Що насправді відбувається з безбар’єрністю в Україні?

З 25 по 31 травня в Україні проходить Національний тиждень безбар’єрності. Це важлива ініціатива, покликана привернути увагу до потреб людей з інвалідністю, ветеранів, літніх людей та всіх, хто щодня стикається з фізичними й суспільними бар’єрами.

Безбар’єрність — це про гідність, рівність можливостей та повноцінну участь кожної людини у житті суспільства. Саме про це у розмові з Рухом «Всі разом!» розповів студент Волинського національного університету імені Лесі Українки Павло Липовський, який живе зі спінальною м’язовою атрофією. Попри хворобу та пересування на кріслі колісному, Павло продовжує навчатися, розвиватися та надихати інших своїм прикладом.

Павло зізнається: найбільші труднощі виникають через непристосованість середовища та байдужість системи. Особливо гостро це проявляється у транспорті. «Це доволі велика проблема з добиранням до університету, тому що маршрутки максимально не обладнані. Колись ми писали заяви, щоб з цим щось зробили. Нас кормили обіцянками, що буде маршрутка з пандусом, але пандуса немає», – розповідає Павло. Щодня друзі допомагають йому потрапити до маршрутки: складають крісло колісне, заносять його в салон та допомагають сісти. Якщо друзів поруч немає – допомагають мама або небайдужі пасажири.

Проблема безбар’єрності, за словами Павла, залишається актуальною не лише у маленьких містах, а й по всій Україні. Особливо це стосується старої інфраструктури – підземних переходів, укриттів, метро, громадських закладів. Водночас Павло наголошує: справжня безбар’єрність – це не лише про архітектурні рішення. «Люди мають бути готові до таких людей, як ми», – підкреслює він.

Про важливість суспільного ставлення до людей з інвалідністю говорить і Руслан Семенець, директор Комунального некомерційного товариства «Центр фізичного здоров’я» Броварської міської ради: «Безбар’єрність — це про можливість працювати, навчатися, займатися спортом, створювати сім’ї, бути активною та повноцінною частиною громади. Це про рівний доступ до можливостей і право кожної людини жити без упереджень та ізоляції. Саме тому формування безбар’єрного середовища має стати спільною відповідальністю держави, громад, освітніх закладів, бізнесу та всього суспільства — від створення доступної інфраструктури до забезпечення рівних можливостей у навчанні, працевлаштуванні, спорті та громадській активності».

В умовах війни тема безбар’єрності набуває ще більшої актуальності. З фронту повертається все більше українських військових, які після поранень потребують доступного середовища, адаптованого транспорту, освіти, роботи та підтримки суспільства.

Рух «Всі разом!» звертає увагу суспільства та влади на необхідність системного вирішення проблем людей з інвалідністю. Йдеться не лише про встановлення пандусів, ліфтів чи спеціальних підйомників, а й про створення справді доступного середовища у транспорті, навчальних закладах, укриттях, державних установах та громадських просторах.

Щоб першими отримувати перевірену інформацію та компетентні експертні коментарі, підпишіться на наші офіційні канали у Viber та Telegram