Органам влади заборонено просувати будь-яку ідеологію. Чому ЛГБТ – виняток?

Держава та її уповноважені представники не мають права здійснювати пропаганду будь-якої ідеології. Стаття 15 Конституції України чітко фіксує: жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова. Таким чином Україна надає свободу різним ідеологіям, забезпечуючи різноманіття («плюралізм»), що є обов’язковою умовою існування демократичного суспільства. При цьому надання переваги одній з релігій чи ідеології вважається пропагандою такої ідеології та, відповідно, може бути визнане дискримінацією іншої ідеології.

Ідеологія — це система поглядів, ідей, переконань, цінностей та установок, які виражають інтереси різних соціальних груп, класів, товариств, в яких усвідомлюються і оцінюються відносини людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі соціальної діяльності, спрямованої на закріплення або зміну існуючих суспільних відносин.

ЛГБТ спільнота позиціонує себе як рух, який сповідує та просуває відповідну ідеологію. Їхні тези та ідеї викликають суспільний спротив, мають дуже обмежену підтримку зацікавлених груп. В Україні їхня ідеологія намагається закріпитися у законодавстві та підзаконних актах через словосполучення «сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність».

Згідно положень п. 1 р. 3 Загальних правил етичної поведінки державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, державні службовці та посадові особи місцевого самоврядування зобов’язані виконувати свої посадові обов’язки якнайкраще, чесно і неупереджено, незважаючи на особисті ідеологічні або інші погляди, не надавати будь-яких переваг та не виявляти прихильність до окремих фізичних чи юридичних осіб, громадських організацій, а також не допускати ухилення від прийняття рішень та відповідальності за свої дії (бездіяльність) та рішення. Зазначена норма діє в Україні з 2016 року. І очевидним є факт, що у випадку пропаганди однієї з ідеологій, державні службовці порушують правила етичної поведінки.

Крім того, заборона пропаганди ідеології закріплена в ст. 35 Конституції України. «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова».

Натомість в нашій країні спостерігаються постійні дії органів влади та окремих посадових осіб, які мають ознаки ідеологічно вмотивованих. Для підтвердження цього твердження пропонуємо наступні факти…

1. У 2015 році вперше в українському законодавстві з’являється словосполучення «сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність». У Кодексі законів про працю заборонили так звану дискримінацію за вказаними ознаками. Таким чином, ідеологічна термінологія, яка викликає незгоду у більшої частини суспільства, потрапила у правове поле.
2. Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1578-р «Про затвердження плану заходів з реалізації зобов’язань Уряду України, взятих в рамках міжнародної ініціативи «Партнерство Біарріц» з утвердження гендерної рівності», передбачено наступні цілі: «Розвивати інклюзивний та гендерно чутливий публічний простір…», «Забезпечити наскрізність принципів гендерної рівності в освіті», «…запровадження обов’язкової антидискримінаційної експертизи всього освітнього контенту» (нагадаємо, що антидискримінаційний підхід призвів до необхідності демонструвати у фільмах осіб з нетрадиційною сексуальною орієнтацією).
3. Згідно положень Угоди про фінансування між Урядом України та Європейською Комісією, що діє від імені Європейського Союзу [Механізм розвитку громадського суспільства України ENI/2020/042-796] від 06.10.2020, передбачено проведення заходу – «Створення системи підтримки та підвищення обізнаності для громадян, що перебувають під тиском захисту своїх громадянських, політичних і соціальних прав», що має на меті «…уникнення посилення гендерних нерівностей і стереотипів шляхом реалізації підходу на основі прав ЄС». У документі також прямим текстом зазначається: «Захід має включати питання ЛГБТІ і буде спрямований на пілотування процесів за участі декількох зацікавлених сторін з метою досягнення інклюзивного, сталого економічного розвитку та відновлення після пандемії COVID-19 у країні». Там же заплановано «просування свободи асоціації, мирних зібрань та недискримінації на основі статі, расового чи етнічного походження, релігійних уподобань чи вірувань, інвалідності, віку чи сексуальної орієнтації».
4. Згідно положень розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2019 р. № 1415-р «Про схвалення Державної стратегії у сфері протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу, туберкульозу та вірусним гепатитам на період до 2030 року», передбачено, що «…цілі та інструменти реалізації Стратегії базуються на таких ключових принципах і засадах: дотримання прав людини та недопущення дискримінації за станом здоров’я, віком, соціальним статусом, сексуальною орієнтацією, ґендерною ідентичністю…».

Абсолютною протилежністю зазначених цілей є нещодавній Указ Президента від 02.06.2021 № 225/2021 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року «Про Стратегію людського розвитку», яким визначено, що «головними чинниками високого рівня неінфекційних захворювань є ризикована поведінка людей (нездорове харчування, низька фізична активність, куріння, зловживання алкоголем), обумовлена неналежним усвідомленням власної відповідальності за своє здоров’я, та недостатня профілактична робота (особливо на рівні первинної медичної допомоги). Поширені серед молоді шкідливі звички, а також безвідповідальна сексуальна поведінка молодих людей є одними з ризиків поширення ВІЛ-інфекції та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом тощо».

Крім того, згідно затвердженого наказом МОЗ від 12.07.2019 № 1606 «Порядку надання послуг з профілактики ВІЛ серед представників груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ», до  груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ відносять  «… чоловіків, які мають сексуальні стосунки з чоловіками (далі – ЧСЧ), осіб, які надають сексуальні послуги за винагороду (далі – СП), людей, які вживають наркотичні засоби ін’єкційним шляхом (далі – ЛВНІ)».

Тому захист та пропаганда ідеології ЛГБТ є прямим сприянням поширенню ВІЛ в Україні.

5. Крім того, п. 35 Плану реалізації Національної стратегії з прав людини до 2023 року передбачає розробку Мінсоцполітики методичних рекомендацій щодо проведення гендерного аудиту підприємствами, установами та організаціями. А п. 28 передбачає необхідність «…уніфікації використання терміна «нетерпимість» та обов’язкового врахування мотивів нетерпимості за такими ознаками, як … ідеологічні переконання, сексуальна орієнтація, гендерна ідентичність…», на виконання зазначеного пункту вже ініційовано прийняття законопроекту №5488, щодо якого рух «Всі разом!» на початку липня подав судовий позов.

Нормативно-правових актів в Україні, які захищають та спрямовані на пропаганду ЛГБТ ідеології – вже десятки. Але постає питання про те, чи відповідають всі вони нормам Конституції та нормам класичного міжнародного права, що спрямоване на захист сімейних цінностей?

Згідно положень ч. 3 ст. 16 Загальної декларації прав людини 1948 року, сім’я є природним і основним осередком суспільства  і  має право на захист з боку суспільства та держави. Це єдина система цінностей, яка підлягає захисту державою. Згідно положень ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Відповідно держава має утримуватися від просування пропозицій ЛГБТ-руху як таких, що мають ідеологічну складову, а також несуть небезпеку для життя та здоров’я людей.

Руслана Мохнюк, адвокат,  резидент Кабінету експертів.