Соціальна політика консерватизму: класичні концепції в добу четвертої промислової революції

Класичні соціально-економічні концепції консервативного спрямування формуються паралельно зі становленням консерватизму як світогляду. Насамперед оригінальні соціально-економічні концепції властиві традиціоналістському напряму консерватизму, якій можна вважати політичним виміром традиціоналізму як ширшого світогляду. Традиціоналізм, у свою чергу, будується на ідеї збереження або реставрації традиційного суспільства, що певним чином протиставляється суспільству модерному або індустріальному.

Які ж першочергові ознаки традиційного суспільства варто відзначити в якості об’єктивних і властивих йому незалежно від трактування його сутності? На нашу думку, їх декілька:

1. Традиція як базова засада життєвого ладу. Незалежно від пояснення її суті визначальну роль традиції визнають всі дослідники традиційного суспільства.

2. Ієрархія. Майже всі характеристики традиційного суспільства відзначають його ієрархічність: принципом організації соціальних відносин є жорстка стратифікація суспільства.

3. Органічність. Людина в традиційному суспільстві перебуває в складі природних спільнот, таких як родина, рід, етнос. Навіть спільноти людей, об’єднаних за професійною ознакою, набувають у межах традиційного суспільства рис квазіродового чи, радше, квазіплемінного характеру. Людині традиційного суспільства далеке як атомізоване існування, так і механістичне об’єднання, властиве тоталітаризму.

4. Стабільність. Всі традиційні суспільства надзвичайно стабільні у своїх базових засадах. Якою б не була бурхливою історія того чи іншого традиційного суспільства, його фундаментальні засади залишаються незмінними. Це можна характеризувати негативно (інерційність, схильність до стагнації) або позитивно (сакральний лад як відображення Абсолютного), але це є загальновизнаною ознакою традиційного суспільства.

5. Сакралізованість. Традиційне суспільство легітимізує себе через звернення до сакральності. В його межах не завжди можливо провести межу між священним та мирським.

Резюмуючи, ми можемо бачити те, що незважаючи на різні оцінки та характеристики традиційного суспільства, воно є певною об’єктивно існуючою даністю. Це дозволяє визначити традиціоналізм у широкому розумінні цього слова як ідею відновлення традиційного суспільства, незалежно від того, що вважається його фундаментом: Сакральна Традиція як відображення Абсолютного (інтегральний традиціоналізм), біологічна природа людини і обумовлена нею поведінка (Конрад Лоренц, деякі представники «нових правих») або соціокультурна специфіка (основна частина академічних вчених).

Модерне ж суспільство в цілому може вважатись певним антиподом традиційного. Воно схильне до масовості, егалітарності, матеріалізму та високого, не завжди конструктивного, динамізму. Тим не менш, в основі змін, що привели до приходу Модерну, лежали цілком реальні обставини технологічного та економічного порядку. Тому перед консерваторами-традиціоналістами постали завдання не просто критикувати сучасність, але й запропонувати альтернативу, яка б враховувала об’єктивно існуючі зміни.

Основні концепції від консервативних сил
Розберем основні концепції, висунуті правими в процесі виконання цього завдання.

Найбільш відомою серед них може вважатись солідаризм.
«Термін “солідаризм” походить від французького solidarisme (від фр. Solidaire) і означає – діючий заодно, спільність інтересів, одностайність. Солідаризм є соціально-політично концепцією, що на противагу тезі про класову боротьбу як рушійну силу суспільного розвитку проголошує первинним та визначальним фактором життя будь-якого суспільства солідарність його членів. Крім того, він є своєрідною стратегією мобілізації соціуму в період серйозних криз або загроз і різко підвищує мобілізаційні можливості соціуму та його ефективність за рахунок синергетичного ефекту, який виникає при усвідомленні різними соціальними групами спільності інтересів і здійснення ними погоджених дій.

Солідаризм припускає серйозні обмеження (і самообмеження) преференцій еліті соціуму при одночасному збільшенні навантаження на неї. До того ж, обов’язки еліти вважаються первинними, а права й привілеї надаються їй винятково з метою ефективного виконання відповідних обов’язків перед соціумом» .

Термін «солідаризм» з’являється вперше в 1840-х роках у Франції завдяки П’єру Леру. Цю проблему в новітні часи серйозно вивчали французькі філософи. Модерне вчення солідарності фактично народилося у Франції. Основу ідеї солідаризму заклав Селестін Шарль Альфред Бугле у своїй праці «Le Solidarisme» (1907), цю ідею він вивів з принципу солідарності. У тій же країні юрист Леон Буржуа й соціолог Еміль Дюркгейм розвинули це вчення. Філософська та політологічна наука також знає імена Шарля Жіда і Шарля Ріста, що виступали як солідаристи. Значною мірою розробляв теорію й Генріх Пеш, німецький вчений.

Історія солідаризму в Росії пов’язана з Хом’яковим та поняттям соборності, яке міститься у віровченні православної церкви. Ідеї солідаризму також проголошували Пьотр Кропоткін і деякі народники. Слово «солідаризм» у російській політичній літературі з’явилося завдяки юристу Г. К. Гінсу. У 1920-х роках він запропонував, подібно до француза Бугле, солідаристичну систему права й теорію держави як службового інструменту, що можна порівняти з регулюючою роллю світлофора на вулиці.

«Український солідаризм міститься в річищі загальноєвропейських духовних засад і пов’язаний із пошуком не тільки національного, але й соціального ідеалу. Ідеї солідаризму присутні у творах В. Вернадського як філософа-косміста і автора вчення про ноосферу (а не як публіциста і члена партії кадетів), певною мірою у працях Д. Донцова, О. Ольжича, О. Теліги, Є. Маланюка, частково В. Липинського, а також теоретика українського імперіалізму Осипа Губчака» , – дає короткий екскурс в історію та загальну характеристику солідаризму сучасний український дослідник Павло Гай-Нижник.

Солідаризм був надзвичайно популярним концептом, але не варто забувати, що він найменш був пов’язаний з ідеологічним ядром традиціоналістського консерватизму і тому тяжів до певних ідеологічних компромісів. З одного боку, це дозволяло йому діяти досить широко, виходячи за межі правиці (правого сегменту) як такої. З іншого – підштовхувало до певного розмиття його світоглядного фундаменту.

Набагато ближче до базових засад традиціоналістського консерватизму була соціальна доктрина католицької церкви, вперше сформульована в енцикліці «Rerum novarum». В загальних рисах енцикліка закликала до збереження природного порядку в суспільстві, критикувала соціалізм та капіталізм і закликала до пошуку актуальних рішень соціального порядку. Звернемо увагу на деякі її положення.

«Гаряча спрага за новими речами, яка сколихнула від якогось часу народи, природно повинна була перейти з політичного ладу в подібний йому соціальний лад. І справді, незвичайні поступи в ремеслі і нових методах індустрії, змінені відносини між власниками і робітниками, зосереджені багатства тільки в деяких руках і широко поширена убогість, сильно оживлене почуття своїх власних сил у робітничій верстві і тісна між ними єдність, – усе те, разом із зіпсутими звичаями, спричинило вибух конфлікту. Це стало настільки загрозливим, що створило напружену ситуацію, боязке очікування і томить воно уми вчених, збори мислителів, народні віча, праці законодавців, ради провідників, що сьогодні немає сильнішого питання, яке б цікавило світ» , – у цьому пункті цікаво те, що згадка про технологічні підстави соціально-економічного ладу поєднується з твердженням про «зіпсуті звичаї», тобто враховуються культурні й етичні коріння проблеми.

«У нашому теперішньому питанні найбільшим нещастям є ось що: уважати, що один суспільний клас є ворожим від природи для іншого такого класу, нібито природа створила багатіїв і пролетаріат, щоб вони провадили між собою безнастанну війну. Це протирічить логіці і правді. А, навпаки, очевидною правдою є, що так як у людському організмі існують різні члени в згоді і творять гармонійну цілість, що називається симетрією, так і в громадській спільності гармонізуються між собою ті два класи і в результаті дають рівновагу», – продовжує енцикліка. «Один абсолютно потребує іншого, ані капітал не може існувати без праці, ані праця – без капіталу. Згода творить красу і лад речей, а постійний конфлікт – тільки заколот і варварство. І ось, щоб усунути незгоду, і, що більше, викоренити її цілковито, християнство має чимало чудових сил» , – цей пункт твердо закликає до повернення органічного розуміння суспільства, властивого традиційному ладу. Характерно, що навіть слова та обороти нагадують трактування проблеми античними та середньовічними філософами.

«Тому-то є великою і шкідливою помилкою хотіти, щоб Держава своїм урядуванням проникала в дім сім’ї. Звичайно, коли якась сім’я перебуває в злиденному стані, який сама не може подолати, то в таких випадках є слушним, щоб влада допомагала їй, бо ж родина – частина суспільного організму. Так само, як і тоді, коли в сім’ї стаються поважні незгоди, – влада мусить дати кожному за справедливістю; бо це не є надужиттям прав громадян, а навпаки – їх оборона і опіка», – констатує енцикліка. Але в той же час і застерігає: «Тут, однак, керівники Держави мають зупинитися. Природа не дозволяє Державі іти далі. Батьківську владу в родині Держава не може ні знівечити, ні абсорбувати, бо та влада походить зі самого людського життя. “Діти є частиною батька” і ніби поширенням його батьківської особи, а, правду кажучи, вони вступають у громадську спільноту не самі по собі, але через сім’ю, в якій народився. І саме через те, “бувши дітьми природно чимсь від батька… поки володіють розумом, є вони під опікою батьків” (Сумма Богосл., 1І–11. кв. 10, а. 12.). Отже, коли соціалісти замінюють опіку батьків опікою Держави, – виступають проти природної справедливості і розв’язують тісну злуку родини» , – цей пункт має особливе значення, яке не тільки зберігає велику актуальність сьогодні, але й важливість якого зростає. Енцикліка передбачала загрози тоталітарного втручання держави в родину в часи, коли ювенальна юстиція або примусове антихристиянське навчання в школах були радше суто теоретичним припущенням (незважаючи на зародження лаїцизму та його проникнення в освітню сферу).

Загалом енцикліка має занадто велике значення для того, щоб розбирати її в нашій короткій праці, але ми мусимо зауважити, що вона зберегла фундаментальні принципи традиціоналістського консерватизму та заклала підстави для більш конкретизованих ідеологічних концепцій. Насамперед варто згадати таке теоретично та практично успішне явище як греміалізм.

Так званий «греміалізм» (від слова «греміу», яке на українську може бути перекладене як «гільдизм») був ідеологічним та політичним рухом, заснованим на соціальній доктрині католицької церкви та близьким до корпоративізму. Його практична реалізація відбулась за доби правління військового уряду в Чилі, після національної військової революції 1973 року.

Його засновником та лідером був молодий (на момент, коли він був залучений до діяльності хунти, йому було 27 років) юрист і політичний теоретик Хайме Гусман.

Сутність греміалізма полягала у всебічному укріпленні проміжних між державою та особою спільнот, таких як професійне об’єднання, місцева громада, парафія, родина. Від корпоративізму греміалізм відрізняється особливим упором на аполітичність. Якщо корпоративізм намагається передати проміжним спільнотам політичні та законодавчі функції, то греміалізм навпаки вважає це шкідливим, розрізняючи «соціальний» та «державний» суверенітети.

Крім того, корпоративізм передбачає більше втручання в економіку, а греміалізм більше тяжіє до максимально вільного ринку.

Але принциповим фактором, що об’єднує обидві доктрини, є визнання фундаментальної цінності природних спільнот, у які об’єднуються люди, та релігійної моралі. Фактично всі соціально-політичні ідеї обох рухів мають значення лише як коментарі до католицького вчення про людину та суспільство.

Греміалізм парадоксальним чином поєднав ідею мінімізації державної влади й гармонії між державою та суспільством. Цікаво, що греміалізм здатен чудово поєднуватись як з авторитарним правлінням (за умови відсутності тоталітарних тенденцій), так і з демократією, але за умови відсутності масових партій і їх претензій на контроль над суспільством. Греміалізм може терпіти партії лише у форматі свого роду «ідеологічних клубів», що пропонують суспільству ті чи інші рішення.

Абсолютним пріоритетом для греміалізма залишається християнська мораль в католицькій версії. Людська свобода (зокрема, економічна), яку він намагається захистити від зазіхань державного апарату, має значення лише в межах чітко окресленого Божого закону. Наприклад, «отець греміалізма» Хайме Гусман вважав, що аборт повинен бути заборонений незалежно від обставин. Так само й добровільні гомосексуальні стосунки (не кажучи вже про ЛГБТ-пропаганду) мають і навіть повинні бути криміналізовані з точки зору греміалістів.

Соратниками та партнерами греміалістів були широко відомі «чиказькі хлопці», яких нерідко рекламують як радикальних лібералів. Насправді це був рух молодих економістів з Католицького університету Чилі, які активно співпрацювали зі школою економістів Чиказького університету. Зокрема, їхнім «гуру» можна вважати легендарного лібертаріанського теоретика Мілтона Фрідмана.

Але в культурних і політичних питаннях вони орієнтувались на греміалістів ще до національної революції 1973 року. Отже, їхній «лібералізм» стосувався виключно ідеї вільного ринку, а не культурних чи соціально-політичних питань.

У цілому греміалізм можна порівняти з фузіонізмом (з урахуванням відмінностей католицької та американо-протестантської версій індивідуалізму), або сучасним правим лібертаріанством у версії «Інститута Людвіга фон Мізеса». Хоча в цілому він орієнтується на традиціоналістську, а не лібертарну версію консерватизму.

Під час військового правління греміалісти домінували в соціальній та культурній сфері, «чиказькі хлопці» в економіці, а загальний націоналістичний вектор – в питаннях безпеки та зовнішньої політики.

Реалії «Четвертої промислової революції» та консервативні ідеї
Тепер розберемо, як вищеописані класичні концепції поєднуються з реаліями четвертої промислової революції, у яких вимушений існувати сучасний світ і врахування яких є необхідністю для сучасного покоління традиціоналістів.

Концепція четвертої промислової революції вже зараз визнається провідними науковцями, бізнесменами та економістами світу. Одна з основних доповідей на останньому форумі в Давосі належала всесвітньо відомому економісту Клаусу Мартіну Швабу й була присвячена саме проблемі четвертої революції в промисловості.

Згадаємо, про що саме йдеться. Перша промислова революція була народженням механізованого виробництва. Друга промислова революція, основним елементом якої була електрифікація, стала народженням масового виробництва в сучасному розумінні. Третя промислова революція ґрунтувалась на поширенні інформаційних технологій і відбулась буквально в останні десятиріччя, просто на наших очах. Але вже зараз ми можемо впевнено казати про четверту промислову революцію, яка триває просто зараз. Які ж її основні ознаки?

Сучасна революція ніби «виходить» з третьої, але якісний та системний характер змін змушує нас принципово їх розрізняти. Фундаментальною ознакою четвертої промислової революції є розмивання меж між цифровою, фізичною та навіть біологічною сферою; злиття технологій. Насамперед це проявиться в таких явищах, як «Інтернет речей», виробництво за допомоги промислових 3D принтерів та інтеграції «кіберфізичних систем» у промислові процеси.

Фактично вже зараз можливі й успішно функціонують високоінтегровані «розумні» підприємства. Директор відділу інноваційних заводських систем, професор Детлеф Цюльке з Німецького дослідницького центру штучного інтелекту, вважає, що підвищення інтелектуального рівня промислових підприємств є головною метою четвертої індустріальної революції. Цюльке зі своєю науково-експериментальною групою протягом останніх десяти років розробляє новий стандарт підприємств – свого роду «Інтернет речей» для виробництва. «На підприємствах “Індустрії 4.0” будуть сотні тисяч комп’ютерів, і деякі види цієї техніки стануть революційними» , – говорить учений.

У приміщенні Німецького дослідницького центру зі штучного інтелекту в місті Кайзерслаутерн Цюльке зі своєю командою створив прототип підприємства майбутнього. Це кіберфізична система, що поєднує механічні та електронні компоненти, які дозволять об’єднати весь процес у єдине ціле. Ідея багато в чому схожа на звичайну роботу на комп’ютері, коли до нього підключений принтер або інші USB-пристрої, які ПК миттєво розпізнає. Але якщо у випадку застосування до комп’ютера така система називається plug and play («підключай і працюй»), на «розумному» підприємстві це буде за зразком «підключай і випускай». Планується, що протягом майбутніх двох років у Німеччині запустять кілька таких «розумних» підприємств, а в наступному десятилітті буде створено мережу інноваційних виробництв по всьому світу. Поки ж «розумні» фабрики працюють в рамках експериментального проекту.

Для повноти картини треба додати, що вже найближчим часом до Інтернету будуть підключені майже всі технічні прилади від мобільних до мікрохвильових печей. Фактично завтра ви будете користуватись мобільним телефоном, який буде самостійно прораховувати, коли його треба буде замінити, і замовляти новий телефон для вас. Це лише один з багатьох прикладів побутового характеру.

«Можливості мільярдів людей, пов’язаних один з одним мобільними пристроями з безпрецедентними за потужністю процесорами, обсягами пам’яті й доступом до знань, безмежні. І всі ці можливості будуть помножені технологічними проривами в таких областях, як штучний розум, робототехніка, “Інтернет речей”, самоврядні автомобілі, 3D-друк, нанотехнології, біотехнології, матеріалознавство, зберігання енергії і квантові обчислення» .

Зміниться й сама людина: «Інженери, дизайнери та архітектори використовують машинне проектування, 3D-друк, розробку матеріалів і синтетичну біологію, щоб домогтися симбіозу між мікроорганізмами, нашими тілами, споживаними продуктами і навіть нашими будинками» .

У період до 2025 року може відбутися перша пересадка людині печінки, створеної на 3D-принтері, вважають 76,4% фахівців з технологій, опитаних ВЕФ. Цей процес вже почався: за даними журналу Popular Science, у 2014 році в Китаї хлопчикові був імплантований у хребет імплантат, надрукований на 3D-принтері. За прогнозами, до 2018 року ринок створених на 3D-принтері продуктів для охорони здоров’я досягне $ 4 млрд.

До 2025 року 10% людей будуть носити одяг, підключений до Інтернету, вважають 91,2% з 800 топ-менеджерів технологічних компаній і IT-фахівців, опитаних ВЕФ. Також перший мобільний телефон може бути імплантований в тіло людини. Серед трохи менш популярних відповідей, пов’язаних з проникненням нових технологій у наше життя, – «5% споживчих товарів будуть надруковані на 3D-принтері» (81,1%); «На дорогах США 10% автомобілів будуть самоврядними» (78,2%); «Кіберрозум вперше стане членом ради директорів компанії» (45,2%) . Перелічені факти та прогнози дають нам уявлення про світ четвертої промислової революції.

Тобто роботизація, автоматизація та рівень логістики підіймаються на якісно нову висоту. Вигоди від цього зрозумілі, але з якими ми стикнемося ризиками? І які наслідки це буде мати для соціальної сфери?

По-перше, нова нерівність.
Четверта промислова революція призведе до поглиблення соціальної нерівності. Якісно нова роботизація призведе до зниження кількості робочих місць. З одного боку, технологічні прориви відкриють нові перспективи для інтелектуалів та високоякісних фахівців. З іншого боку, люди з невисоким рівнем кваліфікації (тобто більшість) опиняться в набагато гіршому становищі, ніж зараз.

«Крім економічної нерівності четверта промислова революція може посилити й соціальну. Більше всіх від інновацій виграють інтелектуали й капіталісти-інноватори, акціонери та інвестори. Це створює фінансову прірву між тими, хто живе за рахунок праці й тими, хто живе за рахунок капіталу. Тому технологічний прогрес є однією з головних причин стагнації, а іноді й зниження рівня доходів більшої частини населення розвинених країн: піднявся попит на висококваліфікованих фахівців, тоді як попит на малокваліфіковану працю падає і буде падати. У результаті затребувані або зовсім некваліфіковані люди, або фахівці; посередині порожнеча» .

По-друге, трансформація політичної сфери.
«Основні зміни торкнуться механізмів регуляції. Сучасні регулюючі системи з’явилися в політиці після кінця другої промислової революції, в ту добу, коли в держави був час вивчити питання у всій повноті, а потім вже розробляти регулюючі механізми. Весь процес був плавний і механістичний, і йшов згори вниз.

Але такий підхід більше не працює. Четверта промислова революція прискорила процеси розвитку так сильно, що старі методи регулювання просто не встигають за все новими й новими технологіями.

Як держава може переслідувати інтереси народу, одночасно заохочуючи інновації й технологічний прогрес? Відповідь дав приватний сектор, створивши “гнучке” управління, особливо у сферах розробки програмного забезпечення. Подібне управління означає, що сам регулюючий механізм повинен підлаштовуватися під нові технології, просто щоб розуміти, що саме він регулює. А щоб подібний метод управління працював, державі й регулюючим структурам доведеться тісно співпрацювати з бізнесом і суспільством» .

Тобто, фактично демократія сучасного зразка стане маломожливою. З іншого боку, знов стануть актуальними формати управління, властиві традиційному суспільству: пряма демократія на низовому рівні, авторитарна персональна влада, правління інтелектуалів (на кшталт жрецької влади в деяких культурах давнини).

Цікаво, що в галузі безпеки всі експерти одноголосно стверджують про розмивання понять війни та миру у світі четвертої промислової революції. Наприклад, кібератака без об’явлення війни й формального вживання насильства може принести шкоду цілком співмірну з ядерним ударом.

Крім того, значно поширяться «гібридні війни» такого типу як конфлікт на Донбасі.

І, найцікавіше, у контексті нашої теми – зміни в економіці.
Насамперед, мова йде про ще більше зростання могутності окремих корпорацій.

Оскільки «розумне» виробництво припускає якісь загальні технологічні стандарти, існує небезпека того, що ключові технології зосередяться в руках кількох впливових корпорацій, що дозволить їм диктувати ринку свої умови. З цього приводу висловив свої побоювання міністр економіки Німеччини Зігмар Габріель. Він зазначив, що «великі дані, необхідні “Індустрії 4.0”, збираються не національними компаніями, а чотирма фірмами з Кремнієвої долини. Це може дуже погано закінчитися» .

Фактично корпорації можуть отримати владу значно більшу за владу окремих держав. З іншого боку, логічними висновком з цього є створення корпорацій в державному секторі, зорієнтованих на прориви в добу четвертої промислової революції. Якщо підприємства можуть отримати могутність державного рівня, чому б державі не перетворити підприємства в інструмент своєї могутності?

Екс-міністр фінансів королівства Швеція Андерс Борг спробував систематизувати наслідки четвертої промислової революції для економіки. Перше, на що він звернув увагу, це податкова сфера.

«Вплив четвертої індустріальної революції на фіскальну політику швидше за все буде складним. Якщо ефект від роботизації і цифрових технологій на робочі місця буде негативним, то він зумовить і зміни в податкових надходженнях. Якщо все більше і більше робочих місць зможуть бути замінені комп’ютерами і машинами, то в довгостроковій перспективі знизяться доходи від оподаткування найманих робітників. Також, цілком ймовірно, що в результаті втрати робочих місць і зниження ВВП зростуть соціальні витрати оподаткування. Податкові надходження, швидше за все, будуть приносити менше доходів і стануть більш “соціально дорогими” в силу своїх негативних побічних ефектів для суспільства в цілому.

Погіршення перспектив податкових надходжень може бути потенційно посилено впливом цифрових технологій на продаж та на ПДВ. Майже одна третина Різдвяних продажів у Швеції пройшла в цьому році он-лайн. Молоді люди віком від 25 років уже сьогодні витрачають від однієї чверті до однієї третини своїх доходів в Інтернеті. Швеція – один з лідерів цього тренда (“цифровий” ринок у Швеції більше французького в абсолютних вимірах, хоча населення Франції в шість разів більше), але й інші країни поступово йдуть за цим прикладом.

У середньостроковій перспективі також існують ризики зниження надходжень від ПДВ. Товари вільно переміщаються, численні онлайн-сервіси набувають права на використання цифрових продуктів (перегляд спортивних заходів, порно-продукція, азартні ігри практично не обмежуються моральними нормами або податковими юрисдикціями в цифровому столітті). Довгострокові ризики міграції податків в глобалізованому світі очевидні. Стандартна економічна теорія оподаткування свідчить про те, що податок на найману працю складається з прибуткового податку, соціальних внесків і податку на додану вартість.

Якщо четверта індустріальна революція впливає на працю як на фактор виробництва, то вона відповідно впливає на доходи і від ПДВ» (Андерс Борг).

Логічним висновком з такого прогнозу повинно стати адаптування держави до існування у світі з «малими податками». Насправді в цьому немає нічого поганого. Оподаткування в такому масштабі як зараз з’являється зовсім недавно. Традиційні держави Старої Європи мали значно простіші та легші для підданих податкові системи.

Зрозуміло, що на чомусь доведеться економити. Найперше під скорочення попадають соціальні витрати. Але чи настільки це погано?

Держава тисячоліттями брала на себе стратегічні функції на кшталт оборони або фундаментального розвитку знань. Люди самостійно піклувались про себе, що призводило до укріплення родини та органічних громад на кшталт місцевої або цехової. Це природній спосіб існування. Цілком вірогідно, що четверта промислова революція підштовхне нас до повернення на перевірений шлях.

Висновки
Підсумуємо основні моменти, що нас зацікавлять.

По-перше, четверта промислова революція відкриває шляхи для повного переформатування держави. Вона дозволяє нам підняти питання про повернення до традиційного політичного порядку, який довгий час вважався застарілим. Відповідь на виклики може бути несподіваною. Наприклад, персональна влада монархічного характеру може ефективніше реагувати на супершвидкісні виклики перенасиченого інформацією світу. Демократичний механізм для цього достатньо громіздкий. З іншого боку, вірогідні сценарії відродження прямої демократії в традиційному розумінні цього слова.

По-друге, вже згадані проблеми в галузі державних фінансів дозволяють нам перейти до моделі, що поєднує потужний і наукомісткий державний сектор з низькими податками для простих громадян та дрібного бізнесу. Саме така модель оптимально підходить для проведення націоналістичної політики.

По-третє, зростання нерівності є неминучим. Саме праві завжди виступали з ідеєю того, що суспільство повинно бути ієрархічним. Отже ми будемо боротись не за мертву ідею рівності, а за справедливість ієрархії та згладжування її «гострих кутів» за допомоги солідарності.

І, нарешті, четверте. Світ четвертої промислової революції – це світ війн нового покоління. Цілком вірогідно, що він буде набагато небезпечнішим для життя, ніж світ, який відходить у минуле. Кому як не правим дати відповідь на питання безпеки? Це явно не є сильним місцем для наших опонентів зліва.

Отже, четверта промислова революція відкриває для нас нову сторінку історії, яку ми маємо всі шанси заповнити, повернувши світ та Європу до нормального, більш природного для неї порядку.

Окремо треба виділити вплив четвертої промислової революції на родину та статеві ролі. Одразу зазначу, що наведені нижче цитати нас цікавлять не «гендерним занепокоєнням» пана Шваба, а фактичною інформацією, що несуть.

«Десяте видання “Глобального звіту з гендерної нерівності за 2015 рік” Всесвітнього економічного форуму виявило дві тенденції, що викликають занепокоєння. По-перше, при поточних темпах розвитку прогресу на досягнення економічного гендерного рівноправ’я у всіх країнах світу буде потрібно 118 років. По-друге, рух убік досягнення рівноправності здійснюється виключно повільними темпами і насправді практично стоїть на місці» .

Розглядаючи вплив четвертої промислової революції на те, що називає гендерною нерівністю, Клаус Шваб він ставить питання: «Як зростаюча швидкість технологічних змін, що охоплюють фізичний, цифровий і біологічний світи, відіб’ється на ролі жінок в економіці, політиці та суспільному житті?

Важливо розглянути питання, наскільки професії, у яких переважають жінки або чоловіки, схильні до автоматизації. Звіт форуму “Майбутнє робочих місць” вказує, що значні скорочення робочих місць торкнуться і тих, і інших. Якщо раніше існувала тенденція виникнення безробіття в результаті автоматизації галузей з переважною участю чоловіків, включаючи виробництво, будівництво та монтаж обладнання, то можливості штучного інтелекту, які розширюються, і здатність оцифровувати завдання в сервісних галузях говорять про те, що сьогодні ризик існує щодо найширшого спектра робочих місць: від роботи в телефонних інформаційних центрах на ринках, що розвиваються (джерело життєзабезпечення для великого числа молодих жінок, які стали першими у своїх сім’ях, хто отримав роботу) до роздрібних і адміністративних посад в розвинених економіках (основне місце роботи для жінок нижчої частини середнього класу).

Втрата роботи має негативні наслідки в багатьох відношеннях, але кумулятивний ефект скорочення робочих місць в цілих категоріях праці, які традиційно забезпечували жінкам доступ на ринок праці, є принциповим питанням. Говорячи конкретно, це створить загрозу для домогосподарств з єдиним джерелом доходу, забезпечуваним жінками, які виконують низькокваліфіковану роботу, істотно ускладнить життя для сімей з двома джерелами доходу і погіршить ситуацію гендерної нерівності, яка вже зараз викликає серйозну стурбованість у всьому світі» .

Далі Клаус Шваб розглядає нові функції та категорії робочих місць: «Які можливості можуть з’явитися для жінок на ринку праці, трансформованому четвертою промисловою революцією? Важко позначити компетенції та професійні навички, які будуть затребувані в ще не створених галузях, проте можна обґрунтовано припустити наявність підвищеного попиту на професії, які дозволяють розробляти, створювати і використовувати технологічні системи або працювати у сферах, що заповнюють розриви, які виникають в результаті технологічних інновацій.

Оскільки чоловіки продовжують домінувати в комп’ютерних науках, математичних та інженерних спеціальностях, то підвищений попит на спеціалізовані технічні навички може погіршити гендерну нерівність. Однак також може зростати попит на ролі, які не можуть виконувати машини і які засновані на внутрішніх людських якостях і здібностях, таких як співчуття. Жінки переважають у професіях такого характеру, включаючи психологів, лікарів, тренерів, організаторів заходів, медсестер та інших фахівців у галузі медичного обслуговування» .

Роблячи прогноз щодо чоловічої та жіночої праці у майбутньому світі, Клаус Шваб каже: «Головним питанням у цьому відношенні залишається дохід від вкладення часу й сил на виконання функцій, що вимагають наявності технічних можливостей, оскільки існує ризик того, що особисті послуги та інші категорії спеціальностей, де зараз домінують жінки, буде недооцінена. У такому випадку четверта промислова революція поглибить розбіжності між чоловічими й жіночими ролями. Це стане негативним результатом четвертої промислової революції, оскільки посилить як загальну нерівність, так і гендерну нерівність, і жінкам буде ще важче ефективно використовувати свої здібності на майбутньому ринку праці. Крім того, це може поставити під загрозу цінності, створені зростаючою різноманітністю, а також переваги, які організації можуть отримувати від стимулювання творчого підходу та ефективності робочих колективів, збалансованих за статевою складовою на всіх рівнях. Багато які якості й здібності, традиційно пов’язані з жінками й жіночими професіями, будуть ще більше затребувані в епоху четвертої промислової революції» .

Таким чином, якщо відкинути всю цю «занепокоєність», то вимальовується цілком адекватна картина. Фактично, складаються умови для радикального зростання кількості родин з жінками-домогосподарками. На фоні інформації про радикальне зростання безробіття це добра, а не погана новина. Адже родина, де один з членів працює на зовнішній роботі, а другій на хатній, це не зразок розколотого суспільства, а нормальний перерозподіл функцій. Варто відзначити й те, що доходи працюючих навпаки зростуть і це не супроводжуватиметься зниженням рівня життя. Навпаки, складуться умови для масового повернення до стандартної родини «американської золотої доби», 1950-х років. Тільки вже не тільки в США, що вкрай вдало вийшли зі світової війни, а в масштабах всіх розвинених країн.

Другим цікавим моментом є те, що повністю збережуться робочі місця, пов’язані зі специфічно жіночими якостями і обов’язками. Фактично економіка руйнуватиме гендеризм на практичному рівні.

Соціально-економічні та технологічні наслідки четвертої промислової революції не тільки не скасовують, але «надають друге дихання» соціально-економічним концепціям консерваторів. Вимога до підсилення органічності в суспільному житті, визнання ієрархій, зростання значення автономних дрібних підприємств та економічне підсилення статевих відмінностей перетворюються не на бажаний, але на категорично необхідний варіант. У той час як егалітарні та конструктивістські ідеї лівих перетворюються в гальмо соціально-економічного розвитку, категорично несумісне з успіхом країн, які спробують чіплятись за відмираючі лівацькі орієнтири.