Втратив зір, щоб побачити перемогу

Владислав Єщенко – колишній сапер Збройних Сил України, який у серпні 2022 року під час виконання бойового завдання на Донеччині втратив обидва ока, майже повністю слух і зазнав тяжких поранень через детонацію протипіхотних мін. Попри це він повернувся до активного життя, одружився, займається реабілітацією та допомагає іншим важкопораненим військовим.

Ранні роки та зустріч з війною
Владислав Єщенко народився 24 серпня 1998 року, символічно в День Незалежності України, у місті Горлівка на Донеччині. Його родина жила досить заможно, оскільки батько був успішним підприємцем. Проте у 2014 році, коли хлопцю було 15 років, у його рідне місто прийшла війна. Спочатку події здавалися йому схожими на бойовик: захоплення міста невідомими людьми зі зброєю, відсутність міліції та паніка. Але дуже скоро стало зрозуміло, що це призведе до страшних наслідків, коли окупаційна влада почала примусово змушувати людей змінювати номери на машинах та реєстраційні документи.

Родина мала змогу виїжджати на підконтрольну Україні територію за продуктами і порівнювала реальний стан справ з тим, що розповідали в новинах російської пропаганди. Бажаючи здобути повноцінну українську освіту, а не отримувати документи самопроголошеної республіки, Владислав разом з батьком ухвалили рішення переїхати до Слов’янська. Через вплив пропаганди хлопець втратив зв’язок з усіма своїми колишніми друзями в Горлівці. Згодом родина також перевезла дідуся та бабусю до Бахмута.

Цивільне життя, розмінування та кохання
Владислав навчався в інженерно-педагогічній академії та готувався у вересні 2022 року переводитися до Харкова на військову кафедру. У 2021 році він вирішив зайнятися гуманітарним розмінуванням. Його мотивацією було бажання рятувати життя, адже через наслідки АТО землі Донеччини стали непридатними для життя, сільського господарства чи навіть звичайних прогулянок.

За 10 днів до початку повномасштабної війни, 12 лютого 2022 року, Владислав познайомився у кафе в Слов’янську з дівчиною Валерією через спільного знайомого. 14 лютого відбулося їхнє перше побачення.

Повномасштабне вторгнення та служба в ЗСУ
24 лютого 2022 року, дізнавшись про початок великої війни, Владислав покликав Валерію, подарував їй срібний ланцюжок і сказав, що обов’язково повернеться за ним. Щоб рідні та кохана не хвилювалися і не відмовляли його, він сказав їм, що отримав повістку. Насправді ж він сам на початку березня пішов добровольцем і потрапив до інженерно-саперного взводу (104-й окремий батальйон ТрО) на передову в районі Бахмута.

Владислав отримав позивний «Самурай», його життєвою філософією стало переконання, що у воїна немає цілі, а є лише шлях. За пів року служби без жодного вихідного він знешкодив сотні мін. Приблизно 90% його роботи стосувалося гуманітарного розмінування цивільних територій – центру Бахмута, полів та посадок. Для нього пріоритетом на війні було рятувати життя.

Фатальний вибух
9 серпня 2022 року Владислав мав вирушити у свою першу відпустку до Києва, щоб зустрітися з Валерією та освідчитися їй, проте через важку ситуацію на фронті його не відпустили. Того ж дня він виконував бойове завдання у лісосмузі, виявляючи та ізолюючи протипіхотні міни. Він встиг підготувати до планового підриву 84 міни, проте одна з них мала механізм самоліквідації і здетонувала, підірвавши всі інші 83 боєприпаси.

Бронежилет врятував його тулуб, але Владислав отримав жахливі травми: випалене обличчя, вдавлений перелом кісток черепа, важкі опіки легень, розірвані барабанні перетинки та мертві нерви у вухах, через що він майже повністю втратив слух. З його тіла дістали близько 30 осколків, також у нього повністю зник нюх. 11 серпня у лікарні Мечникова в Дніпрі йому були змушені видалити очі, щоб уникнути гангрени – вибухова хвиля знищила їх повністю.

Реабілітація та створення сім’ї
Владислав провів 10 днів у комі. Він прийшов до тями в госпіталі у Києві. Коли він зрозумів, що його очі не бачать світла і запитав батька про їх стан, той чесно відповів, що очі видалили. Владислав сприйняв це без паніки, усвідомивши, що тепер потрібно шукати нові шляхи для повноцінного життя. Відтоді батько завжди поруч із сином – підтримує його, допомагає долати труднощі та робить усе можливе, щоб Владислав міг повноцінно жити і адаптуватися до нових обставин.

Величезну роль у його відновленні відіграла Валерія, яка розшукала його по шпиталях, приїхала до Києва і весь час була поруч, підтримуючи його з посмішкою і не проливши при ньому жодної сльози. 21 серпня, ще з інтубаційною трубкою у горлі, він зміг привітати її з днем народження. А 31 серпня на території госпіталю зробив їй пропозицію, на яку дівчина без жодних вагань відповіла згодою. Другу, більш романтичну пропозицію, він зробив у липні 2023 року. Вони одружилися 21 серпня 2023 року – у день народження Валерії.

Завдяки підтримці родини Владислав дуже швидко став на ноги – вже перед Новим 2023 роком він був вдома та почав користуватися слуховими апаратами, які дозволили йому спілкуватися з людьми.

Благодійний фонд «Побачимо перемогу»
Зрозумівши, що в Україні відсутній системний підхід та реальні статистичні дані щодо людей, які втратили зір, Владислав у січні 2023 року заснував благодійну організацію «Побачимо перемогу» разом із другом Артемом Пахомовим. Назва фонду символізує не лише закінчення війни, а й перемогу над собою та своїми недугами.

Головним принципом фонду є те, що «допомога повинна шукати людину, яка потрапила в біду, а не навпаки». Сьогодні фонд допомагає як військовим, так і цивільним. Організація займається оплатою реабілітації та перекваліфікацією незрячих, юридичним та психологічним супроводом, впровадженням асистивних технологій та встановленням косметичних очних протезів, організацією операцій із відновлення зору тим, кому це ще можливо, налагодженням партнерства з іноземними клініками, проведенням освітніх кампаній щодо правильної комунікації суспільства з ветеранами та особами з інвалідністю.

Сьогодні Владислав Єщенко наголошує, що після втрати очей він «почав бачити набагато більше». Нині він веде активне життя, робить все, щоб привернути увагу до потреб поранених військових, зокрема з вадами зору.

Владислав неодноразово брав участь у заходах руху «Всі разом!». Ми заохочуємо всіляко підтримувати Владислава Єщенка та його фонд «Побачимо перемогу».

Історію розповів Павло Куценко.

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram