Капелани у законі: чому духовні служителі не поспішають підписувати військовий контракт

В Україні з 1 липня 2022 року набув чинності Закон «Про Службу військового капеланства». Він вперше на законодавчому рівні водить поняття «військовий капелан», надає цій спеціальності офіційний статус військової професії і тепер з’являється можливість укладати контракт. Для довідки: в усі попередні роки капелани були або волонтерами, або ж були оформлені на інші (некапеланські) військові спеціальності.

З одного боку капеланське середовище давно чекало на появу профільного закону. Проте, коли він з’явився, стало зрозуміло, що бракує кандидатів, які бажають служити за контрактом на відповідній посаді військового капелана, або які відповідають визначеним законом критеріям.

Історія українського капеланства бере свій початок ще з часів першої половини минулого століття. З часів Українських Січових Стрільців та Української повстанської армії були приклади організованого капеланського служіння.

Вже у сучасну епоху – у 2009 році – було створену раду у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України з метою створення інституту військового капеланства у майбутньому.

З початком військової агресії Росії проти України у 2014 році почався новий і насправді дієвий період в історії капеланського служіння. Перший урядовий документ про капеланське служіння у лавах Збройних Сил України, Державній прикордонній службі та Нацгвардії з’явився 2 липня 2014 року.

Проте лише у 2016 році був підписаний наказ Міноборони №685 “Про затвердження Положення про службу військового духовенства (капеланську службу) у Збройних силах України”. У документі визначалась структура, основні завдання та порядок здійснення капеланського служіння.

Тоді представник Генштабу Олексій Терещук повідомив, що за перші чотири роки російсько-української війни під час АТО і пізніше ООС в Збройних Силах на волонтерських засадах пройшли ротацію майже 5 тисяч служителів, які здійснювали душпастирську опіку серед військовослужбовців.

Тобто без будь-яких штатних посад у відповідних військових формуваннях пастори й священики різних конфесій багато років їздили у найгарячіші точки українського фронту і здійснювали свою місію. Тривалий час капелани працювали, допомагали військовим, але не мали можливості офіційного оформлення та не були соціально захищеними. І лише у листопаді минулого року був проголосований парламентом і підписаний президентом Зеленським Закон «Про службу військового капеланства». І от в липні цього року він вступив у силу.

Що треба для реалізації військової капеланської діяльності за нормами чинного закону:

1. Військовим капеланом може бути громадянин України, який є служителем зареєстрованої в Україні релігійної організації та отримав від управління відповідної релігійної організації мандат на право здійснення військової капеланської діяльності.
2. Обов’язкова вимога для зайняття посади військового капелана – наявність вищої богословської освіти.
3. Відповідність міжконфесійним квотам в військових формуваннях.

Ігор Плохой, резидент Кабінету експертів і голова організації «Капеланське служіння війську», багато років звершує капеланське служіння на волонтерських засадах. Нині пріоритетна ділянка його місії – військові частини, які боронять південь України.

Він зазначає в контексті нового закону: «Завдяки цьому Закону капелани тепер мають привілеї, яких раніше не вистачало: соціальна захищеність, офіційне оформлення в окремій офіцерській структурі, зарплатня. В якомусь сенсі родина священнослужителя буде бачити в голові свого сімейства – героя, якому також й держава вдячна за його працю».

Водночас пан Плохой зазначає, що рішення піти на капеланський контракт, дуже відповідальне і має бути обдуманим. «Капелан постійно знаходиться в моральному та психологічному напруженні. Він має справу безпосередньо з наслідками, які залишили військові дії в психіці воїнів. Капеланство – це серйозний життєвий вибір», – наголошує Ігор Плохой.

В’ячеслав Когут – пастор Церкви «Альфа» та капелан, який служить тривалий час бійцям, також підтримує думку, що таке навантаження може дуже серйозно вплинути не тільки на служіння капелана на передовій, але й залишить величезний відбиток на його особистих сімейних стосунках і духовному стані.

Андрій Міщенко служить офіцером в ЗСУ і водночас виконує функції капелана. Також він є секретарем Ради Корпусу військових капеланів «Християнської служби порятунку». Називає Закон «Про Службу військового капеланства» важливою реформою. Водночас розуміє, чому бракує охочих оформитися капеланами в структурі ЗСУ та Нацгвардії згідно норм нового закону.

«Є кілька причин, через які не всі служителі церкви мають бажання служити в армії. Наприклад, відсутність богословської освіти, на яку тепер треба посвятити 5 років життя. Наступний момент – це казарма; не всі готові жити в спеціальних побутових умовах. А також не всі капелани-волонтери готові перейти довгострокову службу за контрактом з відповідними обов’язками», – пояснює пан Міщенко.

Виходить так, що Закон вже є, але виконати прописані там вимоги комусь не під силу, а комусь не до вподоби. Наприклад, є багато чинних капеланів-волонтерів серед євангельських протестантських церков, які не мають формалізованої профільної освіти, а відповідно не мають права підписати контракт. Утім серед служителів православної чи греко-католицької церкви богословську освіту мають значно більше капеланів.

Ухвалений закон ставить новий виклик перед всіма конфесіями – фундаментальніше і систематичніше готувати на майбутнє священнослужителів, які планують присвятити себе служінню саме у війську. А відповідно – стимулювати їх до здобуття богословської освіти і плекати бажання служити серед людей у формі. Щоб посвятити себе на таке служіння, яке займає значну частину життя, треба мати відповідне покликання.

Наостанок слід зазначити, що церкви і релігійні організації України вважають за необхідне зберегти паралельно капеланство, які здійснюється на волонтерських засадах. Щоб у військових частинах могли продовжувати нести духовне служіння як штатні офіцери, відповідальні за духовний супровід, так і ті священнослужителі, які працюють добровільно за ротацією. Тим більше, що визначена законом і положенням кількість штатних капеланів є вкрай недостатньою, щоб забезпечити служіння мільйонному українському війську.