Легендарний ветеран «Плємяш», який втратив на війні руки і ноги, взяв участь у Ході на захист сім’ї, дітей та України

21 червня у центрі Києва відбулася масштабна Хода на захист сім’ї, дітей та України, а також Марш Традиції. До багатотисячної колони долучилися люди різного віку, цивільні та військові, яких об’єднали спільні цінності. Серед учасників акції був боєць Третьої окремої штурмової бригади, який втратив на війні обидві руки і обидві ноги, – Руслан Книш з позивним «Плємяш». Нині він займається хорунжою справою, читає лекції і приєднався до Ходи з принципових міркувань.

Свою позицію щодо важливості захисту традиційної родини він озвучує категорично та змістовно: «Я прийшов сюди, щоб підтримати традиційні українські цінності, те, як заведено в Україні… Треба відстоювати український націоналізм, а він неможливий без сімей. Бо націю творять справжні українські сім’ї, які сповідують традицію нашої історії».

Ветеран звертає увагу на демографічну кризу в державі та наголошує, що розмиття цінностей та одностатеві «шлюби» чи партнерства жодним чином не сприятимуть розвитку української нації: «За які цінності я стояв на фронті? За традиційні! За українську сім’ю, де є жінка та чоловік».

«Плємяш» також зазначив, що він сам родом із Донеччини – регіону з глибоким козацьким корінням, де історично ніколи не було місця подібним явищам. За його словами, усі громадяни мають конституційні права та обов’язки, але спроби певних груп «перестрибнути через голову» українське суспільство терпіти не буде.

Історія Руслана Книша
Руслан народився в Селидовому Донецької області. Його життєвий шлях від самого початку був непростим: біологічні батьки покинули його ще немовлям, дитинство проходило у надскладних умовах. Попри російськомовне середовище, у 14 років юнак глибоко зацікавився історією боротьби України проти русифікації, ідентифікував себе як українець і принципово перейшов на рідну мову.

Щойно йому виповнилося 18 років, він потайки вирушив на фронт добровольцем. Подолавши всі бюрократичні перепони та переконавши командирів, юнак приєднався до омріяної Третьої окремої штурмової бригади. Свій перший бойовий вихід він здійснив у січні 2024 року під Нью-Йорком на Донеччині. За час служби молодий штурмовик отримав п’ять поранень. Останнє з них сталося 27 жовтня 2024 року: через удар ворожого FPV-дрона Руслан втратив обидві руки та обидві ноги.

Попереду на ветерана чекала надскладна реабілітація. Завдяки підтримці медиків та друзів він зміг прийняти себе нового. Проте Руслану довелося стикнутися не лише з фізичним болем, а й із суспільною бюрократією. У грудні 2025 року прогримів скандал: співробітники банку відмовили ветерану у видачі картки, посилаючись на вимогу зробити фото з карткою в руках, що було для нього фізично неможливо. Проблему вирішили лише після суспільного резонансу та особистого вибачення керівництва ПриватБанку.

Сьогодні Руслан продовжує боротьбу та активно планує своє майбутнє. Він навчається тактичній медицині та хорунжій справі, вже читає лекції для молоді, готує до друку збірку віршів «Я та війна», присвячену ветеранам, а також пише документальну прозу про рідне окуповане Селидове. Ветеран очікує на поїздку до США для складного протезування і найбільше мріє повернутися на службу до своїх побратимів у Третю штурмову бригаду.

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram