Представляємо Михайла Шевченка, виконавчого директора Національного інституту сексології та сексуального здоров’я, координатора Української Школи сексології. Займається сексологією та психотерапевтичною практикою. Тренер з сексуальної та статевої грамотності. Кваліфікацію психолога він отримав у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. Додаткову освіту здобув за напрямом сексології. Має наступну область науково-прикладних інтересів: сексологія, соціалізація статі, психотерапія сексуальних дисгармоній, статеве виховання.
– Пане Михайле, як ви для себе визначаєте поняття «гендер»?
– Гендер – це квазінаукова теорія, яка претендує на абсолютні знання і на абсолютну істину. Спочатку гендерна теорія була про чоловіка і жінку. З часом вона політизувалася, почали цими темами маніпулювати. Це призвело до того, що зараз гендер – це будь-яка сексуально-рольова фантазія, яка може виникнути у людини. Але вважати себе можна, як завгодно, проте питання наступне: наскільки воно заважає людині жити? Людина може потрапити в психіатрію через те, що вона не може соціально адаптуватись, коли виникають проблеми із сприйняттям себе і у людини виникає велике тривожне напруження. В такому випадку, треба звертатися за допомогою до спеціаліста, щоб він допоміг людині адаптуватися до навколишнього середовища, переосмислити або сформувати якісь навики. А не вимагати, щоб інші сприйняли ці порушення як норму. Має бути орієнтир. Якщо цього орієнтиру людина не має – «хто я насправді», я можу фантазувати про що завгодно. А якщо я не можу себе ототожнити із тією статтю, якою я є – то вже клінічні випадки або питання до психіатра. Є шизофренія великої психіатрії, тобто люди, які вже знаходяться на лікуванні стаціонарному або на амбулаторному. Це люди, які розповідають про якісь фантазії, але вони приймають ліки, щоб ці фантазії не заважали їм жити в цьому світі.
– Чи має це явище наукове обґрунтування або є ідеологією?
– Первино слово «гендер» і не хороше, і не погане. Але якщо починаємо досліджувати нові сенси, які на нього накладаються, то це дуже схоже на комуністичні ідеї. Те, що зараз роблять гендерні активісти, те ж саме робив Троцький. Він вважав, що людей потрібно перевиховувати насильницькими методами, тоді буде кращий світ. Те ж саме ми можемо спостерігати і в діяльності сучасних гендеристів: якщо людину насильно перенавчить, то світ зміниться і буде таке утопічне суспільство, в якому всі заживуть щасливо та мирно. Але як показує досвід, ці ідеї закінчувались ГУЛАГами і холокостами. Тому потрібно фільтрувати, що нам зараз пропонують.
Гендерна ідеологія, як будь-яка форма ідеології, претендує на реальність і на істину. Будь-яка ідеологія пред’являє претензії на те, якою має бути наша реальність і починають людей під цю реальність виховувати. Здавалося б, комунізм заборонений, але неокомуністи прийшли під новими гаслами і новими прапорами. Гендерна ідеологія – це та ж сама ідеологія, тільки вона зразка 19-20 року. Кожні сто років історія повторюється. Хоча деякі дослідники тоталітаризму вважають, що людство так схильне, щоб повертатися до тоталітаризму. Тому я думаю, що гендерна теорія – це перші кроки до того, щоб знову вказувати людям, як їм бути, як їм виглядати і під приводом боротьби за гендерну ідею карати і саджати в тюрми.
– У контексті науки психології чи наявні засади для впровадження нового терміну?
– Мені як психологу гендерна теорія незрозуміла. Є психологія маскулінності і є психологія фемінності. Є сімейна психологія. Є психологія пари. І для психолога ця термінологія зрозуміліша науково обґрунтована. Всі методики адаптовані під ці терміни. Коли ми говоримо про психологію гендера, незрозуміло про що ми говоримо. Що таке гендер?
В історії ми можемо зустріти, що в різних науках просто підмінювались слова, щоб хтось отримував нові посади, нове фінансування, більш політичний аспект, маркетинговий хід. Можна сказати, що гендер – це маркетинговий хід певних політичних угрупувань для реалізації своїх ідеологічних бачень щодо цього світу. З точки зору психології гендер – це повністю незрозуміле явище. Західні фонди дають грант, коли є слово гендер.
– Які ви вбачаєте загрози в гендерної теорії?
– Будь-яка ідеологія, коли приходить до влади, проводить репресії проти того, хто з нею незгідний. І ми вже бачимо що це далеко не толерантність. І що таке толерантність – це адаптованість організму до хвороби. Де імунна система уже не працює. Кожна ідеологія шукає нових своїх прихильників. А це дитяче середовище: школи, дитячі садочки, університети – це три складових соціальних інстанції, куди вона намагається засунути свої щупальця.
Сучасні тенденції гендерних теоретиків-ідеологів: вони йдуть в школи. І назвали це «гендерно-нейтральним вихованням». Тут навіть саме звучання викликає ряд питань. Ідея такого виховання полягає у тому, що людина – дитина має сама нібито визначити, якої вона статі. Тобто педагоги, вихователі, сім’я не має тепер права заважати дитині визначитися у тому, хто вона: чоловік, жінка або ще хтось. Гендерно-нейтральне виховання підвищує рівень тривожності серед підлітків і формує неадекватну самооцінку. Як сексолог я мушу констатувати: гендерно-нейтральне виховання може сформулювати неправильну сексуальну орієнтацію.
В мене величезне питання: психічний апарат коли формується? Гормональна система? Психосексуальне становлення дитини? Те, що дитина має самостійно визначатися – абсурд. Тоді всі підручники психології та біології треба спалити, бо вони були неправі. Але це ще більш абсурдно.
– Які перспективи є для Україні в цьому контексті?
– Кожен має робити свою справу для майбутнього нашої країни, а по-перше, для майбутнього наших дітей. І коли це майбутнє під фантиком гендерно-нейтрального виховання зайде в школи, що ми зробимо? Коли дитині враховуючи її психосексуальне формування, потрібно будувати адекватну самооцінку, мати орієнтири, ставити цілі і уміти ухвалювати рішення, а її у ще більшу тривогу поглинають, що вона має сама визначитися хто вона чоловік чи жінка. Люди дорослі не завжди можуть визначитися. А тут це пропонують дитині, у якої несформована кора головного мозку, яка ще розвивається. Це призведе до величезної тривоги. Суспільство, яке має великий рівень тривожності, потребує диктатора, який би вказував що робити і таким чином зменшував би рівень тривожності.
В України зараз є багато шансів відстояти свою сім’ю. Сім’я – це основа, це структура, де формується особистість, де дитина вчиться ідентифікувати чи це батько, чи це мати по певним ознакам, в тому числі, статевим. Це нормальний природний процес. І батьки відповідальні за те, щоб допомогти дітям ідентифікуватися у межах їхньої природної статі. А якщо дитина запитує, а ви мовчите – це відчуження, а відчуження – це тривожність. Навіщо нам допускати це?