Навіщо президенту Зеленському Курбан-Байрам в Україні?

Проте справа не в тім, а в тотально провальній релігійній політиці останніх 6 років в Україні. Значно краще було тоді, коли державної політики щодо релігій як такої не було. Бо зараз вже соромно за такі недолугі кроки використання релігії для вкрай короткострокових та відверто хибних перспектив.

Але ж ні, політики вирішили погратись у високі матерії та майже відразу незграбно впали обличчям у багно. Наприклад, коли «легітимізували» католицьке Різдво, але забули про Пасху. Вірних латинського обряду зовсім небагато в Україні, але до них в цій «реформі» дослуховувались в останню чергу. Інакше б таки не забули про Пасху. Особливо, коли все це відбувалось тільки заради ура-вестернізації від псевдо-патріотів, самопроголошених «атеїстів Київського Патріархату». Чесно кажучи, мені більше подобались святкування Різдва без «державного визнання». Адже останніми роками я стаю свідком, як 24 грудня люди набирають алкогольних обертів на святкуванні незрозуміло чого для них. «Європейське Різдво, хіба нє?» – кажуть вони, але задля візуалізації цього замішують якійсь дикий сикнретизм з Дня Подяки в США та новорічної вечірки на Манхеттені.

І такий самий підхід спадкувала нинішня влада. Біля Рош-Гашана десь втратили іудейське свято Йом-Кіпур, що важливіше за Хануку, яка несе в собі більш культурно-єврейські традиції, ніж релігійної практики. Таке враження, що перелік створив ніяк не релігієзнавець, а секулярний дурник, який написав в гуглі запит: «самые важные еврейские/мусульманские праздники» і зробив копі-паст в Указ Президента. А за ісламські свята доповіли якісь голови «ГО-кримські-татари», які можливо в мечеть заходили лишень в якості екскурсоводів. Бо абстрактні «ханукальні євреї» та «кримські татари» – це національні меншості, а ніяк не релігійні спільноти.

Проте коли дійсно релігійні спільноти звертаються з доволі конкретними зауваженнями до уряду, як наприклад щодо абортів, Стамбульської конвенції чи сурогатного материнства, або коли у однієї чи іншої церкви відбирають землю забудовники, чи то не повертають храм, який привласнили державному апарату ще більшовики, або з іншими нагальними потребами допомоги – тут вже можновладці відписуються абстрактими папірцями, мовляв «не на часі». При особливому режимі «карантин» – церкви закривають першими, компромісів щодо пасхальних святкуваннь особливо не шукали, перетворивши свято в низку інформаційних конфронтацій, а в перших планах по «виходу» взагалі про християн забули, зате згадали салони краси. Законопроекти щодо суспільного життя, які суперечать із світоглядом віруючих з церквами не обговорюються, натомість пропонують обмеження релігійних організацій нібито за ширмою «боротьби з сектами» під які потраплять не тільки протестантські спільноти, а також громадські обєднання при церквах. А от проголосити якісь свята задля толерантного іміджу – будь ласка, дуже на часі! Свята це святе, давайте веселитись на славу толерантності, вклонившись якомусь ООН!

Курбани, байрами, хануки якісь, то може відразу і зороастрійські? В Ірані практикують і можливо там це більш доцільніше, ніж Рамазан в Україні.Також давайте не забувати, що в декількох регіонах країни присутня спільнота старообрядців, наприклад.

Тенденції відверто кепські. Із появою «релігійної політики» в світській державі з’являються секулярні кліше під які намагаються загнати всі релігійні спільноти. Населенню в той час ніби декларується, що релігія це тільки свята та музеї, як Софія, і нічого більшого. Хресні ходи,мітинги християнських організацій, марш за сімейні цінності – не висвітлюються майже жодним провідним ТБ-каналом, натомість про визнання курбан-хануки Зеленським розповіли на кожному.