Демілітаризація України руками Заходу: фрагменти історії і висновки на майбутнє

Лише на третій місяць війни західні країни почали нарешті потрохи давати Україні адекватну ситуації важку зброю. Зі скрипом, під тиском нашої влади і їхніх народів, але почали давати – дякуємо. Так, ми дякуємо за надані/продані нам озброєння, бо ми в принципі вдячна нація. Але… Тут дуже важливо, щоб в українців не виникало почуття боргу та інших непотрібних комплексів меншовартості. Тому що західні країни, а Сполучені Штати передусім, давати нам зброю зобов’язані. Так, зобов’язані. І ось – чому…

Тому що саме умовний колективний Захід і Сполучені Штати зокрема свідомо роззброювали нас років двадцять. Будапештський меморандум – це найболючіший випадок. Але після того ще багато років ми в Україні проводили постійні показові акції, які називалися «утилізація боєприпасів та військових складів» – на вимогу, під наглядом і за гроші саме західних партнерів. Бо ми дуже тоді хотіли сподобатися НАТО, Брюсселю, Вашингтону, виконували всі їхні забаганки щодо демілітаризації України.

Про це всім нам нині не дуже зручно згадувати, але про це треба згадувати. Особливо, коли нині сотні блогерів у стані патологічної екзальтації від чергового джавеліна/хаймарса приходять у стан ледь не оргазму. Камон, у нас було все. Потім ми все продали/віддали/порізали. А тепер кінчаємо від кинутих нам кількох кісток.

Нам сьогодні часто нічим контрнаступати не тому, що ми всі віки були свинопасами і селюками без жодного ВПК. Навпаки – у нас все було, у тому числі ракети і стратегічна авіація. Але ми від усього відмовилися. На вимогу Заходу. Так, саме на вимогу і саме Заходу. В обмін на гроші та інші фантікі. А іноді просто в обмін на фото та рукостискання з сильними світу цього.

Згадайте телевізійні новини початку двохтисячних! Постійно про це лише йшлося: той склад утилізували, інший утилізували, винищувачі порізали, ракети передали, мовляв, такі ми молодці, шо аж обмочитися можна від щастя.

Всі перші 20 років нашої незалежності ми віддавали, продавали, утилізували основні збройні потужності. Це робилося весь час, безупинно і натхненно, в усі роки – за Кравчука, за Кучми, за Ющенка і за Януковича. Всі перші чотири президента України брали участь у демілітаризації України. Захід вимагав, а вони не чинили цьому опір.

І не тільки опір не чинили, а робили це часто публічно і навіть урочисто. Завжди прикрашали пафосними промовами:
– «Утилізація надлишкової зброї»
– «Побудова довірливих стосунків з західними партнерами»
– «Україна – мирна країна»
– «Приклад іншим»
– «Розбудова глобальної безпеки»
– та інша подібна єресь.

Я тоді ще старшокласником, а потім студентом журфаку за цим спостерігав і не міг зрозуміти, чому вся ця маячня робиться і проговорюється з серйозним виразом обличчя. І це ми поки що навіть про здачу ядерної зброї зараз не згадуємо, а лише про звичайні види озброєння говоримо.

А тепер ми стікаємо кров’ю, харкаємо кров’ю, нас знищують, вбивають десятки тисяч наших людей. Перетворюють наші міста і села на пустелі і руїни. Нищать всю нашу промисловість. А тим часом Західні країни, от сам ті які нас роззброїли, цідять по три штуки тих нещасних хаймерсів та іншої броньованої та артилерійської техніки.

Козли!

Продовжуючи дослідження тему ганебної демілітаризації України зусиллями Заходу, не зайвим буде нагадати 2010 рік. Це ж було геть нещодавно. Тоді Янукович тільки став президентом України. І перше важливе завдання, яке йому поставили Сполучені Штати – віддати останні залишки збагаченого урану. Він у нас тоді зберігався у Харкові і, як вважалося, його було достатньо для виготовлення двох ядерних снарядів.

Тобто після того, як ми віддали геть всю ядерну зброю у 1994-му, колективний Захід (передусім – американці) ще продовжував паритися через те, що у нас десь там трохи збагаченого урану залишилося. Тобто довгих 16 років їм це питання муляло, і той Захід не міг заспокоїтися, поки це питання не вирішив.

Януковичу тоді дуже було потрібне фото з президентом Обамою – для понту і для статусу. Плюс американці пообіцяли нам грошей за відмову від залишків збагаченого урану. І рішення було ухвалене – віддати. І за два роки Янукович перед Обамою відзвітував.

От і «прекрасно» – проте в кишені є дві фото з Бараком: 2010 – пообіцяв віддати уран, 2012 – віддав уран.

А тепер, увага, запитання: кому Україна на вимогу США тоді віддала свій останній збагачений уран? Правильно, ви вгадали з першого разу – Росії. І це просто один з сотень прикладів, як Захід і Росія у повному партнерстві і у повній взаємній довірі демілітаризували Україну з 1991 до 2014 року.

Тоді Білий дім дуже зітхнув з полегшенням і назвав Україну – «лідером у справі нерозповсюдження ядерної зброї». От такі ми «лідери». А тепер вони нам по два умовні хаймерси цідять зі скрипом, коли їхній багаторічний партнер Росія вбиває нас, коли ми стікаємо кров’ю. А тепер вони сильно хвилюються, чи не занадто багато зброї нам дали. І щоб же ж не дуже далеко наші снаряди летіли – контролюють. Та й взагалі – щоб Україна не дуже сильної шкоди нанесла Росії.

Повторюю: козли!

Повторюю: Захід нам завинив.

Давати нам зброю це ніяка не благодійна західна акція для бідних українців. Це їхній обов’язок. Вони зобов’язані це робити. Бо у нас було все, а вони у нас це все забрали – у тісному партнерстві зі своїми друзями-росіянами. І праві всі ті, хто тому Заходу в очі це говорить. Там у них має бути стійкий комплекс провини і відчуття боргу перед нами.

Агресивну багаторічну демілітаризацію України проводив саме колективний захід і США зокрема. Тому зараз, коли на нас напала маніакальна і дурна Росія і знищує нас, Заходу треба робити дещо скромніший вираз обличчя, коли вони надають нам гроші і зброю. Бо перед тим вони зброю у нас забрали. Що власне і стало не останньою причиною для нападу Росії.

Ми теж винуваті. Бо будували не суверенну українську державу всі ці роки, а державу з налагодженою системою зовнішнього управління.

Ті, хто відмовляються від суверенітету і національної гідності, потім за це дорого платять. От як ми зараз.

Але – вірю – переможемо!