Статеве виховання в історії українців 

У давнину в українських родинах діти після досягнення певного віку переходили до іншої вікової категорії, де присвоювався новий статус, виникали чіткі обов’язки й очікування від оточуючих. 

З переходом від дитинства до парубоцтва чи дівоцтва одразу відбувалась активація настанови на одруження. І, власне, ця настанова визначала все статеве виховання й дошлюбне спілкування молоді. Поведінка молоді, спільне дозвілля, все було підпорядковане одній меті — створенню сім’ї. 

Статевого виховання в сучасному розумінні у традиційних українських родинах практично не було. З одного боку, взагалі не було заведено, щоб батьки розмовляли з дітьми про сексуальне життя. З іншого — морально-етичні засади християнства робили сексуальну тематику забороненою для обговорення в родинному колі. Але при цьому не можна сказати, що тогочасні підлітки не мали знань про інтимні стосунки. Тож далі про те, як відбувалося статеве виховання і звідки діти брали відповідні знання.

Деякі уявлення вони могли отримувати, періодично спостерігаючи вагітність матері чи інших жінок. Нагадаємо, що в давнину нерідко хата могла бути розділена на дві половини, в кожній з яких проживала багатодітна родина. Опис такого спільного помешкання можна знайти в повісті І.Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. 

Про фізіологічні особливості й відмінності іншої статі старші діти довідувалися, доглядаючи молодших дітей. Зазвичай одягом малих дітей була куца сорочечка, яка ледь приховувала дитячі геніталії від сторонніх очей. 

Певний вплив на статеве виховання мала й безпосередня близькість до природи, коли діти могли бачити статеві акти між тваринами. Про це є в повісті М.Коцюбинського “Тіні забутих предків”: 

“Вона давно вже була Іванкова, ще з тринадцяти літ. Що ж в тому дивного було? Пасучи вівці, бачила часто, як цап перчить козу або баран валує вівці, — все було так просто, природно, відколи світ світом, що жадна нечиста думка не засмітила їй серця. Правда, кози та вівці стають од того кітні (вагітні), але людям помагає ворожка. Марічка не боялась нічого. За поясом, на голім тілі, вона носила часник, над яким пошептала ворожка, їй ніщо тепер не зашкодить”. 

Ще одним важливим джерелом інформації сексуального характеру був фольклор, зокрема сороміцькі пісні, що їх співали на вечорницях та досвітках.  

Що ж до сексуального виховання в родинному колі, то найчастіше воно зводилося до того, що батьки всіляко обмежували знання дітей у цій сфері, аби стримати цікавість до протилежної статі. Почасти така поведінка батьків мала свою причину — аби не стався інцест. Це особливо зрозуміло, якщо зважити на побутові умови традиційної української родини, наприклад, ХІХ століття. Зазвичай хата мала одне, рідше два житлових приміщення, в яких спали разом усі члени родини у безпосередній близькості одне від одного. Тому такі страхи могли мати реальні підстави. Страх інцесту істотно впливав на вибудовування стосунків між батьками та дітьми, а також між різностатевими підлітками, які жили в одній родині. 

Усе це, разом із настановою на одруження, сприяло тому, що батьки досить легко відпускали своїх дітей на вечорниці. При цьому рідні брати й сестри не мали права разом відвідувати одне й те саме зібрання молоді. За цим дуже пильнували — на одних вечорницях міг бути тільки один представник від сім’ї. У чому знову ж таки “прочитується” страх інцесту. 

Яку ж роль відігравали тогочасні вечорниці в статевому вихованні? Насамперед такі зібрання були соціяльно схваленим способом безпечного зближення з протилежною статтю і певним прототипом молодіжної субкультури. Якщо проаналізувати функції вечорниць, то можемо виявити в них не тільки засвоєння нового культурного і соціяльного досвіду міжстатевих стосунків. Вечорниці давали можливість реалізувати специфічні прояви підліткового віку.  

Так, підліткам притаманна реакція емансипації, яка полягає в бажанні вивільнитися з-під опіки старших. Тому вечорниці були для них легалізованим способом тимчасово, з дозволу старших, вийти з-під їхньої опіки. Не перебуваючи під контролем батьків, молодь мала певну свободу дій. Але при цьому істотно підвищувалась і її особиста відповідальність. Особливо це стосувалося дівчат, до поведінки і вчинків яких завжди були суворіші вимоги, ніж до поведінки парубків. Така відмінність пояснювалася тим, що дівоча й парубоча честь здобувалася по-різному. Якщо дівчині її честь була дана з народження, і її головною метою було зберегти її. То хлопець мав здобути, завоювати свою честь у змаганнях з іншими. 

Підліткам також властиве майже інстинктивне групування з однолітками. Якщо діти охоче контактують з дорослими, то підлітки починають прагнути зменшити такі контакти. Підліткові групи проходять через усю історію людства — від первісного суспільства й античної Спарти до сучасних неформальних об’єднань. Тому вечорниці стають своєрідною формою підліткового гуртування. Описи таких зібрань підтверджують, що на них могли ходити тільки підлітки. Для їх проведення обирали спеціяльне місце — будинок самотньої жінки, інколи будинок бездітної пари. Окрім цих дорослих, інших на ці заходи не допускали. 

Крім того, найважливішою рисою підліткового віку є захоплення. Підлітковий вік без захоплень був би схожий на дитинство без ігор. На вечорницях такими захопленнями були музика, танці, співи, ігри, зокрема й релігійно-обрядові. При цьому деякі захоплення тогочасної молоді могли мати й практичний характер. Наприклад, на вечорницях вишивали або пряли. З одного боку, це давало можливість дівчатам продемонструвати свою вправність і працьовитість. А з іншого — можна було запозичити в інших дівчат вигадливі візерунки, обмінятися досвідом. Хоча задля справедливости варто сказати, що виконання такої роботи на вечорницях було пов’язане й з необхідністю підготувати посаг (скриню) до майбутнього весілля. Тож творча активність підлітків також була підпорядкована основній настанові — одруженню.

Оскільки у підлітковому віці відбувається статеве дозрівання, то для нього є характерними реакції, що зумовлені сексуальним потягом. Тому вечорниці були насичені різного роду еротичними компонентами. Починаючи від дівочих ворожінь про одруження, до спільних ігор з хлопцями, включаючи гру в притулу. Ігри, загадки, оповідки на вечорницях також мали виразний еротичний підтекст. 

Етнографи пишуть, що на вечорницях здобувався не тільки досвід першого емоційного спілкування з протилежною статтю. Молодь отримувала на них і досвід тілесного контакту — поцілунків, пестощів, обіймів, доторків тощо. При цьому ініціятива такого спілкування завжди належала хлопцеві. Зазвичай у тих іграх пара намагалася діяти обережно. Статевого акту як такого не відбувалося, однак могли практикувати неповноцінний статевий акт (вестибулярний), який не призводив до розриву дівочої пліви. Збереглись етнографічні матеріяли, які вказують на те, що деколи низький рівень обізнаности дівчат у фізіології статевого акту призводив до того, що хлопці під виглядом гри виконували з ними повноцінні зносини. Як наслідок — деякі дівчата ставали покритками (тобто народили позашлюбних дітей). 

Цікаво, що тогочасне статеве виховання передбачало досить чітке закріплення традиційно визначеної статево-рольової поведінки. Так, дівчата на українських вечірках повинні були займати очікувальну позицію. Вони не мали права приходити на інші вечірки, не мали права проявляти надмірну активність чи ініціятиву у спілкуванні з хлопцями. Натомість хлопці мали можливість обирати хату з вечірками, відвідувати досвітки в іншому селі тощо. Вважається, що все це було пов’язане з давнім розподілом сфер діяльности: усе, що стосувалося подій поза домом, належало чоловікові; те, що відбувалось усередині дому, — закріплювалося за жінкою. Приблизно такий прообраз можна прослідкувати в правилах вечорниць, що існували окремо для дівчат і парубків. 

Дівчата мали підготувати хату до вечорниць, прибрати, прикрасити її. Тобто відбувалася ніби своєрідна примірка тих форм поведінки, яких потрібно буде дотримуватись після одруження. 

При цьому парубоцька спільнота досить активно спонукала дівчат до бажаних для них форм поведінки. Але однаково не любили як надмірно розпусних дівчат, так і надто скромних. І тих і тих могли публічно принижувати, завдавати їм матеріяльної шкоди. Наприклад, обмазували дьогтем ворота чи хату, де жила дівчина, псували вишивку, з якою вона прийшла на вечорниці, тощо. Інколи розправою могло бути й фізичне покарання. Покарати могли і тих дівчат, які дозволяли собі словесну відсіч хлопцям або були надто гострі на язик. Такі каральні заходи мали сформувати певну поведінку — стриманість та поступливість у стосунках з чоловіками. Загалом, спроби дівчини проявити хоч якусь перевагу над хлопцем, особливо силову, сприймалися тогочасним суспільством як викривлення, що належало обов’язково виправити. 

З позиції сьогодення може скластися враження про пригнічене становище дівчат в українській культурі. Однак це буде не зовсім справедливо. Більшість дівчат не сприймала таке ставлення як щось негативне. Це було щось із категорії соціяльно прийнятних форм спілкування. Доказ — поблажливе ставлення батьків до відвідувань дітьми вечорниць. До того ж контакт із протилежною статтю на вечорницях збільшував шанс знайти собі нареченого. Якщо ж дівчина уникала спільних ігор і розваг із хлопцями, то таку поведінку розцінювали як відхилення.  

Отже, статеве виховання в історії українців мало виражену настанову на одруження із закріпленням чітко визначеної статево-рольової поведінки майбутнього подружжя. При цьому давні сексуальні звичаї формувалися тисячоліттями і були одним зі способів забезпечити виживання роду.