Як Україна стає духовним лідером для Європи

Багато десятиліть цього прагнули і добивалися церкви і вся християнська громада України. Говорили, ініціювали, просили, вимагали, переконували. І от тепер нарешті це стало нашою реальністю, але досі не всі це усвідомили комплексно і до кінця. Це я пишу про Національний день молитви. Отже цього року вже вдруге в Україні відбувся Національний день молитви в статусі саме державної події. А ще в цей раз відбулася ціла серія знакових явищ, які потребують спеціальної фіксації.

Національний день молитви на європейському континенті встановлено лише в Україні. А в світі є ще лише тільки одна країна, про яку у тексті далі. А тому це дає підстави говорити про унікальність і важливість цього суспільного феномену. Але що цьому передувало?

Отже, 12 лютого 2025 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про встановлення Національного дня молитви», в резолютивній частині якої зафіксоване рішення: «Установити в Україні Національний день молитви, який відзначати щорічно 24 лютого». Цікавим і красномовним є також кілька пунктів з преамбули цією постанови:
– спираючись на тисячолітню історію та культуру Українського народу та його державності з християнським світоглядом,
– усвідомлюючи відповідальність перед Богом, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями,
– підносячи до Бога молитву подяки за те, що в день початку відкритої війни російської федерації проти України дав нам силу та можливість захистити суверенітет та незалежність нашої держави, зберегти існування Українського народу…

Таким чином це рішення українського парламенту є не лише знаковим по суті, але й максимально усвідомленим і правильним у своїй мотивації. В документі ідеться і про Бога концептуально, і про християнство як національну віру українців, а відтак і основу національного світогляду. А ще в мотивувальній частині є слова «- спираючись на історичний досвід інших держав і народів». В цьому контексті нарешті слід повідомити, що в усьому світі окрім України є лише одна єдина країна, де також існує свій Національний день молитви. І це – Сполучені Штати Америки.

Насправді, в історії багатьох країн і народів під час значних викликів ініціювалися особливі національні молитви, в тому числі із закликом до цього збоку керівництва держав. І не лише в оповіданнях на сторінках Біблії, але й в сучасній історії ХХ століття, в тому числі під час Другої світової війни.

Але як офіційний день в державі в сучасній історії це вперше було започатковано лише у США у 1952 році. Тоді президент Гаррі Трумен затвердив відповідне рішення про Національний день молитви і призначив його щороку на перший четвер травні. До речі, як і в Україні, так само і в США фінальним тригером до встановлення такого дня була велика війна. У нас – московитське повномасштабне вторгнення і Російсько-Українська війна. А у США – Корейська війна, в якій загинули понад 30 тисяч американських солдатів.

Таким чином, сьогодні у світі є ЛИШЕ ДВІ країни, де існує державний і офіційний Національний день молитви.
1. США – перший четвер травня щороку. Затверджено президентом у 1952 році.
2. Україна – 24 лютого щороку. Затверджено парламентом у 2025 році.

Для молитви, безсумнівно, не потрібно мати державний статус, щоб бути дієвою і ефективною.
Натомість цей державний статус, затверджений вищим законодавчим органом країни, – є важливим і правильним.

Історичний контекст і передумови
Тут слід згадати передісторію. Вона має значення, бо творила в українському суспільстві і політичному естеблішменті звичку до молитви. В цілому, звісно, регулярні і спільні молитви у публічному просторі – частина ідентичності всіх християнських церков. Проте було кілька знакових явищ, які потребують окремного згадування.

У 2009 році у київському Палаці спорту відбувся захід під назвою «Загальна молитва за пробудження». Ініціювали і організували масштабну багатотисячну молитву «Рух шукачів Бога» і Українська Міжцерковна Рада, яка об’єднує найбільші помісні євангельські протестантські церкви Києва.

У 2010 році ця «Загальна молитва за пробудження» пройшла на київському Майдан незалежності. Цього разу була також її трансляція на столичному комунальному телеканалі «Київ».

Паралельно у 2010-2011 роках відбулися перші в Україні Парламентські молитовні сніданки за участі народних депутатів України. У 2014 році цей захід був вже за участі в.о. президента України, а в 2016 році – за участі президента. Значну справу в ініціюванні і координації цих процесів звершував народний депутат Павло Унгурян. Зараз Національний молитовний сніданок в Україні під патронатом президента є найбільшим подібним заходом на європейському континенті. Також традиція молитовних сніданків остаточно закріпилися в усіх регіонах при місцевих органах влади.

У 2014 році почалося вторгнення Росії в Україну з подальшою окупацією Криму і окремих районів Донецької і Луганської областей. Це спричинило справжній молитовний вибух. По всій Україні посилилася традиція проведення спільних публічних молитов за участі всіх місцевих церков і в тому числі за участі місцевих органів влади.

У 2016 році започаткувалася масштабна подія – Національний день молитви за Україну. Вона стала щорічною багатотисячною і розміщувалася у київському Палаці спорту. На початку це була спільна справа англійського місіонера Девіда Хасавея, Української Міжцерковної Ради і Ради Євангельських Протестантських Церков України. Пізніше все активніше стали долучатися всі християнські конфесії – і православні, і католицькі.

Основним гаслом і мотивом більшості цих об’єднаних молитовних подій були слова Господа Бога зі Святого Письма: «Якщо Мій народ, який носить Моє Ім’я, впокориться і почне молитися, якщо відвернеться від дороги зла, то Я почую в небесах, прощу їхні гріхи й оздоровлю їхню землю» (Друга Книга Хронік 7:14).

Державний статус і вплив на Європу
Звісно, з початком повномасштабного вторгнення РФ і початку Великої війни заклики народу і церков до влади оголосити офіційний Національний день молитви почали лунати ще голосніше. Тим більше, що в Україні вже була сформована широка національна молитовна традиція – і суспільна, і народна, і адміністративна, і політична. Все це разом призвело до закономірного переможного результату, коли в Україні рішенням вищого законодавчого органу було встановлено Національний день молитви щороку на 24 лютого. Відтак день початку Великої війни, день болю і подвигу, також одночасно набув ще одного сенсу – віри і надії на Бога через молитву.

Таким чином те, про що десятиліттями говорили всі українські християни і церкви, про що просили, чого вимагали, – тепер вже реальність, в якій ми живемо й рухаємося далі.

У 2025 році Національний день молитви в статусі державного дня в Україні пройшов не дуже сміливо – в пів сили. В сесійній залі Верховної Ради пролунав лише духовний гімн «Боже великий, єдиний». Натомість цього року в парламенті вже пройшло все по-максимуму. Зокрема й лунала молитва безпосередньо з трибуни вустами предстоятеля Православної Церкви України Епіфанія, єпископа Римсько-Католицької Церкви Віталія Кривицького і старшого єпископа Української Церкви Християн Віри Євангельської Анатолія Козачка. Лунала молитва до Бога в ім’я Ісуса Христа вустами глав церков. Всі стояли, схиливши голови. Нагадую, такого нині немає ніде в Європі. Тільки в Україні.

І наостанок…
24 лютого 2026 року до древнього християнського Києва приїхали глави європейських держав. Також президент Європейської Комісії Урсула фон дер Ляєн і президент Європейської Ради Антоніу Кошта – тобто найвище керівництво Європейського Союзу. Вони приїхали з нагоди чергової річниці початку Великої війни, щоб задекларувати підтримку і солідарність з Україною. Але перед усіма зустрічами і робочими справами всі вони попрямували до Софії Київської, щоб… молитися. Бо у нас тепер в цей день – Національний день молитви. І тепер це частина нашого офіційного протоколу, в тому числі для найвищих міжнародних делегацій. Бо спочатку – молитва до Бога, потім – політичні справи. Треба звикати до нового правила на європейському континенті, до нового правила, яке формує Україна.

Україна – одночасно і форпост, і лідер з повернення християнської ідентичності всій європейській цивілізації. А відтак – повернення гідності, шляхетності і праведності. Я про це говорю роками. А тепер ще й бачу – вкотре бачу.

Багато хто з нас вважає Україну грішнішою країною і негідною. Звісно, і в офіційних молитовних заходах завжди є потенціал для лицемірства. Не буду з цим сперечатися, бо є сенс в таких твердженнях. Але… Але очевидним є факт – Україна має місію і вона вже звершує її. Як на полі боя – показує всьому світу приклад гідності, хоробрості і лицарського подвигу. Так і на рівні духу – повертаючи західному світу втрачену християнську ідентичність.

В нас є зерно. В якому є ядро. В якому є зародок. Який проросте. Так, він проросте. Тож поможи нам, Боже!