Аборт, вінчання та інші “права” людини

Що робить людину людиною? Морфологія тіла? Кількість прожитих років? Здатність до самообслуговування? Мозкова активність?

На думку борців за право на вбивство ненародженої дитини, людина – це представник виду homo sapiens, якій пощастило народитися. Хто не встиг – вибачайте, ви не людина. Наявності сформованого тіла з органами, мозкової діяльності, реакції на подразники та здатності пізнавати світ – не достатньо для того, аби вважатися істотою з беззаперечним правом на життя.

Те, що така думка позбавлена будь-якої медичної логіки стає очевидним, якщо брати до уваги, що ті ж самі борці за «права» вважають людиною особу у вегетативному стані. У неї є право на життя, її потрібно захищати, забезпечувати функціонування її тілесної оболонки державним коштом, залучати персонал, техніку та інші ресурси.

Те ж саме стосується людей з обмеженими когнітивними чи фізичними можливостями. Вони беззаперечно є людьми, незважаючи на відсутність частин тіла, нездатність до соціалізації, чи й навіть відверту небезпеку їхньої поведінки для соціуму. Їхні права випливають з факту їхнього існування поза маткою біологічної матері.

Коли ж людина знаходиться у тілі матері, її права цілком можуть бути поставлені під сумнів.

Дуже прагматичний погляд, чи не так? Позбавлений будь-якого романтизму, віри у майбутнє, в якому ця ще не народжена, але вже людина, може стати видатним вченим, політиком, філософом, митцем.

Такі речі не поміщаються у світобачення доказового матеріаліста, котрий бажає думати про ненароджену людину, як про біологічний матеріал. Віру він лишає християнам з їхніми печерними уявленнями про Бога, душу і інші неіснуючі речі.

Хоча, стривайте. Тут на нас чекає новий сюрприз, бо борці за права таки вірять у душу. Але не у душу ненародженої дитини, ні звісно. А у душу чоловіка, котрому не пощастило народитися у жіночому тілі чи навпаки. У цьому випадку тумблер з написом «права людини» вмикається знову. А права громадян, які не бажають, наприклад, спонсорувати власними податками операції зі зміни статі, вимикаються. Тож, маємо приклад американського суспільства, котре утримує недешеве медичне обслуговування транс-людей, що працюють у війську. Як і авіаперельоти вагітних жінок-військовослужбовців з метою зробити аборт.

Ну, але це звісно ж чужа історія, яка може сприйматися нами виключно як наочний приклад вибіркового ставлення до прав людини. Та вона може стати нашою, якщо достатньо довго закривати очі на те, що відбувається довкола прямо зараз.

Сучасних борців за права не бентежать розбіжності між об’єктивною дійсністю та власними віруваннями. Проте, їх бентежать християнські вірування та сімейні цінності. Це дві інституції, які потерпають від їхніх атак уже не перше десятиліття.

І тим дивніше виглядає таке непереборне бажання цих комсомольців-неомарксистів створювати сім’ї та одружуватися у церквах. Бо ж навіщо сім’я людям, котрі мають блювотні позиви від словосполучення «сімейні цінності» і хочуть зруйнувати саме поняття сім’ї як таке?

Навіщо добиватися від церков права на вінчання та Боже благословення для людей, які вважають релігію бездоказовим, рудиментарним явищем і не вірять у таїнство церковного шлюбу?

Заявляючи про права, наші місцеві борці опонують до Європейських цінностей, протиставляючи їх традиційним сімейним. І чи то з власної наївності, чи то зі злим умислом, ігнорують той факт, що Європа є дуже і дуже консервативною, сім’я міцно захищена і фінансово забезпечена з боку держави, а релігія (не кастрована християнська етика, проти якої у нас так сильно борються, а саме Religion) викладається практично у кожній школі та садку.

Те, що у європейських країнах виросло більш-менш органічно на міцному фундаменті традиціоналізму та економічної стабільності у час коли основні гештальти було закрито і можна було бавитися у толерантність, у воюючій Україні продавлюється штучно і всупереч усім реальним потребам людей. Звідти й тотальне несприйняття народом того, що впарюється під виглядом найпершої ознаки європейськості.

У процесі, начебто, мимоволі вимикаються права батьків, думка яких не враховується при введенні у навчальний курс школярів чи дошкільнят ідеологічної складової, так званого «гендерного розмаїття». Про права дітей на формування власного світогляду і на зростання у дусі сімейних цінностей власних родин – узагалі не йдеться. Останній скандал з міністром культури і навчальними матеріалами для дитсадків було викрито. Але хтозна, чи достатньо ми пильні в умовах війни і чи встигнемо помітити усе те, що борці за права людей намагаються зробити непомітно від людей?

Смішні заголовки в комсомольських ЗМІ про 100500 тисяч військовослужбовців ЛГБТ – теж яскравий приклад цього нахабного впарювання. Спроба вимкнути цілій нації право на здоровий глузд та критичне мислення не пройшла цього разу. Можливо, наступна спроба буде більш філігранною.

Воююча країна має багато потреб, травм і внутрішніх конфліктів. Ми зараз зменшуємося, зникаємо, і це не пафосні словесні форми, а дуже доказова об’єктивна реальність з якою не посперечаєшся. І усі прямі чи опосередковані спроби зробити так, щоб нас стало ще менше, мають жорстко рубатися, як і спроби розхитати нашу дійсність, підриваючи фундаментальні орієнтири кожного українця, як то сім’я, віра, герой, ворог.

І коли вже рівнятися на Європу, тоді усяка ідеологія, пропаганда і реклама має декларувати виключно конструктивну національну ідею із захистом тих цінностей на котрих Європа зростала і розвивалася, а не через які почне занепадати.