Що не так з Джорджом Соросом: факти і коментарі

В Італії його звинувачують у бажанні наповнити країну мігрантами. У Туреччині – у cпробі розділити та розхитати країну. А у Сполучених Штатах – взагалі, в антинаціональній діяльності. Його однаково ненавидять у рідній Угорщині та далекій Малайзії. І навіть на історичній батьківщині, в Ізраїлі, існує стійке уявлення про нього як про таємного ляльковода з планетарними амбіціями. В останні роки у повний голос почали говорити про це й в Україні. Але хто ж він насправді, цей мультимільярдер, який став для багатьох уособленням маніпуляції та соціального конструювання. Простіше кажучи – що не так з Соросом? Ми спробували відійти від конспірологічних теорій, і просто зробити огляд фактів, які лягли в основу такої потужної демонізації його образу.

Джордж Сорос – американський фінансист з амбіцією соціального конструктивіста. Хлопець, якого тоді звали Дьордь, народився в Угорщині 12 серпня 1930 року у сім’ї нерелігійного єврея Тівадара Шварца, впливового будапештського адвоката. У 1936-му родина змінила своє прізвище на більш угорський варіант Шорош, що невдовзі допомогло їм уникнути переслідувань з боку нацистів. Вважається, що від батька Дьордь успадкував космополітичний і універсалістський світогляд, а також головний принцип, який і дозволив йому стати одним з найбагатших людей світу. «Я не брав правил, пропонованих іншими. Якби я це робив, я б уже не жив», – ділиться він секретами свого успіху і довголіття.

Зробивши стрімку кар’єру у сфері фінансових спекуляцій, мільярдер почав витрачати шалені гроші на підтримку проектів в сфері освіти, охорони здоров’я, екології тощо. Його фонди активно просувають принципи демократії і свободи. І якщо спитати, що спільного у активіста демократії в Баку, борця за права лесбійок в Бішкеку і захисника прав афроамериканців в Сіетлі, то швидше за все відповіддю буде: всі вони отримують грант або стипендію фонду «Відкрите суспільство» Джорджа Сороса. Щорічно мережа його фондів витрачає на проекти такого типу в більш ніж 120 країнах приблизно 400 млн. доларів. Та попри таку вражаючу «благочинність» діяльність Сороса викликає неоднозначну оцінку в різних колах світової спільноти і навіть в урядах різних країн. Що ж саме їх непокоїть?

Філантроп чи «безжалісний лиходій»?

Пояснюючи свої мотиви, Сорос часто згадує про своє дитинство, коли йому довелося тікати від влади нацистів, а згодомі комуністів. Та його опоненти вказують, що у своїй підприємницькій діяльності в ньому не відчувалось хоча б якоїсь частки ідеалізму. Про Сороса часто говорять як про фінансового спекулянта, «людину, яка мало не розорила Банк Англії». В ту «чорну середу» 16 вересня 1992 року, зігравши на зниження обмінного курсу британського фунта проти німецької марки, Сорос заробив 1 млрд доларів. Кілька років по тому він провернув таку ж операцію з тайським батом і згодом непогано заробив на азіатській кризі. Тоді прем’єр-міністр Малайзії Мохатхір Мохамад назвав Сороса «безжалісним лиходієм» і «кровососом». А американський економіст Пол Кругман в 1996 році навіть запропонував термін «Сороси» для позначення великих спекулянтів, які запускають валютні кризи для «наживи і задоволення».

Вважається, що за весь час своєї діяльності емігрант з Угорщини заробив на фінансових спекуляціях близько 44 млрд доларів. При чому, світові ЗМІ неодноразово писали, що ці статки Сорос звик заробляти на інсайдерській інформації і зв’язках в урядах – саме для цього й існують його благодійні фонди, які щедро фінансують різні громадські проекти в різних країнах, даючи йому вхід в різні державні кабінети. Свого часу бразильські спецслужби звинуватили колишнього главу Центробанку в змові з Соросом для провокації фінансової кризи і обвалу курсу національної валюти. За оцінками ЗМІ, Сорос заробив тоді близько $ 1,5 млрд. На думку австралійської дослідниці Віри Батлер, Сорос доклав руку і до банкрутства Аргентини. В результаті чого у березні 2001 року країна оголосила про найбільший в історії дефолт. А міністра економіки Домінго Кавальо прямо звинуватили у змові з Соросом. Крім того, у 2002 році Паризький суд визнав Джорджа винним в отриманні конфіденційних відомостей з метою набуття прибутку, засудивши його до штрафу в 2,2 мільйона євро. Фінансист звернувся до Європейського суду з прав людини, але той в 2011 році не побачив порушень і підтвердив справедливість штрафу.

Сам Сорос пояснює свій грандіозний фінансовий успіх застосуванням власної теорії рефлексивності фондових ринків, згідно з якою рішення про покупкучи продажах цінних паперів приймаються на основі очікувань ціни в майбутньому, а оскільки очікування – категорія психологічна, вона може бути об’єктом інформаційного впливу. Та це пояснення невиключає дій, що носять цинічний та відверто грабіжницький характер. Адже атака на валюту будь-якої держави складається з послідовних інформаційних ударів через ЗМІ та замовні статті в аналітичних виданнях, що поєднуючись з реальними діями валютних спекулянтів, розхитують фінансовий ринок. Тож усе це дає підставу деяким опонентам Сороса з усією категоричністю ставити альтруїстичність мотивів його «філантропії» під великий сумнів.

Посланець нової ідеології

Та далеко не всі противники Сороса вбачають в його діях лише корисливі мотиви, вважаючи, що гроші для нього всього лише засіб. А головний мотив активної діяльності створених ним інституцій і фондів –пасіонарне проштовхування принципів так званого «відкритого суспільства». Ця концепція була створена філософом Анрі Бергсоном та детально розроблена Карлом Поппером. Проте зараз ця ідея нерозривно пов’язана з ім’ям Сороса. Адже саме він найбільшою мірою прагне наблизити цю теорію до реальності.

Відкрите суспільство – це суспільство, в якому індивід спирається на своє розуміння правильності вчинків. Його члени критично налаштовані по відношенню до будь-якого табу та приймають рішення, спираючись на власне бажання. Зазвичай таке суспільство протиставляється так званому закритому (тобто традиційному) суспільству та різним тоталітарним режимам. Згідно Поппера, відносини всередині закритого суспільства регулюються системою табу, які трактуються як набір законів, що за абсолютністю застосовності і неможливістю їх порушення мають схожість з законами самої природи.

Фонд «Відродження» (саме так називається структура Сороса в Україні) відкрито заявляє, що одне із завдань організації – робота з урядами, законодавцями та державними службовцями у всьому світі, метою якої є розвиток відкритого суспільства як в теоретичному, так і в практичному плані. На перший погляд це тісно пов’язано з розвитком демократії, громадянського суспільства та свободи слова. Але ідеологічні опоненти Сороса вказують на низку надзвичайно тривожних небезпек, що приховує нова ідеологія. Адже сам Сорос наголошує на допустимості насильства і примусу для створення і захисту глобального відкритого суспільства, що у підсумку веде суспільство до творення диктатури толерантності.

І це не дивно. Адже утопічній концепції Сороса притаманні риси, які роблять вищезгаданий розвиток подій просто неминучим. Категоричне протиставлення «закритого» і «відкритого» суспільств, робить штучний поділ на «біле» та «чорне», «своїх» та «чужих», «поборників демократії» та «ретроградів». І у підсумку, багато говорячи про свободу та повалення усіляких табу, доктрина водночас сама встановлює абсолютне та безапеляційне табу на висловлювання будь-якої незгоди зі своїми наративами.

«В цьому контексті, підтримка Соросом ліворадикальних організацій видається цілком логічною», – говорять його опоненти. Так одна з них – американська ліворадикальна організація MoveOn–опублікувала керівництво для своїх послідовників про те, як публічно переслідувати чиновників і політиків. А новий суспільний мейнстрим, що стрімко формується в останні десятиріччя по обидві сторони Атлантики, яскраво ілюструє перспективи нового соціального експерименту людства. Адже вже сьогодні будь-яка спроба критичного ставлення до постулатів, які пропагує ця ідеологія, викликає не тільки шалений спалах обструкції, але й може стати основою для серйозного судового переслідування.

Демонтувати традиційний соціальний устрій

Опоненти Сороса також нагадують, що «відкрите» суспільство, яке він просуває,за очікуванням першотворця самої концепції Карла Поппера, має з часом еволюціонувати в повністю «абстрактне». Цитую автора: «Властивості «абстрактного суспільства» можна пояснити за допомогою однієї гіперболи. Ми можемо уявити суспільство, в якому люди практично ніколи не зустрічаються віч-на-віч. У такому суспільстві всі справи здійснюються індивідуумами в повній ізоляції, а ці індивідууми зв’язуються один з одним за допомогою листів або телеграм і роз’їжджають в закритих автомобілях. А штучне запліднення дозволило б навіть розмножуватися без особистих контактів».

Тоді, у часи, коли людство ще й гадки не мало про електронні гаджети та віртуальну реальність,така гіпербола здавалася не дуже реалістичною. Та часи змінилися, і ці перспективи стали цілком ймовірними. Прихильники такого суспільства вважають, що за таких умов почуватимуться у цілковитій безпеці, та перехід до цього «прекрасного нового світу» можливий лише після повного демонтажу традиційного соціального устрою. І знищити перш за все потрібно будь-які табу. Усталені норми моралі, релігійні обмеження і навіть традиційні, цілком природні поняття, – усе це має згоріти у горнилі суспільного прогресу. Світ «закритого» традиційного суспільства має бути зруйнований дощенту. Разом з національними країнами та урядами. Ось головна умова нового соціального експерименту. Експерименту, гіпотетична корисність якого може бути сприйнятою не інакше як тільки на віру.

Але з вірою у безальтернативність нової ідеології у Джорджа Сороса все гаразд. Як і з грошима. Тож справа тільки за діями. І тут навіть опоненти мільярдера визнають, що дії ці мають системний та добре продуманий характер. І це не тільки комплексна підтримка груп, які відстоюють права сексуальних меншин і просування так званого «гендерного різноманіття». Серед його особливих пріоритетів ЗМІ та освіта. Адже саме через медіа можна впливати на настрої цілих націй. А відповідно сконструйований освітній процес закладає у світогляд підростаючого покоління зовсім нові уявлення про цінності. Тут слід згадати, що вплив фонду «Відродження» на українську освіту триває з моменту його появи: ще на початку 1990-х років педагогам, науковцям, адміністраторам і групам громадянського суспільства було доручено написати, відредагувати і опублікувати сотні шкільних і університетських підручників.

Photo: Mykola Lazarenko, Pool

Сорос вважається і одним з головних спонсорів кампаній за реформи в законодавчому регулюванні обігу наркотиків, в тому числі руху за легалізацію канабісу та декриміналізацію вживання наркотиків. Адже так, на його думку, можна одночасно збільшити надходження в бюджет і значно знизити число злочинів.

Ще одним напрямком, яким опікується Сорос, стала боротьба з глобальною зміною клімату. Але в контексті маніакальної віри в те, що людство є раковою пухлиною, яка руйнує планету і яку потрібно знищити, яка в останній час шириться світом, ця боротьба має певну специфіку. Тож уся ця діяльність, звісно, дуже непокоїть значну частину світової спільноти. Та певні дії фінансиста викликали негативну реакцію навіть цілих країн та урядів.

І в першу чергу мова іде про батьківщину Сороса Угорщину, де до нього вжеставляться як до справжньої загрози національній безпеці. Уряд країни прямо закликав «боротися проти імперії Джорджа Сороса, який прагне знищити Угорщину зсередини». А створений Соросом в Будапешті Центрально-Європейський університет – кузню кадрів його «відкритого суспільства» – було закрито. І на початку 2019 року по Угорщині навіть були розвішані анти-соросівські білборди.

Це стало одною з головних поразок бізнесмена, що займався активним насадженням лівої політики в незалежних державах, не звертаючи уваги на позиції і цінності цих країн. Наступним провалом, стала перемога Польщі у перемовинах з Брюсселем  щодо принципу пов’язання розподілу коштів ЄС між країнами-членами зі станом верховенства права в кожній з них. Та фінансист не здається, продовжуючи у віці понад 90 років будувати новий світ, перед тим руйнуючи і нищачи основи і природний порядок речей.