18.03.2019

Реабілітація героїв або життя після війни

Відбулася розмова з Михайликом Віталієм Васильовичем, директором Реабілітаційного центру Святого Павла з Одеси, резидентом формації Кабінету експертів.  Приводом став унікальний досвід одеських волонтерів, які продемонстрували приклад натхненного служіння своїй громаді та країні у найтяжчий для неї час. Сьогодні – це ціла структура, яка допомагає реабілітовувати ветеранів АТО/ООС та їхні сім’ї, підтримує внутрішньо переміщених громадян та надає допомогу соціально-незахищеним верствам. Про це та інше – в деталях розмови.

 

Пане Віталію, коли Реабілітаційний центр Святого Павла почав надавати допомогу потерпілим в озброєному конфлікті на Донбасі?

Це сталося само собою. У нас в штаті був один психолог, який працював з літніми людьми в Інституті третього віку, а також ВИЧ-позитивными людьми. Ситуація на Майдані в 2014 році торкнулася також і Одеси. Перші потерпілі від цих подій поверталися додому і почали звертатися до нас. Серед євромайданівців наш реабілітаційний центр мав репутацію довіри. Вони – поранені, психологічно надломлені зверталися до нас по допомогу. Тоді усіх ми приймали у приміщенні Німецько-лютеранської кірхи. Ми надавали їм медичну допомогу. Проте зрозуміли, що кожен з тих, що повернулися з Майдану потребує також і психологічної реабілітації.

Паралельно в Одесі сформувалася міська група психологів-волонтерів. Вони самоорганізувалися після того, як в Будинку профспілок згоріли заживо люди. Ці ж фахівці свого часу чергували з київськими психологами на Майдані надаючи психологічну допомогу постраждалим. Після трагедії в Будинку профспілок виникла ініціатива надання такої допомоги потерпілим від трагедії і їх сім’ям. Щоб допомогти всім цим людям, ми зібрали їх разом з сім’ями для психологічної реабілітації. Серед 20 осіб було багато вдів з дітьми, які постраждали від ситуації на Майдані, а також від пожежі в Будинку профспілок. Перший досвід реабілітації був з ними. На базі санаторію, з харчуванням і біля моря.

Стихійна самоорганізація привела волонтерів-психологів до усвідомлення того, що виконану роботу потрібно продовжувати, юридично оформивши свій статус. Тому вони звернулися в наш реабілітаційний центр за підтримкою і співпрацею. Ми надали їм приміщення, правову і матеріальну підтримку для продовження їх роботи в статусі нашої організації.

Після цього почалися бойові дії на сході України. Ми почали надавати благодійну та психологічну допомогу внутрішнім переселенцям. Перші люди звернулися до нас в серпні 2014 року, після Іловайсьої трагедії. Практично весь рік прибували все нові і нові переселенці. Їх почали розселяти не тільки в Одесі, але і в області. Стала гострої потреба в психологічній допомозі цим людям. Група наших психологів роз’їхалися в Сергіївка, Куяльник та інші місця компактного поселення.

Робота з травмою є специфічною терапією, тому ми почали встановлювати контакти з зарубіжними фахівцями для обміну досвідом та підвищенням кваліфікації наших психологів. Відгукнулися експерти-волонтери з Німеччини, які викладали ефективні техніки і ділилися навичками взаємодії з постраждалими. Так почали проходити семінари для волонтерів, з’явилася супервізія для профілактики їх емоційного вигорання.


Яким був перший досвід реабілітації ветеранів АТО / ООС?

У 2015 році були перші демобілізувався воїни АТО. Вони поверталися з пораненнями. У разі, як було і з потерпілими від зіткнень на Майдані – німецькі лютеранські церкви відгукнулися допомогти і воїнам АТО. Тоді вдалося реабілітувати 50 ветеранів за чотири заїзди.

Ми запрошували демобілізованих воїнів, які пережили поранення з усієї України в Одесу. Вони приїжджали в санаторій зі своїми сім’ями, ми повністю оплачували їм дорогу і засоби для кишенькових витрат.

Для них була спеціально складена програма психологічної групової роботи, індивідуальне консультування. Ми намагалися підбирати найкращих вчених і фахівців, тому що перша реакція на психологів у ветеранів була неоднозначною.  Також нами була підготовлена ​​і частина дозвілля: відпочинок на морі, дельфінарій, екскурсії по Одесі. Їх графік був повністю завантажений. 80% дружин приїхали з думкою про розлучення. Це було пов’язано з тим, що після участі в бойових діях – додому повернулася зовсім інша людина. Це складно психологічно. До того ж такі сім’ї переживають і побутові складнощі. Уявіть собі, людина повернулася з війни, переживає складнощі в ресоціалізації, а сім’я не була готова до цього.

На базі Німецько-Лютеранської церкви проходили Богослужіння, в яких також брали участь ветерани зі своїми сім’ями. Відбувалися спеціальні спілкування з пастором лютеранської церкви на духовні теми. Після реабілітаційної програми ми зробили дослідження, яке показало, що в сім’ях, які брали участь в реабілітації істотно знизився відсоток конфліктності і напруги. Їм допомогла участь в програмі.

Як зараз розвивається проект соціально-психологічної підтримки ветеранів та їх сімей?

Зараз ми проводимо індивідуальні консультації з ветеранами. Є складні випадки. Працюємо з їхніми дружинами і дітьми. Використовуємо в практиці арт-терапевтичні методи. Поряд з цим продовжуємо допомагати переселенцям. В цьому плані вже легше, тому що вони, по-великому рахунку, досить успішно інтегрувалися в одеську громаду. Тут динаміка покращується. А ось з ветеранами АТО/ООС навпаки погіршується. Їх стає все більше і більше. І для них немає державних програм соціально-психологічної реабілітації.

Ветерани самі звертаються по допомогу до Вашого центру?

Ні. Ми самі шукаємо ветеранів для надання їм допомоги. Наш центр співпрацював з ПРООН, фондом «Відродження» та ін. Робили курси англійської мови для ветеранів, комп’ютерної грамотності, залучали на іпотерапію, арт-терапію. При цьому дуже допомагали дружини ветеранів. Самі вони йдуть на реабілітацію дуже неохоче. Практично всі вони не бачать в цьому потреби. На сьогоднішній день ми працюємо над наданням постійної реабілітації у моря для ветеранів та їх сімей за програмою 18 денного взаємодії. Є програми в 7-10 днів. Але ми помітили, що цього часу недостатньо. А ось 18 днів цілком. За цей час можна пропрацювати індивідуально конкретні проблеми ветеранів, а також в групі підтримати один одного. Коли взаємодієш з ветеранами АТО і намагаєшся їм допомогти, розумієш, що якщо він повернувся, наприклад, без руки або ноги, то крім психологічної допомоги йому потрібна також і матеріальна підтримка.

Як держава включається в цей процес? Чи існує політика, яка націлена на підтримку ветеранів або все в руках у громадських активістів?

Раніше ми чули, що держава фінансує місцеві бюджети для здійснення програм реабілітації. Однак, не будучи освоєними поверталися назад. Начебто, як нікого цей напрямок нецікавить. Наш центр розбирався в умовах отримання державної підтримки на реалізацію наших програм по реабілітації. У підсумку, ми прийшли до висновку, що отримати таке фінансування кілька років тому було просто неможливо. Настільки законодавство було прописано складно і практично неможливо.

Але час вносить свої корективи. Ветеранів стає більше і питання їх ресоціалізації стає гостро. На сьогодні ми знаємо, що в одеському регіоні виділено кошти для освоєння під ветеранські програми і ми вирішили взяти участь в їх організації.

Який алгоритм співпраці громади з державою з метою освоєння бюджетних коштів на реабілітацію воїнів АТО / ООС?

Принцип простий. У законодавстві прописано, що реабілітація ветеранів АТО може здійснюватися на базі акредитованих за профілем (медичного або психологічного) санаторіїв. Ветеран звертається до Управління праці та соціального забезпечення за місцем свого проживання і обравши санаторій за своїм бажанням, пише заяву на проходження там реабілітації. Держава перераховує на рахунок санаторію кошти в розмірі 450 грн. на день перебування ветерана в санаторії. Так прописано, що 400 грн. – це проживання та харчування, а 50 грн. відводиться на психолога.

Ми як центр, зараз співпрацюємо з санаторієм «Аркадія». Саме на його базі вже відбулася перша програма реабілітації. За підтримки держави стало набагато легше надавати послуги ветеранам. Міністерство соціальної політики оплачувало харчування та проживання. А наш центр оплатив послуги психологів. Такий алгоритм працює успішно. Погоджуючи його, ми запланували в цьому році тримісячний сезон реабілітації. Єдина проблема в тому, що Міністерство соціальної політики виділяє кошти лише на самих ветеранів. Вони не беруть до уваги їх сім’ї. А ми бачимо сенс роботи тільки в сімейній терапії. Для нас стоїть завдання знайти додаткові кошти для дружин і дітей, а також оплатити якісну роботу психологів.

Ми наразі говоримо про Одеський регіон. Але ж фінансування приходить в кожну область. І ветерани можуть скористатися виділеними коштами на проходження реабілітації в будь-якому регіоні України, де будуть акредитовані для цього такі центри.

Що повинно змінитися в законодавстві і громадському сприйнятті демобілізованих воїнів для їх успішної реінтеграції?

По-перше, матеріальна допомога. При пораненні, воїн втрачає частину свого тіла – стає непрацездатним. Психологічна травма від побаченого і пережитого посилюється пораненням. Коли такий воїн повертається додому, його зустрічають побутові негаразди: наймана квартира, нічого їсти, необхідно забезпечувати дітей – і це все стає для нього вкрай важким у психологічному сенсі, в першу чергу.

Ми всі знаємо, що в містах будується багато нового житла. І в кожному будинку відводиться частина, яка закріплена за міською радою. Необхідно з муніципального ресурсу виділяти квартири для демобілізованих ветеранів. Гарантовано давати квартиру. Навіть якщо у них є своє житло. Вони можуть здавати нову квартиру і мати з цього фінансову підтримку для сім’ї. Громада повинна дати, щось взамін ветерану, який втратив працездатність захищаючи мир і злагоду тієї ж самої громади. Це утверджуватиме соціальні гарантії та підніматиме авторитет ветерана у своїй родині і хоча б частково вирішуватиме побутові негаразди. Громада має вчиться цінувати і підтримувати своїх героїв. Це не компенсує їм втраченої працездатності, але хоча б частково згладжує її.

Я тісно працюю з німецькими благодійними організаціями. Їм складно зрозуміти ставлення української держави до своїх ветеранів. Німці досі відчувають відповідальність за підтримку жертв фашизму в Україні і після смерті ветеранів Другої Світової війни – активно допомагають вже «дітям війни». Вони всіляко оточують їх увагою, щомісяця надаючи благодійну допомогу.

Цікавою особливістю є те, що наше законодавство є неоднозначним щодо соціальних гарантій для ветеранів. Ось, наприклад, якби ми, як організація придбали для когось з переселенців квартиру вартістю в один мільйон гривень – то не заплатили б ні гривні податку. А от у випадку з ветераном АТО / ООС, якщо в рік йому буде надано благодійником допомоги понад 3000 грн, то необхідно буде додатково заплатити  державі 15% податку. А це не багато, ані мало – 150 тисяч грн. з мільйона. Німці цього не розуміють. Є громадські організації, які готові придбати і подарувати автомобілі для ветеранів, але не готові оплачувати такий великий відсоток податку додатково.

Чому не забезпечити ветеранів АТО / ООС спеціальними пільгами, які б сприяли вирішенню їхніх побутових питань? Наприклад, 100% пільга при розмитненні двох автомобілів в рік.

Суспільству важливо помічати ветеранів і бути до них поблажливими. Важливо розуміти те, що кожен воїн, ставши ветераном – продемонстрував звитягу, на яку здатний не кожен. Є різне ставлення у людей до ветеранів, але в більшості, наше суспільство досить толерантно до них. Але важливо проявляти більше участі в їхньому житті. 14 жовтня на День Захисника України в школах, університетах варто проводити уроки звитяги по вшанування ветеранів АТО / ООС. Не повинно складатися враження того, що після демобілізації суспільство забуло про своїх героїв.

Матеріал підготував Роман Аблязов.