Теологічне знання та теологічна освіта в контексті освітньої політики України

У статті розкриваються можливі варіанти присутності теологічного знання в системі світської освіти в Україні. Висвітлюються
нормативно-правове забезпечення введення підготовки теолога у ВНЗ України. Аналізуються відмінності підготовки теологів на існуючих теологічних відділеннях ВНЗ України. Змальовуються можливі напрямки розвитку системи теологічної освіти і науки в нашій країні.

Питання про статус богослов’я (теології, у даному випадку ми використовуємо ці поняття як синоніми) в нашій країні з набуттям
незалежності постійно обговорювалося. Навколо того, що і чим є богослов’я, висловлювалося багато різних думок. У даній статті хотілося б окреслити основні питання, які виникали навколо богослов’я в освітньому процесі України.

Перше – це те, що богослов’я повинно бути конфесійно зорієнтова­ним. Тобто, є богослов’я православне, є католицьке, є протестантське. І тут перше спотикання: протестантського богослов’я немає, тому що протестантизм – це напрямок, в рамках якого діє незліченна кількість конфесій: лютеранство, кальвінізм, англіканство, баптизм, адвентизм і т.д. і т.п. Якщо вводити богослов’я у навчальний процес, то яке саме богослов’я пропонувати студентам?

Тут відповідей також є і було кілька. Наприклад, православне, оскільки переважна більшість населення України є православним. Але виникає питання: що робити зі студентами, які не належать до цієї конфесії? Ситуація з Галичиною: переважна більшість студентів буде греко-католиками, і якщо зробити виняток для них, читаючи католицьке, чи то пак греко-католицьке богослов’я (а є справді відмінності), то будуть дискриміновані і православні й усі інші.

/Лунали пропозиції, що потрібно запропонувати студентам хрис­тиянську теологію, і тут виникає наступна проблема: чи ми повинні вивчати те, що є спільним для усіх християнських конфесій. Такий варіант більше задовольняє протестантські конфесії, бо, фактично, у такому варіанті знівелюється передання як католицької, так і православної церкви, але ж саме передання творить специфіку богослов’я цих церков.

/Лунала пропозиція, щоб давати окремо богослов’я усіх християнських конфесій. А чи усіх? Який це повинен бути курс, на скільки академічних годин розрахований, щоб можна було розповісти про богослов’я усіх християнських конфесій. Навіть при досягненні консенсусу чи компромісу про зміст курсу теології виникає питання, а з яких позицій цей курс повинен читати викладач? Якщо з позицій однієї з конфесій, то не можна буде уникнути заангажованості, і курс перетво­риться на апологетичне богослов’я саме конфесійного напрямку. Можна читати нейтрально, тобто реалізуючи принцип світоглядної нейтральності, але чим тоді такий курс буде відрізнятися від курсу релігієзнавства, який саме у викладі релігії і фундується на цьому принципі. Можливо, тоді краще збільшити кількість годин на читання релігієзнавства і вивести окремий модуль, у якому буде розкриватися християнство та вивчатися віроповчальна специфіка кожної з християнських конфесій? Але якщо врешті-решт курс теології вводиться в навчальний процес, і студент отримує інформацію про теологію або однієї з конфесій, або про всі конфесії, але лише християнські, виникає питання, а що робити тим студентам, які не є християнами: юдеям, мусульманам, або взагалі агностикам чи атеїстам? Якщо ми домовимося, що під теологією ми розуміємо розкриття віровчення будь-якої релігії та будуємо курс за
такою логікою, тоді фактично ми отримуємо релігієзнавство в повній мірі. Введення богослов’я як обов’язкової дисципліни у ВНЗ України має, як ми вже побачили, багато суперечностей.

Друге, що обговорюється, – це можливості підготовки богословів у світських навчальних закладах. Для цього створені необхідні умови. У постанові Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 787 «Про затвердження переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготов­ка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра»  у галузі знання «Гуманітарні науки» включено спеціальність богослов’я (теологія). Підготовка здійснюється з присудженням освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст (код спеціаль­ності – 7.02030103) та магістр (код спеціальності – 8.02030103). Відповідно до постанови КМУ від 24 травня 1997 р. № 507 «Про перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівня­ми» на рівні підготовки бакалавра в рамках напряму підготовки «Філософія» поряд зі спеціальностями філософія та релігієзнавство фігурує і богослов’я (код спеціальності – 6.030100). Але, відповідно до постанови КМУ від 13 грудня 2006 р. № 1719 «Про перелік напрямів, за
якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра», спеціальність богослов’я, разом із релігієзнавством, було виведено з переліку, за яким здійсню­ється підготовка бакалаврів, але залишається на рівні підготовки спеціаліста та магістра.

До недавнього часу, для того щоб поступити на спеціаліста чи магістра теології, потрібно було мати диплом бакалавра філософії. Тільки він вважався базовим для вступу на цю спеціальність. Маючи інший диплом бакалавра, зробити цього було неможливо.

Нещодавно відбулися зміни в офіційному статусі богословської освіти, що надає їй додатковий імпульс: богослов’я (теологія) отримало статус окремої спеціальності у галузі знань «Гуманітарні науки», за яким в Україні здійснюється підготовка бакалаврів, спеціалістів та магістрів у вищих навчальних закладах.

Про це зазначається у постанові Кабінету Міністрів України № 267 від 17 березня 2011 року. Цією постановою Уряд також запровадив розмежування богословів за конфесійною ознакою. Відповідні зміни внесено до постанови Кабінету Міністрів України № 1719 від 13.12.2006 року, якою затверджено перелік напрямів з підготовки бакалаврів, та до постанови № 787 від 27.08.2010 року, відповідно до якої готуються спеціалісти та магістри.

Уряд розширив і можливості спеціальності «богослов’я (теологія)»: тепер здобуття диплому бакалавра за спеціальністю богослов’я (теоло­гія) дозволяє в подальшому отримати фах за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра з присвоєнням кваліфікації вчителя, за умови виконання психолого-педагогічної, методичної та практичної програми підготовки відповідно до галузевого стандарту педагогічної освіти.

Для того, щоб мати право надавати диплом богослова, ВНЗ пови­нен ліцензувати, а потім акредитувати дану спеціальність у встановле­ному Кабінетом Міністрів України порядку. Спеціальність теологія проліцензована в 4-х ВНЗ України: Національ­
ному університеті «Острозька академія» (НУОА), Приватному вищому навчальному закладі «Карпатський університет імені Августина Воло­шина» (КаУ), Українському католицькому університеті (УКУ) та Європей­ському університеті (ЄУ). В останньому богослов’я було проліцензовано, але виникли розбіжності між деканом теологічного факультету та керівництвом університету, і набір на 2010-2011 н.р. за спеціальністю богослов’я не було оголошено.

У Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича здійснюється підготовка богословів на двох освітньо-кваліфікацій­ них рівнях: бакалавра та магістра, але спеціальності не ліцензовані, випускникам видається церковний диплом, який визнається Українською православною церквою Київського патріархату (УПЦ КП). Студент чоло­вічої статі може бути висвячений на священика УПЦ КП. Більшість студен­тів здобуває паралельно світську спеціальність, навчаючись на заочній формі. Здебільшого вони навчаються на спеціальності «Релігієзнавство». Відділення богослов’я ЧНУ чітко орієнтоване на задоволення потреб УПЦ КП, і те, що спеціальність не ліцензується, є принциповою позицією, бо, за словами завідувача богословським відділенням протоієрея, кандидата богословських наук Миколи Щербаня, втілення МОНівських стандартів може призвести до втрати змісту богословської освіти.

В Інституті релігійних наук св. Томи Аквінського (ІРН) в Києві, який є філіалом Папського університету св. Томи Аквінського «Angelicum» (Рим), теологічну освіту надають світським особам. За італійською традицією, саме світським особам дають магістра релігійних наук, магістра ж теології може отримати лише духовна особа. Але слід відзначити, що спеціальність не є ліцензованою.

Нещодавно ректор Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова Віктор Петрович Андрущенко дав усне доручення дирекції Інституту філософської освіти і науки (Інститут є структурним підрозділом НПУ) розпочати роботу по створенню на його базі відділення богослов’я.

Аналізуючи зміст підготовки у ВНЗ України, слід вказати на їх специфіку: в ЧНУ здійснюється підготовка православних богословів для
потреб, у першу чергу, УПЦ КП. В ІРН здійснюється підготовка, яка орієнтована на формування обізнаності у сфері католицької теології, при цьому студентами можуть стати представники будь-якої конфесії або, навіть, невіруючі. В УКУ готують богословів для Української греко-католицької церкви, а зміст освіти орієнтований на греко-католицьку традицію. В Острозькій академії немає чіткої конфесійної прив’язки, більше того, простежується прагнення готувати богословів на міжконфе­сійній основі. В КаУ підготовка богословів орієнтована на обслуговування потреб Української православної церкви, яка перебуває у канонічній єдності з Московською патріархією. КаУ творить нерозривну єдність з Ужгородською українською богословською академією імені святих
Кирила і Мефодія. Ці два ВНЗ утворюють духовно-навчально-науковий комплекс «Ужгородська Українська Богословська Академія імені святих Кирила і Мефодія – Карпатський університет імені Августина Волошина». Очолює ці два заклади професор, архімандрит Віктор (Бедь). Студент, який навчається в академії, може (і так частіше за все буває) навчатися в КаУ і після закінчення отримати церковний та світський дипломи. Але є студенти, які навчаються лише в академії чи лише в КаУ. Про зміст підго­товки богослова в Європейському університеті складно щось говорити, бо набору у цьому навчальному році не було, а навчальний план ніде не оприлюднений.

Третє, у контексті чого говорять про богословську освіту – це можливість визнання державою дипломів духовних навчальних закладів, якщо вони будуть ліцензовані за спеціальністю богослов’я (теологія). Чим викликана потреба надавати також диплом державного зразка? Якщо випускник духовного закладу, маючи тільки диплом цієї установи, не реалізувався в рамках релігійної організації, він не може влаштуватися на кваліфіковану роботу, не може на підставі цього диплому отримати другу вищу освіту, ускладнюється процес влаштування на якусь паралель­ну роботу. Наприклад, людина, яка має служіння священика, може
працювати учителем у школі за наявності диплому державного зразка (йдеться про підробіток). Із дипломом духовного навчального закладу не можна здобути наукового ступеня, який би визнавався державою. Тобто є деякі обмеження.

Чинників, чому духовні навчальні заклади з острахом ставляться до ліцензування спеціальностей, є кілька:
1. Потрібно прийняти державний стандарт підготовки за спеціаль­ністю богослов’я. На даний момент такий державний стандарт відсутній,тому, коли духовний заклад починає ліцензувати спеціальність, він, фактично, може формувати свій стандарт у підготовці богослова. На
даний момент можна, повною мірою, включити конфесійну складову.
2. Для ліцензування спеціальності богослов’я потрібно пройти ліцензування ВНЗ, а для цього його потрібно зареєструвати у встановле­ному законом порядку.