Відкритий ринок землі: як тепер жити і працювати

Епідемії змінюють економіку та державні устрої. Нажаль, людство швидко забуває історію: часто відбувалось зародження великих цивілізацій, досягнення великих результатів, проте часто все безслідно зникало, залишаючись загадкою для археологів та істориків.

Найчастіше, причиною були пандемії та епідемії: зосередження великої кількості людей на маленькій території (міста) – ідеальні умови для бактерій та вірусів через забруднення, антисанітарію, відходи. Крім того, добробут часто приводив до влади пройдисвітів, які уміли використати амбіцію постійного незадоволення людини своїм життям для заволодіння багатствами та владою. Таким чином, зупинялось фінансування освіти та культури, а надавались привілеї для силових структур, щоб тримати населення у покорі. Гасло «Хліба і видовищ» ставало новим поштовхом до занепаду.

Зафіксуємо основні виклики для людства сьогодні.

1. Кількість жителів землі стрімко збільшується до 8 мільярдів осіб. Таким чином, буде велика потреба у продуктах харчування.
2. Кількість земель, придатної для вирощування та засівів, зменшується з кожним роком. Крім того, катастрофічно падає родючість ґрунтів (в Україні біля 3 % щороку).
3. Великі екологічні проблеми у світі, забруднення територій та водойм.
4. Поглиблюється проблема зміни клімату та потреба прісної води.

Основна тема для обговорення в наукових середовищах в ці роки – продовольча безпека населення. Спершу нафта була “чорним золотом”, а тепер саме вода і продукти харчування стануть “смачним і корисним золотом” для людей.

Після дуже тривалого обговорення і протестів вночі 31 березня Верховна Рада України проголосувала закон, який після 20-річного мораторію вперше дозволяє обмежений продаж землі сільгосп призначення. Тому одне з важливих питань для нашої незалежності наступне: хто буде новим власником та господарем землі?

Протягом лише ХХ століття ми мали кілька земельних реформ. Кілька раз було під впливом зовнішньої окупації, коли конфісковували приватну власність та довели до бідності. Але основна причина – це руїна культури господаря. Земля потребує догляду та опіки. Лише тоді вона дає добрі плоди. Це, свого роду, морально-етичний контракт.

Закони ринку вважають, що ціна – це точка балансу між попитом і пропозицією. Проте виникає питання: яка ціна землі? Чи обізнані українські селяни та власники паїв про вартість того, чим  вони володіють? Певний товар вартує дешево, коли власник не знає, як ним користуватися. Тому старається позбутися власності, яка стає тягарем для нього. Руссо сказав, що промисловість приносить добробут, а сільське господарство — свободу. Бо, якщо народ має продукти харчування, то він є вільний.

Карантин замість мораторія

Тому до 2021 року, коли почнуть діяти норми нового закону, Україні потрібен земельний карантин. Особливо, коли інші держави будуть перебудовувати свої економічно-політичні системи після коронавірусу (хоча це не остання пандемія, яка нас чекає). У чому полягає цей земельний карантин? Це перехідний період, що має виконати функції освіти, планування та організації безпеки.

Крім того, нам потрібно визначитися зі своїм стратегічним вибором: розвиток сільського господарства чи розвиток сільських територій? Це повністю два різних підходи. Європейські держави  обрали шлях розвитку сільських територій, тобто громада має бути активно включена в планування та діяльність в сільському господарстві. Дуже важливий пріоритет – це юридична правова ефективність та грамотність населення. Потрібно нарешті, законодавчо визначити, хто такий фермер, щор таке мале і середнє фермерство.

Дуже важливо осучаснити відповідно до запитів системи індикаторів ефективності, а не просто прибутковості. Наприклад, показники якості, впливу на екологію та здоров’я місцевого населення. На Світовому економічному форумі в Давосі звучали заклики оцінювати не просто собівартість продукції, а «життєвий цикл продукту від виробництва до утилізації», і вже від даних показників опрацьовувати податкову та кредитну політику, щоб якісні товари та продукти були найбільш доступними для кінцевого споживача. Правильна форма сільського господарства створює щоденний добробут, а не лише фінансові показники.

Ринок землі дуже пов’язаний з політикою, урбанізацією, історією та традиціями. Якщо проаналізувати вимоги та систему регуляції, то найвищі обмеження є в тих країнах, де аграрний сектор є пріоритетом, проте ціни на купівлю помірні, і навпаки — там, де аграрний сектор не є провідним, то ціни на гектар часто високі, але обмежень менше. Є необхідність доопрацювати усі закони щодо захисту приватної та інтелектуальної власності.

Ринок землі має бути націлений для створення середнього аграрного класу і є привабливий, коли держава належно опрацьовує його концепцію допомоги для власників. Якщо для нас є прикладом сучасний аграрний ринок Європи, то враховуємо, що існують дуже високі дотації. ЄС розпочинався з обговорення спільної аграрної політики, і для цього було розроблено план Маршала. Тому потрібна реальна програма розвитку для тих, хто бажає працювати. Кількість населення землі збільшується, і тому вирощувати і виробляти продукти харчування завжди буде актуально, хоча не завжди це матиме високу та швидку прибутковість. Наприклад, повернення інвестицій простої сімейної ферми триває близько трьох років, а промислової тваринницької ферми – близько 7-8 років. Без концепції державної підтримки реалізовувати важливі проекти в сільському господарстві дуже ризиковано для простої родини. Проте якісне молоко потрібне населенню щодня.

Важливим є створити фінансові передумови для своїх громадян, особистих селянських господарств, фермерів та підприємців для того, щоб вони реалізували себе і свої починання. Для України дуже важливі не стільки дотації, скільки дешеве кредитування.

В теперішній час, під час епідемій, – це опрацювати продовольчу безпеку держави. Буде змінено світову логістику та забезпечення. Більшість держав прийматиме стратегію економічного протекціонізму.

В Україні потрібно спростити доопрацювати закон про пріоритети так званої соціальної доцільності. Наприклад, держава вирішила побудувати автобан, сучасну дорогу: як буде викуплена приватна земля і на яких умовах? Потрібно реформувати закон про надра. Якщо власник знайде золоті копалини, то чиї вони? Хто несе відповідальність за підземні води?

Ми маємо близько 40 тисяч фермерів, хоча в інших державах кількість фермерів досягає мільйона. Потрібно попрацювати над тим, щоб збільшити кількість українських фермерів. Для цього: ефективна програма підтримки сімейних ферм, підвищення продуктивності особистих селянських господарств, створення інноваційних аграрних програм.

Додатково потрібно сформувати план розвитку об’єднаної територіальної громади та роль ринку землі. Продавати землі тільки там, де є вже сформована ОТГ:

1. Ввести реєстр землевласників у даних ОТГ. Потрібно землю продавати тим, хто сам особисто бажає на ній працювати разом із родиною. І робити акцент на високотехнічне та якісне сільське господарство.
2. Сформувати податкову політику так, щоб емфітевзис-суборенда стали невигідними. Або взагалі заборонити суборенду: потрібно встановити реальну відповідальність за збереження ґрунтів і за розвиток.
3. Залишити у власності ОТГ та місцевих громад близько 10% землі. Там створювати науково-технічні парки: бізнес, влада та освіта повинні співпрацювати разом, молодь повинна мати місце для стартапів та для агроекспериментів.
4. Створити передумови для розвитку територіальних федерацій та профільних асоціацій. Їм передати функції дорадництва замість державних органів.
5. Заснувати державний аграрний спеціалізований банк з регіональними кредитними місцевими спілками для комплексного обслуговування та з філіалами в кожній ОТГ. Згодом держава залишить тільки 10-15% акцій, а все інше передасть під контроль аграріїв та фермерів.

Важливі не просто реформи і закони, але й формування високої культури та етики власника та господаря. Без критичного мислення немає розвитку. Це взаємопов’язане з визначенням життєвих приорітетів та цінностей. Продукти харчування є передумовою для повноцінного життя та безпеки. Зневага праці селянина та хлібороба веде до високих цін на продукти, дефіцитів і голодоморів. Є необхідність навчатися щодо того, як можна використовувати свою земельну власність. Тобто, шукати об’єктивну інформацію, навчатися, консультуватися з професіоналами в усіх галузях. Є важливою створення постійно діючого YouTube-каналу з питань ринку землі, програм щодо юридичних, господарських питань. Ми вже маємо уроки історії до 1939 року, коли відбувалася акція «просвіти» щодо землі, і знання ставали важливою передумовою для добробуту людей.

Щоб вийти з кризи, ми маємо бути кращими за інших. Тому потрібно перейти до режиму жорсткої економії засобів для реінвестицій в корисні проекти та в розвиток землі. Потрібно усвідомити, що карантин спричинив ситуацію, що багаті країни поступово зачинять двері для бідних. Крім того, часто бідність – це невміле користування та неусвідомлення цінностей, якими людина володіє. Тому є потреба самоорганізації. Було б чудово, якщо б у кожній області в нас була Кремнієва долина замість депресивних провінцій. Потрібна максимальна роботизація та автоматизація, щоб молодь бачила себе в агросекторі.

Сільське господарство та землеволодіння є основою нагромадження та перерозподілу капіталу для промисловості. Це питання природніх ресурсів та земельного потенціалу. Бо сама земля не є товаром, а фактором виробництва

Є дуже важливим опрацювати правильну і реалістичну концепцію «влада – бізнес – наука». Без критичного мислення та професійності немає розвитку. Поки інтелект не буде визнаватися в суспільстві, до тих пір чекаймо нових епідемій, бо справжня пандемія – це брак здорового глузду та знань. Особливо, це відчувається в сільських громадах, тому що багато працездатного населення виїхало у міста чи за кордон.

Вірус та карантин допоможе позбутися міфів про державу-реформатора та ініціатора розвитку. Державні інституції є лобістами тих, хто отримав перемогу на виборах. Так працює демократія: бажаєш, щоб твої права були представлені законодавчо, то будь активним громадянином, здатним об’єднатися в профільні організації за інтересами. Тому захист життя потребуватиме присутності у владі та формування місцевих громад та активного громадянства. Бути активним громадянином у селі – це вміти користуватися землею, розвивати її потенціал.

Після карантину не буде достатньо просто посіяти та зібрати сировину, отримати прибутки та витратити їх. Країни будуть провадити економічний протекціонізм. Тому виграє той власник землі, який буде співпрацьовувати з місцевою громадою та організувати переробку та виробництво продуктів з високою доданою вартістю. Є важливим процес законодавчої модернізації: визначити нові показники якості, сертифікації, введення екологічних норм та індикаторів.

Дуже важливим є затвердити закон «Про локальні ринки» тощо. Щоб фермерським називався продукт, що вирощений та проданий самим фермером без посередників. Потрібно, щоб самі спеціалісти, а не лобісти, написали сучасний закон про сільськогосподарську кооперацію, про кредитні спілки, про доставку та системи контролю продуктів та захисту споживачів. Для цього не лише залучити фермерів, але і громадських діячів, лідерів, асоціації та товариства.

Потрібно розробити нові реалістичні соціальні показники, що відображають реальні потреби людини та її родини, сталого розвитку територій та громад. Для цього необхідно закінчити децентралізацію областей та регіонів, щоб податки сплачувались у місцевий бюджет за місцем виробничої діяльності, а не за місцем юридичної реєстрації. Потрібно, щоб бюджети громад допомагали розвивати земельні ділянки власників.

Як бути з іноземцями

Постійно виникає питання іноземних власників на землю. Основна проблема села – це аграрні неефективні компанії, що спрямовані на сировинний ринок. І це не залежить від величини. Утворення аграрних латифундій завжди веде до політичного місцевого монополізму. В перехідному періоді є важливим чітко зафіксувати особу власника. Бо часто слово «іноземець» ототожнюється як невизначеність. Тому перші роки потрібно продавати землю виключно фізичним особам-резидентам та громадянам України, а для іноземців створити передумови для переробної галузі.

Іноземні компанії на українському сільскогосподарському ринку не є погано, якщо працює україноцентрична правова система щодо ринку. Наприклад, можна встановити обмеження, щоб іноземці не могли мати у власності понад 15% земель в кожній громаді. Крім того, держава не вирішила питання реституції майна. У світі є близько 14 мільйонів українців, більшість з яких є патріотами та розмовляють українською мовою (США, Канада, Бразилія, Аргентина). Їхні батьки мусіли залишити свою землю, тому що більшовики і комуністи їх переслідували. Чому вони не можуть отримати землю своїх батьків? Також припускають, що біля 4 мільйонів українців вже мають подвійне громадянство. То вони іноземці чи українці щодо ринку землі?

Якісне село можливе, якщо планувати якісне місто: так чи інакше, села повинні посісти свою нішу в «зеленому» туризмі, рекреації, формуванні національних парків тощо. Тоді може початися процес часткової реурбанізації – багато людей забажає жити в селах, де буде гідна інфраструктура. Тим більше що багато хто вже зараз працює дистанційно. Потужна модернізація за умов розвитку альтернативних джерел енергії дозволить збирати по кілька врожаїв за рік і вирощувати агропродукцію в сучасних теплицях, що потребуватиме мінімального земельного банку. Вживання керованих електромобілів, дронів і робототехніки вирішить питання вчасної доставки продуктів і харчових товарів. А повна зміна типу торгівлі (весь супермаркет — у планшеті чи в смартфоні) дасть виробникам новий поштовх до налагодження взаємодії на підґрунті кооперації.

Агросектор потребує не дотацій, а дешевих кредитів, щоб кожен мав змогу вивчити й розпочати свою підприємницьку справу. І чим якісніша продукція, тим меншими мають бути податки. Замість утримання коштом платників податків бюрократичної номенклатури та силових структур, ефективніше подбати про синтез контролю органів місцевої влади й асоціацій споживачів, що формуватиме етику соціально відповідальних фермерів і підприємців.

Не потрібно боятися ринку землі, мораторію чи карантину, якщо ми визначимо і добре знаємо: хто ми є, чого бажаємо і що залишаємо після себе нашим майбутнім поколінням.

Зіновій Свереда, резидент Кабінету експертів, доктор соціальної економіки.