Основні аспекти та норми Сімейного кодексу, які є відкинутими законопроєктом № 9103

13 березня цього року у Верховній Раді України зареєстрований проєкт закону «Про інститут реєстрованих партнерств». Внесли його: народний депутат фракції «Голос» Інна Совсун та ще 17 колег з фракцій «Голос» та «Слуга народу».

Наразі, в умовах повномасштабного вторгнення РФ на територію України, даний законопроєкт згідно пояснювальної записки до нього, лобіює інтереси ЛГБТ спільноти. Визначаючи певних партнерів ЛГБТ як «реєстрованих партнерів», яким надається статус сім’ї. При цьому незалежно від того, чи проживають вони фактично разом та чи ведуть спільне домашнє господарство. Тобто партнерство, в тому числі і гомосексуальне «у ліжку» прирівнюється до повноцінної сім’ї. В якій особи пов’язані спільним побутом, життям, мають взаємні права та обов’язки.

Згідно статті 51 Конституції України та статті 5 Сімейного кодексу України – держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство. Але як буде забезпечуватись функція материнства і батьківства у «партнерстві», в тому числі з особами одної статі?

Як держава планує забезпечити дитину материнством та батьківством, а особливо, що саме можна називати цими поняттями в такому «партнерстві»? Асоціація християн юристів «Хушай» не може залишитись осторонь цього законопроєкту. Тому мусить звернути увагу на деякі аспекти сьогодення та норми Основного закону України, які жорстко відкинуті розробниками.

Автори законопроєкту забули, що стаття 51 Конституції України визначає один союз, який називається поняттям «шлюб», і це є союзом жінки та чоловіка, і аж ніяк не двох жінок чи двох чоловіків.

В Основному законі України не визначено інших сімейних союзів на зразок «реєстрованих партнерств» з особами одної статі в складі або особою та твариною. Оскільки поняття «гендер», як відомо, досить широке поняття. Стамбульська Конвенція визначає «гендер» як соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки. Які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків.

Якщо поняття «шлюб» законодавство чітко визначає як союз жінки і чоловіка, то що саме і кого саме визначає поняття «реєстроване партнерство». Адже чітко не встановлено, та й не може бути встановлено виходячи з поняття «гендер». Тому що, кожен може уявляти це «партнерство» як вважає “за належне” (гомосексуалізм, педофілія, зоофілія, бісексуальність і т. п.)

Весь Сімейний кодекс говорить саме про союз, який називається «шлюбом», регулюючи при цьому весь спектр питань життя в понятті «шлюб», а не «партнерства». Особлива увага в нормах Сімейного кодексу (в який не вписується поняття «реєстроване партнерство») відводиться саме відносинам дітей та батьків,  їх правам та взаємним обов’язкам, в тому числі як батька та матері.

Маючи не до кінця зрозумілий статус «партнерства», натягуючи на себе поняття «сім’я» та право на усиновлення дітей – «партнери» хочуть користуватись поняттям «батьки». При тому не маючи чітко визначених ні прав, ні обов’язків, в тому числі окреслених в поняттях материнства та батьківства. Потрібно зазначити, що вони не мають і не можуть їх мати в силу своїх неприродніх ролей в «партнерстві». Законопроєкт передбачає при цьому, що «реєстроване партнерство» може виховувати трьох і більше дітей.

То як держава, в особі законодавчого органу, зможе вирівняти такий неприродній перекіс, коли право на усиновлення українських дітей надається не зрозуміло кому і на що. В умовах воєнного стану нашої держави варто згадати, що згідно із Законом України «Про національну безпеку України» до національних інтересів відносять життєво – важливі інтереси людини, суспільства і держави. Реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян. В той же час згідно ст. 1 цього Закону явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України називаються «загрозою національній безпеці України».

Про який прогресивний розвиток і добробут може йти мова, коли йдеться про геноцид українського народу? Нам мало, що сусідня держава викрала наших дітей, вбиває наших громадян, насильно переселила українців на свою територію, тобто творить геноцид застосовуючи силу і зброю.

Народний депутат України згідно статті 24 Закону України «Про статус народного депутата України» зобов’язаний дбати про благо України і добробут Українського народу, додержуватися вимог Конституції України.

Народ України не наділяє особу статусом народного депутата задля знищення національних цінностей, виродження повноцінної природньої сім’ї, створення умов для травмування та піддаванню ризику розбещення неповнолітніх. Або ще гірше, вчинення над ними актів педофілії  та однозначно викривленого виховання з демонстрацією девіантної моделі поведінки.

І це в додаток до травм війни, хочуть застосувати до українських дітей, надаючи можливість незрозумілим «партнерам» їх всиновлювати.

Стаття 442 Кримінального кодексу України визначає геноцид як діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи. Шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення. А також скорочення дітонародження чи запобігання йому або шляхом насильницької передачі дітей з однієї  групи в іншу. Про який природній приріст дітонародження може йти мова в такому «партнерстві»?

Це яскраво виражене діяння, направлене на запобігання та скорочення дітонародження в Україні та створення умов для повільного фізичного знищення повноцінної природньої сім’ї українців та нації.

Тому даний законопроєкт має бути знятий з розгляду, оскільки не лише суперечить інтересам національної безпеки нашої держави, Конституції України, а й нахабно та нікчемно зазіхає на природній інститут сім’ї.

Юрист ГО “Асоціація християн юристів “Хушай”