Спроба зламати фундаментальні основи взаємодії людей: загрози рекодифікації Цивільного кодексу України

У Верховній Раді України зареєстровані два законопроекти – №14056 та №14057 від 21.09.2025 р. «Про внесення змін до Цивільного кодексу України у зв’язку з оновленням (рекодифікацією)» (І і ІІ частини). Ініціаторами цих законопроектів є Голова Верховної Ради України Руслан Стефанчук і група депутатів. Наразі законопроект №14056 вже прийнято за основу із продовженням строку підготовки.

Проекти законів подані під виглядом «євроінтеграційних», але містять норми, які підривають природні права людини, руйнують інститут сім’ї, суспільну мораль, національні цінності та створюють умови для моральної й соціальної деградації суспільства. Їх ухвалення може стати кроком до знищення духовного, культурного й конституційного фундаменту української державності. Глибокий аналіз загроз цих ініціатив робить резидент Кабінету експертів Олександр Храпач.

Запропоновані зміни фактично передбачають виключення із Сімейного кодексу України, з переліку засаднчих особистих (немайнових) прав людини, правовідносини, що пов’язані зі шлюбом, батьківством і материнством, що, в свою чергу, фактично знищує природне право людини на сім’ю. Сімейно-шлюбні відносини переводяться в площину неособистих, набувальних, договірних, втрачаючи своє природне,  духовне та моральне значення.

У низці статей закладено норми, що обмежують свободу слова, думки, переконань і віросповідання. Вводяться положення, які дозволяють особі, у тому числі неповнолітній, самостійно визначати свою тілесну ідентичність і здійснювати рішення, що стосуються тіла, без вікових обмежень чи участі батьків. Це означає, що діти можуть ухвалювати рішення з серйозними наслідками для власного здоров’я без контролю сім’ї. При цьому батьків позбавляють виховної функції та права діяти згідно зі своїми переконаннями, мораллю і вірою.

Додатково законопроєкти створюють ризики для психічного та морального стану суспільства: забороняється будь-який вплив на психіку, що може бути використано як підстава для обмеження виховання дітей чи навіть релігійної діяльності.

Законопроєкти №14056 та №14057: Рекодифікація Цивільного кодексу та загроза інституту сім’ї

1. Попри те, що законопроєкти подаються як «євроінтеграційні», вони містять низку завуальованих у правотворчих конструкціях положень, які агресивно посягають на природні права людини – зокрема, право на сім’ю, свободу слова, переконань, віросповідання, здорове середовище, батьківство, материнство, дитинство, суспільну мораль та національні цінності/інтереси, тощо).

Законопроект №14056, зокрема, передбачає такі положення оновленого Цивільного Кодексу України:
– ч.2 ст.1 (запропонованої редакції) – відносини є приватними, якщо їх публічний характер не визначений законом або не випливає зі змісту;
– ч.4 ст.4 – колізії між нормами права усуваються з урахуванням вимог Закону України «Про правотворчу діяльність»;
– ч.1 ст.6 – приватні відносини можуть регулюватися договором;
– ст. 1771 – до особистих благ належать життя, здоров’я, честь, гідність, недоторканність, безпека, ім’я, репутація, авторство, свобода творчості, приватність та інші особисті блага;
– ч.2 ст.1169 – слова «не суперечать моральним засадам суспільства» замінено на «узгоджуються із доброзвичайністю (boni mores)».

На перший погляд дані норми не містять особливих загроз чи особливих неузгоджень, але Нову редакцію Цивільного Кодексу України пропонується прийняти в два етапи: №14056 – І частина та №14057 – ІІ частина. До-речі, законопроект №14056 вже рекомендований до прийняття Комітетом ВРУ з питань правової політики. Проте, в разі його прийняття, він відкриває шлях і умови для прийняття другої частини, у взаємодії з яким Запропонована редакція ЦК України запровадить механізм знищення інституту сім’ї, суспільної моралі, національних цінностей/інтересів, а також встановить повну цензуру і диктатуру та переслідування в Україні для всіх, які мають інші погляди, думки, переконання, віросповідання, тощо.

2. Так, частиною 2 Прикінцевих та Перехідних положень законопроекту №1457 вносяться зміни до Сімейного Кодексу України, якими виключаються з переліку немайнових прав – права, пов’язані з сім’єю та сімейними відносинами. Фактично, в такий маніпулятивний і неконституційний спосіб знищується відвічне природне засадниче особисте право кожного на сім’ю, шлюб, батьківство, материнство, дитинство і похідні з даних правовідносин інші права.

Крім того, у законопроєкті №14057 статтю 269 Цивільного кодексу викладено в новій редакції:
«Поняття особистого права
1. Особисте право є правом невід’ємно пов’язаним з особою, що не має економічної природи та спрямоване на задоволення фізичних, психічних, психологічних, духовних, емоційних, культурних, соціальних та інших нематеріальних потреб та інтересів особи.
2. Особисті права належать фізичній особі з моменту народження або з іншого моменту, визначеного Конституцією України, цим Кодексом та/або іншим законом.
3. Особисті права належать юридичній особі з моменту її створення або з іншого моменту, визначеного цим Кодексом та/або іншим законом.
4. Невід’ємний зв’язок особистого права з особою полягає в тому, що особа не може відмовитись від свого особистого права, а також не може бути позбавлена цього права…».

Таким чином, виключення сімейно-шлюбних відносин зі сфери нематеріальних особистих прав і благ, відносить дані правовідносини в площину вольових, набувальних, неприродних, які, враховуючи зміни запропоновані проектом №14056, можна буде врегульовувати інститутом договірних відносин, що повністю нівелює цінність і значення шлюбу і сім’ї як основної і первинної ланки суспільства та дає можливість набувати такі права будь-яким особам, в т.ч. однієї статті (див. нижче).

Унаслідок цього руйнується дефініція шлюбу і сім’ї, яка встановлена ст. 51 Конституції України, та, як наслідок, руйнуються фундаментальні засадничі конституційні права в соціально-гуманітарній сфері країни, національні цінності/інтереси, суспільна мораль та тисячолітня духовна і культурна спадщина нашого народу, підривається патріотична та оборонна свідомість, закладаються підвалини для поглиблення демографічної кризи і моральної деградації народу України, що є прямою загрозою національної безпеки.

Крім того, шлюб і сім’я є не лише природною інституцією, яка забезпечує відтворення і продовження людства, а й основною святинею всіх основних віровчень українського народу, наруга над якими завдає глибоких страждань вірянам та фактично є блюзнірством над святинею, що безумовно поглибить внутрішню кризу та руйнування довіри до парламентарів і влади в цілому.

Також, як вище вказано, законопроектом визначено, що колізії між правовими нормами врегульовуються відповідно до Закону України «Про правотворчу діяльність», за яким законодавчий акт, який прийнятий пізніше, має вищу юридичну силу і пріоритет в правозастосуванні. Це дасть змогу положенням нового Цивільного Кодексу України фактично скасовувати гарантії і права надані Сімейним Кодексом України сімейно-шлюбним відносинам. І не можна виключати, що згодом з’являться законодавчі ініціативи про недоцільність існування Сімейного Кодексу України, що посилить подальший процес руйнування інституту сім’ї, втрату народом України своїх національних цінностей, суспільної моралі національної гідності та ідентичності, оборонної та патріотичної свідомості.

Підтвердженням викладених застережень є вищевказані зміни, запропоновані проектом №14056 до частини другої статті 1169 ЦК України, де слова «не суперечать моральним засадам суспільства» замінюються словами «узгоджуються із доброзвичайністю (boni mores)». Тобто під видом толерантності і доброзичливості законодавцем пропонується знищити національні цінності і суспільну мораль, вивести її із соціальних регуляторів суспільної поведінки, що суперечить вищеозначеним положенням Конституції України, Законів України та рішенням Конституційного Суду України та безмовно загрожує національним інтересам та безпеці.

Власне, наведені застереження підтверджуються також висновком науково-правової експертизи №01-9/1-232 від 25.12.2023 р. Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака НАН України, де зазначено наступе:

«Впровадження та популяризація в українському суспільстві соціально закріплених ролей, поведінки, діяльності і характерних ознак, для жінок/чоловіків, які не узгоджуються з їх природною статевою ознакою/ поведінкою, в т.ч. в сфері природної сім’ї, батьківства, материнства, дитинства, – не відповідає частині 1 статті 1 та статті 23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, національному законодавству (зокрема статтям 11, 51 Конституції України), конституційному ладу та національним цінностям і інтересам.

Норми міжнародного права, Угода про асоціацію з ЄС (зокрема статті 141, 400, 472) надають право Україні стати повноправним і авторитетним членом Європейського Союзу, зі збереженням природної моделі інституту сім’ї, соціально-культурного устрою та національних цінностей/інтересів, національної ідентичності та самобутності, які визначені предметом національної безпеки і гарантами незалежної та суверенної держави».

3. Запропоновані нові редакції статей 278-279 ЦК України, регулюють право вимагати заборони поширення інформації, якою порушуються особисті права. Проте ці норми вже викликали ряд заперечень з боку медіа-простору, оскільки вони не відповідають вимогам якості закону, дозволяють широке тлумачення та посягають на свободу слова, вільне вираження поглядів, переконань і як наслідок віросповідання, що суперечить статтям 34-35 Конституції України.

Аналогічні недоліки містить запропонована стаття 281-2 («Право на особисту безпеку») та стаття 282 («Право на усунення небезпеки, що загрожує життю та здоров’ю»), адже дає широкі права кожній особі визначати на власний розсуд рівень ризиків для неї, що може привести до свавілля та широких зловживань щодо прав інших. Це ще раз підтверджує, що виключення суспільної моралі та традицій з правових регуляторів поведінки не може бути компенсоване лише писаними нормами. Конституційний Суд України у рішенні №15-рп/2004 (справа №1-33/2004 від 2.11.2004 р.) наголосив: усунення моральних норм із суспільного життя неминуче веде до свавілля чи тиранії, а відтак – до встановлення тотального контролю, подібного до практик авторитарних режимів.

4. Подальший проект статей передбачає:
Стаття 281-3. Право на здоров’я
1. Фізична особа має невід’ємне право на здоров’я. 2. Охорона здоров’я фізичної особи забезпечується системою заходів, спрямованих на збереження та/або відновлення фізіологічних, психічних, психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності фізичної особи при максимально біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя, що впроваджуються органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, його службової та/або посадової особи, закладом охорони здоров’я, іншою фізичною, юридичною особою в порядку, визначеному Конституцією України, цим Кодексом та/або іншим законом. 3. Фізична особа має право на рівний та недискримінаційний доступ до охорони здоров’я.

Стаття 281-4. Право на медичну та/або реабілітаційну допомогу
1. Фізична особа має право на медичну та/або реабілітаційну допомогу. Порядок, зміст та обсяг надання медичної та/або реабілітаційної допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, відповідно до закону. 2. Медична та/або реабілітаційна допомога надається безоплатно в межах програми медичних гарантій, на підставі та в порядку, встановлених законом. 3. Надання медичної та/або реабілітаційної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, здійснюється за її інформованою письмовою згодою. …9. Медична та/або реабілітаційна допомога надається відповідно до стандартів у сфері охорони здоров’я.

Стаття 281-5. Репродуктивні права
…2. Фізична особа може здійснювати свою репродуктивну функцію, зокрема із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій у порядку та на умовах, визначених законодавством. Застосування програм допоміжних репродуктивних технологій здійснюється лише за медичними показаннями та за інформованою письмовою згодою повнолітньої дієздатної фізичної особи. 3. Фізична особа має право на репродуктивне здоров’я, зокрема вчиняти дії, спрямовані на його поліпшення, підтримання або зміну обсягу репродуктивної функції. …Штучне переривання вагітності, що не перевищує дванадцяти тижнів, проводиться лише та інформованою письмовою згодою жінки. У випадках, визначених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене під час вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів. Перелік обставин, що дозволяють провести штучне переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, визначаються законодавством. 4. Примус щодо здійснення репродуктивних прав не допускається.

На наше переконання вказані норми не відповідають вимогам щодо якості закону, оскільки дають широкі права центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я визначати порядок, зміст та обсяг надання медичної та/або реабілітаційної допомоги (що мається на увазі!?), не визначений чіткий зміст репродуктивних прав, прав неповнолітніх осіб, що є примусом до репродуктивних прав (виношення і народження дитини після 22 тижнів може вважатися примусом!?). Також практика надання дозволу на переривання вагітності на рівні закону надає небажаних результатів у вигляді недбалого ставлення до статевого життя, ненароджених дітей, подружніх обов’язків, поглиблює демографічну кризу. В такому випадку варто триматися практики інших європейських країн, де аборти заборонені за певними виключеннями.

5. Особливого занепокоєння викликають наступні законодавчі ініціативи за проектом №14056:
Стаття 288. Право на свободу природного існування
1. Фізична особа має право на свободу природного існування. 2. Фізична особа може вільно, на власний розсуд, відповідно до власних потреб, інтересів і цілей визначати свою поведінку і приймати рішення у сфері природного існування у порядку, у спосіб і в межах, що не суперечать Конституції України, цьому Кодексу та/або іншим законам, а також узгоджуються із доброзвичайністю (boni mores). 3. Фізична особа може вимагати від усіх і кожного не порушувати право на свободу природного існування та/або не вчиняти будь-яких інших дій, що впливають на його зміст, обсяг або можливість самостійного і вільного волевиявлення. 4. Обмеження права на свободу природного існування може відбуватися лише у випадках, визначених Конституцією України, у порядку, у спосіб і в межах, встановлених законом. 5. Забороняються будь-які форми фізичного, психічного, психологічного та/або іншого тиску на фізичну особу, втягування її у вживання спиртних напоїв, наркотичних, психотропних засобів, вчинення інших дій, що призводять до біологічної, психічної, психологічної та/або іншої залежності фізичної особи і порушують її право на свободу природного існування.

Стаття 289. Право на тілесну недоторканність
1. Фізична особа має право на тілесну недоторканність (тілесну автономію), зокрема вирішувати питання, які стосуються її тіла, включаючи медичні, біотехнологічні та/або інші втручання, що вчиняються за її інформованою письмовою згодою, а також на відмову від будь-якого втручання, крім випадків, визначених законом. …4. Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, іншими законними представниками, вихователями, а також будь-якими іншими особами малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається. У разі жорстокого чи такого, що принижує гідність, поводження фізичної особи стосовно іншої фізичної особи, яка перебуває в безпорадному стані, застосовуються заходи, встановлені цим Кодексом та/або іншим законом.

По перше, відбувається безпідставна підміна понять «природного чи біологічного існування» особи з «вольовим правом вільного вибору такого існування», в т.ч. відповідно до її біологічної статті.

По друге, відсутні будь-які вікові обмеження щодо права на здійснення такого вибору, тим самим надається право дітям, які мають не сформовану психологічну особистість і є вкрай вразливими, під впливом зовнішніх деструктивних факторів робити не свідомий вибір будь-якої асоціальної поведінки, особливо в сфері своєї ідентичності.

По третє, такій особі, в т.ч неповнолітній, надається агресивне право вимагати від усіх і кожного не порушувати право на свободу відповідного хибного «природного існування» та/або не вчиняти будь-яких інших дій, що впливають на його зміст, обсяг або можливість самостійного і вільного волевиявлення, тим самим батьки позбавляються виховної функції щодо своїх дітей і права їх виховувати відповідно до своїх переконань, суспільної моралі, віри, що гарантовано Конвенцією про захист прав дитини, зокрема її статтями 8, 27, 30, 34.

По четверте, в зазначеному випадку, будь-які прояви непослуху чи нестабільної поведінки і бажань дитини, повинні задовольнятися батьками, оскільки будь-які інші дисциплінарні міри будуть вважатися порушенням права на «природне існування», що в подальшому може розцінюватися підставою для позбавлення батьківських прав.

По п’яте, вказані норми без будь-яких вікових обмежень та медичних показників дають право дітям самостійно вирішувати долю свого тіла, що в тому числі це включає «трансгендрені переходи», що практикуються і агресивно популяризуються ліво-радикальними політичними силами в інших країнах і що призводить до невідворотних негативних фізичних, психологічних і асоціальних наслідків. Відповідні факти вже встановлені численними науковими дослідженнями та негативним досвідом інших країн.

Така тенденція і неякісні законодавчі норми знищують право передусім дитини на безпечне психологічне і фізичне виховання, потім знищують права батьків на обрання власних методів виховання, стимулюють моральне і статеве розтління серед дітей і молоді, що неминуче призводить до деградації і вимирання нації, її ідентичності і самобутності, краху інституту сім’ї і шлюбу.

Тотожні необдумані законодавчі ініціативи були запроваджені ліворадикальними політичними силами в багатьох країнах, що призвело до невиправданих наслідків: соціального занепаду, морального і фізичного здоров’я населення, що вкрай негативно відобразилось на демографічних показниках тощо. Наразі низка країн Європи і США почали активно скасовувати відповідну хибну соціальну практику та повертати нації до природного і біологічного порядку речей та захищати своїх дітей і жінок від агресивного насилля так званої «гендерної ідеології» (див. нижче).

6. Наступні законодавчі ініціативи за проєктом №14056 порушують ряд конституційних прав, в тому числі права на свободу віросповідання та діяльність релігійних громад, спрямованих на допомогу особам, які зробили помилку в своєму житті чи обрали асоціальний спосіб існування:
Стаття 289-2. Право на психічну недоторканність
1. Фізична особа має право на психічну недоторканність (психічну автономію). 2. Застосування методів прямого психічного впливу (гіпнотична терапія, введення психотропних речовин, що здійснюються поза медичною практикою або з порушенням встановлених клінічних протоколів тощо), технологій прихованого психічного впливу (використання технології «25 кадру», підпорогових аудіовізуальних стимулів, ультразвуку, інфразвуку, бінуральних бітів тощо), проведення медичних, наукових та інших дослідів, експериментів, процедур, пов’язаних із нейромоніторингом, нейростимуляцією або інструментальною діагностикою психофізіологічного стану особи, а також будь-який інший спосіб медичного, психічного, психологічного, психофізіологічного, емоційного, духовного та іншого втручання у психіку фізичної особи може вчинятись лише за її інформованою письмовою згодою або у випадках та порядку, визначених законом. Фізична особа у будь-який момент може відмовитися від будь-якого зазначеного абзацом першим цієї частини втручання в її психіку, зокрема і після його початку, та вимагати припинити таке втручання. 3. Фізична особа має право на захист від поведінки іншої особи, що спричиняє психологічне насильство, емоційний тиск, маніпулювання свідомістю або інші форми втручання у стан психічного здоров’я. Цей захист поширюється також на цифрове середовище, інформаційні технології тощо”.

Вкотре зазначимо, що дана норма не відповідає будь-яким вимогам щодо якості закону, повністю забороняє функцію батьківського виховання дітей, фактично забороняє проведення публічних богослужінь і релігійних обрядів. Будь-яке публічне висловлення чи зауваження особі може розцінюватися як порушення її психічної недоторканності. Відповідні норми можуть створити умови для повного свавілля, морально-духовного занепаду, тиранії з боку психічно неврівноважених осіб, знищення умов для щасливого і безпечного сімейного виховання, дитинства, батьківства, материнства. Атмосфера в сім’ях буде створюватись некерованим емоційним станом дітей (під впливом деструктивних інформаційних джерел), з несформованою психологічною і сталою особистістю, здатною поважати права інших. При цьому батьки будуть позбавлені можливості виховувати своїх дітей і формувати в них цілісну, емоційно здорову і зрілу особистість. Не складно уявити, в що перетвориться в таких законодавчих умовах сімейне щастя, радість подружжя, дитинства батьківства, тощо.

Такі необдумані законодавчі норми є прямою загрозою для існування нації та країни в цілому, призводять до свавілля і тиранії.

7. Проект статті 294-2 пропонує:
Право на індивідуальність
1. Фізична особа має право на індивідуальність. 2. Фізична особа має право на формування, збереження та зміну своєї індивідуальності з урахуванням особливостей біологічної, психічної, психологічної, соціальної, культурної, національної, релігійної, мовної та іншої самобутності, а також на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не суперечать Конституції України, цьому Кодексу та/або іншому закону, а також узгоджуються із доброзвичайністю (boni mores). 3. Дискримінація фізичної особи за ознаками індивідуальності (статтю, віком, станом здоров’я, ознакою раси, кольором шкіри, стилем одягу, зовнішністю, видом статури, особливостями будови тіла, наявністю ознак інвалідності, вагою, зростом, голосом, порушенням рухових функцій, манерою поведінки, політичними, релігійними та іншими переконаннями, етнічним, соціальним походженням, майновим станом тощо) заборонена…

Стаття 297. Право на честь, репутацію
1. Фізична особа має право на честь як позитивну соціальну оцінку особи з боку оточуючих, що ґрунтується на узгодженості її поведінки з доброзвичайністю (boni mores)…

Ми знову спостерігаємо відсутність належної якості закону, виключення батьків з процесу виховання дитини і надання її права формувати свою індивідуальність на власний вибір, що призводить до наслідків зазначених в попередньому пункті.

Також дана норма, як і попередні норми щодо «права на природне існування» та «психічну недоторканість» мають подібні наслідки та загрози для людей і суспільства. Вкотре спостерігається намагання ініціатора закону виключити з правового поля «суспільну мораль» і переорієнтуватись на так звану «доброзвичайність» (boni mores), за якою насправді чітко просліджується заборона на будь-яке «негативне ставлення», знищення суспільної моралі, свободи слова, переконань, віросповідання, національних цінностей/інтересів, інституту сім’ї, батьківства, здорового дитинства, що являє собою суттєву загрозу для існування народу і країни в цілому, відповідно до його самобутності та ідентичності.

8. Також, спостерігається намагання ініціаторів законопроекту №14056 позбавити батьків права на медичну інформацію щодо своїх дітей після 14 років, тим самим надавши їм можливість, без відома батьків здійснювати трансгендерні переходи та інші експерименти зі своїм тілом, враховуючи вищевказані попередні правові норми та їх наслідки.

Стаття 302-3. Право на медичну інформацію
1. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на отримання повної, достовірної та актуальної медичної інформації про себе, ліцензійної інформації про надавача медичної послуги, зокрема про кваліфікацію медичних працівників, наданої своєчасно, а також на отримання копії та/або ознайомлення з документами, що містять медичну інформацію про неї. 2. Малолітня дитина має право на отримання медичної інформації в доступній для її віку і можливості сприйняття формі з урахуванням психофізіологічної зрілості та емоційного стану. Батьки або інші законні представники мають право на медичну інформацію про свою малолітню дитину (підопічного) до досягнення нею чотирнадцяти років…

Стаття 306-1. Право на приватність
1. Фізична особа має право на приватність. 2. Фізична особа в порядку, спосіб і в межах, які не суперечать закону, має право визначати свою приватність і її межі, самостійно, на власний розсуд вирішувати, яким чином організовувати і здійснювати свою життєдіяльність у сфері сімейних, побутових, інтимних, інших особистих відносин, що не пов’язані з виконанням покладених на фізичну особу публічних функцій, залежно від власних інтересів та цілей. 3. Фізична особа самостійно, на власний розсуд визначає коло осіб, які можуть володіти інформацією про її приватність, а також обсяг та/або зміст такої інформації в порядку, спосіб і в межах, встановлених законом. 4. Втручання у сферу приватності фізичної особи здійснюється за її згодою. Фізична особа самостійно, на власний розсуд визначає можливість або неможливість.

Знову простежується відсутність вікового обмеження щодо права на приватність, з усіма відповідними наслідками для дитини й батьків. Відсутні ознаки вимог щодо якості закону, а також існують очевидні загрози для свавілля, хаосу, руйнування інституту сім’ї та національних цінностей.

Таким чином, можна зробити висновок, що вказані законопроекти не відповідають положенням Конституції України, встановлюють абсолютно новий суспільний/конституційний лад у соціально-гуманітарній сфері в неконституційний спосіб, з порушенням національних інтересів, які є гарантами державної безпеки, оборонної свідомості, національної гідності, самобутності та ідентичності.

Враховуючи вищзазначене, вважаємо за необхідне:
– Не допустити необдуманого прийняття законопроектів у даній редікції.
– В діалозі з міжнародними організаціями закликати їх дозволити Україні зберегти власну самобутність та національну ідентичність/самобутність, національні цінності/інтереси, інститут сім’ї, суспільну мораль, соціальний і гуманітарний устрій, самостійно визначати умови власного суспільного ладу, відповідно до гарантій наданих статтею 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
– Здійснювати виважену державну політику і законотворчу діяльність направлену на утвердження національних інтересів, суспільної моралі, сімейних цінностей, захист чоловіків, жінок, дітей і молоді від агресивної гендерної ідеології і загального розбещення.