Екстремізм як лівий стиль. Що насправді відбувається у США?

Сполучені Штати люто лихоманить. Масові заворушення зі спалахами насильства не вщухають тут вже більше тижня. Звісно, протест – справа для Америки зовсім не нова. Але щоб десятки міст запалали практично одночасно, а до початку радикальної фази подій пройшло менше доби – такого в країні не відбувалось ще з часів Мартіна Лютера Кінга. Формально вимога протестуючих, обурених жорстокою смертю Джорджа Флойда, – більш суворе звинувачення для поліцейського, якого підозрюють у його вбивстві, без застережень «заподіяння смерті з необережності». Та поряд з цим, майже одразу, почали гучно лунати і заклики «Дональд Трамп повинен піти!». Тож автоматично виникає питання, чи досягли б такого масштабу нинішні протести, якби на обрії американської політики не майоріли президентські вибори?

Хронологія подій

25 травня 2020 року. Вечір. Міннеаполіс, штат Міннесота. 46-річний Джордж Флойд намагається розрахуватися 20-доларовою банкнотою, справжність якої викликає підозру. Дзвінок в поліцію. Прибуття патруля. Затримання. Поліціанти кладуть Флойда обличчям в асфальт та міцно притискають шию коліном. Попри неодноразові скарги на проблеми з диханням, його утримують у такому положенні понад вісім хвилин. Афроамериканець втрачає свідомість, потрапляє в лікарню та невдовзі вмирає.

Копи фіксують в рапорті опір при затриманні у стані алкогольного сп’яніння. Але інцидент зафільмовано перехожими, відео яких потрапляє в мережу та одразу стає вірусним. Адже свідчить, що дії поліцейських були абсолютно невиправдані.

26 травня. Вже на наступний день всіх поліцейських, які брали участь у затриманні, звільняють. Починається службове розслідування.

На місці смерті Флойда збирається багатотисячна юрба, яка згодом бере в облогу поліцейський відділок, в якому служив Дерек Човін. Саме він застосував задушливий прийом, що мав трагічні наслідки. Протест одразу переходить в радикальну фазу: дільницю закидують камінням, поліція у відповідь застосовує травматичну зброю та сльозогінний газ.

27 травня. Протести ширяться країною. Трамп вперше коментує подію, обіцяючи домогтись правосуддя. До справи береться ФБР. Але на ситуацію це не впливає: заворушення набирають більших обертів. З’являються перші мародери, що грабують крамниці та супермаркети.

28 травня. Повторний розтин підтверджує, що Флойд помер від відсутності кровотоку в мозок – і це справді вбивство. Влада Міннеаполіса відразу заявляє про расовий характер його смерті. Протестувальники у відповідь спалюють поліцейську дільницю Дерека Човіна, починаючи нищити район Лейк-стріт, що вважається візитною карткою міста.

Трамп зазначає, що  такі дії ображають пам’ять загиблого, та займає рішучу позицію: «Я не можу сидіти склавши руки і дивитися, що відбувається з великим американським містом Міннеаполіс. Це повний провал керівництва. Або дуже слабкий, радикально лівий мер Джейкоб Фрей збереться і поверне над містом контроль, або я надішлю національну гвардію і покажу, як це треба робити».

В епіцентрі подій введено надзвичайний стан та комендантська година. Дереку Човіну пред’явлено звинувачення у вбивстві третього ступеня.

29 травня. Жертвою протестів, що швидко переходять в сутички з поліцією, грабіж та мародерство, стає 21-річний житель Детройта. Ще троє гинуть в Індіанаполісі, Чикаго та Сент-Луїсі. Тільки за одну ніч натовп спалює та руйнує 47 поліцейських автомобілів, а багато офіцерів отримують поранення.

Губернатор штату Міннесота Тім Вальц просить про введення бійців Національної гвардії та заявляє, що «ситуація в Міннеаполісі більше не має ніякого відношення до вбивства Джорджа Флойда». Поліція, починає діяти помітно жорсткіше.

30 травня. Тисячі людей перекривають ключові транспортні артерії, беруть участь в сутичках з поліцією, спалюють державні установи та навіть церкви. Відбувається спроба штурму Білого дома. Штати Джорджія, Огайо, Колорадо, Вісконсін, Кентуккі та Юта закликають федеральну владу ввести Нацгвардію.

Президент заявляє, що мирних демонстрантів не повинен заглушити «озлоблений натовп», та звинувачує в безладді лівих радикалів, вимагаючи визнати їх терористами.

31 травня. Протести все більше схиляються у бік радикалізму та охоплюють понад сотню американських міст, в десятках з яких введена комендантська година. В п’ятірку найбільш постраждалих – входять Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Х’юстон, Санта-Моніка та Атланта. В Іллінойсі, Каліфорнії та Орегоні розграбовано десятки крамниць з каннабісом.

На початку червня ситуація досягає свого апогею. За останніми даними, правоохоронцями затримано вже понад 10 тисяч протестувальників, а Національну гвардію введено в 31 штат. І хоча припинити насильство людей закликає навіть брат вбитого Джорджа Флойда, –  конфлікт не вичерпано і досі. Тож спробуємо з’ясувати, що ж так роздмухує його ескалацію?

Наступ ліво лібералів

Без сумніву, проблема поліцейського свавілля лежить у цій історії прямо на поверхні. Та попри це, вона не є єдиним двигуном протесту. Адже, через фатальний збіг обставин, свою важливу роль тут відіграли і інші фактори. І шукати їх слід у декількох вимірах: економіці, соціальній психології, виборчих перегонах та ідеології.

Соціальну вихідну відверто мародерського характеру нинішніх подій не можна розглядати ігноруючи загальну втому американців від затяжного локдауну. Мільйони з них втратили роботу за останні місяці, як і сам Джордж Флойд. Тож, на вуличних графіті все частіше можна побачити відкриті погрози новоспеченого пролетаріату: «Rich are not safe anymore» (Багаті більше не в безпеці). А мародерство, у цьому контексті, для багатьох –лише відновлення соціальної справедливості.

Масовий вилив люті в певній мірі пов’язаний і з досить серйозним накопиченням суспільної енергії, що закумулювалася під час тривалої карантинної ізоляції. Журналіст Spectator Фредді Грей справедливо пише: «Життя в містах завмерло. А тепер міста горять. <…> Люди – істоти соціальні. Схильність до насильства зростає, коли коло спілкування стає дуже обмеженим». Це справді так, і частково пояснює, чому серед протестувальників так багато білих. Але тільки частково. Адже їх надвисока присутність у рядах активістів, поряд з величезною кількістю афроамериканців у лавах поліції, ставить расове підґрунтя спротиву під велике питання, та вимагає більших глибоких пояснень.

Щоправда, участь добре організованих лівих екстремістів з радикального крила Black Lives Matter («Чорні життя важливі»), які вважають, що час мирних протестів закінчено і єдина можливість змінити ситуацію – це насильство, дає певні підстави говорити про расовість конфлікту. Та зовсім не у інтерпретації ліберальних ЗМІ, які звинуватили адміністрацію Трампа в потуранні проявам системного расизму з боку поліції. Адже штат Міннесота вважається одним з оплотів Демократичної партії. А самим Міннеаполісом десятиліттями керували мери-демократи, які за статутом мають повну владу над поліцейським управлінням. І ось огидний прояв поліцейської жорстокості чомусь стався саме тут. І до чого ж тут Трамп, може пояснити хіба що тільки специфічна логіка ліво ліберального дискурсу.

Та такі дрібнички зовсім не бентежать демократів, які докладають усіх зусиль щоб надати конфлікту саме расового забарвлення. «Коли історики будуть згадувати епоху Трампа, вони, цілком ймовірно, зможуть сказати, що втіленням його президентства став цей момент – коли садист-поліцейський, на очах у всіх, майже дев’ять хвилин стояв коліном на шиї афроамериканця, а вулиці вибухали люттю», – заявляють вони, майстерно нагнітаючи ситуацію. Та це й не дивно. Адже «виборча машина» президентських перегонів набирає все більших обертів та й не думає зупинятись. Тож дивно було б не скористатися таким несподіваний «подарунком», і не піти у наступ. Особливо з огляду на маніакальне прагнення демократів, які звикли нав’язувати суспільству своє бачення світу, покласти край тій «епосі Трампа» за будь-яку ціну.

Саме тут і приховано головну причину винесення протестів за межі Міннеаполіса. Саме це і пояснює, чому серед маніфестантів тільки третина афроамериканців, а найжорсткіші погроми пройшли саме в «демократичних штатах». Чому демократи-губернатори, які тільки нещодавно вводили у своїх штатах найбільш жорсткий режим карантину, тепер легко і невимушено дозволяють протестувальникам порушувати обмеження. Чому мер Міннеаполіса, який гнівно виступав проти богослужінь в храмах, називаючи їх «катастрофою для громадської охорони здоров’я», так толерантно налаштований до темношкірих погромників. Чому мер Нью-Йорка Білл де Блазіо заявляє: «Ми завжди поважали ненасильницькі протести!» і віддає своє місто на відкуп мародерам. Чому мер федерального округу Колумбія Мюріель Боузер наказує підвідомчій поліції не брати участь у захисті федеральних будівель. А члени передвиборного штабу Байдена жертвують до Фонду свободи Міннесоти на застави і адвокатів для затриманих під час заворушень. Та чи можуть справді спекуляції на смерті Флойда суттєво вплинути на вибір американців?

Хто ж переможе?

Безумовно, на електоральні рейтинги в Сполучених Штатах впливають будь-які події із життя суспільства. Тож, менш ніж за шість місяців до виборів Трамп стикається, можливо, з найголовнішим викликом в своїй політичній кар’єрі. І це після пандемії, що забрала життя понад ста тисяч американців, величезних економічних проблем та загострення протистояння з Китаєм. Все це серйозним чином ускладнює перебіг передвиборчої кампанії президента. Та попри всю складність ситуації, Трамп може вийти з неї переможцем.

Перш за все, слід взяти до уваги, що найважливішими проблемами країни, за даними Gallup, громадяни США вважають епідеміологічну ситуацію (40%), компетентність влади (24%) і стан економіки (16%). Расові ж відносини в пріоритеті лише у 4% респондентів. Крім того, на минулих виборах тільки 8% темношкірого населення приєдналось до симпатиків нині діючого президента. Тож питання расизму, яке так намагаються поставити на порядок денний демократи, зовсім не гарантує їм електоральний успіх.

Не можна не враховувати і те, що проти учасників протесту зріє величезне невдоволення пересічних американців. Дискредитують ці заворушення і самих демократів, адже найбільше відбуваються саме в тих регіонах, де вони при владі. Так колишній мер Нью-Йорка Рудольф Джуліані відверто декларує: «Подивіться на міста, де міському майну було завдано збитків на сотні мільйонів доларів, де будуть жертви і постраждалі. Це все міста, де більшість підтримує демократів і де політика влади покриває кримінал. Так буде виглядати майбутнє, якщо ви оберете демократів».

Водночас, радикалізація лівих рухів несподівано покликала до життя поняття «зворотного расизму», коли чорношкіре населення почало нападати на білих. Що автоматично гарантує мобілізацію правого електорату, який вже зараз збирається в дружини, щоб зі зброєю в руках протидіяти мародерам. А біле населення і середній клас згуртовуються навколо Трампа, який виглядає у цій ситуації як справжній оплот порядку. І він сміливо заявляє: «Я стою перед вами в рішучому протистоянні будь-кому, хто використовує цю трагедію, щоб грабувати, нападати та погрожувати». Тож подолання електорального відставання, яке наразі фіксує соціологічне опитування по відношенню до Байдена, та переобрання на наступний термін – речі для діючого господаря Овального кабінету цілком реальні.

Дивіться програму КАБІНЕТ ЕКСПЕРТІВ на тему: “Чорні бунти чи ліберальні погроми?”

Звісно ліволіберальна політична еліта чудово розуміє як зростуть шанси Трампа, якщо йому вдасться побороти цю кризу чи принаймні ще більше не радикалізувати ситуацію. Та буде йти до кінця. Отримуючи підтримку і зі Старого Світу, де дуже сподіваються на поворотний момент, та поновлення Америки у якості флагмана сучасного лібералізму. Тож тільки найближчий час покаже, яким насправді буде градус подальшого протистояння, та чи зможе Міннесотська трагедія так зухвало змінити хід світової історії.

Віталій Виноградов, аналітик Кабінету експертів.