Тотальна вакцинація: викриваємо справжні наміри влади

Українці і щеплення мають досить складну історію взаємин. Здавалося, блискучі успіхи медицини щодо викорінення віспи, поліомієліту та інших страшних хвороб людства повинні були б переконливо довести усю ефективність цього методу. Та сучасне суспільство виявилось далеким від одностайності у питанні його подальшого застосування. Тож в оточені кожного з нас вистачає людей, які ретельно оберігають себе та дітей від будь-якої вакцинації. І бурхлива реакція українців на нещодавню законодавчу ініціативу, яку одразу охрестили законопроектом “про обов’язкову вакцинацію”, була досить прогнозованою. Що ж так лякає пересічних громадян, і чи можуть вони сподіватися, що їх позицію буде враховано? Спробуємо з’ясувати це прямо зараз.

Права пацієнта чи безпека суспільства

Табір категоричних противників щеплень постійно зростає. І наразі став настільки великим, що змушеною реагувати на ситуацію виявилась навіть Всесвітня організація охорони здоров’я. Так у 2019 році відмову від вакцинації було внесено до її щорічного списку глобальних загроз людству. Та це ні на мить не похитнуло позицій тих, хто переконаний у шкідливості щеплень. Адже хвиля відмов від них виникла не на порожньому місці. Ускладнення від вакцинації, які стали вже далеко не поодинокими випадками у всьому світі, наповнили серця багатьох батьків справжнім жахом. А вражаючі масштаби фальсифікату ліків в Україні зробили цю справу взагалі схожою на гру у «російську рулетку».

Не подолав ці побоювання навіть Covid-19. Проти вакцинації від коронавірусу, згідно з опитуванням, налаштовані 42% українців. Тож не дивно, що у самий розпал карантину,на сайті президента з’явилася петиція з проханням забезпечити громадянам їх природне право на особисту недоторканність і повагу до гідності особи. Автор наголошував, що чинне законодавство передбачає згоду пацієнта на будь-яке медичне втручання, та просив Володимира Зеленського не допустити можливості примусового тестування або вакцинації, з огляду на карантинні заходи. Петиція швидко зібрала необхідну кількість підписів, і президент був змушений реагувати.

Його позиція була досить очікувана. У своїй відповіді гарант підкреслив, що обов’язкових тестувань і щеплень від українців вимагає законодавство країни. Так закон “Основи законодавства України про охорону здоров’я” встановлює, що до окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватись обов’язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи. Про можливість обов’язкових щеплень проти масового поширення небезпечної інфекційної хвороби говорить і закон “Про захист населення від інфекційних хвороб”. При цьому Зеленський зауважив, що особи винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть персональну відповідальність.

Дивіться програму КАБІНЕТ ЕКСПЕРТІВ за участю Сергія Гули. Тема: “Вакцинація”

На сторону обов’язкової вакцинації став і Верховний суд України, який 13 травня 2019 року відхилив клопотання про скасування заборони на відвідування невакцинованими дітьми шкіл і дошкільних закладів. У постанові було зазначено, що завдання держави – забезпечити оптимальний баланс між реалізацією особистого права дитини на освіту та загальним правом суспільства на безпеку. Тобто в даному випадку принцип важливості громадських інтересів над особистими є превалюючим. Однак лише в тому випадку, коли таке втручання має об’єктивні підстави, тобто було виправданим. Щодо питання відвідування дошкільного навчального закладу дитиною, батьки якої відмовилися від щеплень, то воно має вирішуватись лікарсько-консультативною комісією.

Як показує практика, позицію обов’язкової вакцинації підтримує і Європейський суд з прав людини. Так  рішення у справі “Соломахін проти України” від 15 березня 2012 року зазначає, що порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим у разі дотримання цілей охорони здоров’я населення і необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Маркер на готовність

Але у владних кабінетах вирішили ще більше підсилити свої позиції, зробивши контроль держави за епідеміологічною ситуацією більш жорсткішим. Тож наприкінці першої декади вересня у Верховній Раді був зареєстрований законопроект №4058 “Про систему громадського охорони здоров’я та забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”. Автор документа – депутат від “Слуги народу” Євген Шевченко та робоча група у складі медиків – інфекціоністів. Зокрема, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця Ольга Голубовська і лікар-епідеміолог, інфекціоніст Олексій Галімський.

Та суспільство сприйняло цю законодавчу ініціативу досить категорично. Адже одним з ключових пунктів законопроекту стала норма про можливість відсторонення від роботи та навчання осіб, які ухиляються від обов’язкової вакцинації та проходження медоглядів. Обурення громадськості змусило народного обранця поспіхом відкликати цей скандальний документ. Виправдовуючись, нардеп запевнив, що законопроект був покликаний захистити дітей від персоналу, який може хворіти на край небезпечні інфекції. Та, схоже, що у цього “закону про обов’язкову вакцинацію”, як охрестили його ЗМІ, була і інша мета: протестувати суспільство на готовність сприйняти необхідність тотального щеплення.

Звісно, це лише припущення, але абсолютно абсурдним воно не здається. Адже поява законопроекту відбулася на фоні досить красномовних подій. Перш за все, це рекордні цифри нових випадків коронавірусу у серпні, та активна дискусія про необхідність обов’язкових щеплень проти грипу, як ефективного способу значного пом’якшення епідеміологічної ситуації. Звісно така вакцинація не захищатиме від COVID-19, але дозволить уникнути зайвої госпіталізації і звернення до лікарів. Тому є дуже цікавою для влади, яка намагається врятувати економіку країни від другої хвилі пандемії. І тут, у боротьбі за громадську думку, на її боці виступають рекомендації цілої коаліції авторитетних установ: Всесвітньої організації охорони здоров’я, Всеукраїнської асоціації дитячої імунології, Української академії педіатричних спеціальностей та Національної технічної групи експертів з питань імунопрофілактики. Ну і звісно офісу головного санітарного лікаря, який, ще у квітні видав постанову щодо вакцинації в умовах COVID-19.

Ще одним аргументом на користь нашого припущення є формування держбюджету на наступний рік, одним з ключових пріоритетів якого зазначено вакцинацію від коронавірусу. Адже у світі на етапі клінічних випробовувань опинилось вже понад три десятка вакцин. Тож можливість масової вакцинації очікують вже в першому кварталі 2021 року. Хоча не виключено, що це може відбутися і значно раніше. Приміром, МОЗ США доручив всім своїм штатам підготуватися до можливої ​​вакцинації деяких груп населення вже 1 листопада. А у Росії навіть повідомили про перші щеплення 40-ка тисяч добровольців, заявивши, що документ про вакцинацію від Covid-19 незабаром стане обов’язковим доповненням до паспорта і візи при міжнародних перельотах і подорожах.

Тотальне щеплення – можливе?

То чи можливе тотальне щеплення? Певною мірою – так. Але змінити знак питання на знак оклику у нашому підзаголовку державі, попри всі її оптимістичні бажання, буде досить не просто. Адже сама поява вакцини автоматично не змінить настроїв, що міцно охопили майже пів країни. І поспіх, з яким зараз створюється ця «імунологічна панацея» зовсім не грає на користь переконання скептиків. Адже навіть прес-секретар ВООЗ була нещодавно змушена визнати, що під час проведення просунутих клінічних випробувань «чіткого сигналу» про ефективність, на рівні хоча б 50% від необхідної, досі не продемонструвала жодна з вакцин-кандидатів. В той час, як Оксфордський університет і компанія AstraZeneca взагалі тимчасово призупинили клінічні випробування свого зразка, після того як у одного з волонтерів було виявлено «потенційно незрозуміле захворювання». Така ситуація аж ніяк не привід для розмов про тотальну вакцинацію, особливо в країні, де відверто бояться щеплень. І ніякі вимоги та законопроекти тут не допоможуть. Аж поки на тривалій практиці не буде переконливо доведено ефективність будь-якої антиковідної вакцини.

Якщо ж говорити про обов’язковість щеплення взагалі, то слід пам’ятати наступне: постанова Верховного суду, про яку ми вже згадували, все ж залишила нам певні права. Так особам, які не досягли п’ятнадцятирічного віку чи визнані в установленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться тільки за згодою їх об’єктивно проінформованих батьків або інших законних представників. Якщо ж особа та (або) її законні представники відмовляються від обов’язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них тільки відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови, засвідчивши це актом у присутності свідків (ч. 6 ст. 12 Закону України “Про захисту населення від інфекційних хвороб “).

Крім того, відповідно до ч.4 ст. 284 Цивільного кодексу України повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. Адже статті 42 і 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» зазначають, що медичне втручання допускається лише в тому випадку, коли воно не може завдати шкоди здоров’ю пацієнта. Тож майте це на увазі. Бережіть себе. Та залишайтесь оптимістами.