Алчний Коболєв, туалетний папір в Укрпошті, суддя Князєв, створення газової монополії: символи «реформ» останніх років

Днями на інформаційних сайтах України був розтиражований вордівський документ на 5 сторінок, в шапці якого напівжирним шрифтом з підкресленням написано: “Реформи, пов’язані з умовами надання допомоги від США”. Документом це назвати складно. Ані авторства, ані підписів, ані бланку, ані адресата. Просто набір абзаців, речень, слів – про “реформування”, “відкритість”, підзвітність”.

За стилем і за формою дуже схоже на те, що текст повністю написаний в Україні кількома громадськими організаціями і грантовими експертами. Потім вони попросили цілого “заступника радника Білого дому” цей файлик відправити в Офіс президента і у Координаційну платформу донорів.

Дещо згодом посольство США в Україні підтвердило, що такий список дійсно існує: «Цей перелік був наданий як основа для консультацій з урядом України та ключовими партнерами в рамках нашої незмінної підтримки України та її зусиль з інтеграції в Європу – мети, яку Сполучені Штати рішуче підтримують. Метою цих зусиль є визначення пріоритетів і консолідація кроків з реформування разом з Україною і ключовими зацікавленими сторонами».

Утім цей список виглядає дещо несерйозно з кількох причин. А передусім – тому що в цьому листі пропонується “реформувати” буквально все, що було створено саме на вимогу цих самих грантових експертних кіл і цих самих міжнародних посольств, починаючи з 2015 року.

В цьому вордівському файлику пропонується “реформувати”, “перезапустити” і “оновити” – ви не повірите – САП, НАБУ, Верховний Суд, ВАКС, БЕБ, АРМА, Вищу раду правосуддя, НАЗК, Нацпол, Наглядові ради держкомпаній. Всі ці абсолютно нові державні органи були створені після 2015 року під лобістським тиском групи грантових ГО і кількох посольств, у тому числі посольства США. До всіх цих нових держорганів пішли працювати нові кадри після проходження сотень атестацій і перевірок тими вже згаданими громадськими експертами. І тепер вони вимагають все це реформувати, нібито вони не причетні до створення всього цього механізму, який часто геть неефективний, а подекуди ще й корумпований.

Таке враження, що ми в дурдомі.

Може спочатку треба визнати, що половина реформ, ініційованих цими активістами та кількома посольствами після 2015 року – не працюють взагалі. А друга половина – дуже погано адаптована для українського контексту. Може, спочатку треба знайти винних і призначити політичних відповідальних. Може, половину тих так званих “реформ” треба скасувати і шукати нові моделі функціонування держави.

Концептуальна проблема полягає у тому, що є дуже багато сил, які на темі “реформування” в Україні годуються десятиліттями – вигадують штучні нежиттєздатні концепції, штовхають їх, воно не працює, але вони продовжують імітувати “реформи”. А тому процес “реформування” триває вічно – без призначення відповідальних за провальні реформи. Провальні, як от наглядові ради держпідприємств, розділення ринку постачання і розподілу газу, все АРМА і арештований за дику корупцію глава Верховного Суду Князєв як символ проведених після 2015 року реформ.

Реформаторська суєта – це в багатьох випадках просто суєта і шулерство. Беззмістовна порожнеча. Якщо ви підозрюєте, що зі словом “реформа” вам пхають щось мутне або просто неефективне, то, швидше за все, так і є.

Реформа газового господарства

Давайте, як приклад, детальніше поговоримо про газ – про сам газ і про його транспортвування і розподіл.

Як ви пам’ятаєте (точніше – НЕ пам’ятаєте) у 2015 році всі українські облгази під примусом і приводом реформ зобов’язали розділитися на дві компанії. Наприклад, був “Київоблгаз”, а після розділення виникла ще ТОВка “Киїоблгз збут”. І так – у більшості областей. Одна компанія продає газ. Інша компанія транспортує і доставляє газ по своїх трубах.

Все це у медіа подавалося як вимога Єврокомісії в рамках імплементації Україною так званого “Третього енергопакету”.

Добре – розділили.

Але торік “Нафтогаз”, користуючись своїм монопольним становищем, вирішив витіснити всі “збути” і насильно понад 90% всіх приватних споживачів газу перевів на себе. “Нафтогаз” просто відмовився продавати всім обласним “збутам” свій газ. Таким чином вже пару років всі українці платять за газ не “Облгаз збутам”, а напряму “Нафтогазу”.

Але цього було мало. Далі було взято курс на те, щоб підпорядкувати собі всю газорозподільчу мережу. Простіше кажучи – взяти під контроль всі труби. І от вже два роки цей процес триває, і нині майже завершений.

Станом на зараз “Нафтогаз” поглинув майже всі “облгази”. Споживачі отримують повідомлення такого змісту “Створення монолітної газорозподільної системи, – це одна з центральних цілей Групи Нафтогаз”. І далі – перелік всіх облгазів, які вже приєдналися до Нафтогазу. Тобто все більше труб по всій країні в буквальному сенсі переходять у власність Нафтогазу.

“Створюємо монолітну систему”, – кажуть вони. Ага, зрозуміло, бо ми ж – наївні – думали, що реформа це навпки – руйнувати монолітні системи і будувати ринок з різними продавцями і постачальниками. Ахрана, атмєна! Знову – “монолітна система”.

До речі, відомий сервіс 104.ua, який обслуговував процес газорозподілу і обліку показників з лічильників, теж припиняє своє існування. Бо заважає “монолітній системі”.

Отже тривалий процес реформування системи продажу і розподілу газу в Україні з 2015 року, який ставив за мету повну децентралізацію і диверсифікацію продажу і транспортування газу в Україні, у підсумку завершився максимальною монополізацією геть всіх і всього в межах однієї групи компаній (Нафтогаз). Такого рівня монополізації не було в Україні ніколи за всі роки незалежності.

Я зараз не озвучую оцінок – чи доречна така державна газова монополія чи ні. На мою думку, в нинішніх умовах вона швидше виправдана, ніж ні. Але годі пудрити народу мізки балачками про “реформи”.

Конкретна ця газова реформа – це повний провал. Вона фактично визнана непотрібною. Її скасували. Але чомусь всі лобісти “третього енергопакету” зараз мовчать і не згадують про всі свої гасла і вимоги 2015-2020 років. І така ж доля – доброї половини «реформ». Спочатку шум, галас, конференції, виступи у медіа, політика, бюджети на реформи. А потім – тихо зливаємося, бо вийшла туфта.

От як з газом. “Реформу” провели. Виявилося, що у підсумку це непотріб, який погано працює. Повернули назад монополію, зробили її ще жорсткішою. Але промоутери цієї так званої реформи – євробюрократи і їхні агенти в Україні – ні пари з уст. Головне видимість діяльності і освоєння бюджетів, виділених на реформи.

Корпоративне управління і загальні висновки

Окремої уваги заслуговую так звана реформа корпоративного управління у державних корпораціях: Укрпошта, Укренерго, Укрзалізниця, Магістральні газопроводи України і той же Нафтогаз. Суть – створення незалежних наглядових рад, які складаються з великої кількості іноземців. В окремих випадків і керівниками держкорпорацій ставили іноземців, як то провальний період Войцеха Бальчуна в Укрзалізниці. Всю цю «реформу» придумав і штовхав міністр економіки України з незрозумілим громадянством Айварас Абромавичус. Нібито для підвищення ефективності і подолання корупційних ризиків.

Зарплати і премії членів наглядових рад встановили на рівні мінімум 3-4 доларів в місяць без урахування премій. А премії керівників доходили до космічних рівнів, як от 20 000 000 доларів у Коболєва, колишнього керівника Нафтогазу. Він ще тоді поспіхом перерахував майже 8 000 000 доларів своїй мамі у США – на зберігання, так сказати. І це при тому, що роль безпосередньо Коболєва у судовому процесі з «Газпромом» доволі умовна, адже справа виграна фактично зусиллями щедро оплачених норвезьких адвокатів. Тобто спочатку багато мільйонів заплатили норвежцям, а потім ще і Коболєву фактично за те, що він просто найняв норвезьких адвокатів, які й виконали всю роботу. І раптом після уходу Коболєва у 2020 року почала з’являтися інформація з посиланням на ДержАудитСлужбу, що Нафтогаз насправді геренує мільярдні збитки.

Ще один рекордсмен по зарплатах і дитя «реформи корпоративного управління» – глава Укрпошти Ігор Смілянський. Щомісяця під мільйон гривень. А з «досягнень» – хіба що продовження торгівлі туалетним папіром і постійні черги у кожному відділенні, і лгбт-шестиколор на логотипі держпідприємства під час так званого «прайд місяця» в червні.

Все це – про ефективність «реформи» корпоративного управління.

Одна справа реформувати все, що треба, заради результату, інша справа – підтримувати безкінечний процес видимості «реформуванням» як годівницю для власної нікчемної діяльності. А у підсумку – провальні результати, неефективність, фінансові втрати, а також – суцільний і безкінечний процес експериментування сумнівних ідей на Україні. І, звісно, освоєння коштів, виділених на «реформування».

Реформ без повернення моралі в політику не буває.

А що треба?

  1. Припинити збуджуватися на слова «реформа» і «реформування».
  2. Якщо щось реформувати, то винятково тому що ми тут в Україні самі прийшли до висновку, що це потрібно, так краще, а не тому, що так сказали у Брюсселі чи Вашингтоні.

Ефективний україноцентризм – цей принцип побудови нашої держави має стати фундаментальним. Рекомендації і пропозиції – вислуховуємо і розглядаємо, але рішення ухвалювати винятково з урахуванням власних національних інтересів і особливостей.

А за провалені реформи має наставати політична і репутаційна відповідальність – як політиків, так і експертів і міжнародних структур, які ці «реформи» в Україні просували.

Кухарчук Руслан, Кабінет експертів