Правовий аналіз окремих положень законопроєкту №14394 щодо змін до Цивільного кодексу

Головою Верховної Ради України та правлячою більшістю парламентарів 22 січня 2026 року подано законопроект щодо оновлення Цивільного Кодексу України під №14394 “Кодекс приватного права”. Цей проєкт закону зареєстровано як повторну спробу змінити соціально-гуманітарний устрій країни, в неконституційний спосіб, в умовах війни, з метою встановлення лівої повістки порядку денного в державі. Він несе в собі інструменти знищення українського народу і державності, через встановлення диктатури, морального і статевого розтління, особливо серед дітей. Законопроєкт встановлює невідповідні українським цінностям і суспільній моралі способи поведінки і самовираження особистості. Ініціатива запроваджує новий соціально-гуманітарний лад в України, в супереч волі народу, його тисячолітньої історії/спадщини, як християнської цивілізації, положень Конституції та міжнародних актів. Проєкт закону посягає на національну гідність, цінності і суспільну мораль, які є гарантами державного суверенітету, безпеки та самобутності.

Правовий аналіз окремих положень законопроекту №14394:

1. Преамбула і суть/дух законопроекту
За міжнародним та національним правом, – дух/сутність закону превалює над його буквальним змістом і має пріоритет в застосуванні. Таким чином, преамбула закону, має надважливе значення в визначенні його суті і подальшого змісту. Проте преамбула законопроекту №14394 створює враження, що ціль його ініціаторів, в першу чергу, догодити ліво-радикальним ідеям окремих іноземних суб’єктів та міжнародних партнерів, без врахування пріоритету національних інтересів, національної безпеки, ідентичності та державного суверенітету. В преамбулі фактично до основного закону, після Конституції України, який регулює найширший пласт соціальних і гуманітарних відносин в країні, слід відходити від мислення категоріями законотворчості в якості “об’єкта” а не “суб’єкта” світового співтовариства та міжнародних відносин.

Згідно ч.1 ст. 1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, всі народи мають право на самовизначення. На підставі цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток.

Відповідно до ст. 400 Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, співробітництво на двосторонньому, регіональному та європейському рівнях ґрунтуватиметься на таких принципах: a) повага самобутності та інтересів місцевих громад, особливо в сільській місцевості; b) важливість культурної спадщини. А, статтею 141 названої Угоди визначено: «1. Без шкоди для загальних винятків, визначених у статті 472 цієї Угоди, на положення цієї Глави та Додатків XVI-A, XVI-B, XVI-C, XVI-D, XVI-E, XVI-F i XVII до цієї Угоди поширюються винятки, наведені в цій статті. 2. … ніщо в цій Главі не може тлумачитися як таке, що перешкоджає будь-якій зі Сторін здійснювати або забезпечувати виконання заходів, які: a) необхідні для захисту громадської безпеки, громадської моралі або для забезпечення громадського порядку…». Стаття 472 Угоди про асоціацію говорить: «Ніщо в цій Угоді не перешкоджає Стороні вживати будь-яких заходів:
а) які, на її думку, необхідні для того, щоб запобігти розголошенню інформації, що суперечить суттєвим інтересам її безпеки;
с) які вона вважає необхідними для забезпечення власної безпеки, у випадку серйозних внутрішніх безпорядків, які порушують закон і громадський порядок, під час війни або серйозного міжнародного напруження, яке становить загрозу війни, або для виконання взятих на себе зобов’язань з підтримання миру та міжнародної безпеки».
Також ч.3 ст. 262 Угоди про асоціацію, крім того, може вважатися сумісним з належним виконанням цієї Угоди таке: d) допомога для підтримки культури та збереження культурної спадщини, якщо така допомога не має несприятливого впливу на умови торгівлі всупереч інтересам Сторін.

Конституція України говорить:
Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.
Стаття 11. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.
Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
Стаття 85. До повноважень Верховної Ради України належить:
… 5) визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.
Відповідно ч.3 ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Закон України «Про охорону культурної спадщини» регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об’єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Відповідно до Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”:
Стаття 2. Основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики
1. Засади внутрішньої і зовнішньої політики базуються на безумовному додержанні Конституції України, забезпеченні в Україні прав і свобод людини і громадянина та гарантуванні прав і свобод, проголошених Конституцією України, на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, забезпеченні соціальної спрямованості економіки України та сталого соціально-економічного розвитку України, зміцненні демократичних засад суспільного і державного життя, забезпеченні верховенства права, економічної і політичної незалежності держави, захисту її національних інтересів, утвердження України як повноправного і авторитетного члена світового співтовариства.
2. Внутрішня політика ґрунтується на таких принципах:
пріоритетність захисту національних інтересів…
3. Зовнішня політика ґрунтується на таких принципах:
суверенна рівність держав;
утримання від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іноземної держави;
…
невтручання у внутрішні справи держав;
взаємовигідне співробітництво між державами;
сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань;
…
своєчасність та адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам Україні, її громадянам і юридичним особам.
Стаття 8. Засади внутрішньої політики в соціальній сфері
1. Основними засадами внутрішньої політики в соціальній сфері є (зокрема):
– досягнення ефективного демографічного розвитку;
– поліпшення соціального захисту дітей, утвердження духовно і фізично здорової, матеріально забезпеченої та соціально благополучної сім’ї;
– створення ефективної системи забезпечення реалізації та захисту прав дитини;
– створення умов для повноцінного життя і розвитку дитини, її безпеки, благополуччя, зростання у безпечному сімейному оточенні;
– запобігання соціальному сирітству та інституціалізації дітей, зокрема, шляхом забезпечення підтримки батьків у виконанні ними батьківських обов’язків та розвитку системи соціальних послуг для сімей з дітьми;
– підтримка сімей, які усиновили дітей, взяли дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання у свої сім’ї…
Стаття 10. Засади внутрішньої політики в гуманітарній сфері
1. Основними засадами внутрішньої політики в гуманітарній сфері є:
відродження духовних цінностей Українського народу, захист та примноження його культурного надбання, збереження національної культурної спадщини, підтримка розвитку культури і мистецтва, відродження та збереження культурної самобутності регіонів; створення умов для консолідації суспільства на основі національної системи духовних цінностей, у центрі якої людина, її розвиток, права і свободи, максимальне забезпечення її потреб;
удосконалення державної політики у сфері фізичної культури і спорту, сприяння популяризації та поширенню здорового способу життя, організації змістовного дозвілля; забезпечення проведення комплексних заходів щодо національно-патріотичного виховання дітей та молоді, формування активної громадянської позиції та залучення їх до суспільного життя…

Згідно п.6 ч.1 ст.1 Закону України “Про національну безпеку України”, загрози національній безпеці України – явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України.

Згідно п.п.2, 4 ч.3 ст.6 та преамбули Закону України “Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності”, національні цінності складовою забезпечення національної безпеки, а основними її складовими, зокрема, є:
1) соборність – єдність, неподільність усіх територій України, духовна єдність українців, які проживають на території України, а також єдність усіх громадян України незалежно від національності та віросповідання, спрямована на утвердження справжнього суверенітету і незалежності України, побудову процвітаючої демократичної національної держави;
2) самобутність – національна ідентичність, неповторність, оригінальність, які виявляються окремою особою чи групою осіб у ментально обумовленому художньо-мистецькому світосприйнятті, національно прийнятних способах спілкування, діяльності, поведінки. Самобутність українського народу визначається його історією, культурою, традиціями та українською мовою;
3) воля – здатність, намір, кероване намагання, прагнення досягти мети. Проявом волі українського народу є героїка боротьби за незалежність України, прагнення до самостійності, невпинний пошук шляхів досягнення свободи;
4) гідність – відстоювання своїх духовно-моральних і державницьких позицій, усвідомлення власної ваги та громадянського обов’язку у міжнародному співтоваристві.

В Указі Президента України “Про день Української державності” від 24.08.2021 № 423/2021 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 455/2023 від 28.07.2023) зазначено: “З метою утвердження спадкоємності понад тисячолітньої історії українського державотворення, спираючись на історію української державності, яка сягає своїм корінням часів заснування міста Києва та розквіту держави за часів князя Київського Володимира Великого – державотворця, який прийняттям у 988 році Християнства засвідчив цивілізаційний вибір Київської Руси, спадкоємцями якої є, зокрема, Галицько-Волинське князівство, Українська козацька держава, Українська Народна Республіка, Західноукраїнська Народна Республіка, Українська Держава, Карпатська Україна та сучасна Україна,… Відзначати День Української Державності щорічно 15 липня – у День Хрещення Київської Руси-України, коли вшановується пам’ять про видатного державотворця, святого рівноапостольного князя Київського Володимира Великого”.

Власне, вказане підтверджуються також висновком науково-правової експертизи №01-9/1-232 від 25.12.2023р. Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України, за яким:
“Норми міжнародного права, Угода про асоціацію з ЄС (зокрема статті 141, 400, 472) надають право Україні стати повноправним і авторитетним членом Європейського Союзу, зі збереженням природної моделі інституту сім’ї, соціально-культурного устрою та національних цінностей/інтересів, національної ідентичності та самобутності, які визначені предметом національної безпеки і гарантами незалежної та суверенної держави”.

В той же час, в преамбулі Законопроекту йдеться “про тисячолітню історію державотворення”, але очевидно, що не враховуються основні і засадничі фактори цього державотворення, в результаті чого, значна частина запропонованих правових норм не відповідають названим вище цілям і національним інтересам України і навпаки носять суттєву загрозу для руйнування державного суверенітету, авторитету, конституційного засадничого ладу в соціальній і гуманітарній сферах, особливо в сфері національної і громадянської ідентичності, сфері сім’ї, здорового дитинства, демографії і майбутнього країни.

В преамбулі проекту до Основного Цивільного Закону варто визначати дійсний його зміст/дух, а також задекларувати пріоритетні державні інтереси, як незалежної, суверенної, авторитетної, повноправної країни, з власною національною гідністю і цінностями, національною ідентичністю, які є пріоритетними при реалізації приватних відносин та в міжнародних відносинах, а тому можуть бути обмежені в інтересах національної безпеки, суспільної моралі, здоров’я і майбутнього населення. Варто визнати, що Україна як держава завдячує своїх тисячолітній християнській культурі і спадщині, а тому її ідентичність нерозривно пов’язана з відповідним світоглядом, суспільною мораллю та цінностями, але з правом вільного співіснування і віросповідання будь-якої іншої релігії та світоглядних орієнтацій, якщо вони не суперечать національній безпеці та суспільній моралі.

2. Щодо поняття “суспільної моралі” як невід’ємної частини верховенства права та гаранту державного суверенітету
Стаття 6 законопроекту №14394:
“Доброзвичайність (boni mores)
1. Приватні відносини регулюють з урахуванням доброзвичайності.
Доброзвичайність – це сукупність моральних норм та принципів, стандартів етичної поведінки та загальновизнаних уявлень про належну поведінку, усталених у суспільстві.
2. У разі якщо суспільні відносини суперечать доброзвичайності, настають юридичні наслідки, визначені цим Кодексом та/або іншим законом, або договором”.

Дана конструкція мала б право на існування, хоч в ній вбачається не запровадження нового поняття, але перейменування вже діючої правової конструкції регулювання суспільних відносин “суспільна мораль/моральні засади суспільства”, що є безпідставним додатковим смисловим навантаженням, адже саме така конструкція усталено використовується міжнародними документами і не є наслідком так званої “радянщини”. Поняття “моральні засади суспільства”, “суспільна мораль” чи то “моральність населення” багато десятиліть являються загальноприйнятим основним правовим регулятором суспільних відносин, що чітко задекларовано в ч. 2 ст.ст.8-10 Конвенції з прав людини та п.”б” ч.3 ст.19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ч.2 ст.10, ч.2 ст.13, ч.3 ст.14, ч.2 ст.15, ч.1 ст.27, ч.1 ст.32 Конвенції про права дитини, та стало використовується в законодавчому полі України.

Більше того, вказані норми дають право державам відступати/обмежувати реалізацію окремих прав людини в інтересах загального блага, збереження суспільної моралі, здоров’я населення, національної безпеки. Саме такі норми, ставлять неписані національні моральні регулятори в пріоритет і дають можливість кожному народу та нації зберегти свою власну ідентичність, самобутність та особливість, як прояв гарантів суверенності та незалежності, що зазначені в п.1 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. В свою чергу, саме різноманіття народів в їх культурах і національній ідентичності збагачує європейську та світову спільноту, дає можливість зберігати кожному народу свою унікальність та поважати іншого, заради мирного і взаємовигідного співіснування.

За офіційним тлумаченням права відповідно до п.4.1. Рішення Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004р. по справі №1-33/2004, одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.

В Рішенні 27 грудня 2022 року № 4-р/2022 Конституційний Суд України при тлумаченні норм Конституції застосовує телеологічний принцип та враховує волю конституціонодавця щодо ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПЕРЕД БОГОМ і всіма поколіннями. […3.3. Конституційний Суд України виходить із того, що конституцієдавець ухвалив Конституцію України „усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями“ (абзац сьомий преамбули Конституції України)…]

Відповідно до загальних положень Стратегії демографічного розвитку України до 2040 р., схваленої Розпорядженням КМУ від 30 вересня 2024 р. № 922-р., надзвичайно важливе значення має захист незалежності України, відродження національної ідентичності. Україна – країна з багатою культурою, традиціями та мовою. Незалежність дозволяє нації не лише визначати власний шлях розвитку, а і зберігати та поширювати унікальні культурні здобутки та національні цінності, зберегти українську мову, історію та традиції, які є основою нашої національної ідентичності.

Вказані нормативні положення узгоджуються із Законом України “Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності», п.6 ч.1 ст.1 Закону України “Про національну безпеку України”.

Також Стратегія демографічного розвитку України визначає однією з головних причин низького рівня народжуваності – ціннісні зміни, пов’язані з перенесенням фокуса з кількості народжених дітей на якість їх утримання та виховання, з прагненням до самореалізації поза сферою материнства/батьківства. Стратегія базується на таких основних принципах: людиноцентричність (найвищою цінністю визнається життя і добробут людини, забезпечення реалізації її прав і свобод); повага до вибору кожної людини у поєднанні із заохоченням поведінки, сприятливої для демографічного відтворення…

Натомість, за ознаками стилю законотворичх конструкцій, вбачаються елементи впливу ліво-радикальних політичних сил, які через фінансові стимулятори та програми неурядових організацій, завдали великої шкоди в соціально-гуманітарних сферах в багатьох країнах, суттєво знизивши їх обороноздатність від зовнішньої військової агресії чи інших загроз, через падіння національних, моральних і сімейних цінностей, та як наслідок патріотичної свідомості. Загально відомо, у т.ч. з публічних джерел і офіційних заяв публічних осіб різних країн, що вказані програми фінансуються міжнародними фондами та фінансовими групами, які також є фінансовими донорами різноманітних політичних груп, ціль яких є встановити цілковите домінування над країнами і націями, через руйнування національних цінностей, національної ідентичності як гарантів національної безпеки і державного суверенітету кожної держави. Такі проекти часто несуть в собі намагання встановити цензуру та відповідальність для будь-якої критики чи негативного ставлення до девіантної психо-статевої поведінки, в т.ч. ЛГБТ-практики, з метою руйнування інституту сім’ї, моральних і сімейних цінностей, а як наслідок національної ідентичності та самобутності.

Враховуючи власний негативний досвід запровадження вказаних вище програм, ряд європейських країн (Литва, Польща, Румунія, Угорщина, Велика Британія, Німеччина), США, Аргентина та інші в даний час почали активно відмовлятися від їх реалізації та повертатись до політики ствердження своїх власних національних інтересів в соціальній і гуманітарних сферах, які базуються на національній суспільній моралі, традиційних і природних статевих відносинах, які популяризують цінності інституту сім’ї, тощо. Зокрема, 20.01.2025р. Президент США видав Указ “Про захист жінок від екстремізму гендерної ідеології та відновлення біологічної істини для Федерального Уряду”, метою якого вказав наступне (цитата):

“По всій країні ідеологи, які заперечують біологічну реальність статі, дедалі частіше використовують юридичні та соціальні важелі примусу, щоб дозволити чоловікам самостійно ідентифікуватися як жінки й отримувати доступ до жіночих просторів і заходів, призначених виключно для жінок — від притулків для постраждалих від домашнього насильства до душових у жіночих робочих приміщеннях. Це є неправильним.
Зусилля щодо викорінення біологічної реальності статі є нападом на жінок, позбавляючи їхньої гідності, безпеки та добробуту. Виключення поняття статі з мови та політики має руйнівний вплив не тільки на жінок, а й на правову систему загалом. Формування федеральної політики на основі правди є критично важливим для наукового розвитку, громадської безпеки, морального стану та довіри до уряду.
Цей згубний курс просувається через свідому атаку на звичне використання біологічних і наукових термінів, замінюючи незмінну реальність статі суб’єктивним почуттям особистої ідентичності. Перекручення терміна «жінка» в законах і політиці не лише підриває захист, створений для забезпечення рівних можливостей, але й замінює традиційні правові права на розмиту соціальну концепцію.
Відповідно, моя адміністрація захищатиме права жінок і свободу совісті, використовуючи чітку та науково обґрунтовану мову в політиці, яка визнає, що жінки є біологічно жіночої статі, а чоловіки — біологічно чоловічої…”.

Таким чином, запропонована законопроектом №14394 нова конструкція “доброзвичайність” не відповідає інтересам суспільства, країни, національним цінностям і безпеці, а також вказаним міжнародним та конституційним нормам, та створює передумови для депопуляції моральних засад, що підтверджується аналізом наступного положення (див. п.п.2.1, 2.2.).

3. Щодо звичаїв/традицій
3.1. Стаття 8 законопроекту №14394: Звичай як джерело приватного права:
”1. Приватні відносини може регулювати звичай, зокрема звичай ділового обороту, національний звичай, звичай національної меншини (спільноти) або корінного народу.
Звичай – це правило поведінки, яке не визначено актом цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері приватних відносин.
Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.
2. Звичай, що суперечить договору або акту цивільного законодавства, у приватних відносинах не застосовують”.
Частина 2 даної статті фактично невілює/знищує вищевказаний принцип законотворчості та регулювання суспільних відносин “суспільна мораль”, який є похідним від найкращих звичаїв/традицій народу, адже приватноправні інтереси, навіть домовленість двох осіб, ставиться вище суспільної моралі, національних цінностей і безпеки, нехтуючи загальне суспільне благо та інтереси більшості народу України, що не є ознакою демократії та верховенства права, і не минуче призведе до правової невизначеності, свавілля та порушення прав більшості і суспільного порядку.

3.2. Проект статті 12. Здійснення цивільних прав:
1. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
2. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх зміни, зупинення, припинення, крім випадків, визначених законом.
3. Якщо законом визначені юридичні наслідки недобросовісного здійснення особою своїх цивільних прав, вважається, що дії або бездіяльність (далі разом – поведінка) особи є добросовісними, якщо іншого не встановив суд.
Вказана норма не дає право вважати чи говорити про вчинки людини, засуджувати в т.ч. аморальність, політичну продажність іншу негативну поведінку людини, доки її недобросовісність не буде встановлена судом. Очевидно, що дана норма може призвести до порушення свободи слова, цензури, заборони критики публічних осіб і інших аморальних і тоталітарних наслідків.

4. Щодо цивільної дієздатності малолітніх та неповнолітніх дітей
Статті 37 та 38 Законопроекту надають зайві/передчасні права малолітнім та неповнолітнім дітям щодо фінансових ресурсів та участі в громадських організаціях і юридичних особах, без згоди батьків. Тим самим невілюють виховну функцію батьківства та наражають незрілу психіку дітей на надмірну відповідальність і навантаження, яка ще не здатна в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій, правові і інші наслідки реалізації таких прав без участі батьків.

Стаття 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права:
Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають, що:
1. Сім’ї, яка є природним і основним осередком суспільства, повинні надаватися по можливості як найширша охорона і допомога, особливо при її утворенні і поки на її відповідальності лежить турбота про несамостійних дітей та їх виховання. Шлюб повинен укладатися за вільною згодою тих, хто одружується.
2. Особлива охорона повинна надаватися матерям протягом розумного періоду до і після пологів. Протягом цього періоду працюючим матерям повинна надаватись оплачувана відпустка або відпустка з достатньою допомогою по соціальному забезпеченню.

Конвенція про права дитини:
Преамбула
… нагадуючи, що Організація Об’єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу,
впевнені в тому, що сім’ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов’язання в рамках суспільства….
Стаття 1
Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.
Стаття 3
1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
2. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Стаття 7
1. Дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім’я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.
2. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов’язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Стаття 8
1. Держави-учасниці зобов’язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я та сімейні зв’язки, як передбачається законом, не допускаючи протизаконного втручання.
2. Якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї індивідуальності, Держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для найшвидшого відновлення її індивідуальності.
Стаття 16
1. Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.
2. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.
Стаття 17
Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової інформації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини.
Стаття 18
1. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Стаття 27
1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
2. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 30
У таких державах, де існують етнічні, релігійні або мовні меншості чи особи з числа корінного населення, дитині, яка належить до таких меншостей чи корінного населення, не може бути відмовлено в праві спільно з іншими членами її групи користуватися своєю культурою, сповідати свою релігію і виконувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.
Стаття 32
1. Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-якої роботи, яка може являти небезпеку для здоров’я, бути перешкодою в одержанні нею освіти чи завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвитку.
Стаття 34
Держави-учасниці зобов’язані захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень. 3 цією метою Держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів…

Таким чином, вказаними міжнародними правовими нормами, які узгоджуються зі ст. 51 Конституції України та Сімейним Кодексом України, передбачено пріоритет держави в підтриманні і реалізації права кожної людини на створення здорової сім’ї, як природного і основного осередку суспільства, захист батьківства, материнства, дитинства та виховання дітей в сімейному середовищі під опікою і турботою батьків. При цьому, вказані міжнародні норми визнають найкращим середовищем для виховання дитини природну сім’ю, визначають права і обов’язки держав-учасниць встановлювати національними законами особливі умови для найкращого такого виховання та забезпечення дітей, батьківства, материнства, їх здорового фізичного, морального і духовного середовища, тощо.

Отже, позбавлення батьків права проявляти турботу, погоджувати і здійснювати координацію прав для дітей, визначених в ст.ст. 37, 38 Законопроекту, не відповідають вказаним правовим нормам, інтересам дитини та суспільства, а також невілюють виховну функцію батьківства, можуть призвести до свавілля.

5. Особлива невідповідність національним інтересам, вимогам щодо якості закону та правової визначеності містить Книга друга законопроекту “Право особисте”
Особисті права необхідно розрізняти у видах і природах, адже не врахування цього призводить до невизначеності і свавілля, оскільки приватні права, як мінімум варто розділяти на (а) невід’ємні, природні та на (б) вольові, набуті. Для прикладу: право на життя, на здоров’я, на гідність, на дитинство, батьківство, материнство, стать, тощо, є невід’ємним, природнім; в то й же час право на власність, на вибір місця проживання, на професію, поведінку, тощо, є вольовим, набувальним. Тому, природні права обмежені бути не можуть, а вольові права чи право на їх публічне вираження можуть бути обмежені, саме в інтересах суспільної моралі, здоров’я населення, національної безпеки, тобто загального блага тієї чи іншої країни, що передбачено в ч. 2 ст.ст.8-10 Конвенції з прав людини та ст.1, п.”б” ч.3 ст.19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Разом з тим, історія законотворчості показує, що не всі аспекти суспільної поведінки можуть бути врегульовані законодавчими актами, і найкращим її регулятором залишається висока суспільна мораль і відповідні цінності.

Однак, в другій книзі “Право особисте” законопроекту, ініціатори здійснили спробу врегулювати відносини, які повинні бути врегульовані насамперед “суспільною мораллю і національними цінностями”, адже такі спроби, без врахування цих регуляторів, часто призводили до порушення прав інших, правової невизначеності, обмеження прав свободи слова, переконань та віросповідання, встановлення цензури, переслідувань, і, як наслідок, тиранії. Тому, під час військового стану, поспішне прийняття подібних загальних регуляторів суспільних відносин не дає можливість врахувати думку всього громадського суспільства, обмежує якісний аналіз запропонованих норм та їх обговорення за участі широкого кола експертів, а також може призвести до подальшого розколу суспільства, росту ще більшої недовіри до влади, тощо.

5.1. Так, проект статей передбачає:
Стаття 286. Поняття особистого права
1. Особисте право є невіддільним від особи правом, що має немайновий характер та спрямоване на задоволення фізичних, психічних, психологічних, культурних, соціальних або інших нематеріальних потреб та правомірних інтересів особи.
2. Особисті права належать фізичній особі з моменту її народження або з моменту, визначеного Конституцією України, цим Кодексом та/або іншим законом.
3. Особисті права належать юридичній особі з моменту її створення або з моменту, визначеного цим Кодексом та/або іншим законом.
4. Невіддільність особистого права від особи полягає в тому, що особа не може відмовитися від свого особистого права, а також не може бути позбавлена цього права.
Надання особою згоди на здійснення окремих її особистих прав іншими особами або реалізацію іншими особами окремих правоможностей цих особистих прав не є їх відчуженням.
5. Немайновий характер особистого права полягає в тому, що воно не має економічного походження та/або змісту, майнової цінності.
6. Особисті права належать фізичній особі до моменту її смерті або до іншого моменту, визначеного Конституцією України, цим Кодексом та/або іншим законом.
7. Особисті права належать юридичній особі до моменту її припинення або до іншого моменту, визначеного цим Кодексом та/або іншим законом.

Стаття 287. Види особистих прав
1. Особисті права визначає Конституція України, цей Кодекс та/або інший закон.
Визначений цими нормативно-правовими актами перелік особистих прав не є вичерпним.
2. Фізичній особі належать також інші особисті права за умови відповідності їх статті 286 цього Кодексу.
3. Юридична особа може мати інші особисті права за умови відповідності їх статті 286 цього Кодексу, крім особистих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Стаття 288. Зміст особистого права
1. Зміст особистого права полягає в тому, що особа є носієм особистого блага, має змогу вільно, на власний розсуд використовувати це благо, що включає в себе усі прояви поведінки щодо нього, з метою задоволення власних потреб та правомірних інтересів порядком, у спосіб та в межах, що не суперечать Конституції України, цьому Кодексу та/або іншому закону, доброзвичайності, а також сутності та призначенню такого особистого блага.
2. Особа може надавати згоду на використання свого особистого блага іншим особам, якщо це не суперечить Конституції України, цьому Кодексу та/або іншому закону, доброзвичайності, а також сутності та призначенню такого особистого блага.
Особа може відкликати надану згоду на використання свого особистого блага, якщо іншого не визначено Конституцією України, цим Кодексом та/або іншим законом, а також договором.
3. Особа може заборонити іншим особам поведінку, що порушує її особисте благо, вимагати припинення такої поведінки та застосовувати інші визначені законом способи захисту.

Системний аналіз вказаним положень дає можливість зробити висновок, що визначення поняття, виду особистих благ особи і способів їх захисту викладені в ст.ст.286-293 законопроекту, не відповідають якості закону, можуть породити невизначеність, особливо без такого регулятора, як відповідність “суспільній моралі/моральним засадам суспільства/звичаї/традиції”. Так, передбачається, що кожен наділяється правом визначати особисте благо на свій розсуд, і забороняти іншим особам поведінку, що порушує на його думку, його особисте благо, вимагати припинення такої поведінки від інших (ч.3 ст.288), що може призвести до свавілля.

5.2. Особливе занепокоєння викликає глава 18 законопроекту “Особисті права, що забезпечують природне існування фізичної особи”
5.2.1. Проект статті 301. Право на гідність
1. Фізична особа має право на гідність.
2. Фізична особа має право вимагати від будь-кого визнання її цінності як людини, а також відповідного поводження з нею.
3. Фізичну особу не може бути піддано такому, що принижує її гідність поводженню або покаранню.
4. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист її гідності, відшкодування, компенсацію завданої шкоди.

Частина 2 даної статті не відповідає якості закону, адже не зрозуміло міру/межу вимоги щодо визнання цінності, випадки такої вимоги, яким чином має виражатися визнання цінності, і т.і. До прикладу, не зрозуміло в якій формі, від кого і в який спосіб особа, яка вчинила насилля чи іншу асоціальну поведінку, може вимагати визнання її цінності і в яких випадках, чи не буде це породжувати свавілля і наругу над почуттями і правами інших, які не поділяють і не підтримують вчинки чи поведінку такої особи. Подібні норми не врегулюють суспільні відносини, а навпаки можуть породити ряд невизначень, протиріч та свавілля.

5.2.2. Проект статті 302. Право на особисту безпеку
1. Фізична особа має право на особисту безпеку.
Фізична особа з власної волі та у власних інтересах визначає рівень особистої безпеки, самостійно визначає допустимий рівень ризику в будь-якій сфері своєї діяльності.
Дієздатна повнолітня фізична особа за інформованої письмової згоди може здійснювати професійну, військову, волонтерську та іншу діяльність, пов’язану з високим рівнем ризику та підвищеною загрозою для особистої безпеки.
2. Фізична особа має право на належні, безпечні, здорові та якісні умови життєдіяльності та довкілля, продукти споживання (харчові продукти та предмети побуту), а також на повну, актуальну, доступну та достовірну інформацію про рівень особистої безпеки, про рівень наявних ризиків та загроз, про безпеку та якість довкілля, харчових продуктів, предметів побуту, умов роботи, проживання, навчання тощо.
3. Поведінка суб’єктів приватних відносин, що створює загрозу особистій безпеці фізичної особи та несе ризик для її життя, здоров’я, призводить до нищення, псування, забруднення довкілля, погіршення умов життєдіяльності, є протиправною та має бути негайно припинена на вимогу фізичної особи.

Дана норма дає широкі права кожній особі визначати на власний розсуд рівень ризиків для неї, що може привести до свавілля та широких зловживань щодо прав інших. Це вкотре підтверджує, що виключення з соціальних регуляторів правових норм поведінки у вигляді суспільної моралі та традицій/звичаїв, не може бути замінено писаними нормами, на що також вказує Конституційний Суд України №15-рп/2004 від 02.11.2004р. по справі №1-33/2004, і неминуче призводить до свавілля чи до тиранії, за яким слідує тотальний контроль, за прикладом авторитарних держав.

5.2.3. Проект статті 303. Право на здоров’я
1. Фізична особа має невіддільне право на здоров’я.
2. Охорону здоров’я фізичної особи забезпечують системою заходів, спрямованих на збереження та/або відновлення фізіологічних, психічних, психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності фізичної особи при максимально біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя. Зазначену систему заходів охорони здоров’я впроваджує орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, його службова та/або посадова особа, заклад охорони здоров’я, інша фізична, юридична особа порядком, що його визначено Конституцією України, цим Кодексом та/або іншим законом.
Фізична особа має право на рівний та недискримінаційний доступ до охорони здоров’я

Прект сттатті 304. Право на медичну та/або реабілітаційну допомогу
1. Фізична особа має право на медичну та/або реабілітаційну допомогу.
Порядок, зміст та обсяг надання медичної та/або реабілітаційної допомоги визначає центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я відповідно до закону.
2. Медичну та/або реабілітаційну допомогу надають безоплатно в межах програми медичних гарантій, на підставі та порядком, визначених законом.
3. Медичну та/або реабілітаційну допомогу фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, надають за її інформованої письмової згоди.
4. Медичну та/або реабілітаційну допомогу малолітній дитині надають за інформованої письмової згоди її батьків, опікуна або іншого законного представника. Малолітня дитина має право бути вислуханою, якщо вона здатна сформулювати та висловити свої думки про надання їй медичної та/або реабілітаційної допомоги.
У разі відсутності батьків, опікуна або іншого законного представника медичну та/або реабілітаційну допомогу малолітній дитині надають за інформованої письмової згоди члена її сім’ї або родича у такій пріоритетній послідовності: вітчим, мачуха; повнорідний або неповнорідний повнолітній брат або сестра; дід, баба; прадід, прабаба.
У разі відсутності згоди на надання медичної та/або реабілітаційної допомоги малолітній дитині осіб, визначених абзацом першим цієї частини, за наявності ознак прямої загрози її життю, лікар повинен діяти в найкращому інтересі малолітньої дитини, що полягає у збереженні її життя та здоров’я, а також невідкладно повідомити про це орган опіки і піклування.
У разі відсутності осіб, які можуть надати згоду на надання медичної та/або реабілітаційної допомоги малолітній дитині, за наявності ознак прямої загрози її життю, таку допомогу надають без згоди, а лікар повинен діяти в найкращому інтересі малолітньої дитини, що полягає у збереженні її життя та здоров’я.
5. Медичну та/або реабілітаційну допомогу недієздатній фізичній особі надають за інформованої письмової згоди її опікуна. Недієздатна фізична особа має право бути вислуханою, якщо вона здатна сформулювати та висловити свої думки про надання їй медичної та/або реабілітаційної допомоги.
У разі відсутності згоди опікуна на надання медичної та/або реабілітаційної допомоги недієздатній фізичній особі, за наявності ознак прямої загрози її життю, лікар повинен діяти в найкращому інтересі недієздатної фізичної особи, що полягає у збереженні її життя та здоров’я, а також невідкладно повідомити про це орган опіки і піклування.
У разі відсутності особи, яка може надати згоду на надання медичної та/або реабілітаційної допомоги недієздатній фізичній особі, за наявності ознак прямої загрози її життю, таку допомогу надають без згоди, а лікар повинен діяти в найкращому інтересі цієї фізичної особи, що полягає у збереженні її життя та здоров’я.
6. Медичну та/або реабілітаційну допомогу фізичній особі, цивільну дієздатність якої обмежено через психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своєї поведінки та/або керувати нею, надають за інформованої письмової згоди фізичної особи та її піклувальника.
У разі відсутності згоди між піклувальником та фізичною особою, цивільну дієздатність якої обмежено через психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своєї поведінки та/або керувати нею, на надання медичної та/або реабілітаційної допомоги, за наявності ознак прямої загрози життю такої фізичної особи, лікар повинен діяти в найкращому інтересі такої фізичної особи, що полягає у збереженні її життя та здоров’я, а також невідкладно повідомити про це орган опіки і піклування.
У разі якщо фізична особа, цивільну дієздатність якої обмежено через психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своєї поведінки та/або керувати нею, не здатна надати усвідомленої інформованої письмової згоди на медичну та/або реабілітаційну допомогу, таку згоду надають за рішенням суду.
7. Фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яка усвідомлює значення своєї поведінки та може керувати нею, має право відмовитися від надання їй медичної та/або реабілітаційної допомоги або вимагати
припинення надання медичної допомоги, що вже розпочалась.
8. За наявності ознак прямої загрози життю фізичної особи медичну та/або реабілітаційну допомогу надають без її згоди за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди від такої особи, її представника або уповноваженої нею особи та за браком попередніх розпоряджень, оформлених відповідно до закону.
Представниками або уповноваженими особами фізичної особи з повною дієздатністю, яка не здатна надати згоду на медичну та/або реабілітаційну допомогу за наявності ознак прямої загрози її життю, є фізичні особи в такій пріоритетній послідовності: довірена особа фізичної особи, яка діє на підставі довіреності та/або договору доручення; довірена особа для повідомлення в разі настання екстреного випадку з фізичною особою, відомості про яку зазначено у Реєстрі пацієнтів в електронній системі охорони здоров’я; другий з подружжя; один із батьків; повнолітні син або донька; повнолітні брат або сестра; особи, які проживають із нею однією сім’єю.
9. Медичну та/або реабілітаційну допомогу надають відповідно до стандартів у сфері охорони здоров’я.
10. Фізична особа, яка звернулася за наданням їй медичної та/або реабілітаційної допомоги, має право на лікаря, фахівця з реабілітації, на вибір закладу охорони здоров’я, реабілітаційного закладу, методів профілактики, діагностики, лікування та/або реабілітації відповідно до рекомендацій лікаря та/або фахівця з реабілітації.
11. Фізична особа, яка перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, має право на допущення до неї інших медичного працівника, фахівця з реабілітації, члена сім’ї та/або іншої близької особи, опікуна, піклувальника, нотаріуса, адвоката, представника з кола осіб, визначених частиною восьмою цієї статті, а також на допущення до неї священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду.
12. Допомогу у сфері психічного здоров’я надають фізичній особі відповідно до закону.
13. Медичну допомогу різних видів (екстрена, первинна, спеціалізована, паліативна тощо) надають фізичній особі відповідно до законодавства.
14. Реабілітаційну допомогу різних видів, зокрема реабілітація у сфері охорони здоров’я, надають фізичній особі відповідно до законодавства.
15. Фізична особа може бути зобов’язана проходити медичний огляд у випадках та порядком, встановлених законом, з дотриманням принципів необхідності і домірності.

Проект статті 305. Репродуктивні права
1. Фізична особа має право репродуктивного вибору, зокрема приймати вільне та відповідальне рішення щодо планування кількості дітей, інтервалу між їх народженням, необхідних для збереження здоров’я матері та дитини.
Це право охоплює також відмову від материнства, батьківства.
2. Жінка має право на материнство. Чоловік має право на батьківство.
Позбавлення жінки або чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв’язку з виконанням нею/ним конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї/нього є підставою для компенсації завданої їй/йому моральної шкоди.
Позбавлення жінки або чоловіка репродуктивної функції у зв’язку із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є підставою для компенсації державою завданої їй/йому моральної шкоди.
Вагітній жінці мають бути створені умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини.
Матері та/або батькові мають бути створені умови для поєднання материнства/батьківства із здійсненням нею/ним інших прав та виконанням обов’язків.
3. Фізична особа може здійснювати свою репродуктивну функцію, зокрема із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій, на умовах та порядком, визначених законодавством.
Програми допоміжних репродуктивних технологій застосовують лише за медичними показаннями та за інформованої письмової згоди повнолітньої дієздатної фізичної особи.
Кріоконсервація та зберігання репродуктивних біологічних матеріалів, ембріонів для використання у власних потребах, донорства, використання та розпорядження анатомічними матеріалами, що мають репродуктивні властивості, застосовують на умовах та порядком, визначених законом.
Фізична особа має право на таємницю застосування програм допоміжних репродуктивних технологій.
Фізична особа, народжена в результаті застосування програм допоміжних репродуктивних технологій, має право після досягнення нею повноліття одержати інформацію про своє походження.
4. Фізична особа має право на репродуктивне здоров’я, зокрема вчиняти дії, спрямовані на його поліпшення, підтримання або зміну обсягу репродуктивної функції.
Фізична особа має право на вибір способів та засобів контрацепції.
Стерилізацію може бути проведено лише за інформованої письмової згоди повнолітньої дієздатної фізичної особи.
Штучне переривання вагітності, що не перевищує дванадцять тижнів, може бути виконано лише та за інформованої письмової згоди жінки.
У випадках, визначених законодавством, штучне переривання вагітності може бути виконано під час вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів.
Перелік обставин, що уможливлюють штучне переривання вагітності після дванадцяти тижнів вагітності, визначає законодавство.
5. Примус у здійсненні репродуктивних прав заборонений.

Запропонована редакція проекту правових норм не відповідає вимогам щодо якості закону, оскільки дає широкі права центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я визначати порядок, зміст та обсяг надання медичної та/або реабілітаційної допомоги (що мається на увазі!?), відсутнє право батьків надавати чи не надавати згоду неповнолітнім дітям на отримання тієї чи іншої медичної/реабілітаційної допомоги, що в ряді країн включає так звані “трансгендерні переходи”, що є неприпустимим до досягнення повноліття і має невідворотні шкідливі наслідки, не визначений чіткий зміст репродуктивних прав, прав неповнолітніх осіб, що є примусом до репродуктивних прав (виношення і народження дити після 12 тижнів може вважатися примусом!?). Також, практика надання дозволу на переривання вагітності на рівні Закону призводить до небажаних результатів у вигляді недбалого ставлення до статевого життя, вбивства ненароджених дітей, подружніх обов’язків, поглиблює моральну деградацію та демографічну кризу. В такому випадку варто триматися практики інших європейських країн, де аборти заборонені, за певними виключеннями.

5.2.4. Категоричного недопустимим є прийняття наступних правових норм, які загрожують здоров’ю нації, дітей, національним інтересам
Проект статті 307. Право на свободу природного існування
1. Фізична особа має право на свободу природного існування.
2. Фізична особа може вільно, на власний розсуд, відповідно до власних потреб, інтересів і цілей визначати свою поведінку і ухвалювати рішення у сфері природного існування порядком, у спосіб і в межах, що не суперечать Конституції України, цьому Кодексу та/або іншим законам, доброзвичайності.
3. Фізична особа може вимагати від будь-кого не порушувати право на свободу природного існування та/або не вчиняти будь-яких інших дій, що впливають на його зміст, обсяг або можливість вільного і самостійного волевиявлення.
4. Право на свободу природного існування може бути обмежено лише у випадках, визначених Конституцією України, порядком, у спосіб і в межах, встановлених законом.
5. Цькування, залякування, переслідування, будь-які інші форми фізичного, психічного, психологічного та/або іншого тиску на фізичну особу заборонені.
6. Втягування фізичної особи у вживання спиртних напоїв, наркотичних, психотропних засобів, вчинення інших дій, що призводять до біологічної, психічної, психологічної та/або іншої залежності фізичної особи, заборонені.

Проект статті 308. Право на тілесну недоторканність
1. Фізична особа має право на тілесну недоторканність (тілесну автономію), зокрема вирішувати питання, що стосуються її тіла, включаючи медичні, біотехнологічні та/або інші втручання, що їх вчиняють за її інформованої письмової згоди. Це право охоплює також відмову від будь-якого втручання, крім випадків, визначених законом.
2. Фізична особа має право на надання інформованої письмової згоди на визначення подальшої долі свого тіла та/або його частин після смерті, зокрема у спосіб передання після смерті свого тіла та/або його частин науковим, медичним або навчальним закладам.
Фізична особа може відкликати вже надану згоду або заборонити будь-яке використання її тіла та/або його частин після смерті. У такому разі згода членів сім’ї померлої особи, близьких родичів та/або інших заінтересованих осіб щодо визначення долі тіла померлої особи та/або його частин після смерті є нікчемною.
3. Фізична особа не може бути піддана тортурам, жорстокому, нелюдському поводженню або покаранню.
4. Фізичне покарання батьками, опікунами, піклувальниками, іншими законними представниками, вихователями, а також будь-якими іншими особами малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних заборонено.
У разі жорстокого або такого, що принижує гідність, поводження фізичної особи стосовно іншої фізичної особи, яка перебуває в безпорадному стані, застосовують заходи, встановлені цим Кодексом.

По-перше, відбувається безпідставна підміна понять “природного чи біологічного існування” особи з “вольовим правом вільного вибору такого існування”, в т.ч. відповідно до її біологічної статті.

По-друге, відсутні будь-які вікові обмеження щодо права на здійснення такого вибору, тим самим надається право дітям, які мають не сформовану психологічну особистість і є вкрай вразливими, під впливом зовнішніх деструктивних факторів робити не свідомий вибір будь-якої асоціальної поведінки, особливо в сфері своєї ідентичності.

По-третє, такій особі, в т.ч неповнолітній, надається агресивне право вимагати від усіх і кожного не порушувати право на свободу відповідного хибного “природного існування” та/або не вчиняти будь-яких інших дій, що впливають на його зміст, обсяг або можливість самостійного і вільного волевиявлення, тим самим батьки позбавляються виховної функції щодо своїх дітей і права їх виховувати відповідно до своїх переконань, суспільної моралі, віри, і т.і., що гарантовано Конвенцією про захист прав дитини, зокрема її ст.8, 27, 30, 34.

По-четверте, в зазначеному випадку, будь-які прояви непослуху чи нестабільної поведінки і бажань дитини, повинні задовольнятися батьками, оскільки будь-які інші дисциплінарні міри будуть вважатися порушенням права на “природне існування”, що в подальшому може розцінюватися підставою для позбавлення батьківських прав.

По-п’яте, вказані норми без будь-яких вікових обмежень та медичних показників дають право дітям самостійно вирішувати долю свого тіла, що в т.ч. це включає так звані “трансгендрені переходи”, що практикуються і агресивно популяризуються ліво-радикальними політичними силами в інших країнах і що призводить до невідворотних негативних фізичних, психологічних і асоціальних наслідків. Відповідні факти вже встановлені численними науковими дослідженнями та негативним досвідом інших країн.

Така тенденція і неякісні законодавчі норми знищують право, в першу чергу дитини на безпечне психологічне і фізичне виховання, потім знищують права батьків на обрання власних методів виховання, стимулюють моральне і статеве розтління серед дітей і молоді, що неминуче призводить до деградації і вимирання нації, її ідентичності і самобутності, краху інституту сім’ї і шлюбу.

Тотожні необдумані законодавчі ініціативи були запроваджені ліво-радикальними політичними силами в багатьох країнах, в т.ч. Європи, що призвело до невиправданих наслідків, соціального занепаду, морального і фізичного здоров’я населення, вкрай негативно відобразилось на демографічних показниках, тощо. Наразі, ряд країн Європи в т.ч. США почали активно скасовувати відповідну хибну соціальну практику та повертати нації до природного і біологічного порядку речей та захищати своїх дітей і жінок від агресивного насилля так званої “гендерної ідеології”, про що говорилось вище (див. п.1).

4.2.5. Наступні законодавчі ініціативи за проектом №14394 порушують ряд конституційних прав, в т.ч. права на свободу віросповідання та діяльність релігійних громад направлених на допомогу особам, які зробили помилку в своєму житті чи обрали асоціальний спосіб існування:
Проект статті 310. Право на психічну недоторканність
1. Фізична особа має право на психічну недоторканність (психічну автономію).
2. Застосування методів безпосереднього психічного впливу (гіпнотична терапія, введення психотропних речовин, що здійснюють поза медичною практикою або з порушенням встановлених клінічних протоколів тощо), технологій прихованого психічного впливу, проведення медичних, наукових та інших дослідів, експериментів, процедур, пов’язаних із нейромоніторингом, нейростимуляцією або інструментальною діагностикою психофізіологічного стану особи, а також будь-який інший спосіб медичного, психічного, психологічного, психофізіологічного та іншого втручання у психіку фізичної особи може бути вчинено лише за її інформованої письмової згоди або у випадках та порядком, визначених законом.
Фізична особа у будь-який момент може відмовитися від будь-якого зазначеного в абзаці першому цієї частини втручання в її психіку, зокрема і після того, як його розпочато, та вимагати припинення такого втручання.
3. Фізична особа має право на захист від поведінки іншої особи, що спричиняє психологічне насильство, емоційний тиск, маніпулювання свідомістю або інші форми втручання у стан психічного здоров’я”.

Дана норма не відповідає будь-яким вимогам щодо якості закону, повністю забороняє функцію батьківського виховання дітей, фактично забороняє проведення публічних богослужінь і релігійних обрядів, будь-яке публічна висловлення чи зауваження особі, може розцінюватись як порушення її психічної недоторканості. Відповідні норми можуть створити умови для повного свавілля, морально-духовного занепаду, тиранії з боку психічно неврівноважених осіб, знищення умов для щасливого і безпечного сімейного виховання, дитинства, батьківства, материнства. Атмосфера в сім’ях буде створюватись некерованим емоційним станом дітей (під впливом деструктивних інформаційних джерел), з несформованою психологічною і сталою особистістю, здатною поважати права інших. При цьому батьки будуть позбавлені можливості виховувати своїх дітей і формувати в них цілісну, емоційно здорову і зрілу особистість. Не складно уявити, в що перетвориться в таких законодавчих умовах сімейне щастя, радість подружжя, дитинства батьківства, тощо. Такі необдумані законодавчі норми, є прямою загрозою для існування нації та країни в цілому, призводять до свавілля і тиранії.

Проект статті 317. Право на індивідуальність
1. Фізична особа має право на індивідуальність.
2. Фізична особа має право на формування, збереження та зміну своєї індивідуальності з урахуванням особливостей біологічної, психічної, психологічної, соціальної, культурної, національної, релігійної, мовної та іншої самобутності, а також на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо це не суперечить Конституції України, цьому Кодексу та/або іншому закону, доброзвичайності.
3. Дискримінація фізичної особи за ознаками індивідуальності (статтю, віком, станом здоров’я, ознакою раси, кольором шкіри, стилем одягу, зовнішністю, видом статури, особливостями будови тіла, наявністю ознак інвалідності, вагою, зростом, голосом, порушенням рухових функцій, манерою поведінки, політичними, релігійними та іншими переконаннями, етнічним, соціальним походженням, майновим станом тощо) заборонена.
Не є дискримінацією фізичної особи за ознаками індивідуальності встановлення відмінностей, обмежень, привілей або вимог у відносинах, якщо вони об’єктивно обґрунтовані, розумні, переслідують легітимну мету, способи досягнення якої є належними та необхідними, зокрема:
забезпечення охорони життя та здоров’я зазначеної фізичної особи або інших фізичних осіб, захист національної безпеки, громадського порядку, запобігання кримінальним правопорушенням, забезпечення охорони здоров’я населення та прав і свобод інших осіб;
дотримання встановлених законом санітарно-гігієнічних або екологічних норм і правил;
об’єктивна необхідність відповідності особистих якостей, навичок, вмінь, зокрема зовнішнього вигляду, фізичного стану, специфічним професійним вимогам, встановленим законом та/або договором, без якої належне виконання професійних, трудових, службових, військових та інших обов’язків є неможливим;
захист вразливих груп населення, якщо це визначено законом та не спрямовано на приниження їхньої індивідуальності;
забезпечення вирізнення працівників або представників юридичної особи, якщо це є істотною складовою надання послуги або виконання функції, а також домірно поширюється на всіх осіб у відповідних відносинах;
захист доброзвичайності.
Зазначені відмінності, обмеження, привілеї або вимоги у відносинах повинні бути домірними до легітимної мети, яку вони переслідують, а їх встановлення не повинно призвести до повного нівелювання права фізичної особи на індивідуальність.
Фізична особа має право на захист від дискримінації за ознаками її індивідуальності, включаючи відшкодування, компенсацію шкоди.

Проект статті 324. Право на честь, репутацію
1. Фізична особа має право на честь як позитивну соціальну оцінку особи з боку оточуючих, засновану на узгодженості її поведінки з доброзвичайністю.
2. Фізична особа має право на репутацію як набуту особою суспільну оцінку її ділових та/або професійних якостей при виконанні трудових, посадових, службових, військових, громадських або інших обов’язків.
3. Фізична особа має право формувати, змінювати та/або використовувати свою репутацію в різних сферах своєї діяльності у спосіб, що не суперечить Конституції України, цьому Кодексу та/або іншому закону, доброзвичайності.
4. Фізична особа на визнання її заслуг може бути відзначена, нагороджена або заохочена іншим чином. Види відзнак, нагород, інших заохочень, а також підстави та порядок їх застосування визначає законодавство або договір.
Фізична особа може бути відзначена, нагороджена після смерті на підставах, порядком, у спосіб і в межах, встановлених законодавством або договором.
5. Інформацію щодо честі, репутації фізичної особи поширюють у спосіб, що не суперечить Конституції України, цьому Кодексу та/або іншому закону, доброзвичайності та не порушує презумпцію невинуватості.
6. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі, репутації, відшкодування, компенсацію завданої шкоди.

Знову спостерігається відсутність належної якості закону, виключення батьків з процесу виховання дитини і надання її права формувати свою індивідуальність на власний вибір, що призводить до наслідків зазначених в попередньому пункті. Також дана норма, як і попередні норми щодо “права на природне існування” та “психічну недоторканість” мають подібні наслідки та загрози для людей і суспільства. Вкотре спостерігається намагання ініціатора закону виключити з правового поля “суспільну мораль” і переорієнтуватись на так звану “доброзвичайність” (boni mores), за якою насправді чітко просліджується заборона на будь-яке “негативне ставлення”, знищення суспільної моралі/традицій/звичаїв, свободи слова, переконань, віросповідання, національних цінностей/інтересів, інституту сім’ї, батьківства, здорового дитинства, що являє собою суттєву загрозу для існування народу і країни в цілому, відповідно до його самобутності та ідентичності.

4.2.6. Проекти статей 321, 322, 326, 327 щодо права на особистий цифровий образ, цифрове вирізнення, права на інформацію та особисту інформацію знову виключають вікові обмеження для дітей та можливість турботи і нагляду батьків в реалізації вказаних прав, адже існують численні випадки самогубств, асоціальної та іншої деструктивної поведінки дітей в результаті неконтрольованої участі в різних інтернет проектах, іграх, спільнотах, в т.ч. випадки вербування спецслужбами інших держав для вчинення терактів. Ряд Європейських країн визнають негативний вплив від доступу дітей до інформації, соціальних мереж та мережі інтернет в цілому, тому це вкотре вказує на необхідність вікового обмеження таких прав та обов’язкового участі і нагляду з боку батьків.

Статі 332, 333 законопроекту теж виключають право батьків здійснювати нагляд за нотатками і кореспонденцією своїх дітей, з відповідними наслідками і загрозами.

4.2.7. Також, спостерігається намагання ініціатора законопроекту №14394 позбавити батьків права на медичну інформацію щодо своїх дітей після 14 років, тим самим надавши їм можливість, без відома батьків здійснювати трансгендерні переходи та інші експерименти зі своїм тілом, враховуючи вищевказані попередні правові норми та їх наслідки, про що вже говорилось раніше.
Проект статті 329. Право на медичну інформацію
1. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на отримання повної, достовірної та актуальної медичної інформації про себе, ліцензійної інформації про надавача медичної послуги, зокрема про кваліфікацію медичних працівників, наданої своєчасно, а також на отримання копії та/або ознайомлення з документами, що містять медичну інформацію про неї.
2. Малолітня дитина має право на отримання медичної інформації в доступній для її віку і можливості сприйняття формі з урахуванням психофізіологічної зрілості та емоційного стану.
Батьки або інші законні представники мають право на медичну інформацію про свою малолітню дитину (підопічного) до досягнення нею чотирнадцяти років.
У разі якщо згоду на медичну допомогу малолітній дитині надає інша фізична особа відповідно до приписів цього Кодексу та/або іншого закону за відсутності батьків або інших законних представників, вона має право на медичну інформацію про малолітню дитину.
3. Законні представники мають право на медичну інформацію про особу, яку визнано недієздатною або обмежено дієздатною.
Фізична особа, яку визнано недієздатною або обмежено дієздатною, має право отримувати медичну інформацію у доступній для її стану та можливості сприйняття формі.
4. Фізична особа, її законний представник або інша уповноважена особа мають право на запит щодо отримання копії документів, що відображають медичну інформацію про фізичну особу, зокрема про стан її здоров’я, дотриманням приписів частин п’ятої та шостої цієї статті та принципу конфіденційності відомостей про третіх осіб. Фізичній особі або її законному представнику копії медичних документів надають безоплатно.
5. Якщо медична інформація про фізичну особу може негативно вплинути на стан її здоров’я або стан здоров’я фізичних осіб, зазначених у частині другій цієї статті, перешкоджати процесу надання медичної допомоги, медичні працівники мають право надати їй/їм неповну інформацію, обмежити можливість ознайомлення її/їх з окремими медичними документами.
6. Фізична особа з повною цивільною дієздатністю може письмово відмовитися від отримання медичної інформації про себе або призначити довірену особу для отримання такої медичної інформації у визначеному обсязі.
7. У разі смерті фізичної особи осіб, визначених частиною першою статті 325 цього Кодексу, наділяють посттанативними правами, зокрема бути присутніми під час дослідження причин її смерті, на свій запит щодо отримання копії документів, що містять медичну інформацію про фізичну особу, з дотриманням принципу конфіденційності відомостей про третіх осіб, ознайомлюватися з висновками про причини її смерті, а також правом на оскарження цих висновків до суду.

Проект статті 330. Право на медичну таємницю
1. Фізична особа має право на медичну таємницю, зокрема на збереження в таємниці медичної інформації про себе та відомостей немедичного характеру, пов’язаних з наданням такій особі медичної та/або реабілітаційної допомоги, з її особистим, сімейним життям.
2. Заборонено вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про фізичну особу, що становить медичну таємницю.
3. Фізична особа зобов’язана утримуватися від поширення медичної таємниці, що стала їй відома у зв’язку з виконанням професійних, службових обов’язків або з інших джерел.
Цей обов’язок є безстроковим, якщо іншого не визначено законом”.

Проект статті 334. Право на особистий простір (приватність)
1. Фізична особа має право на особистий простір (приватність).
2. Фізична особа порядком, у спосіб і в межах, які не суперечать закону, має право визначати свій особистий простір (приватність) і його межі, вільно, на власний розсуд вирішувати, яким чином організовувати і здійснювати свою життєдіяльність у сфері сімейних, побутових, інтимних, інших особистих відносин, не пов’язаних з виконанням покладених на неї публічних функцій.
3. Фізична особа вільно, на власний розсуд визначає коло осіб, які можуть володіти інформацією про її особистий простір (приватність), а також обсяг та/або зміст такої інформації порядком, у спосіб і в межах, установлених законом.
4. Втручання у сферу особистого простору (приватності) фізичної особи можливо лише за її згоди.
Фізична особа вільно, на власний розсуд визначає можливість або неможливість сторонніх осіб втручатися у її особистий простір (приватність), а також межі та тривалість такого втручання.
5. Фізична особа має право не розголошувати обставини свого особистого простору (приватності), а також вимагати нерозголошення обставин від інших осіб, які володіють такою інформацією.
6. Підстави та порядок обмежування права на особистий простір (приватність) встановлює Конституція України, цей Кодекс та/або інший закон.

Проект статті 336 передбачає право на цифровий особистий простір (цифрову приватність) для всіх фізичних осіб. Отже, в зазначених нормах знову простежується відсутність вікового обмеження щодо права на приватність, з усіма відповідними наслідками для дитини, батьків і т.і. Статті 338-343 законопроекту, які визначають особисті права, що забезпечують свободу соціального буття фізичної особи, теж не мають вікового обмеження та не передбачають участі батьків/опікунів в реалізації відповідних прав дітьми.

6. Щодо книги вісім “Право приватне міжнародне” законопроекту
Глава 128 законопроекту 14394 “Колізійні норми сімейного права”, породжує ряд спірних питань щодо можливості визнання в Україні шлюбом одностатевих відносин, які були зареєстровані за особистим правом іноземця за межами України (ст.ст.1817 ч.1 п.9, 1871, 1874 ч.2). При цьому, стаття 1885 законопроекту не дає підстав визнавати такий шлюб недійсним.

Вказані положення можуть негативно вплинути на депопуляцію сімейних відносин в Україні, адже необхідність визнання одностатевих відносин шлюбом, зареєстрованих в іноземній юрисдикції, не відповідає національним цінностям/інтересам та суспільній моралі, особливо в умовах війни та демографічної кризи. Правове поле України має бути захищено від деструктивних чинників, повинно відповідати найкращим інтересам держави та бути прикладом для інших країн в побудові здорового суспільства з високими моральними цінностями.

7. Таким чином, можна виснувати, що вказаний законопроект №14394 не відповідає положенням Конституції України, актам твердого міжнародного правова, встановлює абсолютно новий суспільний/конституційний лад в соціально-гуманітарній сфері в неконституційний спосіб, з порушенням національних інтересів, які є гарантами державної безпеки, оборонної свідомості, національної гідності, самобутності та ідентичності.
Прийняття даного законопроекту встановлює особливі передумови та правові конструкції для знищення українського народу, державності, національної безпеки і майбутнього країни, має очевидні елементи/мету ліво-радикальних рухів, встановити цілковите домінування над країною та її ресурсами. .