Цивільні партнерства – вирішальний крок до «одностатевих шлюбів»

Розберемося з таким сучасним юридичним явищем як «цивільне партнерство». Наведемо приклади країн, де вже запроваджено інститут так званого «цивільного партнерства» та визначимо наслідки цього впровадження. І, звісно, поговоримо про український контекст…  

У межах реалізації норм угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом уряд взяв на себе зобов’язання до ІІ кварталу 2017 року розробити законопроект про легалізацію зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар. Це передбачено Національною стратегією у сфері прав людини на період до 2020 року та зафіксовано у Розпорядженні уряду №1393-р від 23 листопада 2015 року.

У розділі «Попередження та протидія дискримінації» Плану дій, що додається до вищезазначеного Розпорядження, зафіксовано наступне завдання: «Розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроекту про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема, володіння та наслідування майна, утримання одного партнера іншим у разі непрацездатності, конституційного права несвідчення проти свого партнера».

Що являє собою поняття «цивільне партнерство»? Це соціальний інститут, що покликаний стати альтернативою шлюбу. «Цивільне партнерство» дозволяє узаконити стосунки людей, пов’язаних майновими питаннями. Тобто, це «партнерство» передбачає певні майнові гарантії для осіб, які не перебувають у шлюбі, але ведуть спільне господарство.

Агітатори кампанії з упровадження нового соціального інституту цивільного партнерства вважають його необхідним для врегулювання стосунків осіб, які з будь-яких причин не хочуть реєструвати шлюб. Мовляв, вони теж мають право на захист законом.

А тепер поглянемо на досвід західних країн – з чого там починався рух у напрямку «цивільних партнерств» і чим він закінчився…

Велика Британія

З 2001 року в чотирьох містах Великої Британії – Лондоні, Брайтоні, Манчестері, Ліверпулі – було запроваджено практику цивільних партнерств на рівні юридичних актів, що визнавались лише у цих містах. Цими актами були надані мінімальні майнові права особам, які проживають разом, але не одружені офіційно.

Але вже 2004 року був ухвалений Закон про цивільні партнерства, що діяв по всій території Британії. Згідно документу одностатеві пари отримали майже рівноправні права з особами, які перебувають у шлюбних стосунках. Цей Закон дозволяв реєструвати цивільні партнерства лише одностатевим парам. На сьогодні зареєструвати одностатеве «партнерство» можуть підлітки з 16 років. 2014 року у Великобританії набрав чинності Закон про (так звані) «одностатеві шлюби». Так, «цивільне партнерство» стало першою сходинкою до легалізації «одностатевих шлюбів».

Найбільш активними противниками вищезазначеного законопроекту були релігійні організації. Християнські конфесії  протестували поданням петицій і проведенням мітингів; лідери єврейських рад Британії висловлювалися проти прийняття закону про легалізацію одностатевих шлюбів. Але попри всі масові соціальні протести у країні на законодавчому рівні дозволили реєструвати шлюби між представниками однієї статі. Тобто, мінімальні майнові права, надані одностатевим «цивільним партнерам», перетворилися у повноправні «одностатеві шлюби» лише за 10 років.

Франція

1999 року Францією був прийнятий ПАКС (Pacte civil desolidarité, PACS) – громадянський договір солідарності. Іншими словами, це право реєстрації договору між двома особами, які проживають разом в одному житловому приміщенні. При цьому стать не має значення. Партнерам надані майже шлюбні права. Головна ж відмінність одна – «автоматичне» розлучення за бажанням одного з партнерів.

А вже 2013 року було ухвалено законопроект про легалізацію одностатевих шлюбів. Щоб не допустити прийняття цього закону, близько мільйона людей вийшли на вулиці країни з протестами. Також десятки тисяч людей підписали онлайн-петицію на підтримку парламентарів, які виступали проти цього законопроекту. Боротьба французької громадськості проти «одностатевих шлюбів» триває донині. Тільки 2016 року пройшло кілька мітингів: кількість мітингувальників у Парижі склала близько 80 000, а в Ліоні – до 40 000 людей.

Бачимо, що ситуація у цій країні не унікальна: попри всі масові протести, Франція стала дванадцятою державою з легалізованими «одностатевими шлюбами», з наданням права на всиновлення дітей.

Іспанія

У період з кінця 1990-х до 2000-х років почали реєструвати «цивільні партнерства» у деяких автономних спільнотах Іспанії (Каталонія, Мадрид, Наварра). Такий вид реєстрації носив символічний характер і надавав досить обмежені права «партнерам», а саме: не свідчити в суді проти партнера та право на спадкування майна.

Але вже 2005 року в Іспанії набрав чинності закон про надання одностатевим парам можливості мати такі ж права, як і в шлюбах між чоловіком і жінкою, у тому числі право на всиновлення дітей. Тобто, процес легалізації від «цивільних партнерств» до «одностатевих шлюбів» в Іспанії тривав лише кілька років.

З боку суспільства цей закон зустрів потужний протест (кількість учасників акції протесту в Мадриді налічувала від 165 тисяч (за даними поліції) до 1,5 мільйонів за даними організації «Іспанській форум сім’ї»). Проте, ігноруючи суспільну та парламентську позицію, уряд затвердив відповідне рішення.

У багатьох країнах, де тепер легалізовані «одностатеві шлюби», інститут цивільного партнерства став вирішальним кроком на цьому шляху. На прикладі європейських країн можна зробити висновок, що легалізація «одностатевих шлюбів» починалася з надання мінімального обсягу шлюбних прав для гомосексуалістів. Проте, тепер у цих країнах «цивільні партнерства» трансформувалися в «одностатеві шлюби». І, як наслідок, пари гомосексуалістів отримують соціальний статус як у шлюбах між чоловіком і жінкою, у тому числі – право на усиновлення дітей.

Тож з якою метою хочуть затвердити цивільні партнерства в Україні?

Уже зараз чинний Сімейний кодекс України передбачає факт спільного проживання. У статті 21 зазначено: «Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя». Якщо жінка та чоловік, які проживають без шлюбу, мають бажання встановити стосунки з урахуванням своїх майнових інтересів, вони можуть укласти договір між собою, урегулювавши всі важливі для них питання. Тобто, ті чоловік і жінка, які хочуть бути захищені законом, проживають спільно та не бажають реєструвати шлюбні стосунки, уже зараз мають право укладати між собою цивільний договір. Їх права в Україні нічим не обмежуються. Окрім того, статтею 208 Цивільного кодексу передбачається письмова форма договору, коли сума правочину перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто немає ніякого юридичного сенсу у впровадженні «цивільних партнерств».

Ураховуючи вищенаведений досвід країн Європи, можемо зробити висновок, що намір вписати «цивільні партнерства» у правове поле має єдину головну мету – легалізувати саме одностатеві цивільні партнерства і, трохи згодом, так звані «одностатеві шлюби». Україні слід обрати інший шлях, спрямований на укріплення сім’ї, – сприяти розвитку шлюбних стосунків між одним чоловіком та однією жінкою, оберігати інститут сім’ї та не руйнувати його нахабними юридичними маніпуляціями!

Елеонора Дібрівна, громадянський рух «Всі разом!»