіт Батлер називає «постфеміністським», в якому відбувається «докорінне переосмислення онтологічних конструктів тожсамості всередині політичної практики фемінізму, аби розробити представницьку політику, яка змогла б відродити фемінізм на інших засадах. З іншого боку, можливо, настав час звернутися до радикального критичного аналізу, який намагається звільнити феміністську теорію від необхідності вибудовувати єдину або незмінну основу» («Гендерний клопіт»).  

Для набуття універсальності суб’єкта пост-фемінізм (квір-фемінізм) закликає до знищення категорії «стать», до руйнування логіки та психологічних категорій, заснованих на цій логіці. Усі психологічні поняття – «его», «індивід», «особистість», тощо – проголошуються ілюзією, що породжує забобон. «Суб’єкт, самість, індивід – всього лише численні хибні поняття, оскільки вони перетворюють уявні єдності на сутності, маючи на початку тільки мовну дійсність» (Джудіт Батлер).

Поняття ґендеру формує новий вид феміністської політики, «який заперечив би саме уречевлення гендеру та тожсамості, такого виду, який прийматиме мінливу модель тожсамості за одночасно методологічну і нормативну передумову, якщо не за політичну мету» (Д. Батлер). Таким чином категорія «ґендеру» позбавляється сталих, однозначно, раз і назавжди визначених характеристик, набуває атрибутів процесу, стану, почувань особи протягом життя, а також стає політичною маніфестацією осіб з ґендерною дисфункцією (порушення статевої ідентичності). Власне, сама ґендерна дисфункція перестає бути хворобою, стає політичною претензією рівності прав, політичним тиском у різних наукових дослідженнях. 

Як бачимо, інтерес новітнього феміністського руху (пост-фемінізму) та ЛГБТ-організацій має суто політичний характер. Тотальне, часто агресивне, безапеляційне просування ґендеру в усі сфери життя суспільства можна сміливо називати політичною ідеологією. Це дає можливість побачити справжні інтенції боротьби за «ґендерну рівність», проти «ґендерної дискримінації». А також відкриває широке поле для дискусій щодо наукової необхідності й правомірності просування теорії ґендеру в Україні.