У чому полягає небезпека легалізації проституції в Україні?

Останніми роками усе частіше підіймається питання легалізації проституції чи то як виду підприємницької діяльності, чи то як права людини на вибір такого роду діяльності. У будь-якому разі, це явище намагаються прив’язати до прав людини. Втім ми не можемо ігнорувати те, що ідея прав людини завжди виходила передусім із розуміння про їх природність, про людські честь та гідність.

На захист честі й гідності особи стають міжнародні стандарти прав людини, зокрема, у Преамбулі Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами чітко визначено, що «проституція і зло, яке супроводжує її, яким є торгівля людьми, що має на меті проституцію, несумісні з гідністю і цінністю людської особи і загрожують добробуту людини, сім’ї і суспільства». Із вказаного очевидними є головні аргументи неможливості легалізації проституції – недопустимість приниження людської гідності шляхом торгівлі людським тілом зі сторони держави.

Сьогодні в Україні за заняття проституцією передбачена адміністративна відповідальність згідно ст. 181-1 КУпАП України – санкції у вигляді попередження або накладення штрафу. Слід визнати, що дана заборона не є дієвою, втім це не свідчить про те, що дане заняття має знайти своє місце у правовому полі нашої держави.

Що означає слово «проституція»? У соціології девіантної поведінки під проституцією розуміють залучення до безладних статевих відносин інших осіб, крім подружжя, в обмін на негайну оплату грошима чи іншими цінними речами. Сам термін «проституція» походить від латинського слова «виставляти привселюдно». Отже, під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за плату, що не мають у своїй основі почуттєвого потягу, коли тіло людини перетворюється на товар.

Втім, окремі групи намагаються легалізувати проблему проституції у суспільстві, визначивши її як вид підприємницької діяльності. Так, законопроект №3139 від 18.09.2015 р. «Про регулювання проституції та діяльності секс-закладів» визначив своїми основними завданнями такі:

– забезпечення суспільних інтересів, пов’язаних із наданням сексуальних послуг;
– захист неповнолітніх та інших незахищених соціальних груп населення від втягування у примусове сексуальне рабство;
– надання сексуальних послуг на законних підставах;
– зменшення рівня безробіття та ін.

Щоб якомога конструктивніше прокоментувати ймовірність досягнення згаданих завдань, необхідно звернутися до досвіду тих зарубіжних країн, в яких легалізовано проституцію.

Так, згідно з результатами порівняльного дослідження, проведеного за замовленням Європейської комісії у 150 країнах, де проституція дозволена законом, випадків торгівлі людьми зафіксовано значно більше. Один з авторів дослідження, професор Гейдельберзького університету Аксель Дреєр, пояснює це так: «Попит на секс-послуги в країнах, де проституція легалізована, набагато вищий, ніж там, де це заборонено. Відповідно більше там і повій. А серед них чимало і тих, хто знаходиться в цих країнах нелегально…». У Німеччині, де проституція легалізована, в 60 разів більше повій, ніж у Швеції, де цей вид діяльності заборонений. При цьому в Німеччині зареєстровано в 62 рази більше випадків торгівлі людьми, ніж у Швеції, хоча населення Швеції – вдесятеро менше».

У Бразилії проституція також легальна, однак регулювати її досить важко – в країні поширена ВІЛ-інфекція, примусова проституція і дитяча проституція (за приблизними оцінками, до неї залучено близько півмільйона неповнолітніх). Крім цього, в країні високий рівень злочинності – за статистикою кожна друга повія піддавалася зґвалтуванню, побиттю або пограбуванню під час роботи.

Прибічники ініціативи легалізації проституції посилаються на європейський досвід, де діють декілька моделей легалізованого бізнесу інтимних послуг. Проте ця ініціатива викликала жорстку критику з боку правозахисних експертів, які переконливо доводять, що легалізація проституції приведе до масового розвитку секс-бізнесу, в який будуть швидко залучені сотні тисяч нових робітниць з числа українок, що зубожіли від кризи. Причому в умовах правового нігілізму їх права все одно не будуть захищені законом і державою.

Якщо подивитися у коріння проблеми проституції, то її підґрунтям, серед іншого, є важкі обставини людини, зокрема, бідність. Статистика показує, що проституція притаманна, як правило, бідним країнам. Соціологи серед причин (мотивів) проституції, вказують на такі: неблагополучні сім’ї; відсутність сім’ї; пристрасть до алкоголю, наркотичним і токсичним речовинам, насильство у сім’ї; сексуальні домагання у дитячому віці зі сторони дорослих членів сім’ї; безвихідь і бажання стати матеріально незалежними від сім’ї тощо. Тобто, на цей шлях стають люди в уразливому стані. За своїми ознаками легалізація проституція зі сторони держави може кваліфікуватися як торгівля людьми, за яку ст. 149 КК України передбачено кримінальне покарання.

Тут слід згадати шведську (скандинавську) модель вирішення проблеми з проституцією. Так, у Швеції з 1999 р. заборонено купувати секс, але не продавати. Погляд шведського уряду є таким, що проституція не може бути роботою, це завжди експлуатація, що є не сумісним із прийнятими на міжнародному рівні принципами щодо прав людини. Тобто, така модель боротьби з проституцією спрямована на боротьбу з попитом, як основною причиною існування проституції, яка передбачає кримінальну відповідальність для сутенерів і клієнтів проституції, але звільняє від відповідальності проституйованих осіб, пропонуючи їм допомогу для виходу з проституції і різні види підтримки, зокрема психологічну, правову, матеріальну.

Тобто, переведення фокусу на попит, спрямування зусиль на його зменшення відбивають і сучасну міжнародну правову позицію. Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми називає попит однією з засадничих причин торгівлі людьми. І сутенерство, і посередництво в торгівлі людьми, відповідно до шведської моделі, визнаються злочинами. Така модель вирішення проблеми втілює сучасне бачення проституції як системного пригноблення жінок і поєднує дієві механізми боротьби з цим явищем із реальною підтримкою постраждалих осіб.

З огляду на це, яких наслідків можна очікувати в Україні у випадку визнання проституції видом підприємницької діяльності?:
– узаконення ставлення до людини як до товару;
– уникнення відповідальності зі сторони тих, хто організовує таку торгівлю людським тілом, адже сама держава стає офіційним сутенером;
– знецінення ролі жінки у суспільстві;
– зростання попиту на секс-послуги, чим звеличуватиметься цінність так званого «професійного сексуального задоволення» поза межами сім’ї, і, при цьому, невирішена проблема прихованої проституції;
– поширення вірусних та інших статевих захворювань;
–  суспільна аморалізація;
– з’являється новий вид професійної діяльності, який можна обирати, а, можливо, цьому й навчатимуть і пропагуватимуть.