Нові форми інституалізації теології в світській системі освіти України

Дискусії навколо питання статусу теології в науко­вому та освітньому просторі не вщухають, воно дедалі ширше обговорюється. Якщо для Західної Європи – це здебільшого пошук нових привабливих форм присут­ності теології в університеті, розгляд нових викликів для церкви та суспільства, на які повинно реагувати теологічне знання, то для країн колишнього Радянсь­кого Союзу – це питання, в першу чергу, інституалізації теології. Йдеться про пошуки форми її присутності в освітньому та науковому просторах. Новий імпульспроцесу інституалізації теології надала постанова Кабінету Міністрів України №267 від 17 березня 2011 року. Цією постановою Уряд запровадив розмежу­вання богословів за конфесійною ознакою. Дана постанова змінює перелік спеціальностей, за якими готуються бакалаври, спеціалісти та магістри (Постанова №267 від 17.03.2011 «Про внесення змін до переліків, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. №1719 та від 27 серпня 2010 р. № 787»). Цими змінами унеможливилася практика
отримання ліцензії на підготовку теологів без зазна­чення конфесії.

Практика показала, що навчальні заклади, які отримали ліцензію до змін, і далі продовжують підготовку теологів без прив’язки до конфесії. Але коли ліцензія закінчиться, ймовірно, що Міністерство освіти, науки може зобов’язувати проходити проце­ дуру ліцензування за тими вимогами, які висуваються
відповідно до змін 2011 року. Першу ліцензію в країні на надання освітніх послуг у підготовці бакалаврів зі спеціальності “богослов’я (теологія із зазначенням конфесії)* 6.020304” була отримана 11 травня 2012 року Класичним приватним університетом м. Запоріжжя. Саме зміни до поста­нови та отримання першої ліцензії на основі цієї постанови можна вважати новим етапом становлення університетської теології.

До обговорення долучилися як противники конфесійної теології у ВНЗ, так і її прихильники. Лунають також помірковані думки. Також важливо відмітити, що окремими авторами пропонується пошук форм співпраці світських та релі­гійних навчальних закладів у підготовці теологів.

Застереження щодо конфесійної теології у світських ВНЗ висловлює Ю. Вестель у своїй статті «Теологія як наука і предмет викладання: на шляху до конце­пції світської теологічної освіти в Україні». Натомість, Ю. Чорноморець відсто­ює конфесійний зразок теології, але у статті «Яке майбутнє теології в Україні?» автор вказує на проблемні місця присутності теології в університеті. В статті О. Горкуші «Теологія в освітньому ракурсі» розвивається точка зору, що лише конфесійна теологія може називатися теологією, але її присутність у світському ВНЗ може мати, з точки зору автора, зворотній ефект. Тому потрібно обмежити­ся лише інформативним викладом. Цікавими і корисними є розмірковування архімандрита Євфросина (Білаша). Він у своїй статті «Деякі зауваження про перспективи сучасної богословської освіти в Україні», крім багатьох інших цікавих моментів, вказує на продуктивність співпраці світської та духовної систем освіти в контексті підготовки богословів. У цьому зв’язку важливим є розмежування форм теології в університеті та семінарії. Спроба розмежування була здійснена у попередній нашій статті «Види та форми християнської бого­словської освіти: огляд світової практики».

Мета даної статті – це спроба віднайти нові форми присутності конфесійної теології у світській системі освіти. Хоча на даному етапі в Україні ліцензувати та акредитувати не/позаконфесійну теологію у ВНЗ неможливо, але залишаються ще прихильники світської теології у ВНЗ України. Такий погляд відстоює Ю. Вестель. Вказу­ючи на своє розуміння теології, він пише: «Відразу треба зробити два зауважен­ня. По-перше, хоча існує не лише християнська теологія, а принаймні ще дві: юдейська і мусульманська, тут ми говоритимемо переважно про християнську (саме вона буде матися на увазі «за умовчанням»). По-друге, підкреслимо: мова піде саме про світську, а не конфесійну теологію (яка викладається і розвиваєть­ся у церковних духовних закладах), себто про таку теологію, яку є сенс виклада­ти і вивчати в акредитованих державою ВНЗ і з якої можна захищати наукові роботи; інакше кажучи, про наукову, “об’єктивну” теологію, незалежну від церков, конфесій, деномінацій, ідеологій тощо».

Тези Ю. Вестеля – це не що інше, як парадокс: спочатку стверджується, що під теологією можна розуміти теологію християнську, ісламську, іудейську, а
потім вказується, що іде мова про світську теологію, неконфесійну теологію. Виходить, що світська теологія – це підведена до спільного знаменника теологія християнських конфесій. Такий варіант нагадує пошуки універсальної релігії епохи Відродження, або природної релігії в епоху Просвітництва, чи навіть зразки ліберальної теології XIX-XX століть. Можливо цю теологію можна назвати світською, не церковною, але те, що вона деідеологізована, то це не так. А Ю. Вестель висуває до світської теології, крім усього іншого, вимогу незалеж­ності від ідеологій. Можливий іще один варіант розуміння цих тез: що іде мова про узагальнений виклад християнських понять, концептів, цінностей. А коли згадати розуміння Ю. Вестелем теології, яку він називає науковою та об’єктивною, тоді ми відриваємося від ґрунту теології і дрейфуємо у бік релігіє­знавства. Якщо ми наполягаємо на тому, що такий зразок теології може бути в університеті, то виходить, що мова іде навіть не про релігієзнавство (бо воно орієнтоване на вивчення всіх релігії), а про християнознавство. Наскільки такий варіант теології потрібний світському університету – це окрема дискусія. Але, називаючи такий варіант теологією, як пропонує Ю. Вестель, означає входити у логічне протиріччя. Тому відрізняючи теологію від філософії та релігієзнавства, ми можемо несуперечливо говорити лише про конфесійну теологію.

«Та конфесійна теологія, яка не намагається завуалювати чи приховати своє
релігійне походження (у чому і проявляється її щирість, що знезброює поборни­
ків ідеологічних зловживань), може виявитися цікавою (та прижитися) і в світсь­
кому освітньому просторі, залежно від професійних інтересів майбутніх фахів­
ців. Та іншого придатного шляху оприсутнення конфесійної теології в сучасному
українському освітньому просторі ми не бачимо». Цю думку висловлює О. Горкуша, але далі висловлює і певні застереження з цього приво­
ду; «…зрештою, розчаклування “свободи вибору” особистості з-поміж великої
сукупності тих ідеологічних продуктів, раціонально оцінити цінність яких вона
не може внаслідок своєї недоосвіченості, не додадуть гідності релігійній (конфе­
сійній) теології, якщо така спробує увійти в світську систему освіти з іншою, ніж
інформативно-ознайомча, метою». Розмірковування автора
наштовхують на необхідність розмежування форм присутності теології в універ­
ситеті. Перша форма присутності – це підготовка фахівців з теології на рівні
бакалавра, спеціаліста, магістра, яка, як ми вже писали вище, можлива лише за
конфесійним спрямуванням. І якщо буде ліцензований напрямок «теологія» і
буде зазначено конфесію: «Православ’я», «Католицизм», «Англіканство» тощо,
то, вступаючи на навчання, абітурієнт буде проінформований, що його, якщо він
вступить, будуть готувати як православного, католицького чи іще якогось
іншого теолога. І він приймає рішення, і його ніхто не може змусити до вступу
на теологічне відділення. У даному випадку забезпечується плюралізм світсько­
го вищого навчального закладу. Людина може вступати і на соціолога, і на
психолога, але тоді вона не може очікувати, що її будуть готувати як філолога.
Вільний вибір забезпечується на рівні вибору освітньої програми, але студент не
може потім на сто відсотків обирати зміст свого навчання протягом наступних
чотирьох років. Можна іти далі і запитувати, а наскільки свідомим є вибір у
сімнадцять років, коли людина обирає майбутній фах теолога. Це саме питання
можна поставити і з приводу будь-якого іншого фаху – юриста, економіста,
філолога тощо. Головне, що особу ніхто не змушує стати теологом – це її віль­
ний вибір. Тим і відрізняється присутність теології у вищих навчальних закладах
від теологічної освіти у середній школі. Перша – необов’язкова, а від останньої
школяр чи його батьки відмовитись не можуть. Тому питання вивченні релігії в
середній школі стоїть значно гостріше.

Інша форма присутності теології у ВНЗ – як дисципліни за вільним вибором
студента. Це означає, що студентам може бути запропонований теологічний
предмет, на який він записується за власного згодою. І коли це буде, наприклад,
предмет «Православна теологія», і на нього запишеться достатня кількість студентів, що дасть змогу створити навчальну групу, то викладач зможе працю­
вати з зацікавленими студентами і сповіщати істини православ’я. У цьому
випадку не порушується принцип плюралізму та світськості, бо студент сам
вирішує, який предмет йому слухати. І коли він вже записався на теологічний
предмет, то можна не обмежуватися чисто інформаційним викладом, а й спові­
щати про екзистенційні виміри православної чи якоїсь іншої теології.
Крім пошуку форм, потрібно також звертати увагу і на змістовні аспекти
присутності теології у ВНЗ України. «Сьогодні блукання теології в пустелі
невизначеності досягай критичної точки. Держава запропонувала певне місце
серед інших наук та класифікацій спеціальностей. Цим самим держава мимоволі
спонукає університети та церкви до пошуку тієї форми, в якій може існувати в
Україні теологія як наука і спеціальність. Це визнання є певним викликом для
самих теологів, а також для їхніх найближчих співбесідників у науковому
дискурсі – філософів і релігієзнавців» [Чорноморець, 2012]. У цій промовистій
цитаті Ю. Чорноморця, який вже давно заявив про свою ідентичність «правосла­
вного теолога», вказується, що немає чітких відповідей, а є відкрита для диску­
сії проблема.

Здавалося б, можна перенести досвід інших країн, де теологія є в університе­
тах, але це вирішує лише формальний бік питання, бо всі розуміють делікатність
питання введення теології; важко навіть віднайти паралель з іншою сферою, яка
б вимагала такої делікатності. Крім того, теологічні факультети більшості
університетів переживають не найкращі часи.

Якщо надавати підготовку особам, які потім будуть священиками, тоді уні­
верситетська теологія буде дублювати, у наших реаліях, семінарію. «Особливо
цікавим є створення та підтримка богословських факультетів у тих містах, де на
даний момент діють семінарії. Вони би перетворилися у своєрідний підготовчий
плацдарм для тих, хто, навчаючись на богословських факультетах, хотів би
присвятити своє життя Церкві і стати її служителем. Саме тут такі студенти
продовжують жити згідно з внутрішнім розпорядком під керівництвом досвідче­
них духівників, брати участь і удосконалюватися в практиці богослужіння,
вивчати спів і інші дисципліни, які не входять у загальний курс занять в універ­
ситеті. Природно, що в семінаріях повинні бути створені всі необхідні умови для
духовного життя, молитви і підготовки до майбутнього служіння, наукової
роботи студентів та підготовки до університетських занять».

Без співпраці з церквою відкриття богословських факультетів при світських
навчальних закладах видається малоперспективним. Можлива ситуація, коли в
університеті готують православних теологів, а православна церква їх такими не
вважає. Але крім розмежування за студентським складом, в семінарії навчаються
й ті, хто хоче рукопокладатися, а в університеті – ті, хто хоче служити церкві без
рукопокладення; між церквою та богословським факультетом має бути динаміч­
на співпраця, навчальний процес повинен відрізнятися на змістовному рівні –
богослов’я в семінарії повинно відрізнятися від богослов’я в університеті. І
відрізнятися воно має за функціональним застосуванням отриманих знань, умінь
та компетенцій.

У статті «Види та форми християнської богословської освіти» ми вже вказували на відмінності семінарського та університетського богослов’я.
Відсутність розмежування між цими двома контекстами богослов’я може
призвести до хворобливої і безперспективної конкуренції. Для того, щоб цього не відбувалося, важливим є підписання генеральної угоди між церквами, релі­гійними організаціями та Міністерством освіти і науки України про принципи
богословської підготовки у світських вищих навчальних закладах. Угода має
надати фундамент та окреслити рамки підготовки конфесійних теологів у світсь­
кому університеті. А далі університет, в якому розпочинається підготовка
теологів, має підписати договір про співпрацю з духовним навчальним закладом,
що регіонально розміщується поряд із розташуванням університету. І додатком
до договору може стати документ, у якому буде визначена траєкторія підготов­
ки, котра б не дублювала підготовку семінарії чи академії. Це вкрай важливо для
динамічного розвитку богословських факультетів чи відділень, бо найбільш
природне застосування випускників-богословів світського навчального закладу є
саме церковна сфера. У даному випадку йдеться про присутність дипломованих
фахівців у сфері конфесійного богослов’я. Але присутність теології в універси­
теті може бути і в інших формах. Наприклад, за рахунок варіативної складової
навчального плану може бути передбачене додаткове теологічне навчання – це
коли студент отримує основний свій фах (соціолога, психолога, педагога тощо),
а за рахунок варіативної складової навчального плану в рамках 32 кредитів
слухає теологічні дисципліни, які по закінченню навчання фіксуються у його
додатку до диплома. А студент, окрім диплома, отримує сертифікат, де зазнача­
ється, що він має додатковий другий фах теолога. Звичайно, підбір дисциплін за
такою формою навчання має бути орієнтований на прикладні аспекти. І додатко­
ве теологічне навчання може і не бути розмежоване за конфесіями, там можуть
бути представлені у порівняльному зрізі основні напрямки християнства.
Іще одним варіантом може стати теологічне навчання на основі паралельного
навчання. Така форма відпрацьовується у деяких ВНЗ Україні, у тому числі і в
НПУ ім. М.П. Драгоманова. На програми паралельного навчання можуть бути
зараховані студенти українських ВНЗ, які закінчили 2 чи 3 курс (умовою на­
вчання є статус студента). Тобто студент здобуває фах соціолога, психолога,
педагога тощо, але паралельно на заочній формі отримує інший фах. І тут може
бути запропонований на основі напряму філософія зі спеціалізацією «теологія».
З отриманням диплому бакалавра філософії з кваліфікацією: викладач філософ­
ських та теологічних дисциплін у середніх закладах освіти. Такий випускник
може працювати у школі і викладати курси етика, естетика, основи художньої
культури, основи християнської етики. Підкреслюємо, по закінченню навчання
особа отримує диплом бакалавра. Термін навчання 2 роки. Термін скорочується
за рахунок перенесення у додаток до диплому загальноосвітніх дисциплін, які
студент вивчає за основним фахом.

Іще одним варіантом може стати теологічне навчання в системі перепідготов­
ки кадрів з отриманням диплому спеціаліста (повна вища освіта) про закінчення
другої вищої освіти. Наприклад, в НПУ ім. М. П. Драгоманова вже здійснюється
підготовка фахівців для отримання кваліфікації «викладач релігієзнавчих дисци­
плін у вищих навчальних закладах». У наступному році ми плануємо здійснити
набір групи, яка би по завершенні навчання отримала диплом з кваліфікацією
«викладач теологічних дисциплін у вищих навчальних закладах». На другу вищу
може вступити будь-яка особа, котра має диплом державного зразка не менше
бакалавра.

Важливою формою присутності теології в освітньому й науковому просторі є
можливість захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата та
доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.14 – богослов’я. Вже відкрита
аспірантура, та найближчим часом планується відкриття докторантури та спеціа­
лізованої вченої ради по захисту дисертацій за цією спеціальністю. Крім того,
захистити кандидатську дисертацію по теології можуть особи, які мають будь-
який диплом про завершену вищу освіту (спеціаліста чи магістра). Якщо це
диплом не по спеціальності теологія чи філософія, особа має здати два додаткові
кандидатські екзамени. Захищаючи докторську дисертацію по теології, людина
повинна мати будь-який диплом кандидата наук (якщо це зарубіжний диплом він
має бути переатестований в установленому порядку). У цьому контексті можли­
ва також співпраця світського ВНЗ та церкви. Якщо захищається викладач
духовного навчального закладу, паралельно в спецраді може працювати церков­
не журі, яке уповноважене за результатами захисту надавати ступінь церковного
кандидата богослов’я.

Як ми бачимо, варіантів оприсутнення теології у світській систем освіти є
досить багато. Це може бути підготовка бакалаврів, спеціалістів, магістрів за напрямком та
спеціальністю теологія (з зазначенням конфесії). Це може бути додаткове на­
вчання за рахунок варіативної складової навчального плану з можливістю
отримання додаткового фаху теолога. Також можливим є отримання теологічної
освіти за програмою паралельного навчання. Підсумком навчання має стати
отримання диплому бакалавра філософії з зазначенням кваліфікації «учитель
філософських та теологічних дисциплін у середніх закладах освіти». Інший
варіант – це отримання диплому спеціаліста в системі перепідготовки кадрів з
зазначенням кваліфікації «викладач теологічних дисциплін у вищих навчальних
закладах». Крім того, є можливість захистити дисертацію і отримати диплом
кандидата та доктора філософських наук по спеціальності 09.00.14 – богослов’я.
Тобто в Україні створені передумови формування системи теологічної освіти і
науки. Майже одностайно більшість експертів сходяться на думці, що теологія
повинна розвиватися лише або переважно в її конфесійних формах, але це
неможливо без тісної співпраці з церквами та релігійними організаціями, оскіль­
ки такий варіант дозволяє більш якісно визначити зміст освіти та відкрити
природне поле застосування теологів. Україна підійшла впритул до формування
унікальної моделі теологічної освіти і науки. У найближчій перспективі це має
призвести до перетворення спорадичних форм співпраці зацікавлених осіб на
повноцінну комплексну систему відтворення теології засобами вищої освіти.

 

Хромець Віталій, Кабінет експертів